ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 679/1136/21
Провадження № 22-ц/4820/826/22
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю представників учасників справи,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11 лютого 2022 року, суддя Стасюк Р.М., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У вересні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі Банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову Банк вказав, що 26.09.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № НМN0GK0000000010, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 40056,89 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.09.2015 року.
Крім того, 26.09.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № НМN0GK0000000010/1, згідно з яким ОСОБА_2 виступила поручителем за виконання позичальником перед кредитором зобов`язань за кредитним договором від 26.09.2008 року № НМN0GK0000000010.
Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредит. В свою чергу, позичальник взяті на себе зобов`язання не виконав, в результаті чого станом на 30.06.2021 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість в сумі 168585,51 дол. США, яка складається з суми заборгованості за кредитом 25179,52 дол. США, сума заборгованості за відсотками 10197 дол. США, заборгованості по комісії за користування кредитом 3454,83 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 129454, 07 дол. США.
Банк просив стягнути з позичальника та поручителя в солідарному порядку вказану суму заборгованості та судові витрати у справі.
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11.02.2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що хоча позовні вимоги Банку стосовно ОСОБА_1 є обґрунтованими, однак через пропуск позивачем строку позовної давності вони не можуть бути задоволені. Вимоги щодо поручителя ОСОБА_3 не є обґрунтованими, оскільки пропуск Банком преклюзивного строку звернення до суду із позовом до поручителя є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просило скасувати рішення суду в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши солідарно з відповідачів 25179,52 дол. США тіла кредиту та 10496,66 дол. США процентів за кредитом, а всього 35676,18 дол. США.
На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що рішення суду є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Судом першої інстанції не враховано, що на період дії карантину строк позовної давності а також строк звернення із вимогою до поручителя продовжено.
У відзивах на апеляційну скаргу з урахуванням пояснень, наданих в суді апеляційної інстанції, представник відповідачів просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В суді представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлено, що 26.09.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №НМN0GK0000000010, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 40056,89 дол. США зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.09.2015 року.
26.09.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №НМN0GK0000000010/1 згідно з умовами якого ОСОБА_2 виступила поручителем за виконання позичальником перед кредитором зобов`язань за вищевказаним кредитним договором.
Згідно з розрахунком Банку, станом на 30.06.2021 року ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 168585,51 дол. США, яка складається з суми заборгованості за кредитом 25179,52 дол. США, сума заборгованості за відсотками 10197 дол. США, заборгованості по комісії за користування кредитом 3454,83 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 129454,07 дол. США.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається зі змісту кредитного договору Банк та позичальник погодили строки сплати наданих Банком коштів щомісячними платежами з «25» по «30» число кожного місяця розміром 912 дол. США відповідно до графіку погашення кредиту за період з 30.10.2008 року по 26.09.2015 року (а.с. 17, 18). З указаним порядком погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 погодився поручитель ОСОБА_2 , про що свідчить розділ 16 договору поруки (а.с. 20 на звороті).
Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд з визначенням строку дії договору сторони встановили також і строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Відповідно до статті 256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
В даній справі судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та проценти за користування ним.
Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 27.01.2016 року у справі № 6-990цс15.
Вказане також узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 569/8314/14-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).
Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.
Відповідно положень ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
У договорах позики та поруки сторонами в письмовій формі встановлено строк позовної давності та строк чинності поруки.
Так, відповідно до п. 5.5. кредитного договору термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів, за цією угодою встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
У пункті 12 договору поруки від 26.09.2008 року сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука ОСОБА_3 припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 26.09.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .
Таким чином, п`ятирічний строк звернення до суду з позовом до відповідачів за захистом своїх прав у Банку розпочався з моменту невнесення ОСОБА_1 кожного щомісячного платежу за період з жовтня 2008 року по вересень 2015 року.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, застосовуючи строк позовної давності та відмовляючи в задоволенні позову до позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 не врахував наступне.
Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 року установлено карантин, правовий режим якого діє до сьогодні.
Апелянт, звертаючись із апеляційною скаргою стверджував, що строки позовної давності щодо вимог до позичальника ОСОБА_1 продовжено на період дії карантину, не звернувши увагу на те, що згідно із Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX продовжено строки позовної давності визначені у ст.ст. 257, 258 ЦК України, а не 259 ЦК України, в той час як сторони керуючись положеннями ст. 259 ЦК України погодилися змінити строки позовної давності збільшивши їх в договорі до 5 років, на що дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX не розповсюджується.
В той же час колегія суддів апеляційного суду частково погоджується з доводами апелянта щодо вимог до поручителя ОСОБА_2 , та, враховуючи порядок погашення кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, дійшла висновку, що п`ятирічний строк звернення до поручителя ОСОБА_2 із вимогою про стягнення з неї заборгованості починаючи з березня 2015 року по вересень 2015 року не є пропущений зважаючи на запроваджений 12.03.2020 року карантин.
Таким чином, враховуючи, що згідно з графіком погашення заборгованості, (а.с. 18 на звороті), за період з березня 2015 року по вересень 2015 року позичальник зобов`язаний був внести 6521,27 дол. США, приймаючи до уваги розрахунок заборгованості, який відповідачами не спростовано, за вказаний період позичальнику Банком нараховано 328,05 дол. США процентів на залишок поточної заборгованості, 11309,87 дол. США пені, 129,15 дол. США комісії, (а.с. 8-10), відтак саме вказана сума, яка в загальному склала 18288,34 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 30.06.2021 року складає 496894,20 грн. (18288,34*27,17) і підлягала стягненню з поручителя ОСОБА_2 на користь Банку.
Однак, оскільки апеляційна скарга місить вимогу щодо стягнення солідарно з боржників лише частини боргу, а саме 25179,52 дол. США тіла кредиту та 10496,66 дол. США процентів за кредитом, колегія суддів вважає за необхідне стягнути 6521,27 дол. США тіла кредиту та 328,05 дол. США процентів, тобто в межах заявлених Банком вимог апеляційної скарги, що згідно з курсом НБУ станом на 30.06.2021 року складає 186096,02 грн. ((6521,27+328,05)*27,17).
Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь Банку підлягають стягненню судові витрати, понесені в суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2791,44 грн. (186096,02 грн. / (4580468, 31 грн./100%) = 4,06% х 68707,02 грн. = 2791,44 грн.).
При зверненні до апеляційного суду Банк сплатив 21809,74 грн., в той час як апеляційна скарга задоволена на 19,20% (186096,02 грн. / (969321,82 грн./100%), тому з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги на користь апелянта з відповідача підлягає стягнення 4187,47 грн. судових витрат: (19,20%х 21809,74 грн. = 4187,47 грн.).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 11 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 6521,27 дол. США та 328,05 дол. США процентів за користування кредитними коштами відповідно до кредитного договору від 26.09.2008 року № НМN0GK0000000010, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , що згідно курсу НБУ станом на 30.06.2021 року складатиме 186096,02 грн., а також 2791,44 грн. судових витрат по сплаті судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 4187,47 грн. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 травня 2022 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова
