Постанова
Іменем України
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 344/1017/20
провадження № 61-16781св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Аграрний фонд»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року в складі судді Бородовського С. О. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року в складі колегії суддів Максюти І. О., Пнівчук О. В., Горейко М. Д.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст обставин справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Аграрний фонд» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 02 червня 2015 року його прийнято на посаду головного економіста відділу контролю та економічної безпеки управління внутрішньої безпеки АТ «Аграрний фонд», 07 листопада 2018 року переведено на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу в Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу АТ «Аграрний фонд» відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» № 446 від 06 листопада 2018 року.
Вважаючи, що АТ «Аграрний фонд» не виконує законодавство про працю, умови колективного договору, зокрема, порушує строки періодичності виплати заробітної плати та не виплачує частину заробітної плати, чим грубо порушує його права як працівника, позивач 09 грудня 2019 року подав відповідачу заяву про звільнення із займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року №550-К позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки ним подано заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а звільнення на підставі частини першої вказаної норми проведене з порушенням порядку, установленого законом.
З урахуванням збільшених позовних вимог просив:
визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-К в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Івано-Франківській області Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд»;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Івано-Франківській області Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу АТ «Аграрний фонд»;
стягнути з ПАТ «Аграрний фонд» середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили з того, що підстав для розірвання трудового договору за частиною третьої статті 38 КЗпП України судами не встановлено, оскільки невиплачена частина заробітної плати позивача є премією, яка згідно Положення про оплату праці АТ «Аграрний фонд» відноситься до заохочувальних виплат за якісне виконання індивідуального плану й досягнення ключових показників ефективності, встановлених безпосереднім керівником, і її розмір та підстави виплати залежать від рішень керівника. Суди вважали, що відповідач правомірно за ініціативою працівника припинив трудові відносини з позивачем на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, адже доказів про те, що заява про звільнення суперечила волевиявленню позивача, матеріали справи не містять.
Також суди не встановили передбачених частиною третьою статті 235 КЗпП України підстав для зміни формулювання причин звільнення, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що зазначена в наказі про звільнення позивача причина звільнення перешкоджає його працевлаштуванню.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що роботодавець не мав права звільняти позивача з підстав, не зазначених у його заяві про звільнення. При цьому позивач вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження фактів регулярного порушення відповідачем законодавства про працю, а тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. В касаційній скарзі позивач наводить розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню за час вимушеного прогулу.
Разом з касаційною скаргою позивач подав клопотання про стягнення судових витрат, у якому він просив стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу в розмірі 29 000 грн фактично понесених витрат та 56 874,47 грн очікуваних витрат.
У січні 2021 року до Верховного Суду від АТ «Аграрний фонд» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Посилається на те, що на момент подання позивачем заяви про звільнення будь-які порушення законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з боку відповідача були відсутні, а тому суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову. Суди обґрунтовано вважали, що ОСОБА_1 звільнено за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням на підставі його заяви, а тому його не може бути поновлено на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідач заперечує проти задоволення клопотання про стягнення судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді. Вказує, що позивач не довів у встановленому законом порядку, що такі витрати були фактично ним понесені та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження їх розміру. Визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним та необґрунтованим, оскільки зміст касаційної скарги та заявлених позивачем клопотань становлять твердження, які були викладені позивачем у судах попередніх інстанцій, що вказує на безпідставність розміру заявлених позивам витрат.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 13 грудня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-120цс12, від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13 та постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 741/1128/17, від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 17 квітня 2019 року в справі № 216/7189/14-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 522/18387/17.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 02 червня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на посаду головного економіста відділу контролю та економічної безпеки управління внутрішньої безпеки АТ «Аграрний фонд», 07 листопада 2018 року переведено на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» №446 від 06 листопада 2018 року.
09 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до виконуючого обов`язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за 26 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 02 червня 2015 року по 09 грудня 2019 року; 12 календарних днів щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи з 03 січня 2017 року по 09 грудня 2019 року.
19 грудня 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено трудову книжку, завірену копію заяви про звільнення, завірений витяг з наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-К, довідку від 17 грудня 2019 року та розрахунковий лист, які ним отримано 23 грудня 2019 року.
Позиція Верховного Суду
У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).
У частині першій статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13 зазначено, що «за змістом статті 38 КЗпП працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року в справі № 712/513/20 (провадження № 61-18331св20) вказано, що «при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися».
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Суди встановили, що ОСОБА_1 09 грудня 2019 року подав заяву про звільнення з підстав неодноразового порушення відповідачем його прав, зокрема, порушення строків періодичності виплати заробітної плати, невиплати частини заробітної плати. Тобто, позивач мав волевиявлення на звільнення саме з підстав, передбачених у частині третій статті 38 КЗпП України.
Встановивши відсутність порушень роботодавцем законодавства про працю, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України, проте, вважали відсутніми підстави для скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач не бажав продовжувати трудові відносини з відповідачем після зміни умов праці, а доказів того, що заява про звільнення суперечила його волевиявленню, не надано.
Колегія суддів висновок суду вважає таким, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону, оскільки у разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину першу статті 38 КЗпП України. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення мають причини, що спонукали працівника до написання заяви про розірвання трудового договору з власної ініціативи.
За таких обставин наказ АТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-К про звільнення ОСОБА_1 за частиною першою статті 38 КЗпП України є незаконним і підлягає скасуванню та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 лютого 2022 року в справі № 569/1159/20-ц (провадження № 61-10714св21).
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Середньоденна заробітна плата позивача становить: 23 056,36 грн (оклад за жовтень 2019 року) + 20 289,60 грн (місячна премія КПІ за вересень 2019 року) + 18 445,09 грн (місячна премія КПІ за жовтень 2019 року) + 25 362 грн (оклад за листопад 2019 року) + 11 445,41 грн (2/3 квартальної премії за 3 квартал 2019 року)/на 41 (фактично відпрацьовані дні в жовтні та листопаді 2019 року) = 2 404,84 грн.
Розрахунковий період станом на 13 квітня 2022 року з 10 грудня 2019 року (період вимушеного прогулу) становить 587 робочих днів.
Отже сума, яка підлягає стягненню з АТ «Аграрний фонд» на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 10 грудня 2019 року до 13 квітня 2022 року, становить 1 411 641,08 грн (2 404,84 грн х 587 робочих днів) з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів, що відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 (провадження № 11-43заі21).
Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частинами восьмою, дев`ятою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивач просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу. Зазначав, що в судах першої та апеляційної інстанцій поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29 000 грн.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у судах першої та апеляційної інстанцій, позивач надав суду: договір про надання правничої допомоги № 16/21 від 12 липня 2021 року, яким передбачено, що гонорар адвоката складається з двох частин: оплата фактично наданих послуг та умовний гонорар (4 %), додатки № 1 та № 2 до договору, акт наданих послуг та виконаних робіт № 1 від 30 липня 2021 року, платіжні доручення про оплату наданих послуг.
Заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в судах першої та апеляційної інстанцій, відповідач суду не надав.
Позивач указував, що в суді касаційної інстанції очікує понести витрати на професійну правничу допомогу, що складаються з умовного гонорару адвоката в розмірі, еквівалентному 5 % від ціни позову та який за підрахунками позивача відповідно до останньої поданої заяви від 21 лютого 2022 року складав 68 507,87 грн.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв`язку з касаційним переглядом справи, заявник надав договір № 23/21 про надання правової (правничої) допомоги від 08 жовтня 2021 року, укладений між ним та адвокатом Куль І. В., яким визначено обов`язок адвоката щодо надання правової допомоги, а гонорар встановлювався на рівні 5 % від ціни позову, додаток № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 08 жовтня 2021 року № 23/21 та акти наданих послуг.
У відзиві на касаційну скаргу представник АТ «Аграрний фонд» заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, пов`язаних з касаційним переглядом справи, оскільки вони не співмірні вартості наданих адвокатом послуг. Зокрема, вказував, що:
на вивчення судової практики адвокатом витрачено 3 години, проте, в касаційній скарзі наявні посилання на постанови Верховного Суду, на які позивач посилався у судах попередніх інстанцій;
адвокатом витрачено 15 годин для написання касаційної скарги - 80 % касаційної скарги становлять твердження, викладені позивачем у судах попередніх інстанцій, зокрема, більшість в апеляційній скарзі, та 20 % становлять дослівно переписані правові позиції постанов Верховного Суду, які досліджувались судами попередніх інстанцій;
адвокатом використано 2 години на складання клопотання про стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу, проте, зміст цього клопотання ідентичний змісту клопотання, заявленого в суді апеляційної інстанції, де в акті виконаних робіт до договору про надання правової (правничої) допомоги від 12 липня 2021 року № 16/21 вказано, що адвокатом використано 0,5 години на складання такого клопотання та його вартість становила 500 грн.
Враховуючи характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, встановлені обставини справи, критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, а також прийнявши до уваги заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає наявними підстави для зменшення розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги в суді касаційної інстанції, з 70 582,05 грн (як 5 % від ціни позову) до 5 000 грн, що відповідатиме принципу співмірності та розумності судових витрат. Також стягненню підлягають витрати за фактично надані послуги професійної правничої допомоги в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 29 000 грн, оскільки в цій частині відповідач заперечень щодо їх неспівмірності зі складністю розгляду справи не навів. Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 34 000 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та без врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, у зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню, на користь ОСОБА_1 за рахунок АТ «Аграрний фонд» підлягають відшкодуванню судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 7 430,95 грн, апеляційної скарги у розмірі 16 463,20 грн та касаційної скарги у розмірі 20 478,80 грн, що разом становить 44 372,95 грн.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Визнати незаконним та скасувати наказ акціонерного товариство «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-К в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Івано-Франківській області Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд».
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Івано-Франківській області Івано-Франківській та Чернівецькій областях департаменту середнього та малого бізнесу акціонерного товариства «Аграрний фонд» з 09 грудня 2019 року.
Стягнути з акціонерного товариства «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 грудня 2019 року по 13 квітня 2022 року у розмірі 1 411 641,08 грн з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.
Стягнути з акціонерного товариства «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 34 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з акціонерного товариства «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 44 372,95 грн судового збору.
З моменту прийняття постанови суду касаційної рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року втрачають законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
