ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.002766

адміністративне провадження № К/9901/12173/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №1.380.2019.002766

за позовом Приватного підприємства "Юніма"

до Головного управління Держпраці у Львівській області

про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу

за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020 (колегія у складі: головуючого судді Матковської З.М., суддів: Бруновської Н.В., Макарика В.Я.),-

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2019 року Приватне підприємство "Юніма" (далі - позивач, ПП "Юніма") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області) з вимогою визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу: №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 у розмірі 751 140 грн; №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-2 від 16.05.2019 у розмірі 4 173 грн; №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-3 від 16.05.2019 у розмірі 12 519 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій суперечить діючому законодавству виходячи із наступного. Відповідач може здійснювати державний нагляд контроль виключно на підставі Закону і спеціального закону, котрий би встановлював особливості його діяльності. Спірні правовідносини врегульовані виключно приписами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», оскільки, інспекційне відвідування є формою державного нагляду у сфері господарської діяльності, тому, застосування до спірних правовідносин постанови КМУ від 26.04.2017 №295, якою керувався відповідач, призначаючи інспекційне відвідування є протиправним. Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17, було визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені відповідачем під час здійснення інспекційного відвідування порушення ПП "Юніма" вимог законодавства про працю підтвердились під час судового розгляду, а тому постанови відповідача від 16.05.2019 №ЛВ2361/1696/НД/АВ/ФС-1, №ЛВ2361/1696/НД/АВ/ФС-2 та №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-3 прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 у розмірі 751 140 грн. та в цій частині позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу №ЛВ2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 у розмірі 751 140 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 у розмірі 751 140 грн. та задовольняючи позов в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що зазначення в оскаржуваній постанові про накладення штрафу №ЛВ2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 щодо несвоєчасного надіслання до органів ДФС повідомлення про прийом на роботу, як порушення позивачем частини третьої статті 24 КЗпП України, є невірним, оскільки абзац 2 частини другої статті 265 КЗпП України не передбачає застосування штрафу до суб`єкта господарювання у зв`язку з відсутністю повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування при прийнятті працівника на роботу. Отже, відсутність повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не свідчить про те, що між працівником та роботодавцем не оформлено трудовий договір, оскільки законодавець не пов`язує чинність трудового договору із наявністю відповідного повідомлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з указаним судовим рішенням відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020, в якій просив скасувати вказане рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу подано позивачем лише 19.04.2019 о 18:05, а за виконанням трудової функції вищезгаданих працівників зафіксовано 18.04.2019, відтак позивачем порушено вимоги законодавства в частині належного оформлення трудових відносин.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. 04.05.2020 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

10. Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2020 вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків .

11. Скаржником вимоги ухвали суду від 18.05.2020 виконано в повній мірі та усунуто зазначені недоліки.

12. Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020 у справі за вищевказаним позовом.

13. Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 22.02.2022.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Як встановлено судами попередніх інстанції, на підставі наказу про проведення інспекційного відвідування №0914-П від 18.04.2019 та направлення на проведення інспекційного відвідування №0914 від 18.04.2019 ГУ Держпраці у Львівській області у період з 18.04.2019 по 19.04.2019 було проведено виїзне інспекційне відвідування ПП «Юніма», за адресою: м. Львів, вул. Грінченка,10а та м. Львів, вул. Зелена,131.

15. 19.04.2019 складено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ЛВ2361/1696/НД, у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для відвідування), який підписаний інспектором праці Гуцолом В.Т. та начальником відділу безпеки підприємства Вадюном І.І.

16. Також, 19.04.2019 складено Вимогу про надання документів №ЛВ01361/1696/НД/ПД та зупинено інспекційне відвідування на один день.

17. Відповідно до норм статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» відповідачем видано наказ №0926/1-П від 19.04.2019 про перенесення терміну інспекційного відвідування на 22.04.2019-23.04.2019 у зв`язку з ненаданням документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, а також у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування за місцезнаходженням.

18. За результатами вказаного інспекційного відвідування ПП «Юніма», посадовими особами ГУ Держпраці у Львівській області складено акт інспекційного відвідування від 22.04.2019 №ЛВ 2361/1696/НД/АВ.

19. Також 02.05.2019 першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЛВ2361/1696/НД/АВ/ТД/3Б/ІП, який призначено на 10:30 год. 15.05.2019.

20. 06.05.2019 складено повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу №290/2/11-39, яке надіслано на адресу позивача 06.05.2019.

21. На підставі акта інспекційного відвідування ГУ Держпраці у Львівській області прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 16.05.2019:

- №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-1 у розмірі 751 140 грн за порушення вимог частини першої та частини третьої статті 24 КЗпП України;

- №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-2 у розмірі 4 173 грн за порушення вимог частин першої та другої статті 115 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці»;

- №ЛВ 2361/1696/НД/АВ/ФС-3 у розмірі 12 519 грн за порушення вимог частин першої та другої статті 115 КЗпП, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці».

22. Не погоджуючись з прийнятими постановами про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

24. Оскільки відповідача оскаржує рішення апеляційного суду тільки в частині задоволення позову, то Верховний Суд перевірятиме правильність висновків суду апеляційної інстанції про визнання протиправною та скасування постанови ГУ Держпраці у Львівській області про накладення штрафу №ЛВ2361/1696/НД/АВ/ФС-1 від 16.05.2019 у розмірі 751 140 грн

25. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

27. Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

28. Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

29. Частиною першою статті 265 КЗпП України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

30. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013.

31. За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

32. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

33. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

34. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

35. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

36. Частиною першою статті 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

37. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).

38. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 затверджено Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.

39. У вказаному Порядку визначено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:

засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;

на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

40. Тобто, працівник не може бути допущений до виконання трудових функцій до повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття його на роботу.

41. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 340/3112/19, від 15.11.2021 у справі №500/613/19.

42. Судами попередніх інстанцій встановлено, що повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу подано позивачем лише 19.04.2019 о 18:05, а за виконанням трудової функції працівників зафіксовано 18.04.2019.

43. Тому в цій частині, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про можливе порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».

44. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції встановлено, що згідно з висновками акту інспекційного відвідування відповідачем було встановлено за виконанням трудової функції наступних осіб, а саме: ОСОБА_1 , який повідомив про те, що працює на ПП «Юніма» 5 років; ОСОБА_2 , який повідомив про те, що працює на ПП «Юніма» 2 роки; ОСОБА_3 , який повідомив, що працює на ПП «Юніма» 2 місяці; ОСОБА_4 , який повідомив, що працює на ПП «Юніма» 6 років; ОСОБА_5 , який повідомив, що працює на ПП «Юніма» 4 роки; ОСОБА_6 , який повідомив, що працює на ПП «Юніма» з початку квітня 2019 року.

45. 22.04.2019 позивачем надано Наказ №6-к від 12.04.2019 про прийняття на роботу з 15.04.2019 таких працівників: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , проте повідомлення про прийняття вказаних працівників на роботу подано до органу ДФС 19.04.2019 о 18:05 год.

46. Позивач, в свою чергу, зазначав, по перше, що такі особи як ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ніколи не перебували із Підприємством у трудових відносинах; по друге, такі особи, як ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 перебувають у трудових відносинах з позивачем, однак строки перебування вищевказаних осіб у трудових відносинах не відповідають дійсності. Громадянин ОСОБА_6 також дійсно перебуває у трудових відносинах із позивачем з квітня 2019 року.

47. Вказаним доводам позивача судами попередніх інстанцій не надано оцінки.

48. При цьому, суд першої інстанції звертає увагу на те, що під час перевірки та на час розгляду справи позивачем не надано копій трудових договорів із вищевказаними працівниками.

49. Суд апеляційної інстанції на цю обставину взагалі уваги не звернув, та зазначив, що відсутність повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не свідчить про те, що між працівником та роботодавцем не оформлено трудовий договір.

50. Відповідач, в свою чергу, наголошує, що працівниками ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на час проведення інспекційного відвідування фактично виконувалися обов`язки охоронників, що свідчить про наявність між ними та позивачем відносин трудового характеру, оскільки чинним законодавством передбачено професію охоронника, визначено її функціональні обов`язки та завдання тощо. Разом з тим, позивачем на вимогу відповідача не надано копій трудових договорів з вказаними особами.

51. Апеляційний суд же зазначив, що позивачем щодо всіх осіб було видано відповідні накази про прийняття працівника на роботу, що свідчить про наявність трудових договорів та суперечить встановленим судом першої інстанції обставинам про відсутність трудових договорів.

52. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції викликались в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Вказані особи надавали пояснення. Однак, поясненням свідків не надано жодної оцінки.

53. Без з`ясування вказаних обставин та надання таким оцінки, суди передчасно дійшли висновку про наявність або відсутність в діях позивача порушень вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України, за допущенння до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

54. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що виходячи зі змісту спірних у цій справі правовідносин та ураховуючи вищенаведені законодавчі приписи, судами першої та апеляційної інстанції не встановлено обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, оскільки не перевірено ці обставини належними та допустимими доказами.

55. Поряд із цим, згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

56. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

57. Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та витребуваних необхідних документів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

58. Як зазначається у Рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині 3 статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).

59. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

60. Водночас, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

61. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

62. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

63. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

64. У пункті 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України" (заява №63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (заява №2586/07) та пункту 280 рішення у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (заява №42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

65. Крім цього, у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" (заява №22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (…). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

66. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії умотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

67. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

68. Своєю чергою, за змістом частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

69. З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

70. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід врахувати викладені в цій постанові висновки Верховного Суду, повно і всебічно встановити обставини справи, що стосуються спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, надати їм належну юридичну оцінку, перевірити їх доказами та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

71. Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 КАС України, Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко А.Ю. Бучик Л.В. Тацій