Ухвала
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 357/380/20
провадження № 61-13404св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші»,
відповідачі: ОСОБА_1 , товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євко Володимир Володимирович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші», яка підписана представником Тетерею Світланою Ігорівною, на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії судді: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» (далі - ТОВ Агрофірма «Матюші») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - ТДВ «Шамраївський цукровий завод»), державного реєстратора комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євко В. В., про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, в якому просив:
визнати недійсним Договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;
скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:0032, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, номер запису про інше речове право: 30598344, дата, час державної реєстрації: 05 березня 2019 року 14:43:55, і припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;
стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року позов ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено частково.
Визнано недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) №б/н від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод», щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1493724532204), номер запису про інше речове право: 30598344, дата, час державної реєстрації: 05:03:2019 14:43:55, і припинено право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
В частині вимог заявлених до державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Євко В. В. відмовлено.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційне провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою ТДВ «Шамраївський цукровий завод» від апеляційної скарги.
11 березня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява представника ТОВ Агрофірма «Матюші» - адвоката Тетері С. І. про ухвалення додаткового рішення, у якій заявник просив стягнути з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на свою користь понесені ним витрати на професійну правничу (правову) допомогу, надану АО «Еверлігал» на підставі договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06, додатку від 10 лютого 2021 року № 10/02/21-1 до нього, викладеного у додатковій угоді від 10 лютого 2021 року № 10/02/21-1 до вказаного договору, у розмірі 20 064,36 грн.
Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у задоволенні заяви представника ТОВ Агрофірма «Матюші» - адвоката Тетері С. І. про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що нормами Цивільного процесуального кодексу України не передбачено ухвалення додаткового рішення судом, що постановив ухвалу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ТОВ Агрофірма «Матюші» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити заяву ТОВ Агрофірма «Матюші» від 09 березня 2021 року про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді судом апеляційної інстанції заяви товариства та постановленні оскарженої ухвали суд мав не лише обмежитися посиланням на приписи статті 270 ЦПК України, допустивши при цьому їх порушення, а й з`ясувати які саме недобросовісні дії були здійснені ТДВ «Шамраївський цукровий завод» в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема чи систематично ТДВ «Шамраївський цукровий завод» протидіяло правильному та швидкому вирішенню спору, чи мало на меті ущемлення прав та інтересів позивача та чи були дії ТДВ «Шамраївський цукровий завод» умисними.
Оскаржена ухвала не містить жодного обґрунтування підстав відмови товариству у стягненні витрат на професійну правничу (правову) допомогу, понесених ним під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, з огляду на неспівмірність їх розміру, визначеним частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 89, 137, 141 ЦПК України не надано оцінку співмірності витрат товариства на професійну правничу (правову) допомогу зі складністю справи, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, а також значення справи для надання адвокатами послуг та виконаних робіт, а також значення справи для позивача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу у строк до 13 вересня 2021 року.
У липні 2021 року матеріали цивільної справи № 357/380/20 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року відмовлено ТОВ «Агрофірма «Матюші» у задоволенні клопотання про виклик у судове засідання представника товариства, справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 13 серпня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
У справі, що переглядається, одним із правових питань, які постали перед колегією суддів, є питання щодо того, чи підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу при закритті апеляційного провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суд апеляційної інстанції відкриває апеляційне провадження відповідно до статті 359 ЦПК, якщо відсутні підстави залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги (статті 357 ЦПК України) та відмови у відкритті апеляційного провадження (статті 358 ЦПК України).
Поряд із цим відповідно до статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:
1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги;
2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;
3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Тобто встановлено обставини, які унеможливлюють апеляційний розгляд по суті підстав апеляційної скарги.
Саме підставами закриття апеляційного провадження (стаття 362 ЦПК України) відрізняється від закриття провадження у справі (стаття 255 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції також наділений повноваженнями закрити провадження у справі, але з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України.
Відповідно до ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу, а саме:
1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2) відсутній предмет спору;
3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами;
4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;
5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом;
6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу;
7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Згідно з пунктом 12 частини З статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Під судовими витратами розуміються витрати осіб, які беруть участь у розгляді справи (а у випадках їх звільнення - держави), які вони несуть у зв`язку з розглядом та вирішенням справи.
Відповідно до статті 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті поряд із розглядом та вирішенням спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів є також розподіл судових витрат.
Розподіл судових витрат полягає у визначенні сторони, за рахунок якої відбувається відшкодування судових витрат, та розміру такого відшкодування.
Як зазначено у пункті 6 частини 1 статті 264 ЦПК України одним з питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду є питання про те, як розподілити між сторонами судові витрати. На виконання вимоги щодо змісту судового рішення, розподіливши судові витрати між сторонами, суд відображає цей розподіл у резолютивній частині рішення суду відповідно до пункту 2 частини 5 статті 265 ЦПК України.
Такої вимоги не містить норма щодо змісту ухвали суду. Законодавець не передбачив загального правила щодо розподілу судових витрат у випадках, коли справа по суті не вирішується, і розгляд справи не закінчується винесенням рішення. В такому разі розподіл судових витрат відбувається у випадках, прямо встановлених процесуальним законом при вчиненні певної процесуальної дії. Щодо судового збору такі випадки встановлено нормами ЦПК та Закону «Про судовий збір», щодо інших витрат - лише нормами ЦПК.
Так, у частині 2 статті 255 ЦПК України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Також відповідно до частини З статті 257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
В суді апеляційної інстанції може бути здійснено новий розподіл судових витрат, які були понесені сторонами при розгляді справи у суді першої інстанції.
Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 374 ЦПК України, статті 377 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. В цьому випадку згідно з пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України вимагається в резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції (поряд із розподілом судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції).
Натомість у випадку закриття апеляційного провадження на підставі статті 362 ЦПК України розподілу (або нового розподілу) судових витрат не передбачено.
Отже судові витрати, які пов`язані з розглядом справи, в такому випадку покладаються на сторону, яка ці витрати здійснила.
Нормами статті 255 ЦПК України передбачені підстави закриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилися обставини, виключають апеляційний розгляд справи (підстави закриття апеляційного провадження).
Аналіз процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що процесуальні дії «закриття провадження у справі» та «закриття апеляційного провадження» не тотожні:
- статті 255 та 362 ЦПК України містять різні підстави для закриття провадження у справі та для закриття апеляційного провадження;
- наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття апеляційного провадження призводить до залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно положень частини 5 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Суд має застосовувати приписи частини 5 статті 142 ЦПК України за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) спір не вирішено по суті, а справу закінчено закриттям провадження або залишенням позову без розгляду; 2) встановлення судом закриття провадження або залишення позову без розгляду відбулось внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Таким чином частина 5 статті 142 ЦПК України передбачає можливість компенсації судових витрат лише у випадку закриття провадження (залишення позову без розгляду) з відповідних підстав і не може бути застосована у випадку закриття апеляційного провадження.
В частині 5 статті 142 ЦПК України йдеться лише про відшкодування витрат відповідача за рахунок позивача. Водночас закриття апеляційного провадження може бути пов`язане з необґрунтованими діями не лише відповідача, воно може бути наслідком необґрунтованих дій будь-якої сторони (а також третьої особи чи особи, яка не була залучена до участі у справі), яка є апелянтом. Тобто, якщо погодитись із застосуванням цієї норми при закритті апеляційного провадження, то виявиться, що можна покласти відповідальність лише на позивача, коли він є апелянтом.
Системне тлумачення зазначених норм ЦПК дає підстави для висновку про те, що при закритті апеляційного провадження не передбачено розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Перегляд судових рішень у цивільних справах може відбуватись за правилами апеляційного та касаційного провадження.
Питання розподілу судових витрат врегульовано загальними нормами ЦПК України і не містить особливостей для апеляційного та касаційного провадження.
В той же час в судовій практиці спостерігається неоднаковий підхід для вирішення питання щодо розподілу судових витрат у разі закриття касаційного провадження в судах різних юрисдикцій.
Так, в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі №816/731/16 (провадження №К/9901/9639/19) досліджувалось питання щодо повернення судового збору при закритті касаційного провадження. Верховний Суд дійшов висновку, що «аналіз процесуального законодавства свідчить про неможливість ототожнення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження». Наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призведе до залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції. Зазначене підтверджує різне значення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження» та неможливість їх ототожнення».
В той же час Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в додатковій ухвалі від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20 Верховний Суд зробив протилежні висновки при розгляді питання щодо розподілу судових витрат при закритті касаційного провадження. Зокрема вказав, що «для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги. Дійшовши зазначеного висновку, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду про те, що у разі закриття касаційного провадження на підставі п.5 ч.1 ст. 296 ГПК України судові витрати відповідно до ст. ст. 126, 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають, оскільки за змістом цих норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження), викладеного у судових рішеннях від 23.02.2021 у справі № 910/18421/19, від 08.06.2021 у справі № 910/8103/16, від 06.07.2021 у справі № 903/847/20, від 06.07.2021 у справі № 911/713/20, від 27.07.2021 у справі № 911/3504/20, від 25.08.2021 у справі № 914/2243/20, від 21.09.2021 у справі № 922/3789/20, від 30.09.2021 у справі № 909/1411/13».
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Крім того, відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судом були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; й перегляд справи Великою Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
Крім того, відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України єдиним суб`єктом, що уповноважений доходити висновку про наявність у справі виключної правової проблеми є суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що така проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема.
З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
Відповідно до положень частини 3 статті 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом цієї норми, зважаючи на визначені нею предмет вибору і застосування норми права висновки викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду врахуванню не підлягають.
З цих підстав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не враховує висновки Великої Палати Верховного Суду про необхідність наявності кількісного та якісного показників щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах як умови можливості реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, його передбаченого частиною 5 статті 403 ЦПК України права передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені зокрема у таких ухвалах: від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18 (провадження № 14-78цс21); від 09 червня 2021 року у справі № 335/11743/19 (провадження № 14-71цс21); від 30 червня 2021 року у справі № 708/1348/18 (провадження № 14-101цс21); від 07 липня 2021 року у справі № 393/126/20 (провадження № 14-120цс21); від 13 липня 2021 року у справі № 442/4240/14-ц (провадження № 14-103цс21); від 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 14-88цс21); від 28 вересня 2021 року у справі № 308/10255/17 (провадження № 14-132цс21).
Зважаючи на подібність процесуальних правовідносин в аспекті реалізації судом процесуальних прав та повноважень, а також враховуючи те, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації зазначеного вище права є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини 4 статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку у контексті наявності у Великої Палати Верховного Суду права та повноважень:
- надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду;
- встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми («виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв»)».
Тому колегія суддів вважає, що для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики при закритті апеляційного та касаційного провадження, з урахуванням наявності взаємовиключних підходів щодо розподілу судових витрат при закритті апеляційного та касаційного провадження; для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати справу № 357/380/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
