ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 911/507/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.)

від 11.11.2021

у справі № 911/507/21

за позовом ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі"

до ОСОБА_2

про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями посадової особи,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_3

відповідача - Медвідь О.П.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі" як учасник товариства до директора товариства - ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" його посадовою особою у сумі 1 212 000,00 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок недобросовісних дій ОСОБА_2 , як директора, Товариству обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі" було завдано збитків на суму 1 212 000,00 грн, що полягають у безпідставній видачі векселя на суму 1 200 000,00 грн та понесених витрат на опротестування векселя на суму 12 000,00 грн щодо яких нотаріусом вчинено виконавчий напис на користь ОСОБА_4 .

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.07.2021 у справі №911/507/21 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі" 1 212 000,00 грн збитків.

2.2. Рішення мотивовано тим, що судом встановлено в діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення, зокрема, протиправність його поведінки, наявність шкоди у визначеному розмірі, причинний зв`язок між діями відповідача та шкодою, завданою товариству, а також вина відповідача у завданні товариству збитків у стягуваному розмірі.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2021 у справі №911/507/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.4. Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з висновками місцевого господарського суду щодо наявності повного складу цивільного правопорушення, виходив з того, що пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди (збитків) покладає на позивача обов`язок довести, що ці збитки не є абстрактними, а дійсно були стягнуті з відповідача в грошовому еквіваленті або шляхом продажу майна, внаслідок чого товариство дійсно зазнало шкоди.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не надав суду належні та допустимі докази (стягнення) понесення ним збитків у сумі 1 212 000,00 грн. Саме існування виконавчого напису нотаріуса від 17.01.2018 не доводить завдання відповідачем позивачу шкоди у сумі 1 212 000,00 грн, з огляду на що останній дійшов висновків, що матеріали справи не підтверджують реальність завдання позивачеві збитків у заявленому розмірі.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи спеціальні положення Закону України "Про виконавче провадження", які встановлюють спеціальний строк для пред`явлення виконавчих документів ОСОБА_4 втратила своє право на повторне пред`явлення виконавчого напису нотаріуса.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №911/507/21, ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі" подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі" визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.4. ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1166 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі" є ОСОБА_1 , з часткою 25% статутного капіталу, ОСОБА_5 , з часткою 25% статутного капіталу та ОСОБА_6 , з часткою 50% статутного капіталу.

Наказом ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" від 05.04.2013 директором ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" з 05.04.2013 призначено ОСОБА_2 .

Між ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , як продавцями та ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі", як покупцем 26.06.2008 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки № 26/06 (надалі - договір купівлі-продажу).

Відповідно до умов договору купівлі-продажу продавці продають у власність покупця, а покупець приймає у власність нерухоме майно та земельну ділянку, що належить продавцям на праві приватної спільної часткової власності.

Згідно із пунктом 2.1 договору купівлі-продажу вартість нерухомого майна та земельної ділянки за домовленістю сторін становить 18 437 816,91 грн.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцям вартість належного їм нерухомого майна та земельної ділянки відповідно до розміру частки, належної їм у спільній частковій власності на нерухоме майно та земельну ділянку. З урахуванням сплаченого авансу покупець зобов`язаний сплатити: ОСОБА_4 - за нерухоме майно 3 481 583,57 грн, за земельну ділянку - 3 353 869,58 грн; ОСОБА_2 - за нерухоме майно 376 136,15 грн, за земельну ділянку 370 208,69 грн; ОСОБА_7 - за нерухоме майно 4 674 604,81 грн, за земельну ділянку - 4 500 104,03 грн; ОСОБА_8 - за нерухоме майно 750 968,69 грн, за земельну ділянку 730 341,39 грн (пункт 2.3 договору).

Зазначений договір не було посвідчено нотаріально. Однак, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2008 у справі № 2-3069/2008 договір купівлі-продажу визнано дійсним та за ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" визнано право власності на перелічене у вказаному договорі нерухоме майно.

У 2016 році за скаргою ДП "Бориспільське лісове господарство" ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19.01.2017 у справі № 2-3069/2008 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2008 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 2-3069/2008 ухвалу апеляційного суду від 19.01.2017 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 28.10.2020 у справі № 2-3069/2008 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2008 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 2-3069/2008 ухвалу Апеляційного суду Київської області віл 23.09.2016 (ухвала про відкриття апеляційного провадження) та постанову Київського апеляційного суду від 28.10.2020 скасовано; справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Також зазначено, що з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала апеляційного суду Київської області від 23.09.2016 та постанова Київського апеляційного суду від 28.10.2020 втрачають законну силу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16.06.2021 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2008 та відкрито апеляційне провадження.

Між ОСОБА_4 та ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" в особі директора ОСОБА_2 15.11.2016 було підписано додаткову угоду до договору купівлі-продажу (надалі - додаткова угода), в якій сторони дійшли згоди, що за ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" обліковується заборгованість перед ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу у розмірі 449 332,85 грн, яку покупець зобов`язується сплатити у строк до 31.12.2016. У випадку прострочення вказаної оплати ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" зобов`язане сплатити 3% річних та індекс інфляції, нараховані на всю суму, яка мала бути сплачена на користь ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від моменту складання акту приймання-передачі майна, незалежно від того, що товариством були здійснені часткові платежі.

ОСОБА_4 10.10.2017 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу у загальному розмірі 15 908 028,40 грн, з яких: 449 332,85 грн заборгованість за договором, 121 239,12 грн пеня, 1 859 993,84 грн відсотки за користування грошовими коштами та 13 477 462,68 грн інфляційні збитки. Зазначений позов було об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу неукладеним (справа № 359/7955/17).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.04.2018, у задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено з огляду на висновки суду про неукладеність договору купівлі-продажу.

Постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2019 рішення Бориспільського районного суду Київської області від 02.04.2018 в частині позову про визнання договору купівлі-продажу неукладеним було скасовано, в цій частині у задоволені позову відмовлено, а в частині відмови в позові ОСОБА_4 про стягнення з товариства заборгованості рішення суду першої інстанції - залишено без змін, оскільки рішення в цій частині оскаржено не було.

ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_4 20.12.2017 уклали договір про врегулювання заборгованості, за яким ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" визнало заборгованість перед ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, що є предметом судового розгляду у справі №359/7955/17 та в рахунок зазначеної заборгованості прийняло зобов`язання видати на користь ОСОБА_4 векселі на суму 8 900 000 грн та сплатити 25 000 грн, а ОСОБА_4 прийняла на себе зобов`язання відізвати позовну заяву по справі № 359/7955/17.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" в особі ОСОБА_2 передало на користь ОСОБА_4 два простих векселі: серія АА № 2826802 на суму 1 200 000,00 грн та серія АА № 2826801 на суму 7 700 000,00 грн, дата видачі 20.12.2017 з терміном оплати за пред`явленням та строком погашення 14 днів та 90 днів відповідно.

ОСОБА_4 16.01.2018 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про направлення товариству вимоги про оплату векселя та у разі його неоплати просила здійснити протест про неоплату. Вказана вимога нотаріусом була направлена та отримана директором товариства ОСОБА_2 17.01.2018.

Вексель серії АА № 2826802 на суму 1 200 000,00 грн 17.01.2018 було пред`явлено до оплати. У зв`язку з неоплатою ОСОБА_4 17.01.2018 звернулася до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на цьому векселі.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В. 17.01.2018 вчинено протест про неоплату векселя та цього ж дня вчинено виконавчий напис на суму 1 212 000 грн, що складається із суми за векселем у розмірі 1 200 000,00 грн та витрат, пов`язаних з опротестуванням векселя у розмірі 12 000,00 грн.

Приватним виконавцем Ніколаєвим С.В. 26.01.2018 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, яке 17.05.2018 було закрите у зв`язку відсутністю у товариства грошових коштів та майна, на яке згідно виконавчого документа та у визначений ним спосіб, необхідно звернути стягнення.

Звертаючись із даним позовом позивач зазначив, що в діях директора товариства ОСОБА_2 вбачаються усі складові, які є необхідними для вимог про відшкодування шкоди завданої товариству діями його посадової особи та просить стягнути з відповідача 1 212 000 грн шкоди, завданої товариству його неправомірними діями, яка складається із суми виданого товариством в особі відповідача, векселя на суму 1 200 000 грн, а також витрат, пов`язаних із протестом векселя у розмірі 12 000 грн.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до частин першої, другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. У разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі.

5.3. Згідно із частиною другою статті 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

5.4. Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 зробив висновок, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

5.5. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання збитків підприємству і зобов`язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

5.6. Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

5.7. Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

5.8. Згідно із статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

5.9. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (стаття 225 Господарського кодексу України).

5.10. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

5.11. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

5.12. Як встановлено судами попередніх інстанцій за змістом пункту 6.10. Статуту товариства, затвердженого протоколом загальних зборів ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" № 2 від 29.06.2016:

- одноособовим виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю є директор;

- директор несе безпосередню відповідальність за виробничу, господарську, фінансову діяльність товариства;

- без довіреності представляє товариство у всіх державних, громадських, приватних та інших організаціях;

- здійснює оперативне управління товариством в межах повноважень, визначених Статутом, рішеннями зборів учасників та законодавством України;

- відкриває та використовує рахунки в установах банків, управляє, контролює та розпоряджається коштами на банківських рахунках;

- укладає без погодження з загальними зборами будь-які господарські та інші договори відповідно до Статуту товариства та законодавства України.

Судами встановлено, що за твердженнями ОСОБА_1 протиправна поведінка ОСОБА_2 полягає в тому, що він діяв всупереч інтересів товариства, адже:

- не мав укладати з ОСОБА_4 додаткову угоду про внесення змін до договору купівлі-продажу, якими на товариство покладався обов`язок сплатити на користь ОСОБА_4 інфляційні нарахування та 3% річних на всю суму грошових зобов`язань відповідача перед ОСОБА_4 ;

- не мав укладати договір про врегулювання заборгованості, із прийняттям на товариство обов`язку видати на користь ОСОБА_4 двох векселів на загальну суму 8 900 000 грн та враховуючи, що зазначена сума угоди перевищує вартість 50% вартості майна товариства мав отримати згоду загальних зборів учасників товариства;

- вчинив договір про врегулювання заборгованості, в той час, коли відповідний спір перебував в провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області (справа № 359/7955/17), за яким, в позові ОСОБА_4 було відмовлено, а укладений правочин та видані векселі призвели до утворення невиправданих та безпідставних боргових зобов`язань на значну суму, що свідчить про вчинення директором марнотратних дій, які суперечать інтересам товариства.

Судами встановлено, що необґрунтовані та недобросовісні дії відповідача, який вчинив від імені товариства додаткову угоду від 15.11.2016 призвели до створення для ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" негативних наслідків у вигляді виникнення у ОСОБА_4 можливості здійснити невиправдано великі та необґрунтовані нарахування додаткових виплат щодо 3% річних та інфляційних втрат, що надало їй право вимагати від товариства сплати надмірно значної суми коштів в судовому порядку.

При цьому суди встановили, що в матеріалах справи відсутні докази того, що протягом всього періоду від моменту обрання відповідача на посаду директора ним вживались заходи для проведення належного (повного, остаточного) розрахунку із ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, інформування товариства, його учасників про існування непогашеної заборгованості перед третьою особою, попередження про імовірність настання для товариства негативних наслідків у вигляді обов`язків сплатити на користь ОСОБА_4 штрафні санкції, ініціації спільного із іншими продавцями за договором купівлі-продажу, учасниками товариства, самого товариства відкритого та прозорого способу врегулювання спірної ситуації.

В подальшому, 20.12.2017 року між ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір про врегулювання заборгованості.

Вказаним договором, враховуючи наявність спору № 359/7955/17, що знаходиться на розгляді Бориспільського міськрайонного суду Київської області, ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" визнає наявність заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки № 26/06 від 26.06.2008. Крім того, сторони домовились, що в день підписання даного договору ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" перераховує на розрахунковий рахунок ОСОБА_4 25 000,00 грн та ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" передає ОСОБА_4 векселі на суму 8 900 000,00 грн, а саме: вексель № 1 (серія АА 2826802) строк погашення 14 днів на суму 1 200 000,00 грн, вексель № 2 (серія АА 2826801) строк погашення 90 днів на суму 7 700 000,00 грн.

ОСОБА_4 , в свою чергу, зобов`язується відізвати позовну заяву подану до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Судами попередніх інстанцій із судових рішень, прийнятих у справі №359/7955/17 встановлено, що ОСОБА_4 до суду заяву про відкликання позовної заяви (заяву про відмову від позову) не подавала, під час судового розгляду справи жодна зі сторін про факт укладання договору про врегулювання заборгованості суду не повідомляла та, в решті, судом першої інстанції у задоволені позову ОСОБА_4 було відмовлено, та судове рішення в цій частині вона не оскаржувала.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, директор ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" не вжив жодних заходів з метою доведення до відома Бориспільського міськрайонного суду Київської області про факт укладання договору про врегулювання заборгованості від 20.01.2017 та не проконтролював факт його виконання з боку ОСОБА_4 щодо відкликання позову (відмови від нього), хоча векселі на загальну суму 8 900 000,00 грн було передано на користь ОСОБА_4 , про що сторони склали відповідний акт, в якому зазначили про повне виконання сторонами договору про врегулювання заборгованості від 20.12.2017.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що укладання договору про врегулювання заборгованості від 20.12.2017 жодного позитивного ефекту для ТОВ "Будівельна компанія "Княжичі" не мало, адже маючи не виконані зобов`язання перед ОСОБА_4 лише на суму 449 332,85 грн, у товариства виникла безспірна заборгованість перед нею на суму 1 212 000,00 грн та у разі пред`явлення до оплати векселя на суму 7 700 000,00 грн, то розмір такої заборгованості збільшиться на зазначену суму.

Водночас, оцінюючи розмір та реальність завданих позивачеві збитків як одного із елементів складу правопорушення, суд першої інстанції виходив з того, що видача товариством векселя, як цінного паперу, що підтверджує передання ОСОБА_4 безумовного права вимагати від товариства сплати за такими векселями цілком відповідає ознакам, визначеним статтею 22 Цивільного кодексу України та статтею 255 Господарського кодексу України, що розуміють під шкодою втрату товариством майна, який відображено у виконавчому написі нотаріуса та включає суму вимог по векселю у розмірі 1 200 000,00 грн та суму витрат на протест векселя у сумі 12 000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначила, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або робіт, необхідних для відновлення речі (стаття 1192 Цивільного кодексу України). Це узгоджується також із приписами частини другої статті 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якої збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновки місцевого господарського суду, виходив з того, що позивач не надав суду належні та допустимі докази (стягнення) понесення ним збитків у сумі 1 212 000,00 грн. Саме існування виконавчого напису нотаріуса від 17.01.2018 не доводить завдання відповідачем позивачу шкоди у сумі 1 212 000,00 грн, а отже матеріали справи не підтверджують реальність завдання позивачеві збитків у заявленому розмірі.

При цьому, судом апеляційної інстанції також враховано, що ОСОБА_4 втратила своє право на повторне пред`явлення виконавчого напису нотаріуса 17.05.2021.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції встановлено відсутність повного складу цивільного правопорушення, зокрема, наявності реальних збитків у визначеному розмірі, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення збитків.

Колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для формування висновку щодо застосування статті 1166 Цивільного кодексу України у даній справі, оскільки судами досліджено докази та встановлені обставини, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин, а саме судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності повного складу цивільного правопорушення як необхідної умови для покладання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Також колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, та направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а тому відхиляються Судом.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. З огляду на встановлені судами обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Княжичі" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №911/507/21 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй