ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" листопада 2021 р. Справа№ 911/507/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Коваль К.О.;
від відповідача : Медвідь О.П.,
розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2021 (повний текст рішення складено 27.07.2021)
у справі №911/507/21 (суддя Колесник Р.М.)
за позовом ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Княжичі»
до ОСОБА_1
про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями посадової особи,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Княжичі» як учасник товариства до директора товариства - ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих ТОВ «Будівельна компанія «Княжичі» його посадовою особою у сумі 1 212 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок недобросовісних дій ОСОБА_1 як директора, Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Княжичі» було завдано збитків на суму 1 212 000, 00 грн., що полягають у безпідставній видачі векселя на суму 1 200 000, 00 грн. та понесених витрат на опротестування векселя на суму 12 000, 00 грн. щодо яких нотаріусом вчинено виконавчий напис на користь ОСОБА_3 .
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.07.2021 у справі 911/507/21 позов ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Княжичі» задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Княжичі» 1 212 000,00 гривень збитків та 18 180,00 гривень судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2021 у справі №911/507/21 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав встановленими обставини, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України.
Так, скаржник, зокрема, вказав, що вимоги про відшкодування збитків покладає на позивача обов`язок довести, що ці збитки є реальними. Однак, на момент розгляду справи в суді першої інстанції грошові кошти за переданими ОСОБА_3 векселями не були сплачені.
Крім того, апелянт зазначає, що ОСОБА_3 втратила право на повторне пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання, у зв`язку із спливом строку його пред`явлення.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2021 справу №911/507/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2021 року у справі № 911/507/21 своєю ухвалою від 06.09.2021 року.
08.10.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про наявність в діях відповідача усіх елементів складу господарського правопорушення.
Твердження апелянта про те, що виконавчий документ не може бути пред`явлений до виконання починаючи з 17.05.2021 року у зв`язку з закінченням строків на пред`явлення виконавчого документу, не спростовує наявності шкоди завданої товариству шляхом видачі векселів на момент звернення до суду.
07.10.2021 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні 11.11.2021 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача у судове засідання 11.11.2021 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2021 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Княжичі» (надалі -ТОВ «БК «Княжичі») є ОСОБА_2 , з часткою 25% статутного капіталу, ОСОБА_4 , з часткою 25 статутного капіталу та ОСОБА_5 , з часткою 50% статутного капіталу.
Наказом ТОВ «БК «Княжичі» від 05.04.2013 директором ТОВ «БК «Княжичі» починаючи з 05.04.2013 є ОСОБА_1 .
26.06.2008 між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , як продавцями та ТОВ «БК «Княжичі», як покупцем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки АДРЕСА_1 (надалі - договір купівлі-продажу).
Відповідно до умов договору купівлі-продажу продавці продають у власність покупця, а покупець приймає у власність нерухоме майно та земельну діялнку, що належить продавцям на праві приватної спільної часткової власності.
Згідно із п. 2.1 договору купівлі-продажу вартість нерухомого майна та земельної ділянки за домовленістю сторін становить 18 437 816, 91 грн.
Покупець зобов`язаний сплатити продавцям вартість належного їм нерухомого майна та земельної ділянки відповідно до розміру частки, належної їм у спільній частковій власності на нерухоме майно та земельну ділянку. З урахуванням сплаченого авансу покупець зобов`язаний сплатити: ОСОБА_3 - за нерухоме майно 3 481 583, 57 грн., за земельну ділянку - 3 353 869, 58 грн.; ОСОБА_1 - за нерухоме майно 376 136, 15 грн., за земельну ділянку 370 208, 69 грн.; ОСОБА_6 - за нерухоме майно 4 674 604, 81 грн., за земельну ділянку - 4 500 104, 03 грн.; ОСОБА_7 - за нерухоме майно 750 968, 69 грн., за земельну ділянку 730 341, 39 грн. (п. 2.3 договору).
Зазначений договір не було посвідчено нотаріально. Однак, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2008 у справі № 2-3069/2008 договір купівлі-продажу визнано дійсним та за ТОВ «БК «Княжичі» визнано право власності на перелічене у вказаному договорі нерухоме майно.
У 2016 році за скаргою ДП «Бориспільське лісове господарство», ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19.01.2017 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2008 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 ухвалу апеляційного суду від 19.01.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 28.10.2020 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2008 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 02.06.2021, ухвалу Апеляційного суду Київської області віл 23.09.2016 (ухвала про відкриття апеляційного провадження) та постанову Київського апеляційного суду від 28.10.2020 скасовано. Справу передано на новий апеляційний розгляд для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Також зазначено, що з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала апеляційного суду Київської області від 23.09.2016 та постанова Київського апеляційного суду від 28.10.2020 втрачають законну силу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16.06.2021 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2008 та відкрито апеляційне провадження. Розгляд справи триває.
15.11.2016 між ОСОБА_3 та ТОВ «БК «Княжичі», в особі директора ОСОБА_1 було підписано додаткову угоду до договору купівлі-продажу (надалі - додаткова угода), в якій сторони дійшли згоди, що за ТОВ «БК «Княжичі» обліковується заборгованість перед ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу у розмірі 449 332, 85 грн., яку покупець зобов`язується сплатити у строк до 31.12.2016. У випадку прострочення вказаної оплати ТОВ «БК «Княжичі» зобов`язане сплатити 3% річних та індекс інфляції, нараховані на всю суму, яка мала бути сплачена на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від моменту складання акту приймання-передачі майна, незалежно від того, що товариством були здійснені часткові платежі.
10.10.2017 ОСОБА_3 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ТОВ «БК «Княжичі» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу у загальному розмірі 15 908 028,40 грн., з яких: 449 332, 85 грн. заборгованість за договором, 121 239, 12 грн. пеня, 1 859 993, 84 грн. відсотки за користування грошовими коштами та 13 477 462, 68 грн. інфляційні збитки. Зазначений позов було об`єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу неукладеним (справа № 359/7955/17).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.04.2018, у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено з огляду на висновки суду про неукладеність договору купівлі-продажу.
Постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2019 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.04.2018, в частині позову про визнання договору купівлі-продажу неукладеним було скасовано, в цій частині у задоволені позову відмовлено, а в частині позову ОСОБА_3 про стягнення з товариства заборгованості рішення суду першої інстанції - залишено без змін, оскільки рішення в цій частині оскаржено не було.
20.12.2017 ТОВ «БК «Княжичі», в особі директора ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 уклали договір про врегулювання заборгованості, за яким ТОВ «БК «Княжичі» визнало заборгованість перед ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, що є предметом судового розгляду у справі № 359/7955/17 та в рахунок зазначеної заборгованості прийняло зобов`язання видати на користь ОСОБА_3 векселі на суму 8 900 000 грн. та сплатити 25 000 грн., а ОСОБА_3 прийняла на себе зобов`язання відізвати позовну заяву по справі № 359/7955/17.
На виконання умов зазначеного договору ТОВ «БК «Княжичі», в особі ОСОБА_1 передало на користь ОСОБА_3 два простих векселі: серія АА № 2826802 на суму 1 200 000, 00 грн. та серія АА № 2826801 на суму 7 700 000, 00 грн., дата видачі 20.12.2017 з терміном оплати за пред`явленням та строком погашення 14 днів та 90 днів, відповідно.
16.01.2018 ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про направлення товариству вимоги про оплату векселя, та у разі його неоплати просила здійснити протест про неоплату. Вказана вимога нотаріусом була направлена та отримана директором товариства ОСОБА_1 17.01.2018.
17.01.2018 вексель серії АА № 2826802 на суму 1 200 000, 00 грн. було пред`явлено до оплати. У зв`язку з неоплатою ОСОБА_3 17.01.2018 звернулася до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на цьому векселі.
17.01.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В. вчинено протест про неоплату векселя та цього ж дня вчинено виконавчий напис на суму 1 212 000 гр., що складається із суми за векселем у розмірі 1 200 000, 00 грн. та витрат, пов`язаних з опротестуванням векселя у розмірі 12 000, 00 грн.
26.01.2018 приватним виконавцем Ніколаєвим С.В. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, яке 17.05.2018 було закрите у зв`язку відсутністю у товариства грошових коштів та майна, на яке згідно виконавчого документа та у визначений ним спосіб, необхідно звернути стягнення.
Звертаючись до суду першої інстранції із даним позовом позивач зазначив, що в діях директора товариства ОСОБА_1 вбачаються усі складові, які є необхідними для вимог про відшкодування шкоди завданої товариству діями його посадової особи та просить стягнути з відповідача 1 212 000 грн. шкоди, завданої товариству його неправомірними діями, яка складається із суми виданого товариством в особі відповідача, векселя на суму 1 200 000 грн., а також витрат, пов`язаних із протестом векселя у розмірі 12 000 грн.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 89 Господасрького кодексу Укрвїни посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
За змістом п. 6.10. Статуту товариства, затвердженого протоколом загальних зборів ТОВ «БК «Княжичі» № 2 від 29.06.2016:
- одноособовим виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю є директор;
- директор несе безпосередню відповідальність за виробничу, господарську, фінансову діяльність товариства;
- без довіреності представляє товариство у всіх державних, громадських, приватних та інших організаціях;
- здійснює оперативне управління товариством в межах повноважень, визначених Статутом, рішеннями зборів учасників та законодавством України;
- відкриває та використовує рахунки в установах банків, управляє, контролює та розпоряджається коштами на банківських рахунках;
- укладає без погодження з загальними зборами будь-які господарські та інші договори відповідно до Статуту товариства та законодавства України.
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом,та її розмір;
- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
За твердженнями ОСОБА_2 протиправна поведінка ОСОБА_1 полягає в тому, що він діяв всупереч інтересів товариства, адже:
- не мав укладати з ОСОБА_3 додаткову угоду про внесення змін до договору купівлі-продажу, якими на товариство покладався обов`язок сплатити на користь ОСОБА_3 інфляційні нарахування та 3% річних на всю суму грошових зобов`язань відповідача перед ОСОБА_3 ;
- не мав укладати договір про врегулювання заборгованості, із прийняттям на товариство обов`язку видати на користь ОСОБА_3 двох векселів на загальну суму 8 900 000 грн. та враховуючи, що зазначена сума угоди перевищує вартість 50% вартості майна товариства мав отримати згоду загальних зборів учасників товариства;
- вчинив договір про врегулювання заборгованості, в той час, коли відповідний спір перебував в провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області (справа № 359/7955/17), за яким, в позові ОСОБА_3 було відмовлено, а укладений правочин та видані векселі призвели до утворення невиправданих та безпідставних боргових зобов`язань на значну суму, що свідчить про вчинення директором марнотратних дій, які суперечать інтересам товариства.
Як зазначалося вище додатковою угодою сторони дійшли згоди, що за ТОВ «БК «Княжичі» обліковується заборгованість перед ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу у розмірі 449 332, 85 грн., яка має бути сплачена на її користь до 31.12.2016 та на випадок невиконання цього обов`язку сторони дійшли згоди, що товариство буде зобов`язане сплатити 3% річних та індекс інфляції, нараховані на всю суму, яка мала бути сплачена на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від моменту складання акту приймання-передачі майна (04.07.2008), незалежно від того, що товариством були здійснені часткові платежі.
Зі змісту вказаної додаткової угоди вбачається, що жодних передумов для її укладання у сторін не було, адже інтереси товариства вочевидь не передбачали та не вимагали в даному випадку укладення такої угоди, оскільки накладали на товариство додаткові та невиправдані, за звичайних умов, зобов`язання.
За загальним правилом нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснюється на залишок суми боргу, тобто платежі проведені в рахунок оплати основного боргу зазвичай враховуються під час здійснення відповідного нарахування. Сама сутність таких нарахувань полягає у тому, що вони нараховуються на залишок заборгованості як додатковий засіб захисту прав кредитора від знецінення грошових коштів одночасно з відшкодуванням інфляційних втрат.
Укладання додаткової угоди, дозволило ОСОБА_3 відступити від загального правила застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України та визначити суми 3% річних та інфляційні виходячи саме із загальної суми зобов`язань за договором купівлі-продажу у розмірі 6 835 453, 15 грн., що дозволило здійснити нарахування 3% річних у розмірі 1 859 993, 84 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13 477 462, 68 грн., що майже втричі перевищує загальну суму, що мала бути сплачена на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу.
Таким чином, необґрунтовані та недобросовісні дії відповідача, який вчинив від імені товариства додаткову угоду від 15.11.2016 призвели до створення для ТОВ «БК «Княжичі» негативних наслідків у вигляді виникнення у ОСОБА_3 можливості здійснити невиправдано великі та необґрунтовані нарахування додаткових виплат щодо 3% річних та інфляційних втрат, що надало їй право вимагати від товариства сплати надмірно значної суми коштів в судовому порядку.
При оцінці вказаних доказів колегією суддів враховується позиція Верховного Суду викладена в постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18. Так, протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього). Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання збитків підприємству і зобов`язання їх відшкодувати.
Таким чином, при застосуванні ст.92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників / акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
В матеріалах справи відсутні докази того, що протягом всього періоду від моменту обрання відповідача на посаду директора ним вживались заходи для проведення належного (повного, остаточного) розрахунку із ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, інформування товариства, його учасників про існування непогашеної заборгованості перед третьою особою, попередження про імовірність настання для товариства негативних наслідків у вигляді обов`язків сплатити на користь ОСОБА_3 штрафні санкції, ініціації спільного із іншими продавцями за договором купівлі-продажу, учасниками товариства, самого товариства відкритого та прозорого способу врегулювання спірної ситуації.
Також, колегією суддів встановлено, що до 02.03.2013 директор ТОВ «БК «Княжичі» ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва, а отже вказані особи є пов`язаними.
Крім того, надаючи оцінку матеріалам справи, зокрема, додатковій угоді від 15.11.2016, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про її нікчемність з огляду на наступне.
Як вже зазначалося додаткова угода від 15.11.2016 укладена ОСОБА_3 та відповідачем від імені товариства до договору купівлі-продажу, в якому ОСОБА_3 виступала у якості одного із продавців майна спільно із іншими особами, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , коли як зазначені особи у підписанні додаткової угоди від 15.11.2016 участі не приймали, отже склад сторін, що уклали додаткову угоду від 15.11.2016 не відповідає складу сторін, які уклали основну угоду.
Крім того, предметом договору купівлі-продажу було нерухоме майно (нежитлові приміщення, будівлі та споруди, а також земельна ділянка).
Згідно ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
З матеріалів справи вбачається, що зазначений договір нотаріально посвідчений не був, хоча рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.09.2008 його було визнано дійсним, що з огляду на положення ст. 220 Цивільного кодексу України звільняло сторони від необхідності його подальшого нотаріального посвідчення.
Водночас, відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, оскільки договір купівлі-продажу потребував нотаріального посвідчення, то і додаткова угода до нього мала бути посвідчена нотаріально.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
У відповідності до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про нікчемність додаткової угоди від 15.11.2016 до договору купівлі-продажу, а отже така угода не могла призводити до жодних юридичних наслідків, обумовлених її змістом.
Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованими висновки місцевого господарського суду, що відповідач, як директор товариства, уклавши із ОСОБА_3 додаткову угоду від 15.11.2016 до договору купівлі-продажу, не дотримався вимог закону, як в частині складу сторін відповідного договору, так і в частині додержання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення зазначеного договору, уклав її на шкоду інтересам товариства, адже вона не відповідає загально визнаним стандартам ведення господарської діяльності товариства, та відповідач, опікуючись інтересами товариства, у звичайних умовах укладати її не мав, а уклавши діяв не розумно та недобросовісно, не довів суду підставності та необхідності її укладання, як і не довів перед судом економічної доцільності цієї угоди для товариства.
Вподальшому, 20.12.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальності «Будівельна компанія «Княжичі» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про врегулювання заборгованості.
Вказаним договором, враховуючи наявність спору № 359/7955/17, що знаходиться на розгляді Бориспільського міськрайонного суду Київської області, ТОВ «БК «Княжичі» визнає наявність заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки № 26/06 від 26.06.2008 року. Крім того, сторони домовились, що в день підписання даного договору ТОВ «БК «Княжичі» перераховує на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 25 000, 00 грн. та ТОВ «БК «Княжичі» передає ОСОБА_3 векселі на суму 8 900 000, 00 грн., а саме: вексель № 1 (серія АА 2826802) строк погашення 14 днів на суму 1 200 000, 00 грн., вексель № 2 (серія АА 2826801) строк погашення 90 днів на суму 7 700 000, 00 грн.
В свою чергу, ОСОБА_3 зобов`язується відізвати позовну заяву надану Бориспільському міськрайонному суду Київаської області.
Натомість, як вбачається з судових рішень, прийнятих у справі № 359/7955/17 ОСОБА_3 до суду заяву про відкликання позовної заяви (заяву про відмову від позову) не подавала, під час судового розгляду справи жодна зі сторін про факт укладання договору про врегулювання заборгованості суду не повідомляла та, в решті, судом першої інстанції у задоволені позову ОСОБА_3 було відмовлено, та судове рішення в цій частині вона не оскаржувала.
При цьому, директор ТОВ «БК «Княжичі» не вжив жодних заходів з метою доведення до відома Бориспільського міськрайонного суду Київської області про факт укладання договору про врегулювання заборгованості від 20.01.2017 та не проконтролював факт його виконання з боку ОСОБА_3 щодо відкликання позову (відмови від нього), хоча векселі на суму 8 900 000, 00 грн. було передано на користь ОСОБА_3 , про що сторони склали відповідний акт, в якому зазначили про повне виконання сторонами договору про врегулювання заборгованості від 20.12.2017.
Отже, твердження відповідача, що договір про врегулювання заборгованості був укладений в інтересах товариства, що дозволило досягнути згоди щодо погашення заборгованості у значно меншому розмірі, ніж заявлено у позові по справі № 359/7955/17, спростовується вищевикладепним.
Крім того, відповідно до ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", в редакції чинній станом на день укладання договору про врегулювання заборгованості (20.12.2017), вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов`язань та стягнення за векселями визначаються законом.
За змістом п. п. 5 п. 2 ч. 5 ст. 3 цього Закону, векселі віднесено до категорії боргових цінних паперів та визначено, що боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.
Відповідно до ч. 7 ст. 164 Господарського кодексу України, (в редакції чинній станом на день укладання договору про врегулювання заборгованості) суб`єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі - боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.
На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.
Особи, винні в порушенні вимог цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.
Згідно ст. 8 цього Закону вексель, опротестований нотаріусом у встановленому законом порядку, є виконавчим документом (крім векселя, опротестованого у недатуванні акцепту).
В контексті наведених положень законодавства вбачається, що зобов`язання в рахунок яких було видано вексель виникли з договору купівлі-продажу та зазначений договір не передбачав розрахунку із застосуванням векселів, що є порушенням ч. 3 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні".
Узгоджена сума зобов`язань ТОВ «БК «Княжичі» перед ОСОБА_3 становила 449 332,85 грн., тобто зобов`язань на суму, на яку було видано векселі, а саме на суму 1 200 000, 00 грн. та 7 700 000, 00 грн. у товариства перед ОСОБА_3 не існувало, а тому дії відповідача щодо видачі векселів на зазначену суму здійснено в порушення вимог ч. 2 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні".
Той факт, що на момент видачі векселів ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості, до якої вона включила додаткові нарахування 3% річних, інфляційних, на загальну суму 15 337 456,52 грн. не може свідчити про те, що зазначена сума дорівнює розміру зобов`язань, в рахунок якої могли бути видані векселі, адже зазначена сума обрахована нею на власний розсуд, у її задоволені судом відмовлено та жодним правочином розмір непогашених зобов`язань перед ОСОБА_3 у розмірі по виданим векселям, визначено не було.
До того ж, нарахована ОСОБА_3 сума, по-перше, ґрунтується на нікчемному правочині - додатковій угоді від 15.11.2016 про внесення змін до договору купівлі-продажу, а, по-друге, договір про врегулювання заборгованості від 20.12.2017 не містить взагалі відомостей про розмір зобов`язання в рахунок, якого такі векселі передаються.
Таким чином, видача векселя припиняє грошові зобов`язання за договором купівлі-продажу та встановлює зобов`язання з оплати за векселем, протест якого, призводить до виникнення безспірного виконавчого документу.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що жодного позитивного ефекту для ТОВ «БК «Княжичі» укладання договору про врегулювання заборгованості від 20.12.2017 не мало, адже маючи не виконані зобов`язання перед ОСОБА_3 лише на суму 449 332, 85 грн., у товариства виникла безспірна заборгованість перед нею на суму 1 212 000, 00 грн. та у разі пред`явлення до оплати векселя на суму 7 700 000, 00 грн., то розмір такої заборгованості збільшиться на зазначену суму.
Саме дії відповідача створили для ОСОБА_3 такі умови та саме відповідач у спосіб підписання договору про врегулювання заборгованості від 20.12.2017 забезпечив виникнення у ОСОБА_3 таких прав вимоги. Виконанню ж виконавчого напису нотаріуса на суму 1 212 000, 00 грн., завадило лише відсутність грошових коштів на рахунку товариства та арешт майна, належного товариству.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обгрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх обов`язків діяти в інтересах товариства. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
Зазначена правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18.
З огляду на викладене вище, ОСОБА_2 у цій справі мав довести неправомірність рішень та дій відповідача або вчинення ним неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат його діяльності в контексті зменшення обсягу майна товариства чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідача та існуючого негативного результату.
Натомість відповідач в межах наданих йому процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків мав право та можливість спростувати доводи та докази ініціатора позову, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність його діяльності інтересам товариства та про відсутність підстав для його відповідальності.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, того, що при укладенні додаткової угоди до договору купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки № 26/06 від 26.06.2008 та договору про врегулювання заборгованості від 20.12.2017 він діяв в інтересах товариства та з метою зменшення розміру його майнових втрат.
Отже, протиправність поведінки відповідача полягає у неналежному та недобросовісному виконанні своїх обов`язків, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю, приймаючи очевидно необачні, марнотратні та завідомо корисливі рішення, що вчинялися виключно на користь ОСОБА_3 без врахування та нехтуючи інтересами товариства.
Протиправність поведінки також полягає в тому, що відповідач підписав від імені товариства додаткову угоду від 15.11.2016 до договору купівлі-продажу, яка за висновками суду є нікчемною, а також уклав договір про врегулювання заборгованості від 20.12.2017, в якому не було визначено розміру зобов`язання, в рахунок якого було видано векселі, договір купівлі-продажу не передбачав можливості проведення розрахунку векселями, та ці векселі видано відповідачем за відсутності у товариства зобов`язань перед ОСОБА_3 , що дорівнювала б сумі таких векселів.
При цьому, колегія суддів погоджується із запереченнями відповідача про те, що ОСОБА_2 не доведено не дотримання відповідачем вимог Статуту товариства, про необхідність погодження загальними зборами товариства угод, на суму, що перевищує 50% майна товариства, оскільки матеріалами справи не доведено, якою саме є загальна вартість майна товариства.
Водночас, оцінюючи розмір та реальність завданих позивачеві збитків як одного із елементів складу правопорушення, суд першої інстанції виходив з того, що видача товариством векселя, як цінного паперу, що підтверджує передання ОСОБА_3 безумовного права вимагати від товариства сплати за такими векселями цілком відповідає ознакам, визначеним ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 255 Господарського кодексу України, що розуміють під шкодою втрату товариством майна, який відображено у виконавчому написі нотаріуса та включає суму вимог по векселю у розмірі 1 200 000, 00 грн. та суму витрат на протест векселя у сумі 12 000, 00 грн.
Визнаючи підтвердженими доводи позивача щодо розміру збитку завданому відповідачем позивачу, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про відсутність завданих збитків товариству, у зв`язку несплатою заборгованості за векселями .
Однак, апеляційний суд вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначено, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Розмір шкоди визначається шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження.
Розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або робіт, необхідних для відновлення речі (ст. 1192 Цивільного кодексув України). Це корелюється із ч. 2 ст. 221 Цивільного кодексу України - збитками є витрати, які особа місить зробити для відновлення порушеного права.
Пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди (збитків) покладає на позивача обов`язок довести, що ці збитки не є абстрактними, а дійсно були стягнуті з відповідача в грошовому еквіваленті або шляхом продажу майна, внаслідок чого товариство дійсно зазнало шкоди.
Однак, позивач не надав суду належні та допустимі докази (стягнення) понесення ним збитків у сумі 1 212 000, 00 грн. Саме існування виконавчого напису нотаріуса від 17.01.2018 не доводить завдання відповідачем позивачу шкоди у сумі 1 212 000, 00 грн., а отже суд апеляційної інстанції приходить до висновків, що матеріали справи не підтверджують реальність завдання позивачеві збитків у заявленому розмірі.
Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про нотаріат» (в редакції чинній на момент здійснення виконавчого напису) виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення.
Виконавчий напис було вчинено - 17.01.2018, а пред`явлено до виконання - 26.01.2018.
17.05.2018 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану у зв`язку із відсутністю коштів на рахунках ТОВ «БК «Княжичі», а виконавче провадження завершено.
Згідно із ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документу стягувану з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлени статтею 12 цього Закону.
За ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.
Таким чином, враховуючи спеціальні положення Закону України «Про виконавче провадження» які встановлюють спеціальний строк для пред`явлення виконавчих документів ОСОБА_3 втратила своє право на повторне пред`явлення виконавчого напису нотаріуса 17.05.2021.
Зазначене, спростовує твердження суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_3 можливості пред`явлення виконавчого напису до виконання у будь-який момент.
При цьому, колегія суддів погоджується із твердженнями позивача зазначеними у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідач не наводить підстав, з яких додані ним документи, лист приватного нотаріуса та постанова про повернення виконавчого документу стягувачу, не були подані до суду першої інстанції, а отже не приймає їх до розгляду.
Однак, вказане не спростовує вищенаведені висновки апеляційного суду, які здійсненні на підставі тлумачення норм чинного законодавства, а не оцінці доказів поданих позивачем.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, апеляційним судом встановлено, що в діях відповідача відсутній повний склад цивільного правопорушення, зокрема наявність шкоди завданої товариством у визначеному розмірі, з огляду на що, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до необґрунтованих висновків про стягнення з відповідача на користь ТОВ «БК «Княжичі» збитків у розмірі 1 212 000, 00 грн., у зв`язку з чим оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відмовою в задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягають сплаті судові витрати пов`язані із розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2021 у справі №911/507/21 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2021 у справі №911/507/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на позивача.
Стягнути з ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Княжичі» (08335, Київська область, Бориспільський район, с. Іванків, вул. Харківська, 4; код ЄДРПОУ 34902269) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 27 270, 00 грн. (двадцять сім тисяч двісті сімдесят гривень 00 копійок.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.
5. Матеріали справи №911/507/21 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун
Дата складення повного тексту 18.11.2021
