ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/16243/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КИТ» - Дядюк Є.М., адвокат (ордер КВ № 088967),
відповідача - Антимонопольного комітету України - Грищенко К.В. (в порядку самопредставництва),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬТАІР і К» - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КИТ»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 (колегія суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Сулім В.В., Ткаченко Б.О.)
зі справи № 910/16243/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КИТ» (далі - Товариство, позивач, скаржник)
до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет, відповідач),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬТАІР і К» (далі - ТОВ «АЛЬТАІР і К», третя особа)
про визнання недійсним та скасування рішення.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комітету про визнання недійсним та скасування рішення Комітету від 15.10.2020 № 640-р у справі № 143-26.13/67-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, Комітет неповно з`ясував обставини справи та дійшов необґрунтованих висновків, внаслідок чого прийняв протиправне рішення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2020 зі справи, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ «АЛЬТАІР і К».
Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2021 (суддя Картавцева Ю. В.) позов Товариства задоволено частково: визнано недійсним та скасовано пункти 1 та 3 Рішення АМК, з посиланням на наявність визначених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Комітету на користь Товариства 1051,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Стягнуто з Товариства на користь Комітету 3 153,00 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просить Суд скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Товариства, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), мотивована тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права (зокрема: статті 17, абзацу 1 частин першої, другої статті 19-2, Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», статей 1, 3 - 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», частини першої статті 35, статті 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції», пунктів 12, 23, 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5) без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 916/103/20.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статей 35, 41, 48, 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», пунктів 16, 23, 29, 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, статей 14, 75, 77, 78 ГПК України (в частині невіднесення недостовірних та неналежних доказів до сукупності обставин і доказів, які підлягають оцінюванню при вирішенні питання про наявність/відсутність порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), а також статті 5, пункту 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (щодо притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів).
Також із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник вказує на порушення апеляційним господарським судом, зокрема: приписів статей 73, 74, 76, 77, 79, 86, 236, 238, 270, 282 ГПК України щодо неповного і необ`єктивного встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; недослідження та ненадання оцінки доказам у справі внаслідок взяття апеляційним господарським судом за основу виключно матеріалів кримінального провадження від 13.04.2017 № 42017000000001155; ненаведення мотивів відхилення ключових аргументів позивача проти апеляційної скарги, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
24.01.2022 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, які скаржник просить Суд врахувати під час розгляду його касаційної скарги.
Доводи інших учасників справи
Комітет у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою Товариства в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а у випадку розгляду касаційної скарги - відмовити у її задоволенні та залишити постанову апеляційного господарського суду без змін.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
Рішенням АМК:
- визнано, що ТОВ «АЛЬТАІР і К» і Товариство вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: «апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 [системи керування та контролю - за ДК 021:2015 - 42961000 - 0 (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу))]», проведених Державною судовою адміністрацією України відповідно до оголошення № 058324, оприлюдненого в інформаційному бюлетені «Вісник державних закупівель» № 40 (29.02.2016) від 29.02.2016 (пункт 1);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на ТОВ «АЛЬТАІР і К» накладено штраф у розмірі 3 903 866 гривень (пункт 2);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на Товариство накладено штраф у розмірі 4 261 359,33 гривень (пункт 3).
Рішенням АМК встановлено, зокрема, що:
- відповідачами у справі є суб`єкти господарювання: ТОВ «АЛЬТАІР і К» та Товариство;
- встановлено, що Державною судовою адміністрацією України оприлюднено на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель оголошення про проведення процедури закупівлі № 058324, ВДЗ № 40 (29.02.2016) від 29.02.2016;
- предмет закупівлі: апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 [системи керування та контролю - за ДК 021:2015 - 42961000 - 0 (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу))];
- кількість товару або обсяг виконання робіт чи надання послуг: 620 од.;
- місце поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: апеляційні суди, місцеві загальні суди, окружні адміністративні суди, місцеві господарські суди, апеляційні адміністративні суди, апеляційні господарські суди (згідно з додатком № 5 ДКТ);
- строк подання пропозицій конкурсних торгів (дата й час): 12.04.2016 до 10.00 год.;
- дата розкриття пропозицій конкурсних торгів (дата й час): 12.04.2016 о 12.00 год.;
- згідно з протоколом розкриття пропозицій конкурсних торгів 16043FX403848 замовником 12.04.2016 отримано дві пропозиції конкурсних торгів: ТОВ «АЛЬТАІР і К» (ідентифікаційний код юридичної особи 37658125; місцезнаходження: вул. Чернишевська, буд. 95, кв. 29, м. Харків, 61023; поштова адреса: пр. Гагаріна, буд.1, оф. 301, м. Харків, 61001; телефон/телефакс: (057) 728 28 88); Товариства (ідентифікаційний код юридичної особи 37316320; місцезнаходження: вул. Круглоуніверситетська, буд. 14, м. Київ, 01024, телефон/телефакс: (044) 359 03 97);
- ціна кожної пропозиції конкурсних торгів:
ТОВ «АЛЬТАІР і К»: 30 544 440,00 грн із ПДВ;
Товариства: 30 420 000,00 грн із ПДВ;
- відхилених пропозицій конкурсних торгів не було;
- замовником 11.05.2016 акцептовано пропозицію Товариства, з яким 02.06.2016 укладено договір на загальну суму 30 420 000,00 грн з ПДВ.
Комітетом встановлено, що аналіз матеріалів антимонопольної справи № 143-26.13/67-19 свідчить про наявність узгодженої поведінки ТОВ «АЛЬТАІР і К» та Товариства під час підготовки та участі у торгах, що підтверджується наступним:
- запропоновані ТОВ «АЛЬТАІР і К» і Товариством предмети закупівлі (програмно-апаратні комплекси) є одним і тим самим продуктом;
- надані позивачем та третьою особою у складі пропозицій конкурсних торгів договори свідчать про спільну підготовку та створення умов, які дозволяють взяти участь у торгах та не бути відхиленим через дискваліфікацію;
- позивач та третя особа пов`язані через фізичних осіб, що створювало умови для обміну інформацією;
- між позивачем та пов`язаним з третьою особою суб`єктом господарювання було укладено договір безвідсоткової позики на поворотній основі, що свідчить про відсутність економічної конкуренції між зазначеними суб`єктами господарювання;
- наявність у позивача та третьої особи відносин з одними й тими самими особами свідчить про обмін інформацією та відсутність конкуренції;
- між Товариством, ТОВ «АЛЬТАІР і К» та пов`язаними з ними особами (ТОВ «Паперова», ТОВ «Лавенона», ТОВ «Альтіко») існують сталі фінансово-господарські відносини;
- під час проведення торгів між керівниками Товариства та ТОВ «АЛЬТАІР і К» відбувався обмін інформацією, про що свідчать здійснені ними телефонні дзвінки;
- позивачем та третьою особою при поданні пропозицій було значно завищено вартість предмета закупівлі, що є наслідком погодження поведінки.
За наведених обставин у їх сукупності Комітет дійшов висновків, що позивач та третя особа під час підготовки та участі у торгах діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель за Законом України «Про публічні закупівлі».
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК недійсним та його скасування.
Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що за результатом дослідження наявних у матеріалах справи доказів, доводів і тверджень сторін у справі, останній (суд) дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення Комітетом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи; обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, є недоведеними і не підтвердженими належними і допустимими доказами; висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що є підставою для визнання недійсним Рішення АМК в частині, що стосується позивача. При цьому суд вказав, що заперечення відповідача не спростовують висновків щодо наявності підстав для визнання Рішення недійсним. Відмовляючи в іншій частині позову (в частині, яка стосується ТОВ «АЛЬТАІР і К» ), місцевий господарський суд зазначив про те, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про існування підстав для скасування оскаржуваного рішення АМК, оскільки дійшов висновку, що встановлені Комітетом докази у їх сукупності доводять узгодженість поведінки позивача та третьої особи під час підготовки та участі у торгах, що стосується спотворення результатів торгів, тому відсутні підстави для визнання недійсним та скасування Рішення АМК. При цьому, апеляційний суд врахував послідовну та сталу практику Верховного Суду стосовно того, що наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до статті 86 ГПК України. Разом з тим, апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції помилково не враховано висновки Верховного Суду та оцінено лише кожний доказ окремо, не здійснено належної оцінки всіх встановлених обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, та їх взаємозв`язку. Крім того, судом апеляційної інстанції, з посиланням на судову практику Верховного Суду, викладену у постановах від 16.04.2019 у справі № 910/416/18 та від 23.04.2019 у справі № 910/21046/17 зазначено про можливість використання матеріалів досудового розслідування у якості доказів у справі.
Так, касаційна скарга Товариства мотивована тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права (зокрема: статті 17, абзацу 1 частин першої, другої статті 19-2, Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», статей 1, 3 - 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», частини першої статті 35, статті 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції», пунктів 12, 23, 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5) без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 916/103/20.
Стосовно наведеного Суд зазначає наступне.
Суд враховує, що 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, якою конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії «подібності правовідносин».
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо).
При цьому, слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Водночас, Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Отже, за результатами розгляду матеріалів касаційної скарги Судом встановлено, що постанова Верховного Суду у справі № 916/103/20, на висновки щодо застосування норм права в якій посилається Товариство у своїй касаційній скарзі, була прийнята хоча й за правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце в даній справі, але за іншої, ніж у цій справі, фактично-доказової бази, тобто за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами, доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначеній справі (№ 916/103/20) та в справі, що розглядається.
При цьому з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.
Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.
Крім того, у доводах касаційної скарги скаржник залишає поза увагою те, що Верховний Суд у справі № 916/103/20 частково задовольнив касаційну скаргу саме органу АМК, визнавши обґрунтованими доводи останнього, з посиланням на відповідну практику Верховного Суду щодо права органу АМК використовувати матеріали кримінального провадження до винесення обвинувального або виправдувального вироку, вказавши, зокрема, що у зв`язку з переданням НАБУ на виконання приписів статті 21 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» відомостей, що можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за призначенням та правовим змістом такої дії водночас є й дозволом на використання відповідної інформації. Передані таким чином матеріали підпадають під визначення доказів у розумінні статті 73 ГПК України та підлягають перевірці на належність та допустимість у загальному порядку.
Відповідно, у зв`язку з обґрунтованістю заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України, Верховний Суд у справі № 916/103/20 розглянув аргументи скаржника щодо недослідження судами інших доказів, зібраних органом АМК у справі самостійно та на дослідженні яких поряд із матеріалами НАБУ наполягав Комітет, встановивши порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.
За таких обставин, доводи Товариства про неврахування апеляційним господарським судом у розгляді справи відповідного висновку Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновок щодо застосування норм права, який викладений у зазначеній постанові Верховного Суду, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/16243/20, виходячи зі змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції .
За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Що ж стосується доводів касаційної скарги Товариства, обґрунтованих з посиланням на пункти 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Як вбачається із з`ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення АМК, згідно з останнім дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 4 частини другої статті 6 та пункту 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210). З цього, зокрема, виходить суд касаційної інстанції у розгляді даної справи.
Відповідно до приписів Закону № 2210:
- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1);
- узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання; особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (абзац перший частини першої і частина друга статті 5);
- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6);
- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6);
- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50);
- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);
- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону № 2210.
За приписами статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
Водночас згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 2210 встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.
Недосягнення суб`єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону.
Таким чином, у розгляді справ про оскарження рішень АМК щодо визнання дій суб`єктів господарювання антиконкурентними узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.
Отже, для визнання органом АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.
Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).
Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу.
Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст статей 1, 5, 6 Закону № 2210 змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов`язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.
Близька за змістом правова позиція висловлена у низці постанов Верховного Суду, в тому числі в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 зі справи № 924/381/17, від 12.06.2018 зі справи № 922/5616/15, від 18.10.2018 зі справи № 916/3214/17, від 18.12.2018 зі справи № 922/5617/15, від 05.03.2020 зі справи № 924/552/19, від 11.06.2020 зі справи № 910/10212/19, від 22.10.2019 зі справи № 910/2988/18, від 05.08.2018 зі справи № 922/2513/18, від 07.11.2019 зі справи № 914/1696/18, від 02.07.2020 зі справи № 927/741/19, і підстави для відступу від неї відсутні.
Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від «спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції». Цілком зрозуміло, що така «домовленість» навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до статті 86 ГПК України.
Зазначена правова позиція Верховного Суду є сталою та послідовною. Про необхідність врахування наведеної правової позиції у застосуванні приписів статті 86 ГПК України зазначалося у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 22.10.2019 зі справи № 910/2988/18, від 05.08.2019 зі справи № 922/2513/18, від 07.11.2019 зі справи № 914/1696/18, від 11.06.2020 зі справи № 910/10212/19, від 02.07.2020 зі справи № 927/741/19, від 26.01.2021 зі справи № 910/2576/20, від 04.02.2021 у справі № 910/17126/19, від 23.03.2021 у справі № 910/4542/20.
При цьому застосування приписів статті 86 ГПК України як норми процесуального права має загальний (універсальний) характер для усіх справ.
Як вбачається зі змісту постанови апеляційного суду, останнім (судом) під час розгляду даної справи досліджено та враховано факти у сукупності, а саме: виплати доходів одним і тим самим особам, протягом тривалого періоду часу: 2013-2018; укладання угод щодо апаратного комплексу; пов`язаність позивача та третьої особи, зокрема, через ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; пов`язаність позивача та третьої особи через близькі стосунки керівників, засновників тощо протягом тривалого періоду часу, в тому числі, й під час підготовки та участі у торгах, та інші обставини в сукупності; фінансову допомогу між відповідачами в антимонопольній справі та пов`язаними з ними суб`єктами господарювання, а також враховано, що для доведення порушення у вигляді спотворення результатів торгів не потрібно аналізувати пропозиції учасників процедури закупівлі на предмет їх економічної обґрунтованості, оскільки доведенню підлягає обмін або намір обмінятись інформацією, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку, що Комітетом доведена узгодженість поведінки Товариства, що стосується спотворення результатів торгів.
Зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції підтверджує, що останнім (судом) надано вичерпне обґрунтування своєї позиції про відсутність підстав для визнання недійсним та скасування Рішення АМК, з урахуванням сталої та послідовної практики Верховного Суду стосовно оцінки доказів в порядку частини другої статті 86 ГПК України.
Доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанції, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги Товариства в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду. Верховний Суд не вбачає порушень у застосуванні норм права, на які посилається скаржник.
З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що апеляційний господарський суд не дослідив зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстави, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилися. Наведена правова позиція щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є сталою та послідовною й викладена у низці постанов Верховного Суду від 24.11.2020 зі справи № 906/450/17, від 19.01.2021 зі справи № 916/2238/17, від 27.05.2021 зі справи № 910/8072/20, від 13.07.2021 зі справи № 916/2205/20, від 16.08.2021 зі справи № 909/736/18.
Що ж до аргументів касаційної скарги про взяття апеляційним господарським судом за основу виключно матеріалів кримінального провадження від 13.04.2017 № 42017000000001155, Верховний Суд зазначає таке.
Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності.
Вказаний висновок ґрунтується також на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, щодо того, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.
У постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.
З огляду на завдання та основні засади господарського судочинства, закріплені у статті 2 ГПК України, самостійна кваліфікація (перекваліфікація) дій позивача щодо порушення ним законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону № 2210 перебуває поза межами компетенції суду, визначеної статтею 59 Закону № 2210. Аналіз норм процесуального права, які закріплені в ГПК України щодо компетенції суду, дає підстави дійти висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.
Відтак, перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, Суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК з`ясовує і визначає наявність/відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання недійсним Рішення АМК через призму/ критерії, зокрема в цьому випадку, неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального права тощо.
Саме таким чином суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.
За приписами пунктів 23 та 32 Правил розгляду заяв, службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.
Згідно з частиною другою статті 35 Закону № 2210 при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Відповідно до частини першої, другої статті 41 Закону № 2210 доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/416/18, від 23.04.2019 у справі № 910/21046/17.
Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів.
Отже, відомості, які отримані з матеріалів кримінального провадження, передані Комітету згідно з приписами статті 21 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», підпадають під визначення доказів в розумінні статті 73 ГПК України та підлягають перевірці на предмет їх належності та допустимості у загальному порядку.
Доказів того, що судом апеляційної інстанції не було перевірено такі докази на предмет їх належності та допустимості матеріали справи не містять, а скаржником не наведено.
Доводи касаційної скарги у зазначеній частині фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, Верховний Суд переглядає справу в межах усіх доводів касаційної скарги, та з урахуванням установлених у справі конкретних обставин, та не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Перевірка відповідних доводів (аргументів) касаційної скарги перебуває поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції, враховуючи те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Товариства без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без змін.
З огляду на викладене, клопотання Комітету про закриття касаційного провадження у справі № 910/16243/20 підлягає частковому задоволенню, а саме, в частині касаційної скарги Товариства, поданої на підставі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Зважаючи на те, що наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою названого Товариства у наведеній частині.
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни постанови апеляційного господарського суду скаржником не доведено.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі Товариства з посиланням на приписи пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду - відсутні.
Судові витрати
Понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Товариство, оскільки касаційне провадження у справі № 910/16243/20 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Клопотання Антимонопольного комітету України про закриття касаційного провадження у справі № 910/16243/20 задовольнити частково.
2. Закрити касаційне провадження у справі № 910/16243/20 за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КИТ», поданої на підставі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КИТ», поданої на підставі, передбаченої пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі № 910/16243/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова
