Постанова

Іменем України

28 січня2022 року

м. Київ

справа № 200/20321/18

провадження № 61-18127св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року, постановлену у складі судді Куцевола В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, постановлену у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2018 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідач з 07 листопада 2015 року проходить службу в Національній поліції України.

Під час здійснення відповідачем патрулювання сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю службового автомобіля «Toyota Prius», під керуванням інспектора управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП ОСОБА_1, внаслідок якої транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні 19 травня 2017 року, при керуванні службовим автотранспортним засобом, ДТП.

З урахуванням зазначеного, позивач просив стягнути з відповідача майнову шкоду, спричинену внаслідок ДТП, у розмірі 77 515, 81 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, провадження у справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, закрито.

Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вказаний спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2021 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково закрили провадження у справі, не врахували, що шкода, про відшкодування якої просить позивач, завдана відповідачем внаслідок дій, жодним чином не пов`язаних з його функціональними обов`язками як поліцейського, а внаслідок недотримання відповідачем Правил дорожнього руху, а тому шкода завдана не рішеннями/діями/бездіяльністю посадової особи як суб`єкта владних повноважень, вчинених ним на реалізацію компетенції, наданої представнику влади, а особою, яка в порядку Правил дорожнього руху та Закону України «Про дорожній рух» керує транспортним засобом.

Сам по собі факт проходження відповідачем публічної служби не перетворює будь-який спір за його участю на публічно-правовий та не змінює цивільного характеру правовідносин.

Правовідносини між сторонами спору не є пов`язаними з виконанням будь-якою стороною владних управлінських функцій, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень і не стосуються оскарження дій останнього. Також спір не підлягає під дію пункту 5 частини четвертої статті 46 КАС України.

Відповідач не порушив покладених на нього службових обов`язків, шкода завдана відповідачем не внаслідок неналежного виконання ним службових обов`язків, а її завдання є наслідком порушення відповідачем загального обов`язку кожної особи, яка керує транспортним засобом, щодо дотримання вимог Правил дорожнього руху, а тому ця справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Вказане підтверджується правовою позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16 (провадження № 61-10121св19), згідно з якою співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року проходить службу в Національній поліції України.

19 травня 2017 року сталася ДТП за участю службового автомобіля «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням інспектора управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП ОСОБА_1, внаслідок якої транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні 19 травня 2017 року, при керуванні службовим автотранспортним засобом, ДТП.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8 Закону України «Про Національну поліцію»).

Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року № 848 «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями» всі транспортні засоби органів поліції використовуються виключно в службових цілях, для забезпечення оперативної і господарської діяльності (пункт 1 Розділу ІІІ Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 вересня 2017 року № 757).

Патрульна служба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення належної охорони громадського порядку, громадської безпеки та контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки. У разі необхідності здійснює регулювання дорожнього руху (підпункт 1 пункту 1 Розділу ІІІ Положення про патрульну службу МВС, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України 02 липня 2015 року № 796).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач просив стягнути завдану шкоду із відповідача, спричинену внаслідок ДТП під час виконання останнім службових обов`язків, а саме здійснення патрулювання на службовому автомобілі (несення публічної служби).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК Україна майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Вказані правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19), а також Верховним Судом у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 761/19799/17 (провадження № 61-40378св18), від 07 серпня 2020 року у справі № 199/160/19 (провадження № 61-7126св20), від 30 вересня 2020 року у справі № 204/2763/18 (провадження № 61-6497св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 320/8119/17 (провадження № 61-2135св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 756/12568/18 (провадження № 61-3646св20), від 25 листопада 2020 року у справі № 202/124/19 (провадження № 61-7056св20), від 27 травня 2021 року у справі № 203/3782/19 (провадження № 61-16996св20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір з приводу відшкодування органу державної влади шкоди, завданої відповідачем шляхом пошкодження службового автомобіля під час здійснення патрулювання, тобто під час виконання службових обов`язків (несення публічної служби), є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Посилання заявника на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16, не можуть свідчити про недотримання судами предметної юрисдикції, оскільки у справі № 203/3237/16 вирішувалось питання про відшкодування шкоди, завданої потерпілій особі внаслідок ДТП, а у зазначеній справі органом державної влади заявлені вимоги про відшкодування шкоди до свого працівника - поліцейського, який проходить службу в органах поліції.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що такі не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник