ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7082/21 Справа № 200/20321/18 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова Н.М.,
за участю секретаря Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою
Департаменту патрульної поліції Національної поліції України,
на ухвалуБабушкінського районногосуду м.Дніпропетровськавід 02квітня 2021року прозакриття провадженняу справіза позовомДепартаменту патрульноїполіції Національноїполіції Українидо ОСОБА_1 про відшкодуванняшкоди,завданої внаслідок дорожньо-транспортноїпригоди,-
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2018 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.
Позов мотивований тим, що відповідачем під час перебування на посаді інспектора управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП було вчинено ДТП в наслідок чого було спричинено шкоду у розмірі 77 515, 81 грн. за відшкодуванням якої наразі позивач звернувся до суду.
Ухвалою Бабушкінськогорайонного судум.Дніпропетровськавід 02квітня 2021року закритопровадження з тих підстав, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз`яснено Департаменту патрульної поліції Національної поліції України його право звернутися до суду з даним позовом в порядку передбаченому КАС України.
В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції Національної поліції України, посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що правові підстави для закриття провадження у справі відсутні.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Закриваючи провадження в даній справі суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, а мають вирішуватись окружним адміністративним судом за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати
між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних
видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Судом встановлено, що з 07 листопада 2015 року відповідач проходить службу в Національній поліції України.
Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні 19 травня 2017 року, при керуванні службовим автотранспортним засобом, дорожньо-транспортної пригоди. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Тойота», моделі «Пріус», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , отримав механічні ушкодження.
У грудні 2018 року позивач звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування завданої пошкодження транспортного засобу майнової шкоди, посилаючись при цьому на норми ст.ст. 1166, 1187 ЦК України.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними нормативно-правовими актами.
Закон України «Про національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про національну поліцію» Національна поліція України (поліція) це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України Про Національну поліцію служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Стаття 60 Закону України Про Національну поліцію визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Поліцейський має службове посвідчення
та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень
та спеціальних жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України
(стаття 17 Закону України «Про національну поліцію»).
Отже, служба у Національній поліції є публічною службою.
Схожі за змістом правові висновки викладені Великою Палатою
Верховного Суду, зокрема, у постанові від 13 березня 2019 року у справі
№ 761/27364/17, провадження № 14-21цс19; у постанові від 21 серпня
2019 року у справі № 711/10371/17, провадження № 14-344цс19.
За пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, завдав шкоду державі в особі Департаменту патрульної поліції шляхом пошкодження майна у період здійснення ним повноважень, пов`язаних із виконанням його службових обов`язків.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05. грудня 2018 року по справі № 818/1688/16, а також Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року по справі справа № 686/18159/18, яка згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права.
У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
В рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якої охоплюються питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питання відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвело до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Виходячи з викладеного, колегія приходить до висновку, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків.
Колегія звертає увагу, що позивач, на захист своїх прав та законних інтересів, має можливість звернутись з відповідним позовом в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга відповідно до ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду залишенню без змін.
керуючись ст.ст.367, 375, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишти без задоволення.
Ухвалу Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровськавід 02квітня 2021року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
Н.М. Макаров
