ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 264/6171/18
провадження № 51-4448км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя від15лютого 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 10 червня 2021року щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
виправданої у зв`язку з недоведеністю наявності в її діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі КК), та
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
виправданого у зв`язку з недоведеністю наявності в його діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ст. 209 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15 лютого 2021року ОСОБА_6 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за частинами 2, 3 ст.191, ч.1 ст. 366 КК та виправдано за недоведеністю в її діяннях складу кримінальних правопорушень, інкримінованих їй.
Цим же вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частинами 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ст. 209 КК та виправдано за недоведеністю в його діяннях складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Відповідно до пред`явленого обвинувачення колишня директорка Маріупольської філії ПрАТ «СТ «Іллічівське» (далі Філія) ОСОБА_6 вчинила розтрату майна товариства, а фізична особапідприємець ОСОБА_7 привласнив його шляхом зловживання службовим становищем та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей за таких обставин.
22 липня 2016 року між ПрАТ «СТ «Іллічівське» в особі директорки Маріупольської філії ОСОБА_6 (замовник) та ФОП ОСОБА_7 (виконавець), укладено договір № ДНКМф-6 «Про надання послуг», відповідно до якого виконавець за завданням замовника бере на себе зобов`язання у період дії цього договору надавати послуги зі сприяння останньому в здійсненні його статутної діяльності, пов`язаної зі страхуванням.
Цього ж дня сторони уклали додаткову угоду до договору № ДНКМф-6, відповідно до якої виконавець взяв на себе зобов`язання у строк до 25 липня 2016 року за завданням замовника надати послуги зі сприяння у здійсненні його статутної діяльності, пов`язаної зі страхуванням на ДП «Маріупольський Морський торгівельний Порт», ДП «Ілліч-Агро Донбас», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ». Вартість наданих послуг сторони погодили в розмірі 149 500 грн.
Після цього 25 липня 2016 року сторони підписали складений обвинуваченим, завідомо неправдивий офіційний документ акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв послуги зі страхування на вказаних підприємствах.
Того ж дня на підставі цього акта, будучи обізнаною про те, що зазначені в ньому послуги ОСОБА_7 не надавав, ОСОБА_6 всупереч інтересам ПрАТ «СТ «Іллічівське», перебуваючи у приміщенні Філії за адресою: просп. Нікопольський (Ілліча), 54, м. Маріуполь, Донецька обл., за допомогою комп`ютера, на якому було встановлено програмне забезпечення дистанційного доступу до рахунків Філії, підтвердила цифровим підписом та спрямувала через комп`ютерну мережу електронні платіжні доручення про перерахування 149 500 грн на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_7 із призначенням платежу «сплата за послуги згідно з Дог. № ДНКМ ф-6 від 22.07.2016».
Надалі сторонами 26 і 28 липня, 04, 09 та 11 серпня, 02, 06, 10, 14, 20 та 30 вересня 2016 року були укладені додаткові угоди до договору № ДНКМ ф-6, за якими виконавець зобов`язувався за завданням замовника надати послуги зі сприяння у здійснені його статутної діяльності, пов`язаної зі страхуванням протягом узгодженого сторонами строку, а саме до:
- 27 липня 2016 року на ПрАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА», ТОВ «Охоронний холдінг», ТОВ «ЕЙЧ АР ГАРАНТ», КП «МТТУ», ТОВ «ХАРВІСТ ЕСЕТС» (вартість послуг 149 500 грн);
- 03 серпня 2016 року на ДВНЗ «ПДТУ», КП «Маріупольське ПУВХ», ТОВ «ФК «ІЛЛІЧІВЕЦЬ», ДП «Ілліч-Агро Донбас», ТОВ «Агенція безпеки (вартість послуг 149500 грн);
- 08 серпня 2016 року на КЗ УОМР-ЦБ УО, ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ», ПрАТ «ММК ІМ.ІЛЛІЧА», ДП «Ілліч-Агро Донбас», МФ ДП «АМПУ» (вартість послуг 149 500 грн);
- 10 серпня 2016 року на ДП «Ілліч-Агро Донбас», ТОВ «Охоронний холдінг», СП«МБМЕУ» РФ «ДЗ» ПАТ «УЗ» 764, Головне управління Національної поліції в Донецькій області, ПАТ «Маріупольгаз», СП «Станція Маріуполь-Порт» РФ «ДЗ» 791 (вартість послуг 120 000 грн);
- 01 вересня 2016 року на ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ», КП «МТТУ», ТОВ «ФЕНІКС», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ» (вартість послуг 149 500 грн);
- 05 вересня 2016 року на ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ», ТОВ «МАРВЕЙ ТРАНСПОРТ» (вартість послуг 149 500 грн);
- 10 вересня 2016 року на БФ «Лікарі без кордонів - Бельгія», ДВНЗ «ПДТУ», ТОВ «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ», КЗ УОМР-ЦБ УО, ДП «Ілліч-Агро Донбас», СП «Станція Маріуполь-Порт «РФ ДЗ» 791 (вартість послуг 149 500 грн);
- 13 вересня 2016 року на ДП «Маріупольський Морський Торгівельний Порт», ПрАТ «ММК ІМ.ІЛЛІЧА» (вартість послуг 148 000 грн);
- 19 вересня2016 року на КП «МТТУ», ПрАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА» (вартість послуг 87000 грн);
- 04 жовтня 2016 року на ТОВ «Харвіст Холдінг», ДВНЗ «ПДТУ», КП «Маріупольське «ВУВКГ», ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ» (вартість послуг 149 500 грн);
- 05 жовтня 2016 року на КЗ УОМР-ЦБ УО, ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ», ДП «ІЛЛІЧ-Агро Донбас» (вартість послуг 149 500 грн).
Відповідно 27 липня, двічі 03 серпня, а також 10 серпня, 01, 05, 10, 13 та 19 вересня, 04 і 05 жовтня 2016 року сторони підписали складені обвинуваченим завідомо неправдиві акти, згідно з якими виконавець надав, а замовник прийняв послуги за вищевказаними угодами.
На підставі цих актів у день їх підписання ОСОБА_6 , будучи обізнаною про те, що зазначені в них послуги ОСОБА_7 не надавав, усупереч інтересам ПрАТ«СТ«Іллічівське» тим же способом спрямувала платіжні доручення про перерахування на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_7 із призначенням платежу «сплата за послуги згідно Дог. № ДНКМф-6 від 22.07.2016», передбачені додатковими угодами до нього грошові кошти, сума яких становила 1 649 500 грн.
Крім того, ОСОБА_7 обвинувачується за ч. 1 ст. 209 КК у легалізації (відмиванні) доходів, шляхом вчинення фінансових операцій з коштами та використанні коштів, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння.
Так, згідно з обвинувальним актом, 26 липня 2016 року о 14:16 ОСОБА_7 , отримавши на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «ПУМБ» грошові кошти в сумі 149 500 грн, сорок хвилин потому зняв їх з рахунку, перевівши таким чином уготівку.
Крім того, 27 липня 2016 року о 11:17 на той же рахунок обвинувачений отримав 149500 грн, після чого провів низку операцій по рахунках відкритих у ПАТ «ПУМБ», асаме 29 липня 2016 року о 14:56 переказав 148 000 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_2 , а потім на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів вказані грошові кошти у готівку.
03 серпня 2016 року о 12:28 на той же рахунок надійшло 149 500 грн, з якими обвинувачений провів низку операцій, а саме наступного дня о 11:07 переказав 148 000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 , з якого 146 000 грн переказав на банківську картку (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів указані грошові кошти в готівку.
08 серпня 2016 року о 10:32 на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 149 500 грн, з якими обвинувачений провів низку, а саме наступного дня о 12:22 переказав 150 000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 , а потім на банківську картку (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів ці грошові кошти в готівку.
10 серпня 2016 року о 16:11 на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 120 000 грн, після чого обвинувачений провів низку операцій, а саме 12 серпня 2016 року о 11:28 переказав зазначену суму на картковий рахунок № НОМЕР_2 , з якого далі 118000 грн переказав на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів зазначені грошові кошти в готівку.
01 вересня 2016 року о 13:04 на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 149000 грн, а 05 вересня 2016 року о 12:17 ще 149 000 грн, які обвинувачений 06 вересня 2016 року о 15:25 зняв з рахунку, перевівши таким чином у готівку.
13 вересня 2016 року о 15:31 на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 148000 грн, з якими обвинувачений провів низку операцій, а саме о 16:10 того ж дня переказав 141 930 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 , з якого потім 140530 грн переказав на банківську картку (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів вказані грошові кошти в готівку.
19 вересня 2016 року о 15:59 на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 87000грн, з якими обвинувачений провів низку операцій, а саме 20 вересня 2016 року о 09:58 переказав 152 279 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 , а з нього набанківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів ці грошові кошти в готівку.
04 жовтня 2016 року о 10:30 на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 149500 грн, після чого обвинувачений провів низку операцій, а саме о 11:16 того ж дня переказав 236 650 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 , а потім на банківську картку (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів указані грошові кошти в готівку.
05 жовтня 2016 року о 09:17 той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 100 000 грн, після чого обвинувачений протягом тривалого часу провів низку операцій, з переказу грошових коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 , з якого потім зазначені грошові кошти частками, переказував на банківську картку (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої переводив ці грошові кошти в готівку.
Загалом у період з 22 липня по 05 жовтня 2016 року включно ОСОБА_7 шляхом переказування на відкриті ним рахунки та зняття готівки вчинив фінансові операції та використав 1 649 500 грн, які, за твердженням сторони обвинувачення, були одержані ним злочинним шляхом.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 10 червня 2021 року апеляційні скарги прокурора та представника ПрАТ «СК «Іллічівське» адвоката ОСОБА_10 залишив без задоволення, а вирок районного суду без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із постановленими рішеннями щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати їх та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про виправдання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки матеріали провадження містять достатню кількість доказів на підтвердження їх винуватості, які, на думку прокурора, не були належним чином оцінені, зокрема показання свідків. Зауважує, що докази, отримані в порядку тимчасового доступу до речей та документів, повинні бути визнані допустимими, оскільки, вважає, що виконання ухвал слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів не слідчим, а оперативним працівником і поза строком дії ухвал слідчих суддів не є підставою для визнання таких доказів недопустимими. Стверджує, що договір про надання ОСОБА_7 послуг ПрАТ «СТ «Іллічівське» та додаткові угоди до нього мали суто формальне значення, з огляду на те, що, жодних робіт на виконання цього договору та угод ОСОБА_7 не виконував.Крім того, вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів прокурора та не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги, чим порушив вимоги статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).
Позиції інших учасників судового провадження
На вказану касаційну скаргу захисник ОСОБА_8 подала письмові заперечення, вяких, наводячи аргументи, стверджує про безпідставність касаційних вимог прокурора та законність судових рішень,а тому просить судові рішення щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 касаційну скаргу підтримала частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді, захисник ОСОБА_8 та виправдані ОСОБА_6 і ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.
Зі змісту ст. 370 згаданого Кодексу, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним єрішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права здотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим єрішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виправдувальний вирок ухвалюється уразі, якщо не доведено, що вдіянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи виправданою умотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Як регламентованост. 62 Конституції України та ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах), а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За правилами ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, йузагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Частиною 2 цієї статті передбачено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення вухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Вказаних вимог закону суди попередніх інстанцій під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дотрималися.
У своїй касаційній скарзі прокурор указує на безпідставне виправдання ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст.191, ч. 1 ст. 366КК, та ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст.191, ч. 1 ст. 366, ст. 209КК, проте, на думку колегії суддів, таке твердження є необґрунтованим.
Місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, дослідив зібрані під час досудового розслідування і надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
Виправдовуючи ОСОБА_6 за частинами 2, 3 ст.191, ч. 1 ст. 366КК та ОСОБА_7 за частинами 2, 3 ст.191, ч. 1 ст. 366, ст. 209КК, місцевий суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела, що в їх діяннях є склад інкримінованих правопорушень, а тому виправдав їх на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.
Вивчивши матеріали провадження та проаналізувавши зібрані у справі докази, колегія суддів дійшла переконання про обґрунтованість висновку районного суду.
Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідив усудовому засіданні весь обсяг доказів, наданих стороною обвинувачення, зокрема: показання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які заперечували вчинення ними інкримінованих злочинів, а лише підтвердили факт підписання договорів; показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які об`єктивних відомостей про те, що ОСОБА_7 не виконував роботи, за яку отримував оплату, не надали, а лише підтвердили уявну можливість персоналу страхової компанії виконувати роботу ОСОБА_7 ; показання свідка ОСОБА_15 , яказазначила про фактично проведені операції з підприємствами, що були клієнтським наробітком ОСОБА_7 , при цьому свідок не спростувала твердження обвинувачених про те, що ОСОБА_7 отримував гонорар за залучення клієнтів не тільки за фактом укладення договорів страхування, а і з перспективою на майбутнє; показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 про те, що саме вони укладали договори страхування із ПрАТ «СТ «Іллічівське», при цьому їх показання не спростовують мети діяльності ОСОБА_7 поширення інформації про необхідність укладати договори з ПрАТ «СТ «Іллічівське»; показання свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які входили до складу інвентаризаційної комісії, лише підтверджують показання бухгалтера щодо перерахунку грошових коштів ОСОБА_7 , однак їх показання не містять доказової інформації, яка б підтверджувалась та узгоджувалась з іншими доказами щодо наявності в діях обвинувачених умислу на вчинення інкримінованих дій; показання свідка ОСОБА_22 ,яка зазначила, що нараховувала агентські винагороди, готувала платіжні доручення, згідно з актами ОСОБА_7 був брокером товариства, йому були перераховані кошти за виконані роботи; висновок експерта від 30 жовтня 2020 року № 15786 й інші докази, зміст яких наведено увироку.
Місцевий суд, проаналізувавши показання вищезгаданих свідків, дійшов висновку, що вони ніяким чином не доводять вини ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях, а навпаки, деякі з них підтверджують факт підписання договорів та перерахунку коштів з рахунку ПрАТ «СТ «Іллічівське» на рахунок ФОП ОСОБА_7 , чого обвинувачені не заперечували впродовж судового та апеляційного розгляду. Колегія суддів погоджується з таким висновком та не вважає доводи касаційної скарги в цій частини обґрунтованими.
Свідок ОСОБА_23 повідомила суду, що між Філією та ОСОБА_7 існував договір з надання інформаційно-консультативних послуг, посередницької діяльності у сфері страхування на підприємствах міста й не тільки. За всіма платежами стежив центральний офіс у м. Києві, без згоди якого не проводилась жодна виплата. Щодо ОСОБА_7 діяли ті ж правила. До Філії зі сторони центрального офісу зауважень не було, все узгоджувалось в електронному режимі, у внутрішній системі компанії набирали платіжні доручення, що мали червону мітку, яку, в разі згоди на оплату, знімав центральний офіс.
Також місцевий суд дослідив та проаналізував договір №ДНКМф-6 між Філією і ФОП ОСОБА_7 та зазначив, що правова природа цього договору не вказує на його протизаконність, оскільки її можна констатувати виключно у випадку коли наявний причинно-наслідковий зв`язок між укладенням договору, його реалізацією та наслідками його виконання у вигляді порушення правових норм, тобто порушення права будь-якої фізичної або юридичної особи. Таким чином, існування цього договору не підтверджує наявності в діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складу інкримінованих їм кримінальних правопорушень, ааналітичне дослідження ГУ ДФС у Донецькій області від22листопада 2017 року № 11/05-99-16-01-16 та протокол інвентаризаційної комісії МФ ПрАТ «СТ «Іллічівське» підтверджують лише обставини оплати ОСОБА_7 грошових коштів за надані останнім послуги.
Крім того, місцевий суд зазначив, що в обвинувальному акті не зазначено про мету, якою керувалась обвинувачена, вчиняючи інкриміновані їй дії, а також у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази зацікавленості директорки Філії ОСОБА_6 у незаконному збагаченні суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_7 , про що свідчить обвинувальний акт, у якому відсутня така кваліфікуюча ознака, як попередня змова.
Таким чином, посилання сторони обвинувачення в судах попередніх інстанцій про змову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо заволодіння коштами ПрАТ «СТ«Іллічівське» шляхом обману спростовуються матеріалами провадження.
Водночас суд першої інстанції визнав недопустимими доказами, зокрема, виписки руху грошових коштів за рахунками МФ ПрАТ «СТ Іллічівське» та ФОП ОСОБА_7 , оригінали грошових чеків, копію договору від 30 квітня 2015року № ЦО-02-002607/792, копію договору про перерахунок страхових внесків від15листопада 2016 року ПП № 15/625, мотивуючи своє рішення тим, що ці докази, отримані не уповноваженою на те особою. А також визнав недопустимими відомості щодо руху коштів ПрАТ «СТ «Іллічівське» в ПАТ «Промінвестбанк» та документи, вилучені у КП «МТТУ», обґрунтувавши, що докази отримано в порядку тимчасового доступу до речей та документів на підставі ухвал слідчих суддів після закінчення строку дії цих ухвал.
До того ж апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що, крім доказів, частину з яких визнано недопустимими, а частину такими, що не є достатніми та переконливими для визнання винуватості обвинувачених, інших доказів, отриманих у визначенийКПКспосіб, які б доводили вчинення кримінальних правопорушень, інкримінованих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , стороною обвинувачення не надано суду.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них та їх сукупності належну оцінку зточки зору достатності й допустимості, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання невинуватими ОСОБА_6 у пред`явленому обвинуваченні за частинами 2, 3 ст. 191 та ч. 1 ст. 366КК та ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні за частинами 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ст. 209 КК. Такий висновок суду достатньо мотивований і ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку.
Суд касаційної інстанції вважає цей висновок слушним.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і постановити новий вирок.
Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів в апеляційній скарзі прокурора послався на те, що місцевий суд ретельно перевірив наявні укримінальному провадженні докази, на підставі яких ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було висунуто обвинувачення, здотриманням вимог ст. 94 КПК оцінив кожний доказ ізточки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та дійшов правильного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_6 за частинами 2, 3 ст.191, ч.1 ст. 366 КК та ОСОБА_7 за частинами 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ст. 209 КК.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційні скарги, зокрема і прокурора, вмежах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, повторно частково дослідив докази за клопотанням прокурора і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.
З приводу доводів прокурора про те, що докази, отримані в порядку тимчасового доступу до речей та документів, мають бути визнані допустимими, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до системного аналізу статей 40, 41 КПК слідчому та оперативному працівникові надаються повноваження, які мають вичерпний перелік, не підлягаючий розширеному тлумаченню.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 40 КПК передбачено, що слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.
Як убачається з матеріалів провадження, слідчі судді надавали дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів визначеному колу осіб, тимчасовий доступ було виконано працівниками оперативних підрозділів, при цьому доручень слідчого на виконання відповідних ухвал слідчих суддів, в порядку ст. 40 КПК, матеріали справи не містять, узв`язку з чим дані отримані за наслідками тимчасового доступу були визнані недопустимими доказами.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 164 КПК передбачено, що вухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів має бути зазначено, зокрема строк дії ухвали, який не може перевищувати двох місяців з дня постановлення ухвали, за виключенням ухвал, постановлених на виконання вимогч. 2 ст.562 цього Кодексу.
Протягом дії ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів уповноважена особа має реалізувати захід забезпечення кримінального провадження. Разом з тим матеріали провадження вказують на те, що ухвалу про тимчасовий доступ до речей та документів, ухвали слідчого судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21 березня 2018 року та ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 травня 2018року було реалізовано зі спливом строку їх дії, тобто терміну дії дозволу слідчого судді.
Таким чином, проведення доступу до речей та документів фактично було несанкціонованим, тобто таким, що не мало відповідного дозволу з боку держави. За цих обставин, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, докази, отримані за наслідками несанкціонованого втручання, є недопустимими. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Отже, апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив викладені в ній доводи й ухвалив умотивоване рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_6 за частинами 2, 3 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК та ОСОБА_7 за частинами 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ст. 209 КК, атому доводи прокурора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.
Доводи в касаційній скарзі прокурора аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі прокурора, які суд апеляційної інстанції перевірив і на які дав змістовні відповіді.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, та погоджується з наведеними у ній висновками про законність іобґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Крім того, прокурор, покликаючись у касаційній скарзі на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не вказав, у чому конкретно з огляду на положення ст. 413 КПК полягають такі порушення, допущені під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, які би були підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, та належним чином не обґрунтував своїх доводів у цій частині.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, і це вбачається з його прецедентної практики, що під час оцінки доказів він керується критерієм доведеннявинуватості поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey, п. 282). Таке доведення має випливатиізсукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК і які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі й тих порушень, на які вказував прокурор у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.
Зваживши на наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. З урахуванням цього і приписів статей 434, 436 КПКколегія суддів уважає за необхідне залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя від15лютого 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 10 червня 2021року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною йоскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
