11-кп/804/611/21
264/6171/18
Головуючий у 1 інстанції Мирошніченко Ю.М.
Суддя-доповідач Куракова В.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року м. Маріуполь
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду у складі:
головуючого судді Куракової В.В.
суддів Свіягіної І.М., Топчій Т.В.
за участю:
секретаря судового засідання Чепігі Н.В.
прокурора Лісодіда В.О.
захисника Мироненко О.В.
обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2
представника цивільного позивача ПрАТ «СТ «Іллічівське» - адвоката Більчука О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Маріуполі кримінальне провадження № 12018050000000921 за апеляційними скаргами прокурора та представника ПрАТ «СК «Іллічівське» - адвоката Мунька О.М. на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року, яким
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Маріуполя Донецької області, громадянку України, не судиму, зареєстровану та мешкаючу за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано за недоведеністю в її діях складу кримінальних правопорушень,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Маріуполя Донецької області, громадянина України, не судимого, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК України та виправдано за недоведеністю в його діях складу кримінальних правопорушень, -
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
За вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано за недоведеністю в її діях складу кримінальних правопорушень, ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК України та виправдано за недоведеністю в його діях складу кримінальних правопорушень.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що вона, перебуваючи на посаді директора Маріупольської філії ПрАТ «СТ «Іллічівське» (далі - Філія), вчинила розтрату майна товариства, ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він, будучи фізичною особою-підприємцем, привласнив вказане майно шляхом зловживання службовим становищем та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей за таких обставин.
22.07.2016 року між ПрАТ «СТ «Іллічівське» в особі директорки Маріупольської філії ОСОБА_1 (далі - Замовник) та ФОП ОСОБА_2 (далі - Виконавець) укладено договір № ДНКМф-6 «Про надання послуг» (далі - Договір), відповідно до якого Виконавець за завданням Замовника бере на себе зобов`язання у період дії цього договору надавати послуги зі сприяння останньому в здійснені його статутної діяльності, пов`язаної зі страхуванням.
Цього ж дня сторонами укладено додаткову угоду до Договору, відповідно до якої Виконавець взяв на себе зобов`язання у строк до 25 липня 2016 року за завданням Замовника надати послуги зі сприяння у здійснені його статутної діяльності, пов`язаної зі страхуванням на ДП «Маріупольський Морський торгівельний Порт», ДП «Ілліч-Агро Донбас», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ». Вартість наданих послуг сторони погодили в розмірі 149 500 грн.
Після цього, 25.07.2016 року сторони підписали складений обвинуваченим завідомо неправдивий офіційний документ - акт приймання передачі наданих послуг, відповідно до якого Виконавець надав, а Замовник прийняв послуги зі страхування на вказаних підприємствах.
Того ж дня на підставі цього акту, будучи обізнаною про те, що зазначені в ньому послуги ОСОБА_2 не надавались, ОСОБА_1 всупереч інтересам ПрАТ «СТ «Іллічівське», перебуваючи у приміщенні Філії за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нікопольський (Ілліча), буд. 54 за допомогою комп`ютера, на якому було встановлено програмне забезпечення дистанційного доступу до рахунків Філії, підтвердила цифровим підписом та спрямувала через комп`ютерну мережу електронні платіжні доручення про перерахування 149 500 грн. на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 із призначенням платежу «сплата за послуги згідно з Дог. № ДНКМф-6 від 22.07.2016 р.».
У подальшому сторонами 26 і 28 липня, 04, 09 та 11 серпня, 02, 06, 10, 14, 20 та 30 вересня 2016 року укладалися додаткові угоди до Договору, за якими Виконавець зобов`язувався за завданням Замовника надати послуги зі сприяння у здійснені його статутної діяльності, пов`язаної зі страхуванням протягом узгодженого сторонами строку, а саме до:
- 27.07.2016 року на ПрАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА», ТОВ «Охоронний холдінг», ТОВ «ЕЙЧ АР ГАРАНТ», КП «МТТУ», ТОВ «ХАРВІСТ ЕСЕТС» (вартість послуг 149 500 грн.);
- 03.08.2016 року на ДВНЗ «ПДТУ», КП «Маріупольське ПУВХ», ТОВ «ФК «ІЛЛІЧІВЕЦЬ», ДП «Ілліч-Агро Донбас», ТОВ «Агенція безпеки (вартість послуг 149 500 грн.);
- 08.08.2016 року на КЗ УОМР-ЦБ УО, ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ», ПрАТ «ММК ІМ.ІЛЛІЧА», ДП «Ілліч-Агро Донбас», МФ ДП «АМПУ» (вартість послуг 149 500 грн.);
- 10.08.2016 року на ДП «Ілліч-Агро Донбас», ТОВ «Охоронний холдінг», СП «МБМЕУ» РФ «ДЗ» ПАТ «УЗ» 764, Головне управління Національної поліції в Донецькій області, ПАТ «Маріупольгаз», СП «Станція Маріуполь-Порт» РФ «ДЗ» 791 (вартість послуг 120 000 грн.);
- 01.09.2016 року на ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ», КП «МТТУ», ТОВ «ФЕНІКС», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ» (вартість послуг 149 500 грн.);
- 05.09.2016 року на ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ», ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ», ТОВ «МАРВЕЙ ТРАНСПОРТ» (вартість послуг 149 500 грн.);
- 10.09.2016 року на БФ «Лікарі без кордонів - Бельгія», ДВНЗ «ПДТУ», ТОВ «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ», КЗ УОМР-ЦБ УО, ДП «Ілліч-Агро Донбас», СП «Станція Маріуполь-Порт «РФ ДЗ» 791 (вартість послуг 149 500 грн.);
- 13.09.2016 року на ДП «Маріупольський Морський Торгівельний Порт», ПрАТ «ММК ІМ.ІЛЛІЧА» (вартість послуг 148 000 грн.);
- 19.09.2016 року на КП «МТТУ», ПрАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА» (вартість послуг 87 000 грн.);
- 04.10.2016 року на ТОВ «Харвіст Холдінг», ДВНЗ «ПДТУ», КП «Маріупольське «ВУВКГ», ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ» (вартість послуг 149 500 грн.);
- 05.10.2016 року на КЗ УОМР-ЦБ УО, ТОВ «МЕТІНВЕСТ-МРМЗ», ДП «ІЛЛІЧ-Агро Донбас» (вартість послуг 149 500 грн.).
Відповідно, 27 липня, двічі 03 серпня, а також 10 серпня, 01, 05, 10, 13 та 19 вересня, 04 і 05 жовтня 2016 року сторонами було підписано складені обвинуваченим завідомо неправдиві акти, згідно з якими Виконавець надав, а Замовник прийняв послуги за вищевказаними угодами.
На підставі цих актів у день їх підписання ОСОБА_1 , будучи обізнаною про те, що зазначені в них послуги ОСОБА_2 не надавались, всупереч інтересам ПрАТ «СТ «Іллічівське» тим же способом спрямувала платіжні доручення про перерахування на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 із призначенням платежу «сплата за послуги згідно Дог. № ДНКМф-6 від 22.07.2016 р.», передбачені додатковими угодами до нього грошові кошти, сума яких склала 1 649 500 грн.
Органом досудового розслідування дії обвинувачених кваліфіковані за першим епізодом за частиною другою, за наступними (за ознакою повторності) за частиною третьою ст. 191 КК України (розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем ( ОСОБА_1 ) та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем ( ОСОБА_2 )), а також за ч. 1 ст. 366 КК України (складання службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу).
Крім того, ОСОБА_2 обвинувачується за ч. 1 ст. 209 КК України у легалізації (відмиванні) доходів, шляхом вчинення фінансових операцій з коштами та використанні коштів, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння.
Так, згідно з обвинувальним актом, 26 липня 2016 року о 14-16 год. ОСОБА_2 , отримавши на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «ПУМБ» грошові кошти в сумі 149 500 грн. сорок хвилин потому зняв їх з рахунку, перевівши таким чином у готівку.
Крім того, 27 липня 2016 року об 11-17 год. на той же рахунок обвинувачений отримав 149 500 грн., після чого провів низку операцій по рахунках, відкритих у ПАТ «ПУМБ», а саме 29 липня 2016 року о 14-56 год. переказав 148 000 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_2 , а потім на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів вказані грошові кошти у готівку.
03 серпня 2016 року о 12-28 год. на той же рахунок надійшло 149 500 грн., з якими обвинувачений провів низку операцій по рахунках, відкритих у тому ж банку, а саме 04 серпня 2016 року об 11-07 год. переказав 148 000 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_2 , з якого 146 000 грн. переказав на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів вказані грошові кошти у готівку.
08 серпня 2016 року о 10-32 год. на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 149 500 грн., з якими обвинувачений провів низку операцій по рахунках, відкритих у тому ж банку, а саме 09 серпня 2016 року о 12-22 год. переказав 150 000 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_2 , а потім на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів вказані грошові кошти у готівку.
10 серпня 2016 року о 16-11 год. на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 120 000 грн., після чого обвинувачений провів низку операцій по рахунках, відкритих у тому ж банку, а саме 12 серпня 2016 року об 11-28 год. переказав зазначену суму на картковий рахунок № НОМЕР_2 , з якого в подальшому 118 000 грн. переказав на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів вказані грошові кошти у готівку.
01 вересня 2016 року о 13-04 год. на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 149 000 грн., а 05 вересня 2016 року о 12-17 год. - ще 149 000 грн., які обвинувачений 06 вересня 2016 року о 15-25 год. зняв з рахунку, перевівши таким чином у готівку.
13 вересня 2016 року о 15-31 год. на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 148 000 грн., з якими обвинувачений провів низку операцій по рахунках, відкритих у тому ж банку, а саме о 16-10 год. того ж дня переказав 141 930 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_2 , з якого в подальшому 140 530 грн. переказав на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів вказані грошові кошти у готівку.
19 вересня 2016 року о 15-59 год. на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 87 000 грн., з якими обвинувачений провів низку операцій по рахунках, відкритих у тому ж банку, а саме 20 вересня 2016 року о 09-58 год. переказав 152 279 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_2 , а з нього на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів вказані грошові кошти у готівку.
04 жовтня 2016 року о 10-30 год. на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 149 500 грн., після чого обвинувачений провів низку операцій по рахунках, відкритих у тому ж банку, а саме об 11-16 год. того ж дня переказав 236 650 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_2 , а потім на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої перевів вказані грошові кошти у готівку.
05 жовтня 2016 року о 09-17 год. на той же рахунок надійшли грошові кошти в сумі 100 000 грн., після чого обвинувачений протягом тривалого часу провів низку операцій по рахунках, відкритих у тому ж банку, з переказу грошових коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 , з якого в подальшому зазначені грошові кошти частками переказував на банківську карту (рахунок № НОМЕР_3 ), за допомогою якої переводив вказані грошові кошти у готівку.
Всього у період з 22 липня по 05 жовтня 2016 року включно ОСОБА_2 , шляхом переказування на відкриті ним рахунки та зняття готівки вчинив фінансові операції та використав 1 649 500 грн., які, за твердженням сторони обвинувачення, були одержані ним злочинним шляхом.
Судом першої інстанції було встановлено, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом наявність в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вони обвинувачуються.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали
В своїй апеляційній скарзі прокурор вказує, що вирок незаконний та підлягає скасуванню. Зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показам свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які містять інформацію на підтвердження висунутого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення. Зауважує, що суд залишив поза увагою, що договір про надання ОСОБА_2 послуг ПрАТ «СТ «Іллічівське» та додаткові угоди до нього мали суто формальне значення, оскільки жодних робіт на виконання даного договору та угод ОСОБА_2 не виконував. Звертає увагу, що представники підприємств, з ким згідно документації працював ОСОБА_2 , в суді вказували, що ніколи не працювали з ОСОБА_2 з приводу страхування. Вказує, що висновок експерта не повинен бути допустимим, оскільки в ході експертного дослідження не було проаналізовано експертні висновки, отримані в ході досудового розслідування. Зазначає, що судом було безпідставно визнано недопустимими доказами виписки руху грошових коштів за рахунками МФ ПрАТ «СТ «Іллічівське» та ФОП ОСОБА_2 , оригінали грошових чеків, копію договору № ЦО-02---2607/792 від 30.04.2015 року, копію договору ПП № 15/525 про перерахунок страхових внесків від 15.11.2016 року та інші документи, а також отримані за результатом їх дослідження докази в порядку концепції «плодів отруєного дерева». Зауважує, що суд першої інстанції не ґрунтуючись на вимогах закону визнав недопустимими докази, отримані в порядку тимчасового доступу до речей та документів поза строком дії ухвал слідчих суддів про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів. Просить вирок суду першої інстанції скасувати, з ухваленням нового, яким ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 191 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 191 КК України у вигляді 6 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 366 КК України звільнити від кримінальної відповідальності або від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у вигляді 6 років позбавлення волі; ОСОБА_2 визнати винним за ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 366 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 191 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 191 КК України у вигляді 6 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 209 КК України (у редакції, що діяла на момент вчинення інкримінованих подій) у вигляді 6 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 366 КК України звільнити від кримінальної відповідальності або від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням призначити остаточне покарання у вигляді 6 років позбавлення волі.
В своїй апеляційній скарзі представник ПрАТ «СТ «Іллічівське» - адвокат Мунька О.М. вказує, що вирок незаконний, необґрунтований та підлягає скасуванню. Зауважує, що в ході допиту свідків в суді першої інстанції був підтверджений факт відсутності ділових відносин з ОСОБА_2 в галузі страхування з підприємствами. Вказує, що обвинувачена ОСОБА_1 безпосередньо була зацікавлена в наданні ОСОБА_2 грошових коштів, оскільки після її відсторонення та заборони на переказ коштів, вона здійснила перерахування ОСОБА_2 . Вказує, що ОСОБА_1 оформила акт приймання передачі послуг ОСОБА_2 заднім числом, оскільки акти за 04.10.2016 року та 05.10.2016 року вона надала лише 17.10.2016 року. Ставить під сумнів висновок експерта № 15786 від 30.10.2020 року; зазначає, що дії ОСОБА_1 після повідомлення останній про відсторонення непрямо вказують на наявність порушень діючого законодавства з її боку. Просить вирок скасувати, постановити новий вирок, яким задовольнити заявлений в даному кримінальному провадженні цивільний позов ПрАТ «СК «Іллічівське» та стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Іллічівське» матеріальні збитки на суму 1 649 500 грн.
Захисником Мироненко О.В. були подані заперечення на апеляційні скарги, в яких вона вказує, що вирок законний та обгрунтований. Зауважує, що оскаржуваний вирок містить в собі аналіз доказів, покладених в основу обвинувачення, які не доводять вину її підзахисних у вчиненні інкримінованих злочинів. Зазначає, що в ході судового розгляду було перевірено допустимість та належність доказів, проведено експертизу, допитано свідків, тобто проведено необхідний комплекс дій, направлених на встановлення істини по справі, у зв`язку з чим її підзахисних було законно виправдано. Просить апеляційні скарги залишити без задоволення, оскаржуваний вирок залишити без змін.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу представника ПрАТ «СТ «Іллічівське» - адвоката Мунька О.М.
В ході апеляційного розгляду був змінений представник цивільного позивача, новий представник цивільного позивача - адвокат Більчук О.О.
Представник ПрАТ «СТ «Іллічівське» - адвокат Більчук О.О. підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора.
Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх захисник Мироненко О.В. заперечували проти задоволення апеляційних скарг, просили вирок суду залишити без змін.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Зі змісту ст. 370 КПК України, де визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Положення статей 62, 129 Конституції України та статей 7, 17, 22 Кримінального процесуального кодексу України визначають основними засадами судочинства у кримінальних справах, зокрема, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Ця норма-засада закріплена також у міжнародно-правових актах, визнаних Україною: Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (п. 2 ст. 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 2 ст. 6).
Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у Постанові Пленуму № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого неприпустимо покладати на підсудного доведення своєї невинуватості, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Згідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у Постанові Пленуму № 5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.
Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення.
Колегія суддів враховує, що усталена практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза будь-яким розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» - п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЕСПЛ від 14.08.2008 року у справі «Кобець проти України» - п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п. 86, у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 р. та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 р.).
Ч. 2 ст. 17 КПК України визначено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Статтею 62 Основного Закону України передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
ЄСПЛ у рішенні у справі «Капо проти Бельгії» від 13 січня 2005 року зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
До того ж у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (див. рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 6 грудня 1998 року).
Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння або пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Висновки суду про недоведеність вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, при вказаних у вироку обставинах, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними в матеріалах провадження доказами, які судом всебічно і повно безпосередньо досліджені та правильно оцінені.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги прокурора щодо показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які на його думку доводять вину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих злочинів колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження вище перелічені свідки працювали в МФ ПрАТ «СТ «Іллічівське» на різних посадах та в ході допиту в суді першої інстанції стверджували, що у штаті страхової компанії було достатньо працівників та агентів, які могли б виконувати роботу ОСОБА_2 . При цьому об`єктивних відомостей про те, що ОСОБА_2 не виконував роботу, за яку він отримував оплату дані свідки не надали. Так само дані свідки лише підтвердили уявну можливість персоналу страхової компанії виконувати роботу ОСОБА_2 . Таким чином, показання даної групи свідків ніяким чином не доводять вину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях.
Що стосується показів свідків ОСОБА_7 , то остання в ході допиту в суді першої інстанції повідомила, що сума гонорару, який отримував ОСОБА_2 від страхової компанії не покривалась сумою укладених правочинів від компаній. Дані покази свідка лише вказують на фактично проведені операції з підприємствами, які були клієнтським наробітком ОСОБА_2 , при цьому даний свідок не спростовує твердження обвинувачених про те, що ОСОБА_2 отримував гонорар за приведення клієнтів не тільки за фактом укладення договорів страхування, а й з перспективою на майбутнє. Крім того, за показами обвинуваченої інформація про співробітництво з ОСОБА_2 не носила широкого розголосу та була відома тільки стислому колу осіб, наближених до керівництва страхової компанії. Таким чином, покази даного свідка не доводять вину обвинувачених у інкримінованих їм злочинах.
Показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які є представниками тих підприємств, з якими співпрацював ОСОБА_2 вказують на те, що саме вони укладали договори страхування або через інших працівників страхової компанії. При цьому дані покази не спростовують мети діяльності ОСОБА_2 , а саме поширення інформації про необхідність укладати договори з ПрАТ «СТ «Іллічівське», оскільки з показів обвинувачених вбачається, що реальною діяльністю ОСОБА_2 було агітування клієнтів до користування послугами страхової компанії, до того ж умови щодо необхідності настання результату у вигляді укладання договору з підприємством, залученим ОСОБА_2 , договір з останнім не містив.
Показання працівників ПрАТ «СТ «Іллічівське» ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які входили до складу інвентаризаційної комісії, лише підтверджують показання бухгалтера щодо перерахунку грошових коштів ОСОБА_2 . При цьому їх покази не містять доказову інформацію, яка б підтверджувалась та узгоджувалась з іншими доказами щодо наявності в діях обвинувачених умислу на вчинення інкримінованих дій. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині ненадання судом першої інстанції належної оцінки показам свідків є безпідставними.
Сама по собі правова природа договору № ДНКМф-6 «Про надання послуг» від 22.07.2016 року між Маріупольською філією ПрАТ «СТ «Іллічівське» та ФОП ОСОБА_2 не вказує на його протизаконність, оскільки протизаконність договору можна константувати виключно у випадку коли наявний причинно-наслідковий зв`язок між укладенням договору, його реалізацією та наслідками його виконання у вигляді порушення правових норм, тобто порушення права будь-якої фізичної або юридичної особи. Крім того істотні умови даного Договору як окремо одна від іншої, так і в цілому не є такими, що не відповідають чинному законодавству, або створюють передумови для інших порушень. Як встановлено в ході розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції, дійсно всі платежі ОСОБА_2 узгоджувались з керівництвом ПрАТ «СТ «Іллічівське», яке розташоване в м. Києві. Тобто, розраховуючись з ОСОБА_2 ПрАТ «СТ «Іллічівське» добровільно сплатило йому кошти за виконання умов договору. Таким чином, сама наявність даного договору не підтверджує наявність в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складів кримінальних правопорушень.
Посилання апеляційної скарги прокурора в частині аналізу додаткових угод до договору між ПрАТ «СТ «Іллічівське» та ФОП ОСОБА_2 є безпідставними, адже сторони під час підписання акту виконання робіт не зазначали будь-яких зауважень. Припущення сторони обвинувачення не підтверджені фактичними даними, які б мали ознаки належності та допустимості, тож додаткові угоди не підтверджують наявність в діях обвинувачених ознак кримінальних правопорушень.
Посилання апеляційної скарги щодо нелогічності укладення додаткових угод з тими підприємствами, з якими ОСОБА_2 вже відпрацював згідно попередньої угоди є безпідставними, адже враховуючи специфіку ринку страхування та завдання, які згідно пояснень обвинувачених, ставились перед ОСОБА_2 , такий обсяг робіт є цілком ймовірним. Крім того, оскільки керівництвом ПрАТ «СТ «Іллічівське» дані угоди пропускалися для оплати, колегія суддів вважає, що такий порядок роботи цілком влаштовував обидві сторони, тож дані доводи є необґрунтованими.
Висновок судової почеркознавчої експертизи № 1/6-50 від 03.04.2018 року, який підтвердив, що підписи на договорі та додаткових угодах є підписами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 самостійно не вказує на вину даних осіб, а лише підтверджує обставини, які й не оспорюються стороною захисту, а саме те, що між ними був укладений основний Договір та додаткові угоди про надання послуг.
Так само не вказують на вину обвинувачених відомості щодо руху грошових коштів з ПрАТ «СТ «Іллічівське» до ФОП ОСОБА_2 . Дані відомості підтверджують факт оплати ОСОБА_2 грошової винагороди за його роботу. Ці обставини не оспорюються жодною зі сторін кримінального провадження.
Посилання апеляційної скарги прокурора щодо наявності листів-відповідей підприємств про непроведення ОСОБА_2 роботи з приводу страхування в ПрАТ «СТ «Іллічівське» жодним чином не спростовують версію подій сторони захисту, згідно якої ОСОБА_2 працював не лише на фактичний результат, а й на перспективу. Таким чином, дані доводи є безпідставними.
Результати аналітичного дослідження ГУ ДФС у Донецькій області № 11/05-99-16-01-16 від 22.11.2017 року та протокол інвентаризаційної комісії МФ ПрАТ «СТ «Іллічівське» підтверджують обставини оплати ОСОБА_2 грошових коштів за надані останнім послуги, однак жодним чином прямо не вказують на наявність в діях обвинувачених складів злочинів.
В ході допиту свідка ОСОБА_14 , яка була заступником директора маріупольської Філії з фінансових питань, в суді першої інстанції остання підтвердила версію сторони захисту та додатково пояснила, що за всіма платежами стежив центральний офіс у м. Києві, без згоди якого не проводилась жодна виплата. За всіма платежами ОСОБА_2 до філії з боку центрального офісу зауважень не було, все узгоджувалось в електронному режимі, у внутрішній системі компанії набирали платіжні доручення, що мали червону мітку, яку в разі згоди на оплату знімав центральний офіс.
Аналізуючи доказову базу, зібрану органом досудового розслідування та надану стороною обвинувачення в даному кримінальному провадженні, колегія суддів зауважує, що жодний з наданих доказів не підтверджує наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_1 умислу на вчинення злочинів, так само як і не підтверджує наявність в діях ОСОБА_2 ознак протиправної діяльності. При цьому аналіз матеріалів провадження вказує, що правочин, який проводився під контролем керівництва ПрАТ «СТ «Іллічівське» на момент його вчинення не викликав будь-яких сумнівів у його законності, однак зі зміною власників, даний правочин став об`єктом перевірки та в подальшому звернення до правоохоронних органів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині формального підходу до кваліфікації дій обвинувачених, оскільки не інкримінуючи таку кваліфікуючу ознаку, як «попередня змова», фактично сторона обвинувачення суперечить своїм доводам, які було оголошено як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду щодо безпосередньої змови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заволодіння коштами «СТ «Іллічівське» шляхом обману.
Доводи сторони обвинувачення зводяться до того, що ОСОБА_2 послуги за домовленостями фактично не надавалися, однак сукупність зібраних в провадженні доказів не доводить дану парадигму сторони обвинувачення, більш того, в матеріалах провадження наявні докази, які прямо суперечать результатам досудового розслідування, на яких наполягає сторона обвинувачення.
Посилання апеляційної скарги прокурора в частині незаконності ухвали про призначення експертизи є безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертом за дорученням суду, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Відповідно до ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. При цьому право сторони захисту на звернення до суду з клопотанням про призначення експертизи не ставиться законом у залежність від попереднього залучення нею експерта, що є правом, але не обов`язком сторони кримінального провадження.
Для встановлення факту та визначення розміру матеріальних збитків у цьому кримінальному провадженні необхідні спеціальні знання в області економіки.
З матеріалів справи вбачається, що проведення експертизи було зумовлено необхідністю забезпечення реалізації принципу змагальності, оскільки експертизи, проведені під час досудового розслідування, надали відповіді на запитання органу досудового розслідування, втім експертних висновків щодо кола питань, наявних у сторони захисту, матеріали провадження не містили. Також колегія суддів звертає увагу, що положеннями п. 3.6 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом МЮУ № 53/5 від 08.10.1998 року дійсно передбачено надання експертам висновків попередніх експертиз у разі проведення додаткової або комплексної експертизи, однак в даному проваджені згідно ухвали Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18.08.2020 року не призначалось ані додаткової, ані комплексної експертизи, тож надання висновків експерта, зроблених під час досудового розслідування не є обов`язковим. Крім того, згідно вищевказаної ухвали експерту було надано все кримінальне провадження, яке містило дані про проведення експертиз на досудовому розслідуванні, тож у експерта була наявна вся інформація щодо експертиз в даному провадженні. Таким чином, дані доводи є безпідставними. Незадоволення клопотання про виклик та допит експерта не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки висновок експерта повністю відображає проведене дослідження, експерт був повідомлений про кримінальну відповідальність, тож додаткового допиту експерта, на думку колегії суддів, в даному кримінальному провадженні не потребувалось.
Посилання апеляційної скарги прокруора щодо законності отримання виписки руху грошових коштів за рахунками МФ ПрАТ «СТ «Іллічівське» та ФОП ОСОБА_2 , оригіналів грошових чеків, копії договору № ЦО-02-002607/792 від 30.04.2015 року, копії договору ПП № 15/625 про перерахунок страхових внесків від 15.11.2016 року та інших документів є безпідставними з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів провадження вилучення вищевказаних документів, визнаних судом недопустимими доказами, здійснювалось оперативним працівником. Аналіз ст. 40-41 КПК України вказує на те, що слідчому та оперативному працівникові надаються повноваження, які мають вичерпний перелік, не підлягаючий розширеному тлумаченню. Так, слідчий згідно п. 2 ч. 2 ст. 40 КПК України має право доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. Главою 20 КПК України передбачено вичерпний перелік слідчих дій, які слідчий може передоручити виконувати оперативному працівнику. Главою 21 КПК України передбачено виключний перелік негласних слідчих (розшукових) дій, які слідчий може передоручити виконувати оперативному працівнику. При цьому КПК України не передбачає інших випадків, коли слідчий може доручити проведення інших дій в кримінальному провадженні оперативному працівникові.
Змістовний аналіз глави 2 КПК України вказує на те, що законодавець категорично відводить роль слідчого, дізнавача та прокурора як особи, яка має повноваження на ініціацію, зміну або скасування заходів забезпечення кримінального провадження, при цьому дана правова конструкція зіставлена таким чином, що оскільки за своєю суттю будь-який захід забезпечення кримінального провадження є втручанням у право фізичної/юридичної особи, обмеження даного права надано лише слідчому, дізнавачу та прокурору і виключно на підставі ухвали слідчого судді, який виконує функцію судового контролю, тож заміна слідчого на оперативного працівника для проведення заходів забезпечення кримінального провадження діючим КПК України не допускається. Посилання на лист ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» № 233-558/0/4-13 від 05 квітня 2013 року є безпідставними, адже даний лист носить рекомендаційний характер. Колегія суддів зауважує, що попри наявність дозволу на проведення тимчасового доступу до речей та документів від слідчого судді, дане рішення не може легалізувати та надати додаткові повноваження оперативному працівникові на виконання заходу забезпечення кримінального провадження. В контексті вирішення питання допустимості матеріалів, отриманих в ході доступу до речей та документів загальноправова концепція плодів отруєного дерева передбачає неможливість використання в рамках кримінального провадження доказів, здобутих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримані, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.
Оскільки, як встановлено в ході судового розгляду, тимчасовий доступ до речей та документів був проведений не уповноваженою на те посадовою особою, докази, отримані за результатами таких дій, не можуть визнаватися допустимими.
Посилання апеляційної скарги прокурора на те, що виконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.03.2018 року та ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18.05.2018 року було законним є безпідставним з огляду на наступне.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 164 КПК України (в редакції, що діяла на момент винесення ухвал слідчих суддів) в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів має бути зазначено строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали. Даний правовий механізм імперативно вказує, що строк дії ухвали - один місяць з дня постановлення ухвали. Протягом дії ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів уповноважена особа має реалізувати захід забезпечення кримінального провадження. Разом з тим, матеріали провадження вказують на те, що ухвалу про тимчасовий доступ до речей та документів було реалізовано зі спливом строку її дії, тобто терміну дозволу слідчого судді. Таким чином, проведення доступу до речей та документів фактично було несанкціонованим, тобто таким, що не мало відповідного дозволу з боку держави. За таких обставин докази, отримані за наслідками несанкціонованого втручання, є недопустимими.
Посилання апеляційної скарги представника ПрАТ «СТ «Іллічівське» - адвоката Мунька О.М. відносно того, що обвинувачена ОСОБА_1 попри наказ про припинення здійснення будь-яких банківських операцій та попри наказ про відсторонення від посади продовжувала здійснювати виплати ФОП ОСОБА_2 є безпідставними з огляду на недоведення факту ознайомлення ОСОБА_1 з цими наказами. Та обставина, що ОСОБА_1 після заборони проведення банківських операцій перераховувала грошові кошти ОСОБА_2 не доводить зацікавленості останньої, адже як було встановлено в ході розгляду провадження в суді першої інстанції ОСОБА_1 не була належним чином обізнана про прийняття рішень щодо неї з боку керівництва ПрАТ «СТ «Іллічівське».
Не підтверджуються належними та допустимими доказами доводи представника ПрАТ «СТ «Іллічівське» - адвоката Мунька О.М. відносно того, що ОСОБА_1 оформила акти приймання-передачі послуг ОСОБА_2 від 04.10.2016 та від 05.10.2016 року заднім числом та надала їх лише 17.10.2016 року. Дані доводи спростовуються тим, що на вказаних актах приймання-передачі наявний відбиток печатки, яка з 07.10.2016 року вже не використовувалась на ПрАТ «СТ «Іллічівське», що непрямо вказує на те, що вищевказані акти оформлялися у встановленому порядку.
Доводи представника ПрАТ «СТ «Іллічівське» - адвоката Мунька О.М. відносно того, що показами свідків не підтверджується факт виконання ОСОБА_2 умов договору є безпідставними, адже як було встановлено раніше, функціональними обов`язками ОСОБА_2 було заключення договорів страхування в майбутньому, тобто він діяв на перспективу.
Посилання апеляційної скарги представника ПрАТ «СТ «Іллічівське» - адвоката Мунька О.М. на невідповідність висновку експерта фактичним обставинам справи є безпідставним, адже у випадку незгоди з висновком експерта сторона кримінального провадження має право на заявлення клопотання про призначення додаткової або комплексної експертизи, в той же час адвокат не може замінити собою експерта в рамках кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що вирішення питання про фактичне надання або ненадання послуг ОСОБА_2 ПрАТ «СТ «Іллічівське» не ставилось предметом звернення до експерта, тому доводи апеляційної скарги представника ПрАТ «СТ «Іллічівське» - адвоката Мунька О.М. про відсутність відповіді експерта на дане питання є необґрунтованими. Крім того, дане питання повинно вирішуватися не експертом, а судом в ході судового розгляду.
Доводи представника ПрАТ «СТ «Іллічівське»- адвоката Мунька О.М. щодо наявності підстав для задоволення цивільного позову, поданого в інтересах ПрАТ «СТ «Іллічівське», судом першої інстанції розглянуті в повному обсязі та прийнято рішення у відповідності до ч. 3 ст. 129 КПК України. Положеннями даної правової норми передбачено, що у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
З огляду на наведене апеляційну скаргу представника цивільного позивача слід залишити без задоволення.
Надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перевірено судом першої інстанції та апеляційним судом, згідно зі ст. 94 КПК України оцінено з точки зору їх допустимості, належності, достовірності й достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що докази у даному кримінальному провадженні, як кожний окремо, так і в сукупності, не доводять винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у кримінальних правопорушеннях, в яких вони обвинувачуються, а отже всі сумніви тлумачаться на користь останніх.
Судом були досліджені усі докази, надані сторонами, що підтверджується протоколом та журналом судового засідання та усім їм була надана оцінка у вироку, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про це не є слушними.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про неправильну оцінку доказів обвинувачення колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.
Здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 337 КПК України, оцінюючи досліджені у провадженні докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, а тому вони підлягають виправданню.
У зв`язку з викладеним, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду ухвалений законно і обґрунтовано і підстав для його скасування або зміни немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги прокурора та представника ПрАТ «СК «Іллічівське» - адвоката Мунька О.М. залишити без задоволення.
Вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 3 місяців з дня проголошення.
Судді:
