ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/20506/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства «Ідеа Банк» - Противень С.Л., адвокат (ордер ВІ №1028321), Колток О.І., адвокат (ордер АА № 1186802),
відповідача - Антимонопольного комітету України - Грищенко К.В. (в порядку самопредставництва),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства «Ідеа Банк»
на рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2021 (суддя Ярмак О.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 (колегія суддів: Демидова А.М. (головуючий), Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.)
зі справи № 910/20506/20
за позовом акціонерного товариства «Ідеа Банк» (далі - Товариство, позивач, скаржник)
до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет, відповідач)
про визнання недійсним та скасування рішення.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комітету про визнання недійсним та скасування рішення тимчасової адміністративної колегії Комітету від 13.10.2020 № 30-р/тк «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, є протиправним, ґрунтується на помилкових висновках про порушення відповідачем, при проведенні акцій для фізичних осіб «Ідеальна 30» Щодня ідеальний кредит під повний 0%» та «Чорна п`ятниця Ціни Навпіл - 50% Розпродаж кредитів», приписів статті 15-1 Закону України «Про захист недобросовісної конкуренції» у вигляді поширення неправдивої інформації та неповної інформації щодо умов отримання споживчих кредитів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2021 зі справи № 910/20506/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021, у задоволенні позову відмовлено, з посиланням на його необґрунтованість.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просить Суд скасувати судові рішення судів попередніх судових інстанцій, ухвалити нове рішення про повне задоволення позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
За доводами скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах.
Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій:
- помилково не застосували положення частин третьої, п`ятої статті 8 Закону України «Про рекламу», оскільки поширені Товариством інформаційні матеріали як за своєю сутністю, так і за інформаційною наповненістю у повній мірі відповідали визначеним законом вимогам для такого роду оголошень (реклама акції та реклама знижки);
- помилково застосували частини першу - третю статті 7 Закону України «Про споживче кредитування», у частині вказівки на наявність обов`язку Товариства зазначати в Інформаційному матеріалі 2 максимальну суму, реальну річну процентну ставку та максимальний строк кредиту;
- помилково застосували статті 49, 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність», хоч такі норми не регулюють правовідносини щодо розповсюдження інформаційних матеріалів рекламного характеру, не визначають вимог до такого розповсюдження та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин;
- не застосували абзаци другий, третій частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки оцінка того, чи є підприємницька практика такою, що вводить в оману споживача має здійснюватися з точки зору середньостатистичного споживача та з урахуванням припущення, що у такого споживача відсутня можливість здійснити свідомий і компетентний вибір і він помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення;
- не застосували статтю 9 Закону України «Про споживче кредитування», яка регулює порядок надання інформації споживачу до укладення договору про споживчий кредит, що загалом виключає обґрунтовані припущення ймовірного позбавлення середньостатистичного споживача доступу до інформації;
- неправильно застосували статтю 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у взаємозв`язку з частиною другою статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки не врахували, що поширення інформації, що вводить в оману має оцінюватись в контексті «дій у конкуренції», в той час як Антимонопольним комітетом України не встановлено впливу таких дій на конкуренцію.
Поряд з цим скаржник вказує на грубе порушення норм процесуального права, а саме: приписи статей 79, 86, 236 - 238, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та стверджує, що суди самоусунулись від надання відповідей на аргументи Товариства, від оцінки поданих ним доказів та відтворили формулювання Комітету, які ним викладались у оскаржуваному рішенні АМК.
26.01.2022 від скаржника через електронну пошту Верховного Суду надійшли додаткові пояснення, які останній просить врахувати під час розгляду касаційної скарги.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Комітет просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій інстанції без змін, зазначаючи, зокрема, про її законність та обґрунтованість.
3.СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням АМК:
- визнано дії акціонерного товариства «Ідея Банк» у вигляді поширення на вивісках у відділеннях банків акціонерного товариства «Ідея Банк» на території України, у пресі, у друкованих листівках, що були розміщені в Банку, на бордах, сітілайтах, на банерах, вздовж ескалаторів Київського метрополітену (станція метро «Лук`янівська»), а також у мережі Інтернет, зокрема в соціальних мережах, неправдивої інформації: «Ідеальна 30» Щодня ідеальний кредит під повний 0%», а також неповної інформації шляхом незазначення стандартної інформації, яку зобов`язаний зазначати, порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
- за вказане порушення на підставі статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», накладено штраф у розмірі 88 014,00 грн;
- визнано дії акціонерного товариства «Ідея Банк» щодо поширення інформації на вивісках у відділеннях банків акціонерного товариства «Ідея Банк» на території України, у пресі, у друкованих листівках, що були розміщені в Банку, на бордах, сітілайтах, на банерах, вздовж ескалаторів Київського метрополітену (станція метро «Лук`янівська»), а також у мережі Інтернет, зокрема в соціальних мережах, а саме: «Чорна п`ятниця ЦІНИ НАВПІЛ -50% РОЗПРОДАЖ КРЕДИТІВ», яка є неповною через спосіб її викладення та може ввести в оману споживачів щодо отримання кредитів, що, у свою чергу, може вплинути на намір споживачів щодо отримання кредитів та набуття АТ «Ідея Банк» більш вигідного становища порівняно з іншими суб`єктами господарювання, які діють на відповідному ринку, порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
- за вказане порушення на підставі статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», накладено штраф у розмірі 4 000 952,00 грн.
Рішенням АМК встановлено, зокрема, що:
- згідно з планом Маркетингових заходів позивача - Товариства до святкування 30-річчя Банку були запроваджені Акції «Ідеальна 30» Щодня ідеальний кредит під повний 0%» (період проведення з 01.08.2019 по 31.10.2019) і «Чорна п`ятниця. Ціни навпіл - 50% розпродаж кредитів» (з 15.11.2019 по 31.12.2019, продовжено до 09.02.2020), інформація про які розміщувалась на вивісках у відділеннях Товариства на території України, у друкованих виданнях, маршрутному транспорті, на поверхнях спеціальних конструкцій (щит, сіті-лайт, скролл, призма, сіті-скролл, банерах, фраймлайтах, біг-бордах, у друкованих листівках, що були розміщені в Банку, а також в мережі інтернет, зокрема в соціальних мережах;
- Товариство поширювало рекламні твердження «Ідеальна 30» Щодня ідеальний кредит під повний 0%»: крім інформації, зазначеної великими літерами по центру рекламного оголошення, внизу рекламного оголошення ледве помітним дрібним шрифтом містилась інформація такого змісту: «Офіційні Правила Акції «Ідеальна 30» опубліковано на сайті www.ideabank.ua, також з ними можна ознайомитись за телефоном гарячої лінії 0-800-50-20-30 або у найближчому відділенні Товариства. Ця акція діє в період з 01.08.2019 до 31.09.2019 (включно). Всі дзвінки зі стаціонарних номерів телефонів у межах території України, підконтрольній українській владі є безкоштовними. Дзвінки з мобільних телефонів оплачуються згідно з тарифами відповідного оператора. Ліцензія НБУ від 01.11.2011 № 96». Основний текст рекламного оголошення містив заголовок великими літерами «Ідеальна 30» та підзаголовок по центру рекламного оголошення теж великими літерами «Кредит готівкою. Щодня ідеальний кредит під повний 0%», що буквально впадає в очі та змушує споживача помітити спрямоване на нього рекламне звернення. Нижче, меншими літерами, зазначена інформація про адресу Банку та контактні номери телефонів. Проте інформація, розміщена внизу рекламного оголошення з посиланням на офіційні правила проведення акції, надрукована дрібним кеглем та є ледве помітною і нечитабельною, тобто такою, яка споживачем не сприймається, або яку споживач просто може не помітити, а бути зорієнтований на отримання кредиту «під повний 0%». Товариство не зазначало в рекламних матеріалах повних відомостей про послугу. Зокрема, реклама містила інформацію: «Ідеальна 30» ЩОДНЯ ІДЕАЛЬНИЙ КРЕДИТ ПІД ПОВНИЙ 0%». При цьому Товариство не вказувало інформацію про суму всіх витрат споживача за користування кредитом, йдеться про річну відсоткову ставку в розмірі 0,01 %, а також не зазначено розміри комісії за надання кредиту та щомісячної комісії за користування кредитом та вартість обов`язкового страхування життя позичальника, а також інформації, що стати учасником акційної пропозиції може споживач, який оформить кредит у часовому проміжку з дати початку проведення акції до її завершення. Такі дії не відповідають положенням частини третьої статті 7 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки відповідачем в антимонопольній справі поширено інформацію, що кредит надається під нуль процентів, яка містить неповні відомості та суперечить положенням частин першої, другої статті 7 Закону України «Про споживче кредитування», адже Товариство у рекламі не зазначено стандартну інформацію щодо максимальної суми, на яку може бути виданий кредит, реальну річну процентну ставку, а також не зазначено максимальний строк, на який видається кредит. Крім того, реальна річна процентна ставка мала зазначатись у рекламі кредиту та обчислюватися з урахуванням загальних витрат за споживчим кредитом, відповідно до положень статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»;
- з вказаних підстав Комітетом кваліфіковано дії Товариства, як порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, яке передбачене статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді поширення неправдивої інформації: «Ідеальна 30» Щодня ідеальний кредит під повний 0%», а також неповної інформації шляхом не зазначення стандартної інформації, а саме: максимальної суми, на яку може бути виданий кредит; реальної річної процентної ставки;максимального строку, на який видається кредит; у разі надання кредиту для придбання товарів (послуг) у формі оплати з відстроченням або з розстроченням платежу - розмір першого внеску, яку зобов`язане зазначати, що могло вплинути на наміри цих осіб щодо отримання кредитів цього суб`єкта господарювання, а також призвести до отримання неправомірних переваг перед іншими учасниками ринку.
Також Рішенням АМК встановлено, що:
- Товариство поширювало інформацію «Чорна п`ятниця ЦІНИ НАВПІЛ -50% РОЗПРОДАЖ КРЕДИТІВ» на вивісках у відділеннях банків Товариства на території України, у пресі, у друкованих листівках, що були розміщені в Банку, на бордах, сітілайтах, на банерах, вздовж ескалаторів Київського метрополітену (станція метро «Лук`янівська»), де на чорному фоні в яскравій кольоровій гаммі розміщувався текст: «Чорна п`ятниця ЦІНИ НАВПІЛ -50% РОЗПРОДАЖ КРЕДИТІВ» таким чином: текст реклами написаний великими літерами, так що пересічні громадяни, зокрема відвідувачі метро, зупиняли свій погляд на тексті такого змісту: «Чорна п`ятниця ЦІНИ НАВПІЛ -50% РОЗПРОДАЖ КРЕДИТІВ», однак дрібним ледве помітним шрифтом внизу містився текст щодо акційних умов розпродажу кредитів. Ознайомившись з умовами, які розміщені на офіційному сайті Товариства щодо видачі акційних кредитів готівкою під час розміщення цієї акції встановлено, що отримати акційний кредит могли фізичні особи-резиденти, в акційний період річна відсоткова ставка знижувалась на 50%, тобто до 11,99% річних (до 15.11.2019 діяла 23,99%). Однак в офіційних умовах немає жодної інформації про додаткові витрати та платежі, які не діляться навпіл: позичальник крім відсоткової ставки сплачував одноразовий страховий платіж у розмірі від 9,50 до 20,5% залежно від суми кредиту та терміну, на який видається кредит відповідно до договору страхування, укладення якого є обов`язковим; 100 грн за відкриття пакета послуг, плата обслуговування кредитної заборгованості і від 1,60% до 2,35% щомісячно від початкової суми кредиту за обслуговування кредитної заборгованості, що залежить від суми та терміну кредиту. Таким чином Товариство «приховувало» за собою відсотки кредитування фізичних осіб, адже лише відсоткова ставка знижувалась навпіл, в результаті оплати додаткових платежів вартість кредиту зростала від 30 до 60%. Оскільки Товариство зазначило в рекламі дані, що стосуються загальних витрат за споживчим кредитом, а саме відомості - «РОЗПРОДАЖ КРЕДИТІВ ЦІНИ НАВПІЛ - 50%», така реклама додатково до вимог, встановлених законодавством про рекламу, повинна містити стандартну інформацію, проте, всупереч положенням частин першої, другої статті 7 Закону України «Про споживче кредитування» не зазначено стандартну інформацію щодо максимальної суми, на яку може бути виданий кредит, реальну річну процентну ставку, не зазначено максимальний строк, на який видається кредит, а також інформацію, що споживачем кредиту може бути особа, яка оформить кредит у часовому проміжку з дати початку проведення акції до її завершення, то зазначена реклама містить неповні відомості.
- на підставі наведеного Комітетом встановлено, що твердження «Чорна п`ятниця ЦІНИ НАВПІЛ -50% РОЗПРОДАЖ КРЕДИТІВ», із реклами Товариства, внаслідок способу її викладення містить неповну інформацію щодо умов отримання споживчих кредитів, зазначене є порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, яке передбачене статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Не погоджуючись з Рішенням АМК позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання Рішення АМК недійсним з тих підстав, що: реклама Товариства повною мірою відповідала вимогам законодавства, яке існувало на дату поширення матеріалів, а зміст інформаційних матеріалів повною мірою відповідав змісту акцій, які проводилися Товариством; Комітет припустився помилкового висновку про можливість застосування положень статті 7 Закону України «Про споживче кредитування» до спірних правовідносин; прийняв оспорюване рішення при неправильному застосуванні положень діючого законодавства України «Про банки та банківську діяльність», «Про споживче кредитування», «Про рекламу» та «Про захист прав споживачів»; не з`ясував обставини виконання Товариством вимог банківського законодавства щодо укладення кредитних договорів; не врахував належне забезпечення Товариства інформаційного середовища для надання детальної інформації щодо умов акцій; не надав оцінки рекламі Товариства з точки зору її впливу на конкурентні відносин, а керувався лише власними суб`єктивними судженнями; не довів отримання Товариством неправомірних переваг над іншими суб`єктами господарювання за рахунок поширення реклами, керувався доказами, які є недопустимими засобами доказування у справах щодо захисту від недобросовісної конкуренції, порушив принцип пропорційності при вирішенні питання щодо накладення штрафів на Товариство; у справі відсутні будь-які свідчення щодо фактичного та реального впливу дій Товариства на наміри споживачів щодо придбання послуг.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним та скасування Рішення АМК.
Як вбачається із з`ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення АМК, згідно з останнім дії позивача визнано порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», яке полягало у поширенні:
- неправдивої інформації щодо акції «Ідеальна 30» Щодня ідеальний кредит під повний 0%»;
- інформації щодо акції «Чорна п`ятниця Ціни Навпіл - 50% Розпродаж кредитів», яка є неповною через спосіб її викладення та може ввести в оману споживачів щодо отримання кредитів, що, у свою чергу, може вплинути на намір споживачів щодо отримання кредитів та набуття Товариством більш вигідного становища порівняно з іншими суб`єктами господарювання, які діють на відповідному ринку. З цього, зокрема, виходить суд касаційної інстанції у розгляді даної справи.
Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
Відповідно до частини першої, другої статті 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (у редакції, що діяла на час поширення спірної інформації та прийняття оспорюваного рішення) поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб`єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб`єкта господарювання.
Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які:
- містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору;
- містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб`єкта господарювання;
- приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають;
- містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.
Для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як, зокрема, недобросовісної конкуренції, не є обов`язковим з`ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.
Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 11, 13-15 і 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), або можливості настання зазначених наслідків у зв`язку з відповідними діями таких суб`єктів господарювання (частини перші статей 6 і 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статті 4, 6, 8, 151, 16, 17 і 18 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 зі справи № 915/1253/17, від 02.06.2020 зі справи № 915/1889/19, від 20.11.2018 у справі № 915/1253/17, від 06.11.2018 у справі № 910/18025/17.
Поняття інформації, що вводить в оману, не обмежується повідомленням лише очевидно недостовірних відомостей. Поширення неточної, неповної, відірваної від контексту інформації, так само як і перебільшення, замовчування окремих фактів, пов`язаних з предметом реклами, може створювати у споживачів невірне уявлення щодо відповідних товарів, робіт чи послуг, впливати на вибір суб`єкта господарювання постачальника товару/робіт чи надавача відповідної послуги. При цьому, обсяг відомостей з метою з`ясування їх повноти в контексті можливості настання негативних наслідків у конкурентних відносинах не визначається (не обмежуються) виключно вимогами законодавства, які регулюють певні сфери господарської діяльності, зокрема в контексті спірних правовідносин вимогами Закону України «Про рекламу», Закону України «Про споживче кредитування», тощо.
Відносини, пов`язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України. Особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до конкурентного законодавства.
Поширення інформації, що вводить в оману, з огляду на положення частини другої статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», має оцінюватись в контексті «дій у конкуренції».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.
Таким чином, кваліфікаційні ознаки правопорушення встановлюються саме конкурентним законодавством, в контексті даних правовідносин у цій справі - статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», а не нормами права, на які посилається скаржник та які, на його думку, підлягали застосуванню.
Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про державну допомогу суб`єктам господарювання», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно з частиною першою статті 23 названого Закону унормовано, що діяльність стосовно виявлення, запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проводиться Антимонопольним комітетом України, його органами та посадовими особами з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист економічної конкуренції.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:
- розгляд заяв і справ про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проведення досліджень за цими заявами і справами;
- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.
- органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов`язкові для виконання рішення про: визнання факту недобросовісної конкуренції, накладення штрафів (абзаци 1, 5 частини першої статті 30).
У свою чергу суд, розглядаючи позов про визнання недійсним рішення АМК, не має встановлювати безпосередньо наявність чи відсутність недобросовісної конкуренції в діях позивача, а зобов`язаний перевірити наявність чи відсутність визначених законом підстав для визнання рішення АМК недійсним. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 910/21488/17, від 17.09.2020 у справі № 910/1254/19.
За приписом частини першої статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Суди попередніх інстанцій, з огляду на відповідні законодавчі приписи, встановлені фактичні обставини, з урахуванням виключних повноважень органів АМК щодо оцінки та кваліфікації наявних дій як відповідного порушення, враховуючи те, що органи Антимонопольного комітету України здійснюють контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, в частині виявлення та припинення поширення інформації, що вводить в оману, дослідивши встановлені Комітетом обставини щодо поширення Товариством на території України інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення в пресі, у друкованих листівках, що були розміщені в АТ «Ідея Банк», на бордах, сітілайтах, на банерах, вздовж ескалаторів Київського метрополітену (станція метро «Лук`янівська»), а також у мережі Інтернет, зокрема в соціальних мережах, невизначеному колу осіб неправдивих відомостей: «Ідеальна 30» Щодня ідеальний кредит під повний 0%» та неповних відомостей у цій рекламі, внаслідок не зазначення стандартної інформації; а також неповних відомостей, внаслідок не зазначення стандартної інформації в рекламі з інформацією «Чорна п`ятниця ЦІНИ НАВПІЛ - 50% РОЗПРОДАЖ КРЕДИТІВ» є порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», - дійшли неспростовного висновку про відсутність правових підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
Доводи касаційної скарги даних висновків не спростовують.
Так, Товариство в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах.
У зазначеному контексті Верховний Суд зазначає, що саме лише посилання на відсутність висновку без конкретизації норми (норм) права, та її застосування судами в контексті предмета й підстав заявленого позову, та практика застосування якої (яких) відсутня і потребує формування, свідчить про недоведення скаржником передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави для касаційного оскарження судових рішень. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 зі справи № 915/1992/19, від 05.10.2021 зі справи № 907/746/17, від 16.12.2021 у справі № 923/560/17.
Верховний Суд звертає увагу, що позивачем у даній справі оскаржується Рішення АМК, яким дії позивача кваліфіковано відповідно до змісту саме статті 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
В цьому контексті посилання скаржника на помилкове незастосування щодо спірних правовідносин положення частин третьої, п`ятої статті 8 Закону України «Про рекламу», через те, що поширені ним інформаційні матеріали як за своєю сутністю, так і за інформаційною наповненістю у повній мірі відповідали визначеним законом вимогам для такого роду оголошень (реклама акції та реклама знижки), відхиляються Судом, з огляду на те, що Закон України «Про рекламу» визначає лише загальні вимоги до реклами, при цьому відповідність дій суб`єкта господарювання вимогам відповідного закону не може розглядатися як така, що звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку дотримуватися законодавства у сфері захисту суб`єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції та обов`язку утримуватися від поширення інформації, що вводить в оману, у тому числі, в рекламі (незалежно від того, що саме ним рекламується).
Верховний Суд також вважає необґрунтованими посилання скаржника на помилкове застосування частини першої - третьої статті 7 Закону України «Про споживче кредитування», статей 49, 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність», з огляду на встановлений Комітетом та судами попередніх інстанцій зміст поширеної позивачем інформації («Ідеальна 30» Щодня ідеальний кредит під повний 0%»; «Чорна п`ятниця ЦІНИ НАВПІЛ - 50% РОЗПРОДАЖ КРЕДИТІВ»), а також зміст спірних правовідносин, зокрема, у сфері здійснення банківських операцій та надання кредитів, відповідно до яких і були правильно застосовані вказані законодавчі норми.
Також, виходячи із встановлених Комітетом та судами обставин поширення інформації (зокрема: на вивісках у відділеннях банків АТ «Ідея Банк» на території України, у пресі, у друкованих листівках, що були розміщенні в Банку, на бордах, сітілайтах, банерах, а також у в соціальних мережах Інтернет), Верховний Суд не вбачає підстав для застосування статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», яка регулює інші правовідносини ніж ті, що є предметом спору в цій справі.
В своїх посиланнях на незастосування абзаців другого, третього частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» скаржник, зокрема, не враховує того, що антимонопольна справа, рішення в якій оскаржується в даному випадку, порушена за зверненням фізичної особи, яка вважала порушеними свої права діями позивача.
Таким чином, Верховний Суд не вбачає неправильності застосування відповідних норм права Комітетом та судами попередніх інстанцій, у зв`язку з чим погоджується із аргументами Комітету, викладеними у відзиві на касаційну скаргу стосовно того, що порушені скаржником питання є питаннями фактів, обставин та доказування в справі, а не питаннями права, а тому не потребують формування висновку щодо їх застосування.
Стосовно доводів скаржника про те, що суди самоусунулись від надання відповіді на аргументи Товариства, від оцінки поданих ним доказів та відтворили формулювання Комітету, які ним викладались в оскаржуваному рішенні, Суд зазначає таке.
Комітет є органом, до повноважень якого належить здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Отже, до повноважень органів АМК віднесено здійснення розгляду справ про недобросовісну конкуренцію, встановлення та кваліфікації правопорушення.
Господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм. Таку ж правову позицію викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17.
Порушень Комітетом у розгляді антимонопольної справи, про які вказує скаржник, судами попередніх інстанцій не встановлено.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд також наголошує, що ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд, з яким також погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з огляду на обставини, встановлені Комітетом під час розгляду справи № 62/2-15-1-4-2020, оспорюване рішення АМК прийняте відповідно до вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90299, тому відсутні підстави для визнання його недійсним або скасування. При цьому суди попередніх судових інстанцій врахували приписи зазначених норм, надали оцінку доводам та аргументам сторін, здійснивши повний і всебічний розгляд даної справи, тому доводи Товариства в цій частині є неприйнятними.
Всі інші доводи Товариства практично цілком стосуються питань, пов`язаних із встановленням обставин справи та дослідженням (оцінкою) доказів у ній.
Між тим у силу імперативного припису частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи Комітету, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у цій постанові, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги акціонерного товариства «Ідеа Банк» без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 у справі № 910/20506/20 - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
Судові витрати
Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Ідеа Банк» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 у справі № 910/20506/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова
