Справа № 415/3645/21
Провадження № 22-ц/810/1016/21
ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
17 січня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Луганської В.М., Лозко Ю.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Лисичанськвугілля»,
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 09 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Калмикової Ю.О. в м. Лисичанську Луганської області,
за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» про стягнення коштів,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» про стягнення коштів, в обґрунтування якого зазначив, що 06 грудня 2005 року позивач був прийнятий на роботу до відокремленого підрозділу «Шахта ім. Г.Г. Капустіна» АТ «Лисичанськвугілля», у якості гірника очисного забою п`ятого розряду з повним робочим днем під землею.
23 лютого 2021 року позивач звільнений з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров`я.
При звільненні з підприємства із позивачем не був проведений відповідний розрахунок з заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці (лікарняні та пенсійна допомога, вихідна допомога), як то передбачено ст. 116 КзпП України.
Відповідно довідок наданих відповідачем № 125 від 25 травня 2021 року та № 130 від 25 травня 2021 року, станом на день звільнення, загальна заборгованість із заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці складає 49449,06 грн.
Добровільно відповідач відмовляється сплатити ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці, посилаючись на відсутність коштів.
Позивач просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не сплачену заборгованість із заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці у розмірі 49449,06 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 09 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці відмовлено повністю.
Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що позивач звільнився 23 лютого 2021 року та звернувся до суду із позовом про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці, а саме: лікарняний лист, вихідна допомога, пенсійна допомога лише 27 травня 2021 року, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 09 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки відповідно до ст. 116 КзпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, провадиться в день звільнення. Добровільно відповідач відмовляється сплачувати позивачу, заборгованість із заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці посилаючись на відсутність коштів.
ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позивач вважає, що суд першої інстанції при винесенні рішення по справі помилково посилається на норми Трудового законодавства, які стосуються обмеження строку звернення до суду у три місяці при вирішенні трудового спору, оскільки предметом позову у даній справі є стягнення всіх належних сум, як то передбачено ст. 116 КзпП України, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України є порушенням законодавства про оплату праці, при якому працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення без обмеження будь-яким строком.
Зазначає, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати та середнього заробітку, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року Акціонерному товариству «Лисичанськвугілля» роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» зазначило, що між ОСОБА_1 та АТ «Лисичанськвугілля» виник спір про розмір сум, які не входять до фонду оплати праці. Оплата лікарняних листків та одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію в межах підприємства, виплачується з коштів від реалізації вугілля. Роботодавець не умисно не проводить розрахунки, а у зв`язку з ситуацією, яка склалась у вугільній промисловості у даний час, та зокрема у АТ «Лисичанськвугілля», недостатнє фінансування державою, та відсутність коштів за реалізовану продукцію (оплата лікарняних листків, в межах підприємства, виплачується з коштів від реалізації вугілля), в результаті чого утворюється заборгованість по заробітній платі та вважати додатковим обтяжуючим фактором для підприємства несвоєчасне та неправомірне державне фінансування. Щодо стягнення заборгованості з оплати лікарняних відповідач посилається на положення ст. 22 Закону України Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким передбачено, що оплата перших п`яти днів лікарняних здійснюється за рахунок роботодавця.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження ОСОБА_1 отримав 17 грудня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 49449,06 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270 * 100 = 227000 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнився 23 лютого 2021 року та звернувся до суду із позовом про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці, а саме: лікарняний лист, вихідна допомога, пенсійна допомога лише 27 травня 2021 року, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи, з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та 23 лютого 2021 року звільнений за ст. 40 п. 2 КЗпП України на підставі наказу № 59-к від 23 лютого 2021 року, що підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , яка заповнена 20 січня 1993 року на ім`я ОСОБА_1 .
Заборгованість ОСОБА_1 по виплаті заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці складає 32839,06 грн (жовтень 2019 року 538 грн, липень 2020 року 10328 грн, серпень 2020 року 2558,06 грн, лютий 2021 року 19415 грн), що підтверджується довідкою № 125 від 25 травня 2021 року, яка видана Акціонерним товариством «Лисичанськвугілля».
Відповідно довідки № 130 від 25 травня 2021 року, яка видана Акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» заборгованість ОСОБА_1 по виплаті заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці складає 16610 грн. (червень 2016 року 1065 грн, серпень 2016 року 15545 грн.).
Посилання скаржника на те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), які належать до сплати працівникові, мають бути виплачені йому у день звільнення, тому у даному випадку мало місце порушення відповідачем законодавства про оплату праці, у зв`язку з чим, він може звернутись до суду без обмеження будь-яким строком, є помилковими з огляду на наступне.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої, заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з п.п. 3.2, 3.3, 3.6 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці – допомога по тимчасовій непрацездатності; оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації; одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно з діючим законодавством та колективними договорами (включаючи грошову допомогу державним службовцям та науковим (науково-педагогічним) працівникам.
Отже, системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що лікарняний лист за рахунок підприємства, лікарняний лист та вихідна допомога не входять до структури заробітної плати.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1638цс17, постанові Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 910/24323/16.
Ураховуючи викладене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи дійшов обґрунтованого висновку про те, що заборгованість з оплати лікарняного листа, вихідної та пенсійної допомоги, яка не була виплачена ОСОБА_1 в день звільнення не входить до структури заробітної плати.
Оскільки зазначені вище виплати не входять до структури заробітної плати, то до них не застосовуються положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яке передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, суд першої інстанції відмовивши у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, не врахував положення п. 1 Глави ХІХ Прикінцевих положень Кодексу Законів про працю України.
Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк звернення до суду за вирішенням трудового спору обраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення місячний строк обраховується з дня вручення працівникові копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, тобто ця норма містить вичерпний перелік обставин, з настанням яких починається перебіг строку звернення до суду.
У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 1 Глави ХІХ Прикінцевих положень Кодексу Законів про працю України).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19» від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами та доповненнями) з 12 березня 2020 року в Україні введено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами затвердженими Постановою КМУ від 22 вересня 2021 року № 981 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України») карантин продовжено до 31 грудня 2021 року.
Як зазначено вище, 23 лютого 2021 року позивач звільнений з Акціонерного товариства Лисичанськвугілля» за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Оскільки позивач звільнений 23 лютого 2021 року, у день звільнення відповідно до ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був здійснити виплату позивачу усіх сум, що належали йому від підприємства, та на час звернення до суду карантин не припинився, тому до правовідносин які виникли у даній справі підлягають застосуванню положення п. 1 п. 1 Глави ХІХ Прикінцевих положень Кодексу Законів про працю України.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Проте, суд першої інстанції не врахував зазначені норми права та обставини справи і дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати, яка не входить до фонду заробітної плати в розмірі 49449,06 грн.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Конституції України проголошено Україну соціальною, правовою державою, визначено зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 по виплаті заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці складає: за жовтень 2019 року у сумі 538 грн (лікарняний за рахунок підприємства); за липень 2020 року у сумі 10328 грн (лікарняний лист); за серпень 2020 року у сумі 2558,06 грн (лікарняний лист); за лютий 2021 року у сумі 19415 грн (вихідна допомога); за червень 2016 року у сумі 1065 грн (лікарняний за рахунок підприємства); за серпень 2016 року у сумі 15545 грн (пенсійна допомога).
Дані обставини сторонами не оспорюються.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за лікарняними листами, вихідною та пенсійною допомогами колегія суддів вважає за необхідне зазначити.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 255 КЗпП України види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз наведених норм закону свідчить про те, що за рахунок коштів роботодавця здійснюється оплата лише перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а починаючи з шостого дня непрацездатності допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування.
Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, позивачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і при зверненні із апеляційною скаргою, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не було надано суду доказівнаявності права позивача на отримання заборгованості з оплати лікарняного за липень 2020 року в сумі 10328 грн та серпень 2020 року в сумі 2558,06 грн за рахунок коштів АТ «Лисичанськвугілля» та доказів перерахування Фондом соціального страхування на рахунок відповідача зазначених коштів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» заборгованості з оплати листків тимчасової непрацездатності за липень 2020 року в розмірі 10328 грн та серпень 2020 року в розмірі 2558,06 грн не підлягають задоволенню, оскільки після оплати перших п`яти днів непрацездатності за рахунок роботодавця, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування.
В іншій частині позовні вимоги про стягнення заборгованості обґрунтовані, їх розмір підтверджується належними доказами, які сторонами не оспрюються, тому вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» заборгованості з оплати лікарняного за рахунок підприємства в розмірі 538 грн за жовтень 2019 рік, вихідної допомоги в розмірі 19415 грн за лютий 2021 рік, лікарняного за рахунок підприємства в розмірі 1065 грн за червень 2016 рік та пенсійної допомоги в розмірі 15545 грн за серпень 2016 рік підлягають задоволенню.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Апеляційний суд вважає, що рішення суду про відмову ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка не входить до фонду оплати праці, слід скасувати відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість з оплати лікарняних, вихідної та пенсійної допомоги в сумі 36563 грн та судовий збір у розмірі 1678,45 грн.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Щодо судових витрат
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 908 грн, що підтверджується квитанцією № 40 від 27 травня 2021 року (а.с. 1).
Оскільки позовні вимоги задоволені частково, то з Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 671,38 грн (908*36563/49449,06).
Згідно квитанції № 25 від 06 грудня 2021 року позивачем понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1362,00 грн (а.с. 149).
Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, то з Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1007,07 грн (1362*36563/49449,06).
Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 09 листопада 2021 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заборгованості з оплати лікарняних, вихідної та пенсійної допомоги задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (код ЄДРПОУ 32359108), місцезнаходження якого за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Малиновського 1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість з оплати лікарняних, вихідної та пенсійної допомоги сумі 36563 грн та судовий збір у розмірі 1678,45 грн.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді В.М. Луганська
Ю.П. Лозко
