Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 163/2584/21
Провадження № 2/163/413/21
ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 грудня 2021 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді Чишія С.С.,
розглянувши в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, Любомльської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
У позовній заяві з урахуванням заяви про зміну предмета позову ОСОБА_1 просить визнати незаконним і скасувати наказ директора Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльського району Волинської області № 82 від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 "; поновити її у виконанні трудових обов`язків вихователя Любомльського ЗДО №2; стягнути з відповідачів середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по дату ухвалення судом рішення; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення у виконанні трудових обов`язків та допуску до роботи і стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць; стягнути з відповідачів 5000,00 гривень заподіяної моральної шкоди.
Заявлені вимоги обґрунтувала тим, що працює вихователем Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, трудової дисципліни не порушувала, стягнень не має, дотримувалася усіх нормативно-правових актів, якими керується навчальний заклад. Після 04 жовтня 2021 року неодноразово попереджалась директором закладу про відсторонення від роботи в разі відмови від вакцинації проти короновірусної інфекції COVID-19, викликаної вірусом SARS-CoV-2. В письмовій формі повідомлена 01 листопада 2021 року. Про свою відмову від вакцинації і незаконність такої вимоги керівництво закладу інформувала в усній та письмовій формі.
Позицію про відмову від вакцинації обґрунтовує тим, що вакцина від COVID-19 не є традиційною вакциною та перебуває на стадії клінічного випробування. Фактично така вакцинація є "примусовим" медичним експериментом, оскільки жодна із винайдених вакцин не пройшла четвертої фази дослідження вивчення побічних ефектів та протипоказань. Крім цього, внесеними 19 березня 2021 року змінами в Закон України "Про лікарські засоби" звільнено від відповідальності виробника та/або власника реєстраційного посвідчення, а також інших осіб, залучених до здійснення заходів, пов`язаних із вакцинацією, за будь-які наслідки, спричинені застосуванням таких вакцин. Наказом Міністерства охорони здоров`я № 2164 від 06 жовтня 2021 року дозволено проведення клінічних випробувань лікарського засобу, призначених для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення та поширенню, локалізацію та ліквідацію короновірусної хвороби COVID-19. При цьому, ні виробник вакцини, ні держава не гарантують відсутності будь-яких ускладнень або негативних наслідків після щеплення, а також не несуть відповідальності за здоров`я та життя пацієнта.
Незважаючи на наявність законних підстав не довіряти запровадженій в Україні вакцинації та відмовлятися від будь-яких медичних втручань, наказом директора Любомльського ЗДО №2 від 08 листопада 2021 року № 82 її було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Вважає цей наказ незаконним, прийнятим без додержання усіх норм законодавства, внаслідок чого порушено її право на працю та таємницю про стан здоров`я і є прямою дискримінацією. Наказ суперечить Законам України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", оскільки ці законодавчі акти у своїх переліках інфекційних хвороб, щеплення проти яких є обов`язковим, не доповненні щепленням від COVID-19. Вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19 є правом, а не обов`язком особи. Примусове проведення вакцинації проти COVID-19 суперечить Конституції України та чинному законодавству України. Стаття 46 КЗпП України не передбачає такої підстави для відсторонення від роботи, як відмова від проходження профілактичного щеплення проти COVID-19. Крім цього, санітарна служба не вносила подання керівництву ліцею про усунення її від роботи у зв`язку із ухиленням від обов`язкового щеплення проти інфекції, що могло слугувати підставою для відсторонення від роботи. Повідомлення роботодавця про відсторонення її від роботи фактично є повідомленням про зміну істотних умов праці, яке має бути доведене до відома працівника не пізніше ніж за два місяці. Відомості про вакцинацію стосуються стану здоров`я, тому є персональними даними і не можуть розголошуватися будь-яким способом.
Внаслідок незаконного відсторонення від роботи зазнала дискримінації, відчула приниження честі та гідності, що призвело до моральних страждань та зміни способу життя. Увесь цей час її переслідувала думка, що період відсторонення від роботи не зараховується у страховий стаж, а допомога по тимчасовій непрацездатності не надається. Розмір заподіяної моральної шкоди у грошовому еквіваленті оцінює у 5000,00 гривень.
Ухвалою суду від 18 листопада 2021 року за позовом відкрито провадження, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам згідно їх процесуального статусу надано строки для подання заяв по суті спору у формі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
Ухвалою суду від 29 листопада 2021 року за клопотанням позивача до участі в справі як співвідповідача залучено Любомльську міську раду.
01 грудня 2021 року надійшов відзив Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльського району Волинської області (далі Любомльський ЗДО №2). У ньому директор закладу, посилаючись на норми чинного законодавства, які слугували підставою для прийняття оспорюваного наказу, вказала, що відсторонення позивача від роботи є правомірним, оскільки цей захід прямо передбачений на рівні законодавства. Також зазначила, що у випадку продовження роботи позивача без вакцинації від короновірусу для неї, як керівника закладу, настає відповідальність за ст.44 КУпАП, яка передбачає накладення стягнення у вигляді штрафу в сумі 34000,00 гривень. Просила відмовити у задоволенні позову за його безпідставністю та необґрунтованістю.
02 грудня 2021 року позивач подала відповідь на відзив Любомльського ЗДО №2. У ній, окрім наведеного у позові обґрунтування, вказала, що відсторонення від роботи, припинення виплати заробітної плати є прямим обмеженням її права на працю, яке позбавляє її заробітної плати, і в цей спосіб порушує право на достатній рівень життя як для неї самої, так і її сім`ї, та ставить під загрозу життя і здоров`я її та її сім`ї. Обмеження права на працю, встановленого ст.43 Конституції України, може бути здійснене винятково в умовах військового чи надзвичайного стану і виключно законом. Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якою запроваджено обмежувальні протиепідемічні заходи, є підзаконним актом, тому не може встановлювати обмеження прав та свобод громадянина, гарантованих Конституцією та законами України, через що не підлягає виконанню. При винесенні оспорюваного наказу відповідачем не перевірено необхідної інформації, а саме: чи відноситься її професія до Переліку тих професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням; чи внесено до Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 595, гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; чи були в наявності епідемічні показання відповідно до рішень головного державного санітарного лікаря України та інших санітарних лікарів для встановлення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19; чи були направлені відповідачу подання державної санітарно-епідеміологічної служби про недопущення її до роботи; чи є її відмова від щеплення необґрунтованою або вона ухилилась від нього у порядку, встановленому законом. Просила позов задовольнити.
15 грудня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву від Любомльської міської ради. У ньому міський голова вказав, що Любомльська міська рада є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки прав позивача не порушувала, їх не оспорює та своїми діями моральної шкоди позивачу не заподіювала. Любомльський ЗДО №2 підпорядкований відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради, який виплачує позивачу заробітну плату. У зв`язку із цим просив відмовити у задоволенні заявлених до Любомльської міської ради позовних вимог.
На цей відзив позивач відповіді не подав.
Аналізом доказів по справі суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач ОСОБА_1 працює вихователем в Любомльському ЗДО №2.
01 листопада 2021 року директором Любомльського ЗДО №2 на ім`я позивача оформлено письмове повідомлення за № 3 про необхідність обов`язкового щеплення про-ти COVID-19.
У повідомленні зазначено, що оскільки з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників ЗДО, позивачу необхідно у термін до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або надати довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення.
Одночасно позивача попереджено про те, що у випадку не надання до 05 листопада 2021 року одного із наведених документів з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Крім цього, період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Повідомлення директора Любомльського ЗДО №2 ґрунтується на таких нормативно-правових актах: наказі Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням"; п.416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"; ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"; ст.с46 КЗпП.
Отримувати повідомлення директора Любомльського ЗДО №2 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 позивач відмовилась, про що працівниками закладу був складений акт від 01 листопада 2021 року.
05 листопада 2021 року працівниками Любомльського ЗДО №2 складено акт про відмову позивача ОСОБА_1 надати документи про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.
Про свою відмову від проведення вакцинації проти COVID-19 позивач письмово повідомляла керівництво Любомльського ЗДО №2 ще 30 вересня 2021 року з аналогічних мотивів, що викладені в позові.
08 листопада 2021 року директором Любомльського ЗДО №2 видано наказ № 82 про відсторонення ОСОБА_1 , вихователя, від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Наказ виданий відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.
Підставою для видання наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада 2021 року, акт про відмову ОСОБА_1 отримати повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада 2021 року, акт про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада 2021 року.
Із указаним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 08 листопада 2021 року.
Відповідно до довідки відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради від 17 листопада 2021 року розмір середньомісячної заробітної плати позивача становить 8 100,40 гривень.
Предметом спору в справі є законність наказу Любомльського ЗДО №2 від 08 листопада 2021 року № 82 про відсторонення позивача від роботи.
Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
У визначенні поняття "законодавством" суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну "законодавство").
Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Як зазначалось вище, при видачі оспорюваного наказу відповідач, окрім ст.46 КЗпП України, керувався ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" та пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.
У преамбулі Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
За змістом ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ).
Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153).
Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.
Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:
1. центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2. місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3. закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
4. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.
5. установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6. підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року №392 та від 22 липня 2020 року № 641.
Пунктом 416 указаної постанови, який введений в дію з 08 листопада 2021 року, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Отже, системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.
Відсторонення працівника від роботи один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
У справі встановлено, що на працівників Любомльського ЗДО №2 поширюється дія Переліку № 2153, тому директор цього ЗДО, видавши оспорюваний наказ, як керівник виконував вимоги постанови КМ України від 09 грудня 2020 року № 1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.
Крім цього, позивач не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.
Також суд зазначає, що усі вище наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними.
Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" вказав, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
У затвердженому рішенням Любомльської міської ради від 09 липня 2021 року № 9/15 статуті Любомльського ЗДО № 2 визначено, що заклад дошкільної освіти у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", іншими законодавчими актами, актами Президента України, Кабінету Міністрів, наказами МОН, інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Положенням про дошкільний навчальний заклад та власним статутом. Директор Любомльського ЗДО здійснює керівництво і контроль за діяльністю закладу; видає у межах своєї компетенції накази, контролює їх виконання; забезпечує дотримання вимог безпечної життєдіяльності дітей і працівників.
У розглядуваному випадку відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав.
Щодо посилань позивачки на ту обставину, що відсторонення від роботи суперечить Конституції України, порушує її право на працю, є дискримінацією, суд зазначає таке.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
У справі "Соломахін проти України" у рішенні від 15 березня 2012 року ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.
Отже, такі втручання цілком припустимі.
Водночас Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 вказав, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.
З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
У пунктах а, б статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.
Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.
Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.
У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу, якими згідно ст.27 Закону України "Про дошкільну освіту" є діти дошкільного віку, вихованці, учні; педагогічні працівники; помічники вихователів та няні; медичні працівники; батьки або особи, які їх замінюють; батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу; асистенти дітей з особливими освітніми потребами; фізичні особи, які мають право здійснювати освітню діяльність у сфері дошкільної освіти..
Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.
Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).
Таким чином, на підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу відсутні.
З огляду на те, що у цій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність, у решті заявлених позивачем позовних вимог щодо поновлення у виконанні трудових обов`язків і стягнення моральної шкоди також належить відмовити, оскільки по своїй суті вони є похідними.
Отже, судом встановлено підстави для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
У зв`язку із таким рішенням понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, Любомльської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу № 82 від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ", поновлення у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення протягом 30 днів з дня його складання може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.
Ім`я позивача ОСОБА_1 ; місце проживання АДРЕСА_1 ; РНОКПП відсутній; паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 28 грудня 1999 року Любомльським РВ УМВС України у Волинській області.
Найменування відповідачів:
Любомльський заклад дошкільної освіти № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області; місце знаходження вулиця Завальська, буд.1, місто Любомль Волинської області; ЄДРПОУ 23018698;
- Любомльська міська рада Волинської області; місце знаходження вулиця Незалежності, буд.23, місто Любомль Волинської області; код ЄДРПОУ 04051336.
Головуючий : суддя С.С.Чишій
