Справа № 163/2584/21 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С. С. Провадження № 22-ц/802/353/22 Категорія: 76 Доповідач: Данилюк В. А.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 квітня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Кіт Н. Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу запозовом ОСОБА_1 до Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, Любомльської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 30 грудня 2021 року,
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, Любомльської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
У позовній заяві з урахуванням заяви про зміну предмета позову ОСОБА_1 просить визнати незаконним і скасувати наказ директора Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльського району Волинської області № 82 від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »; поновити її у виконанні трудових обов`язків вихователя Любомльського ЗДО №2; стягнути з відповідачів середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по дату ухвалення судом рішення; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення у виконанні трудових обов`язків та допуску до роботи і стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць; стягнути з відповідачів 5 000,00 гривень заподіяної моральної шкоди.
Вимоги обґрунтувала тим, що працює вихователем Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, трудової дисципліни не порушувала, стягнень не має, дотримувалася усіх нормативно-правових актів, якими керується навчальний заклад. Після 04 жовтня 2021 року неодноразово попереджалась директором закладу про відсторонення від роботи в разі відмови від вакцинації проти короновірусної інфекції COVID-19, викликаної вірусом SARS-CoV-2. В письмовій формі повідомлена 01 листопада 2021 року. Про свою відмову від вакцинації і незаконність такої вимоги керівництво закладу інформувала в усній та письмовій формі.
Позицію про відмову від вакцинації обґрунтовує тим, що вакцина від COVID-19 не є традиційною вакциною та перебуває на стадії клінічного випробування. Фактично така вакцинація є «примусовим» медичним експериментом, оскільки жодна із винайдених вакцин не пройшла четвертої фази дослідження - вивчення побічних ефектів та протипоказань. Крім цього, внесеними 19 березня 2021 року змінами в Закон України «Про лікарські засоби» звільнено від відповідальності виробника та/або власника реєстраційного посвідчення, а також інших осіб, залучених до здійснення заходів, пов`язаних із вакцинацією, за будь-які наслідки, спричинені застосуванням таких вакцин. Наказом Міністерства охорони здоров`я № 2164 від 06 жовтня 2021 року дозволено проведення клінічних випробувань лікарського засобу, призначених для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення та поширенню, локалізацію та ліквідацію короновірусної хвороби COVID-19. При цьому, ні виробник вакцини, ні держава не гарантують відсутності будь-яких ускладнень або негативних наслідків після щеплення, а також не несуть відповідальності за здоров`я та життя пацієнта.
Незважаючи на наявність законних підстав не довіряти запровадженій в Україні вакцинації та відмовлятися від будь-яких медичних втручань, наказом директора Любомльського ЗДО №2 від 08 листопада 2021 року № 82 її було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Вважає цей наказ незаконним, прийнятим без додержання усіх норм законодавства, внаслідок чого порушено її право на працю та таємницю про стан здоров`я і є прямою дискримінацією. Наказ суперечить Законам України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки ці законодавчі акти у своїх переліках інфекційних хвороб, щеплення проти яких є обов`язковим, не доповненні щепленням від COVID-19. Вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19 є правом, а не обов`язком особи. Примусове проведення вакцинації проти COVID-19 суперечить Конституції України та чинному законодавству України. Стаття 46 КЗпП України не передбачає такої підстави для відсторонення від роботи, як відмова від проходження профілактичного щеплення проти COVID-19. Крім цього, санітарна служба не вносила подання керівництву ліцею про усунення її від роботи у зв`язку із ухиленням від обов`язкового щеплення проти інфекції, що могло слугувати підставою для відсторонення від роботи. Повідомлення роботодавця про відсторонення її від роботи фактично є повідомленням про зміну істотних умов праці, яке має бути доведене до відома працівника не пізніше ніж за два місяці. Відомості про вакцинацію стосуються стану здоров`я, тому є персональними даними і не можуть розголошуватися будь-яким способом.
Внаслідок незаконного відсторонення від роботи зазнала дискримінації, відчула приниження честі та гідності, що призвело до моральних страждань та зміни способу життя. Увесь цей час її переслідувала думка, що період відсторонення від роботи не зараховується у страховий стаж, а допомога по тимчасовій непрацездатності не надається. Розмір заподіяної моральної шкоди у грошовому еквіваленті оцінює у 5 000,00 гривень.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 30 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Любомльського закладу дошкільної освіти № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, Любомльської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу № 82 від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », поновлення у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду,позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків справи встановленим обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Учасники справи в суд апеляційної інстанції не з`явились, хоча належним чином були повідомлені судом про час та місце судового розгляду, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач Любомльська міська рада Волинської області подали апеляційному суду заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за таких обставин не здійснювалось, відповідно до ст. 247 ЦПК України.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює вихователем в Любомльському ЗДО №2.
01 листопада 2021 року директором Любомльського ЗДО №2 на ім`я позивача оформлено письмове повідомлення за № 3 про необхідність обов`язкового щеплення про-ти COVID-19.
У повідомленні зазначено, що оскільки з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників ЗДО, позивачу необхідно у термін до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або надати довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення.
Одночасно позивача попереджено про те, що у випадку не надання до 05 листопада 2021 року одного із наведених документів з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Крім цього, період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Повідомлення директора Любомльського ЗДО №2 ґрунтується на таких нормативно-правових актах: наказі Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; п.41 6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненоїкоронавірусом SARS-CoV-2»; ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; ст.с46 КЗпП.
Отримувати повідомлення директора Любомльського ЗДО №2 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 позивач відмовилась, про що працівниками закладу був складений акт від 01 листопада 2021 року.
05 листопада 2021 року працівниками Любомльського ЗДО №2 складено акт про відмову позивача ОСОБА_1 надати документи про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.
Про свою відмову від проведення вакцинації проти COVID-19 позивач письмово повідомляла керівництво Любомльського ЗДО №2 ще 30 вересня 2021 року з аналогічних мотивів, що викладені в позовній заяві .
08 листопада 2021 року директором Любомльського ЗДО №2 видано наказ № 82 про відсторонення ОСОБА_1 , вихователя, від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Наказ виданий відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункту 41 6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.
Підставою для видання наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада 2021 року, акт про відмову ОСОБА_1 отримати повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада 2021 року, акт про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада 2021 року.
Із указаним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 08 листопада 2021 року.
Відповідно до довідки відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради від 17 листопада 2021 року розмір середньомісячної заробітної плати позивача становить 8 100,40 гривень.
Предметом спору в справі є законність наказу Любомльського ЗДО №2 від 08 листопада 2021 року № 82 про відсторонення позивача від роботи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач, яка відмовилася від обов`язкового щеплення, правомірно відсторонили від роботи.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (стаття 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).
Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Згідно із пунктами б, г статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.
Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:
1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.
5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
В примітці до Переліку № 2153 зазначено, що обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 15 листопада 2021 року) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діє карантин, продовживши дію карантину.
Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Судом також встановлено, що на працівників Любомльського закладу дошкільної освіти № 2Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області поширюється дія Переліку № 2153.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення остання суду не надала.
Отже, судом встановлено, що позивач, яка працює у дошкільному закладі, підлягає обов`язковій вакцинації.
З урахуванням того, що позивач ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкової вакцинації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що роботодавець правомірно відсторонив її від роботи, а тому суд відмовив у задоволенні її позовних вимог.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що її відсторонення від роботи суперечить Конституції України та порушує її право на працю з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.
Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.
Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.
З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.
Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.
Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.
Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.
Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а тому COVID-сертифікат не є медичною таємницею, як стверджує позивачка.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
З врахуванням того, що позивач правомірно відсторонили від роботи, та того, що у зазначений період вона не виконувала трудових обов`язків, а тому і немає підстав для стягнення в користь позивача заробітної плати за період її відсторонення від роботи.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.
Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.
Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.
Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.
Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх вихованців і працівників дитячого садка, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.
Щодо посилання позивачки на порушення її конституційного права на працю слід зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачкою зберігається її робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 30 грудня 2021 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 квітня 2022 року.
Головуючий
Судді :
