Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 17.12.2021 Справа № 335/1918/20
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 335/1918/20Головуючий у 1-й інстанції Геєць Ю.В.Пр. № 22-ц/807/1429/21Суддя-доповідач Гончар М.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кухаря С.В., Полякова О.З,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2021 року у справі за позовом Запорізького державного медичного університету (далі - ЗДМУ) до ОСОБА_1 про відшкодування збитків (втрат державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням)
ВСТАНОВИВ:
У березні 2020 року ЗДМУ звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-6), в якому просив стягнути з відповідача на його користь витрати державного бюджету з його підготовки за державним замовленням у сумі 144323,75 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 01.09.2011 року ОСОБА_1 було зараховано студентом першого курсу Запорізького державного медичного університету та укладено Типову угоду від 01.09.2011 року про підготовку фахівця з вищою освітою, згідно з якою відповідач проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов`язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати не менше трьох років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати вартість навчання. У 2017 року відповідач отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобула кваліфікацію «лікар». Одночасно з отриманням диплома відповідач отримала направлення на роботу в державному секторі економіки (державні та комунальні заклади), відповідно повідомлення до списку працевлаштування персонально кожного випускника (рік закінчення 2017), однак закінчивши навчання в інтернатурі до міста роботи за направленням - КНП «Бердянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» в якості лікаря не приступила (лист вих. № 01-3/2081-18 від 02.10.2019 року). Необхідний термін роботи відповідач не відпрацювала, що відповідно до п. 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Наказом МОЗ України від 15.04.1998 року № 246/2686, одночасно свідчить про відмову приступити в подальшому до роботи за направленням та відпрацювати три роки молодим спеціалістом в державній медичній установі. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 збитки - витрати державного бюджету з її підготовки за державним замовленням у сумі 144323,75 грн., а також витрати зі сплати судового збору.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю першої інстанції Геєць Ю.В. (а.с. 18).
Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 25) відкрито спрощене позовне провадження у цій справі з повідомленням (викликом) учасників справи.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2021 року (а.с. 94-95) позов ЗДМУ у цій справі задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ЗДМУ (код ЄДРПОУ 02010741) 144323,75 грн. витрат державного бюджету з підготовки за державним замовленням та судовий збір у розмірі 2164,86 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 97-100) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ЗДМУ відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Крилову О.В., суддів Кухаря С.В. та Полякова О.З. (а.с. 102).
Ухвалою апеляційного суду (а.с. 105) заяву головуючого судді (судді-доповідача) Крилової О.В. про самовідвід у цій справі задоволено.
В автоматизованому порядку головуючим суддею (суддею-доповідачем) Гончар М.С. у цій справі замінено суддю Крилову О.В. (а.с. 106-107).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито (а.с. 119), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 121).
Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Проте, має місце відповідне навантаження судді - доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 15 суддів). Крім того, суддя - доповідач перебувала у щорічній та додатковій відпустках (а.с.125-126).
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судовими рішеннями є …рішення, постанови …(ст. 258 ч. 1 ЦПК України).
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції у цій справі, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 01.09.2011 року ОСОБА_1 було зараховано студентом першого курсу Запорізького державного медичного університету та укладено Типову угоду від 01.09.2011 року про підготовку фахівця з вищою освітою, згідно з якою відповідач проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов`язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати не менше трьох років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати вартість навчання (а.с. 7).
У 2017 року відповідач отримала повну вищу освіту за спеціальністю „Лікувальна справа" та здобула кваліфікацію „лікар" (а.с. 8).
Одночасно з отриманням диплома відповідач отримала направлення на роботу в державному секторі економіки (державні та комунальні заклади), відповідно повідомлення до списку працевлаштування персонально кожного випускника (рік закінчення 2017), однак закінчивши навчання в інтернатурі до міста роботи за направленням - КНП „Бердянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" у якості лікаря не приступила.
Факт неприбуття ОСОБА_1 до роботи за направленням також підтверджується листом Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації вказаної № 01-3/2081 від 02.10.2019 року (а.с. 9-10, 36).
З розрахунку фактичних витрат на навчання ОСОБА_1 за період з 01.09.2011 року по 20.06.2017 року зазначені витрати, без врахування отриманої стипендії дорівнюють 77198,00 грн. (а.с. 16).
З довідки про доходи за весь період навчання вбачається, що ОСОБА_1 отримала 66319,43 грн. (а.с. 14-15).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Ст. 56 Закону України „Про вищу освіту" гарантує випускникам вищого навчального закладу, що їх працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу відповідно до угоди між замовником, керівником навчального закладу та випускником.
За змістом ч. 2 ст. 52 Закону України „Про освіту" випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 992. Згідно з пунктом 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992, який врегульовував спірні правовідносини на час вступу ОСОБА_1 до університету, у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати всі витрати.
За змістом п. 4 наведеного Порядку керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком № 1 (про підготовку фахівців з вищою освітою).
Випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років (п. 8 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням).
Таким чином, встановивши, що відповідач, закінчивши навчання у Запорізькому державному медичному університеті за місцем працевлаштування - КНП „Бердянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" не зверталася, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не було дотримано вимог нормативних документів та угоди від 01.09.2011 року в частині її обов`язку відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки в установі, відповідно до направлення на роботу.
При цьому, доводи відповідача про нікчемність угоди від 01.09.2011 року суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги у цій справі з таких підстав.
Відповідно до ст. 32 ЦК України фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну цивільну дієздатність. Крім дрібних побутових правочинів фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; а також самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку).
Всі інші правочини неповнолітня особа вчиняє лише за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього кодексу. Вказаний правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
Ч. 1 ст. 221 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.
Батьки позивача протягом встановлених законом строків не заявили претензії позивачу. Тобто, в силу приписів ч. 1 ст. 221 ЦК України вказаний правочин вважається ними схваленим.
Крім того, ОСОБА_1 , будучи вже повнолітньою, не розірвала угоду, не зверталася до суду із заявою про визнання її недійсною або такою, що порушує її права та інтереси, належним чином виконувала умови угоди, відвідувала заняття та виконувала навчальний план, приймаючи таким чином виконання умов угоди зі сторони навчального закладу, що спростовує заперечення відповідача в цій частині.
Суд першої інстанції правильно вважав, що доводи відповідача про те, що за місцем направлення Комунальної установи „Бердянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" була відсутня посада сімейного лікаря спростовуються листом КНП „Бердянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" від 10.07.2020 року № 442 (а.с. 60).
Таким чином, дії особи, яка не прибула на місце працевлаштування, зазначене в направленні, чи до будь-якого іншого закладу державного сектору економіки, чи звільнилася за власним бажанням, відмовилася від виконання взятих на себе зобов`язань, передбачають правові наслідки, встановлені законом та угодою, а саме - повернення витрачених коштів на навчання до державного бюджету, за рахунок якого ця особа здобула освіту у вищому навчальному закладі.
У діях відповідача наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина.
На підставі викладеного, беручи до уваги, що на час розгляду справи судом сума збитків у розмірі 144323,75 грн. не відшкодована (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), суд першої інстанції правильно вважав за необхідне задовольнити позов позивача у цій справі у повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму відшкодування.
Доводи апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що дублюють доводи заперечень відповідача проти позову позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Тому, суд першої інстанції правильно у цій справі виходив із вимог презумпції правомірності правочину - вищезазначеного договору сторін (ст. 204 ЦК України), який був укладений коли ще був чинний Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 992, який втратив чинність у подальшому на підставі постанови КМУ від 31 травня 2017 року № 376.
Нові акти цивільного законодавства застосовуються до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності, медичний вищий навчальний заклад має право стягнути з випускника кошти за навчання, якщо він не відпрацював трьох років за направленням з огляду на порушення добровільно взятого на себе цивільно-правового зобов`язання відпрацювати три роки відповідно до направлення, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.10.2018 року у справі № 607/3681/17, який є обовзковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України.
Юридична особа (установа), в яку направлялась відповідач для роботи за направленням, - Комунальної установи «Бердянський районний центр первинної медико - санітарної допомоги» (змінено найменування на - Комунальне некомерційне підприємство «Бердянський районний центр первинної медико -санітарної допомоги» (ЄДРПОУ 38699838) з 24.05.2013 року (витяг а.с. 127-128) - вих. № 01-3/2081-18 від 02.10.2019 року, копія а.с. 9-10), лише одним із структурних підрозділів якого є Андріївська АЗПСМ.
Стороною відповідача у матеріали цієї справи не було надано належних, допустимих доказів того, що КНП «Бердянський районний центр первинної медико - санітарної допомоги» відмовила відповідачу ОСОБА_1 у прийнятті її на роботу за вищезазначеним направленням № 24 від 22.03.2017 року (копія а.с. 36).
Так, сторона відповідача в обгрунтування своєї апеляційної скарги зазначала, що «ще до закінчення інтернатури ЦПМСД посаду сімейного лікаря в Амбулаторії, в якій відповідач повинна була відпрацювати три роки, було скорочено, а Амбулаторію передано в оренду ТОВ «Профекта» відповідно до рішення Андріївської сільської ради Бердянського району Запорізької областів від 22.03.2019 року (рішення ради про передачу у тимчасове користування (оренду) шісти кабінетів Андріївської АЗПСМ , копія а.с. 38).
Однак, сторона відповідача не надала належних, допустимих доказів у матеріали цієї справи на підтвердження того, що замовник відмовив їй у працевлаштуванні через скорочення її посади тощо, така відмова у матеріалах цієї справи відсутня.
Сторона відповідача помилково вважала, що за умови скорочення посади, обов`язок, передбачений вищезазначеною угодою сторін, відпрацювати три роки у державній медичній установі, скасований.
ТОВ «Профекта», в якій працює відповідач з 20.08.2019 року по теперішній час (довідка а.с. 37), не входить до переліку державних медичних установ.
Стипендія, надана з державного бюджету студенту, який отримав освіту за рахунок держави і не відпрацював у державному медичному закладі, також є витратами бюджету на навчання та наслідком укладеної угоди про навчання, яку студент (випускник) не виконав належним чином.
Розрахунок фактичних витрат (розрахунок а.с. 14-15,16) виконаний бухгалтерською службою Запорізького державного медичного університету на підставі даних фінансової звітності та правильно був прийнятий судом першої інстанції як достатній доказ в обґрунтування розміру позовних вимог позивача до відповідача у цій справі. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги сторони відповідача.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України у цій справі відсутні, і зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, суд першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ч. 1 ЦПК України вирішив питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 17.12.2021 року.
Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кухар С.В.Поляков О.З.
