Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа № 380/7845/21
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 грудня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий-суддя Кедик М.В.,
секретар судового засідання Шийович Р.Я.,
за участю:
представник позивача не прибув,
представник відповідача не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неповної виплати грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік включно;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити донарахування та доплату грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік включно у розмірі 7953 грн 05 коп.;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по 20 липня 2017 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по 20 липня 2017 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 липня 2017 року по день проведення повного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що абзацом 1 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для, зокрема, виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Як попередньо зазначалося, позивач звільнений з військової служби 20.07.2017. Даними про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) від 20.01.2021 стверджується, що за період з серпня 2015 року по липень 2017 року (12 місяців) середньоденний заробіток позивача становив 400 грн 28 коп. (145700.58 / 364 = 400,28). Ст. 16-2 Закон України «Про відпустки» встановлено, що учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів нарік. Відтак, за період з 2016 року по 2017 рік включно позивач мав право на отримання компенсації за 3 роки, тобто за 42 днів. Шляхом множення середньоденного грошового забезпечення (400,28) на кількість днів додаткової відпустки (42) встановлено, що розмір належної грошової компенсації становить 16811 грн 76 коп. Відповідач виплатив грошову компенсацію у розмірі 8858 грн 71 коп., з огляду на що розмір недоплаченої грошової компенсації становить 7953 грн. 05 коп.
Також вказує, що за час проходження військової служби йому ненараховувалась та невиплачувалась індексація грошового забезпечення.
Вважає, що оскільки відповідач не виплатив всі належні суми при звільненні 20.07.2017, до нього слід застосувати відповідальність передбачені ст. 117 КЗПП та зобов`язати виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2017 по день проведення повного розрахунку.
Ухвалою від 19.05.2021 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 04.06.2021 (вх. № 40437) у якому зазначає, що відповідач добровільно виконав рішення суду провів розрахунок та здійснив виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, на загальну суму 8858 грн 71 коп. з зарахуванням коштів 15.12.2020 на картковий рахунок позивача.
Також зазначає, що позивач підтвердив факт проведеного остаточного розрахунку Військовою частиною НОМЕР_1 подаючи позов від 06.02.2021 до Військової частини НОМЕР_1 щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку в сумі 100000,00 грн. за затримку виплати при звільненні належних позивачу сум за період з 20.07.2017 по 15.12.2020. Львівським окружним адміністративним судом 19.04.2021 винесене рішення по справі № 380/1908/21 за позовом позивача, яким: «позов задоволено частково, зобов`язано стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8858 (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят вісім грн 17 коп. Отже, уповноваженими особами фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 , які несуть юридичну відповідальність, в повному обсязі здійснений розрахунок компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік.
Також зазначає, що нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з лютого 2014 по січень 2016 відсутні, оскільки доходи за вказаний період були проіндексовані.
Враховуючи, що військова частина НОМЕР_1 бюджетна установа, утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України і здійснює видатки на грошове забезпечення в межах фонду грошового, як відповідач по справі є розпорядником коштів третього рівня та не наділена повноваженнями самостійно розпоряджатись бюджетними коштами, тому правових підстав для виплати позивачу в період з 01.01.2016 по 20.07.2017 індексації грошового забезпечення відповідач не мав.
Просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву від 17.06.2021 (вх. № 43996), у якому зазначає, що хибними є пояснення відповідача щодо того, що шляхом подання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підтвердив проведення повного розрахунку при звільненні, оскільки ОСОБА_1 скористався своїм правом передбаченим ст. 117 КЗпП України і подав відповідний позов, У подальшому, після ухвалення 19 квітня 2021 року рішення у справі № 380/1908/21, перевіривши розрахунки, позивач виявив, що грошова компенсація виплачена у розмірі меншому, ніж передбачено законом.
Звертає увагу, що позовна вимога про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заявлена через те, що відповідач виплатив грошову компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік у меншому розмірі, а також не виплатив індексацію грошового забезпечення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив військову служби у Збройних Силах України.
Згідно з витягом з послужного списку ОСОБА_1 з лютого 2014 року проходив службу на посаді начальника відділення медичного постачання начальник аптеки в/ч НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 згідно з посвідченням від 21.12.2015 серії НОМЕР_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України № 151 від 20.07.2017 капітана медичної служби ОСОБА_1 , начальника відділення медичного постачання медичної роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом начальника відділу персоналу командування Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.04.2017 № 19, з військової служби у запас за підп. а (у зв`язку з закінченням строку дії контракту) ч. 6 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, з урахуванням підп. ї (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, визнаний таким, що 20.07.2017 справи та посаду здав та 20.07.2017 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі № 380/9654/20 ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.07.2017; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.07.2017. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення набрало законної сили 17.12.2020.
Згідно з випискою за картковим рахунком позивача 15.12.2020 ОСОБА_1 , перераховано кошти на виконання вказаного вище судового рішення в сумі 8858,71 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 у справі № 380/1908/21 позов задоволено частково; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8858 (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 17 коп; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив у повному обся зі грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2017 рік, індексацію грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по 20 липня 2017 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон України № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною першою статті другої Закону України Про військовий обов`язок і військову службу визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Щодо неповної виплати грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік включно, суд зазначає таке.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 4 Закону України Про відпустки від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ст. 16-2 Закону України № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Право ОСОБА_1 на нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі № 380/9654/20, яке набрало законної сили.
Відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд встановив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі № 380/9654/20 відповідач 15.12.2020 виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік в сумі 8858, 71 грн.
Однак, позивач не погоджується із розміром виплаченої йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, з посиланням на абзац 1 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, яким встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок).
Підпунктом «а» пункту 1 Порядку установлено, що він застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з пунктом 7 Порядку нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 20.07.2017 № 151 ОСОБА_1 20.07.2017 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з даними про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) від 20.01.2021 за останні 12 місяців перед звільненням, а саме з 01.06.2016 по 01.06.2017, позивачу було нараховано щомісячне грошове забезпечення в сумі 131 933,65 грн.
Таким чином, розмір компенсації за невикористану відпустку, який мав сплатити відповідач при звільнені складає 15 181,32 грн, відповідно до розрахунку: 131 933,65 (нарахована з.п) / 365 (днів року) = 361,46 х 42.
Згідно з розрахунку грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 рр. позивачеві нарахована компенсація у загальному розмірі 8 993,61 грн.
Таким чином, відповідач припустився помилки при розрахунку суми компенсації за невикористану щорічну відпустку, тому недоплачена сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу за період з 2015 по 2018 роки становить 6 187,71 грн (15 181,32 - 8 993,61).
Тому суд визнає протиправними дії відповідача щодо нарахування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу за період з 2015 по 2018 роки не у повному обсязі.
З урахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити донарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік у розмірі 6 187,71 грн.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період з лютого 2014 року по 20.07.2017, суд зазначає таке.
Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 № 2017-III, Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 вказаного Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 № 1282-XII, де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг
Згідно з статтею 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України Про індексацію грошових доходів населення).
Відповідно до статті 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 зазначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 (справа №8 25/1987/17), від 20.11.2019 (справа № 620/1892/19), від 05.02.2020 (справа №825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону № 1282-XII, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.
Посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, судом не береться до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Зокрема, Європейський Суд з прав людини у справі Кечко проти України з цього приводу зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи Сук проти України від 10.03.2011, заява № 10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Відповідно до розшифровок податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і утриманого з них податку (форма № 1ДФ) ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за липень 2014 року виплачено 175,40 грн, за вересень-жовтень 2014 року виплачено 211,94 грн, за листопад грудень 2014 року виплачено 343,48 грн.
Відповідно до розшифровок податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і утриманого з них податку (форма № 1ДФ) ОСОБА_1 за 2015 рік виплачено індексацію грошового забезпечення.
Також, згідно з розрахунком індексації ОСОБА_1 з січня 2016 року по листопад 2017 року та з травня 2017 по липень 2017 року виплачено індексацію грошового забезпечення.
Таким чином відповідачем за липень 2014 року, за вересень-жовтень 2014 року, за листопад грудень 2014 року, за 2015 рік, за січень 2016 року - листопад 2017 року та за травень 2017 - липень 2017 року позивачу нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Тому позовні вимоги в цій частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення не підлягають задоволенню.
При цьому за період з лютого 2014 року по червень 2014 року, за серпень 2014 року, з грудня 2016 по квітень 2017 року індексація грошового забезпечення позивачу не виплачена.
Відповідачем не подано жодних доказів проведення позивачу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач порушив вимоги законодавства та протиправно позбавив позивача гарантій індексації грошового забезпечення як складової грошового забезпечення військовослужбовця за вказаний період.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по червень 2014 року, серпень 2014 року, з грудня 2016 по квітень 2017 року та, як наслідок, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по червень 2014 року, за серпень 2014 року, з грудня 2016 по квітень 2017 року.
Щодо вимоги позивача про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.07.2017 по день проведення повного розрахунку, суд зазначає таке.
У позовній заяві позивач зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату, або несвоєчасну виплату всіх належних сум при звільненні, отже необхідно застосовувати норми статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.
Суд зазначає, що відповідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
У даному провадженні судом встановлено, що відповідач діяв протиправно щодо невиплати у повному обсязі грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2017 рік, невиплати індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по 20.07.2017.
Суд зауважує, що позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог до відповідача лише тоді, коли таке правопорушення буде припиненим, тобто відбудеться факт виплати йому нарахованої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації у повному обсязі, тобто буде проведено фактичний повний розрахунок.
Отже, як встановлено судом та було підставою звернення позивача з даним позовом, відповідач не здійснив такого розрахунку, таким чином відсутня подія фактичного розрахунку.
За таких обставин, вказані позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу за період з 2015 по 2018 роки не у повному обсязі.
3. Зобов`язативійськову частину НОМЕР_1 здійснити донарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік у розмірі 6 187,71 грн.
4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по червень 2014 року, серпень 2014 року, з грудня 2016 по квітень 2017 року.
5. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з лютого 2014 року по червень 2014 року, за серпень 2014 року, з грудня 2016 по квітень 2017 року.
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 13.12.2021.
Суддя Кедик М.В.
