Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 552/4200/21 Номер провадження 22-ц/814/2665/21Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Хіль Л.М.
суддів:Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю.,
секретар:Таценко Т.Р.,
за участі: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Фуголь С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року ухваленого під головуванням судді Самсонової О.А. ( повний текст рішення складено 27.10.2021 року) по справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Явір-2000" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі, а саме на посаді інспектора охорони, стягнути середній заробіток за час вимущеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
В обґрунтування позову вказував, що з 22 грудня 2012 року він працював на Приватному підприємстві «Явір-2000» на посаді інспектора охорони, 18 березня 2015 року він був призваний на військову службу під час мобілізації, а 25 квітня 2016 року ним було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу і лише 23 квітня 2021 року його звільнено з військової служби.
Вказував, що за час проходження військової служби отримував середню заробітну плату з місця основної роботи ПП «Явір-2000».
Після звільнення з лав Збройних Сил України він вирішив повернутися до виконання трудових обов`язків за основним місцем роботи, але дізнався, що його звільнено.
Зазначав, що 29 травня 2021 року йому було видано лише трудову книжку. Копію наказу про звільнення та довідку про доходи йому видано не було. Отримав їх лише 27 липня 2021 року після направлення адвокатом відповідного адвокатського запиту.
Вважав, звільнення незаконним, проведеним з порушенням норм чинного законодавства та таким, що порушує його права.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПП « Явір-2000» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з вказаним позовом встановленого ст. 233 КЗпП України.
Позовну вимогу ОСОБА_2 до ПП «Явір-2000» про відшкодування моральної шкоди задоволено.
Стягнуто з ПП «Явір-2000» на користь ОСОБА_2 5000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди, 3333 грн. 33 коп. на відшкодування понесених судових витрат, а всього стягнуто 8333 грн. 33 коп.
Стягнуто з ПП «Явір-2000» на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.
За позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судові витрати віднесено за рахунок держави.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з поважних причин, оскільки та території України встановлений карантин згідно Постанови Кабінету Міністрів України за № 211 від 11.03.2020 року та продовжує діяти на час розгляду справи.
Зазначає, що правовий інститут звернення суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення.
Вказує, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням видати йому наказ про звільнення, щоб в подальшому його оскаржити, однак отримав відмову, у зв`язку з чим звернувся за правовою допомогою до адвоката, на запит якого такий документ було надано.
З вказаних обставин слідує, що позивач вчиняв дії спрямовані на захист свого порушеного права.
Зазначав, що місцевим судом не враховано, що при вирішення питання щодо дотримання строків звернення до суду з позовом, місцевим судом не враховано положення глави XIX Прикінцевого положення КзпП України, відповідно до яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення короновірусної інфекції встановлено, що строки, визначені ст. 233 КзпП України, продовжуються на строк такого карантину.
Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
08 грудня 2021 року від ПП "Явір-2000" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони просили залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Місцевим судом вірно встановлено, що наказом ПП «Явір-2000» від 22 жовтня 2012 року №83-к ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду інспектора охорони в ПП «Явір-2000», що підтверджується даними трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.7).
Також встановлено, що згідно військового квитка ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , з 18 березня 2015 року його було призвано на військову службу (а.с.13-14).
25 квітня 2016 року ОСОБА_2 уклав з Міністерством оборони України в особі Командувача військ оперативного командування «Північ» контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу (а.с.11-12)
Згідно контракту ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений контрактом строк. Контракт був укладений на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Чинність зазначеногоконтракту припинена 23 квітня 2021 року на підставі наказу військового комісара Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) №79 від 23 квітня 2021 року (а.с.10 зворот).
Вказаним наказом ОСОБА_2 виключено зі списків Полтавського обласного центру комплектування та соціальної підтримки, знято зі всіх видів забезпечення.
Таким чином позивач, який 18 березня 2015 року був призваний на військову службу, перебував на військовій службі по 23 квітня 2021 року включно.
Після призову позивача на військову службу відповідачем за ним зберігалося робоче місце, виплачувався середній заробіток.
Згідно наказу від 03 вересня 2018 року по ПП «Явір-2000» №111-К ОСОБА_2 звільнено з посади інспектора охорони з 04 вересня 2021 року у зв`язку з добровільним заключенням контракту на військову службу згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України (а.с. 9 зворот).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконого та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу місцевий суд виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду за поновленням порушеного трудового права.
Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Устатті 129 Конституції Україниоднією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеногостаттею 8 Конституції України.
Передбаченістаттею 233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Пропуск такого строку є підставою для відмови у позові.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якогоособа може звернутисядо суду зпозовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до судупіслязакінчення певного періодупісляскоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відповідно до статті 233КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільненняв місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Згідно з положеннями ст.233 КЗпП України місячний строк звернення до місцевого суду за вирішенням спору про звільнення застосовується незалежно від підстав припинення трудового договору й обчислюється з дня видачі працівникові копії наказу про звільнення чи трудової книжки або з дня відмови від їх одержання.
Отже, законодавець відлік строку звернення до суду за захистом порушеного трудового права пов`язує з фактом отримання працівником або трудової книжки, або наказу про звільнення
Як вбачається з даних книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ПП «Явір-2000», трудову книжку ОСОБА_2 одержав ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тому перебіг встановленого ст. 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду розпочався 29 травня 2021 року, і тривав по 29 червня 2021 року включно.
Отже, саме з цієї дати слід рахувати строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору.
До суду з позовом позивач звернувся 02 серпня 2021 року (день, коли позовна заява ним здана на поштове відділення), тобто з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України
Згідно з вимогами статті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
У статті 234 КЗпП Українине наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що положення глави XIX Прикінцевого положення КзпП України, відповідно до яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення короновірусної інфекції встановлено, що строки, визначені ст. 233КзпП України, продовждуються на строк такого карантину не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
02 квітня 2020 року набув чинностіЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від30 березня 2020 року № 540-IX, яким уЦивільний процесуальний кодекс Українирозділ XII "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 3 такого змісту: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83,84, 170, 178, 179, 180, 181, 185,210,222,253,275,284,325,354,357,360,371,390,393,395,398,407,424цьогоКодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину".
17липня 2020 року набрав чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від18 червня 2020 року № 731-IX, яким пункт 3розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України(Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цьогоКодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".
Пунктом 2 прикінцевих та перехідних положеньЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від18 червня 2020 року № 731-IXпередбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно допункту 4розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України,пункту 3розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України,пункту 3розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства Українив редакціїЗакону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IXвід 30 березня 2020року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2021 року у справі № 522/14085/19 (провадження № 61-16791св20).
Таким чином, з урахуванням принципів цивільного судочинства, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 слід залишити без задовлення, а рішення місцевого суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 -залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції
Головуючий суддя Л.М. Хіль
Судді Г.Л. Карпушин
О.Ю. Кузнєцова
Повний текст постанови складено 09.12.2021 року
