Постанова
Іменем України
14 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 552/4200/21
провадження № 61-20725ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Явір-2000»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Малофєєв Артем Іванович, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Явір-2000» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Явір-2000» (далі - ПП «Явір-2000») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 22 грудня 2012 року він працював на ПП «Явір-2000» на посаді інспектора охорони. 18 березня 2015 року він був призваний на військову службу під час мобілізації, а 25 квітня 2016 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, і лише 23 квітня 2021 року його звільнено з військової служби.
Вказував, що за час проходження військової служби отримував середню заробітну плату з місця основної роботи - ПП «Явір-2000».
Після звільнення з лав Збройних Сил України він вирішив повернутися до виконання трудових обов`язків за основним місцем роботи, але дізнався, що його звільнено.
ОСОБА_1 зазначав, що 29 травня 2021 року йому було видано лише трудову книжку, а копію наказу про звільнення та довідку про доходи він отримав лише 27 липня 2021 року після направлення адвокатом відповідного адвокатського запиту.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 36, 119, 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ПП «Явір-2000» від 03 вересня 2018 року № 111-К в частині його звільнення з посади інспектора охорони; поновити його на посаді інспектора охорони ПП «Явір-2000» з 04 вересня 2018 року; стягнути з ПП «Явір-2000» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2018 року до 23 квітня 2021 року в розмірі 107 078,40 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди задоволено.
Стягнуто з ПП «Явір-2000» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, 3 333,33 грн на відшкодування понесених судових витрат.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовивши у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач пропустив встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Позивач дізнався про факт свого звільнення 29 травня 2021 року, з позовом у цій справі звернувся до суду лише 02 серпня 2021 року, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, не надав.
Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку є похідними вимогами, то також не підлягають задоволенню.
Оскільки судом встановлено, що трудові права позивача були порушені незаконним звільненням, позивач як інвалід другої групи потребує особливо ретельного ставлення до захисту його прав, але вимушений відстоювати своє право в суді, суд дійшов висновку, що незаконними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував тяжкість вимушених змін у житті позивача, через які він, будучи інвалідом другої групи, вимушений вирішувати питання свого подальшого працевлаштування, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та вважав справедливим визначити суму компенсації в розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу Малофєєва А. І. який діє в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
У частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач пропустив встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, оскільки він дізнався про факт свого звільнення у 29 травня 2021 року, а з позовом до суду звернувся лише 02 серпня 2021 року.
Також суд першої інстанції правильно зазначив, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку є похідними вимогами, тому також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Малофєєв А. І., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 233 КЗпП України з урахуванням положення Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги статті 233 КЗпП України з урахуванням положення Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ПП «Явір-2000» не надходив.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Малофєєв А. І., на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.
У січні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Малофєєв А. І., на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року і витребувано із Київського районного суду м. Полтави цивільну справу № 552/4200/21.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Малофєєв А. І., не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Наказом ПП «Явір-2000» від 22 жовтня 2012 року № 83-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду інспектора охорони в ПП «Явір-2000», що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (а. с. 7).
Згідно з військовим квитком ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 з 18 березня 2015 року його призвано на військову службу (а. с. 13, 14).
25 квітня 2016 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України в особі Командувача військ оперативного командування «Північ» контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу (а. с. 11, 12).
Згідно контракту ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений контрактом строк. Контракт був укладений на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Чинність зазначеного контракту припинена 23 квітня 2021 року на підставі наказу військового комісара Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 23 квітня 2021 року № 79 (а. с. 10 зворот).
Вказаним наказом ОСОБА_1 виключено зі списків Полтавського обласного центру комплектування та соціальної підтримки, знято зі всіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу ПП «Явір-2000» від 03 вересня 2018 року № 111-К ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора охорони з 04 вересня 2021 року у зв`язку з добровільним заключенням контракту на військову службу згідно з пунктом 3 статті 36 КЗпП України (а. с. 9 зворот).
Згідно з даними книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ПП «Явір-2000», трудову книжку ОСОБА_1 одержав 29 травня 2021 року (а. с. 41-43).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 3 та статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно зі статтею 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.
Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення.
Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення із заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність повинна визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20), від 21 жовтня 2021 року у справі № 415/7215/17 (провадження № 61-2835св21), від 03 жовтня 2022 року у справі № 759/1480/20 (провадження № 61-8765св21).
У справі, яка є предметом касаційного перегляду, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем, те що ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора охорони з 04 вересня 2021 року у зв`язку з добровільним заключенням контракту на військову службу згідно з пунктом 3 статті 36 КЗпП України, і 29 травня 2021 року ОСОБА_1 отримав свою трудову книжку, що підтверджується даними з книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ПП «Явір-2000» (а. с. 41-43).
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач дізнався про факт свого звільнення 29 травня 2021 року, проте із позовом у цій справі звернувся до суду 02 серпня 2021 року, тому пропустив місячний строк для звернення до суду із позовними вимогами про поновлення на роботі, визначений статтею 233 КЗпП України.
Відмовивши у позові у зв`язку із пропуском строку звернення позивача до суду із цим позовом, суди, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не навів поважних причин пропуску строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у позові саме з цих підстав.
Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що визначені статтею 233 КЗпП України строки продовжуються на строк дії карантину, з огляду на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до підпункту 3 пункту 12 розділ ХІІ «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 3 такого змісту: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
17 липня 2020 року набув чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Згідно з пунктом 2 цього Закону пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладено в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчився 06 серпня 2020 року.
Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Отже, відповідно до наведених норм закону 20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчився 06 серпня 2020 року.
Аналогічні висновки щодо перебігу процесуальних строків містяться в постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 932/3458/20 (провадження № 61-12447св20), від 16 червня 2021 року у справі № 675/1437/19 (провадження № 61-2867св21).
Таким чином, ОСОБА_1 не надав суду належні та допустимі докази того, що у нього існували об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом до суду у строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновок за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Малофєєв Артем Іванович, залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
