КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа №754/10803/19 Головуючий у І інстанції Панченко О.М.
Провадження №22-ц/824/12761/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегія суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної Установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України», Київської міської психоневрологічної лікарні №2 про визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними, зобов`язаннями вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДУ «Інститут серця МОЗ України»), комунального некомерційного підприємства «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» (далі - КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2») про визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 вересня 2016 року всупереч вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу» вона була незаконно без її згоди оглянута черговим лікарем-психіатром КНП «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» і їй було встановлено неіснуючий діагноз - розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним). Вказувала, що чергового лікаря-психіатра було запрошено лікуючим лікарем відділення вроджених вад серця без її згоди, а запис лікаря-психіатра було зафіксовано у медичній карті стаціонарного хворого. Зазначене підтверджено листом заступника генерального директора ДУ «Інститут серця МОЗ України» від 25 листопада 2016 року № 01-09/1541. Мотивом виклику лікаря-психіатра згідно зазначеного листа була її поведінка, яка викликала занепокоєння у медичного персоналу ДУ «Інститут серця МОЗ України», що проводив щодо неї лікувальні заходи. Вважала, що незаконні дії медичних працівників ДУ «Інститут серця МОЗ України» та лікаря-психіатра КНП «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» щодо проведення їй психіатричного огляду і встановлення неіснуючого діагнозу призвели до втручання у її приватне життя в аспекті моральної та психологічної недоторканості.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії медичних працівників ДУ «Інститут серця МОЗ України» та лікаря-психіатра КНП «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» щодо проведення їй психіатричного огляду і встановлення неіснуючого діагнозу - розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним); зобов`язати відповідачів вилучити запис лікаря-психіатра з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 та стягнути солідарно з відповідачів на її користь 250000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним проведенням психіатричного огляду і встановленням неіснуючого діагнозу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної Установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України», Київської міської психоневрологічної лікарні №2 про визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними, зобов`язаннями вчинити дії та відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент огляду та консультації позивачки лікарем-психіатром чинне законодавство України не вимагало отримання письмової згоди на такий огляд і достатньо було усної згоди позивачки. Суд першої інстанції вважав, що позивачка надала свою усну згоду на проведення огляду та консультації лікарем-психіатром, про що свідчить опис проведеного лікарем-психіатром огляду позивачки та змісту їх бесіди в медичній карті. На думку районного суду, позивачкою не надано належних та достатніх доказів на підтвердження незаконності проведення психіатричного огляду та встановлення діагнозу, тому вимоги про визнання незаконними дій медичних працівників та зобов`язання вилучити запис з медичної карти задоволенню не підлягають. Дії з проведення лікарем-психіатром огляду позивачки та фіксації відомостей у її медичній картці не призвели до втручання у приватне життя позивачки. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про визнання незаконними дій медичних працівників та зобов`язання вилучити запис лікаря-психіатра з медичної карти позивачки.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка її подала
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що вона не надавала згоду на проведення їй психіатричного огляду. ОСОБА_1 вказує, що судом не встановлено наявності обставин, передбачених частиною третьою статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» для проведення психіатричного огляду. Заявниця вважає, що з боку відповідачів мало місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стверджує, що суд першої інстанції розглянув справу за наявності її обґрунтованої заяви про відвід судді Панченко О. М., яка розглядала справу № 754/5349/17 за її позовом до ДУ «Інститут серця МОЗ України» про захист честі і гідності, у задоволенні якого було відмовлено.
З оскаржуваного рішення суду першої інстанції їй стало відомо, що 10.09.2020 року відповідач ДУ «Інститут серця» МОЗ України подав до суду першої інстанції письмовий відзив на їй позов, однак всупереч вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України, вона не отримувала копії відзиву з додатками.
Наголошує на тому, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було створено належних, рівних умов для реалізації її права на справедливий судовий розгляд на засадах змагальності та рівності сторін
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
27 квітня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від представника відповідача Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» адвоката Бабич Олени Іванівни.
У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, а викладені в ній вимоги та доводи не відповідають чинному законодавству.
У відзиві на касаційну скаргу ДУ «Інститут серця МОЗ України» просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. ДУ «Інститут серця МОЗ України» стверджує, що на момент огляду та консультації позивачки лікарем-психіатром чинне законодавство не передбачало отримання письмової згоди на такий огляд, усної згоди було достатньо для надання медичної допомоги. Зазначає, що письмова форма згоди як документ затвердженої форми застосовується з 22 листопада 2016 року.
Рішення судів апеляційної та касаційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, постанова Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року скасована і справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2021 року справа передана судді-доповідачу Голуб С.А.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, про день та час слухання справи судом повідомлена у встановленому законом порядку. На адресу апеляційного суду надійшло клопотання позивачки про розгляд справи у її відсутності. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності ОСОБА_1 .
Представники відповідача Київської міської психоневрологічної лікарні №2 в судове засідання не з`явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку.
Представник Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» - адвокат Дузь Ю.М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката Дузь Ю.М. вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
У період з 12.09.2016 року по 22.09.2016 року позивач знаходилась на стаціонарному лікуванні у ДУ «Інститут серця МОЗ України». (а.с. 40)
З копії витягу з медичної карти стаціонарного хворого вбачається:
13.09.2016 року у ОСОБА_1 протипоказань для проведення КВГ не виявлено;
20.09.2016 року завідуюча відділенням ОСОБА_2 зазначає в медичній карті, що після оголошення ОСОБА_2 та лікуючим лікарем ОСОБА_3 результатів КТ, а саме «трахея без ознак наявності значимих стенозів» пацієнтка почала себе поводити агресивно, стверджувати що всі обстеження, котрі їй робили, особливо КТ - належить іншим особам. Вимагає, незважаючи на результати досліджень, щоб її прооперували і пошукати хворобу в операційній рані. На відмову лікаря це зробити почала пред`являти нові скарги на стан здоров`я, яких раніше не було - головний біль, безсоння, головокружіння і вимагала негайно почати її лікування нових симптомів, без додаткових обстежень. Було прийнято рішення викликати для консультації до пацієнтки лікаря-невропатолога;
21.09.2016 року позивачку оглянув лікар-невролог, яким було рекомендовано огляд пацієнтки медичним психологом для вирішення питання соматичної патології та доцільності огляду психіатра для уточнення діагнозу;
21.09.2016 року була проведена консультація позивачки медичним психологом, за результатами якої рекомендовано додаткову консультацію психотерапевта, психіатра, повторний огляд у медичного психолога через 14 днів;
21.09.2016 року, на виконання рекомендацій лікаря-невролога та медичного психолога, ОСОБА_1 була проведена консультація лікарем-психіатром КМПНЛ №2. Лікарем зазначено, що пацієнтка знаходиться в межах палати. Скаржиться на поганий стан: « Мене звідсіля виганяють, а я в одних капцях та літньому халаті», «я вимагаю незалежної експертизи свого стану», «в мене був раніше порок, який потрібно було оперувати, а зараз не потрібно нічого робити, цього не може бути». Пс. Ст. свідомість пацієнтки ясна. Контакту доступна. Орієнтована у власній особистості, оточуючій обстановці та місцевості вірно, пацієнтка вкрай незадоволена негативним відношенням до неї: «мене звідсіля виганяють, а я в капцях і в літньому халаті». Настрій невизначений, напружена, підозріла, тривожна, емоційно нестійка, в бесіді вимагає проведення незалежної експертизи, погрожує зверненням до Міністерства охорони здоров`я з великою масою скарг про погане ставлення до себе. Пацієнта стійко фіксована на своєму стані, демонстративна. Мислення у звичайному темпі, формальне, розплановане, різнопланове. Висловлює маячні ідеї відношення, іпохондричного змісту. У сфері пам`яті та інтелекту без грубої патології. Увага швидко виснажлива. Критика стану відсутня. На момент огляду розладів сприйняття, суїцидальних та агресивних тенденцій не виявляє. В процесі бесіди пацієнтка заявила, що відмовляється від подальшої розмови без присутності адвоката. В процесі бесіди пацієнтка включала диктофон на телефоні.
Заключення: розлад особистості за емоціонально-нестійким типом (можливо параноїдальний). Іпохондрично-параноїчний синдром. (а.с. 9)
Позиція апеляційного суду
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За змістом частини третьої статті 28, частини першої статті 29 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Поняття приватного життя включає фізичну та психологічну цілісність людини. Психічне здоров`я є важливою частиною приватного життя.
У пункті 82 рішення у справі «Федоров та Федорова проти України» від 01 липня 2011 року (заява N 39229/03) Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що огляд заявника психіатром лікарні і визначення діагнозу щодо психічного розладу було втручанням у його приватне життя.
Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України (стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
У відповідності до частин третьої, шостої статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.
Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.
Принципами захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, закріплено принцип добровільності медичного огляду з метою визначення того, чи страждає особа на психічне захворювання, який передбачає, що жодна особа не може бути примушена до проходження медичного огляду з метою визначення того, чи страждає вона на психічне захворювання, крім як у відповідності до процедури, передбаченої внутрішнім законодавством держави (принцип 5).
Стаття 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» вимагає для застосування методів діагностики, профілактики та лікування згоду інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» (у редакції, чинній на момент огляду позивачки лікарем-психіатром) психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за її усвідомленою згодою особи.
Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров`ю у зв`язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.
Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра.
Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов`язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, або її законному представнику як лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду.
Дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров`я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.
Міжнародною класифікацією хвороб та проблем, пов`язаних зі здоров'ям (МКХ-10), визначено такі розлади психіки та поведінки, як параноїдальні та емоційно-нестабільні розлади особистості (F 60.0, F 60.3).
У відповідності до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування.
Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психічного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно (частина третя статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу).
Право фізичної особи оскаржити неправомірні рішення і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров`я передбачено статтею 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 15 вересня 2016 року № 970 затверджено форму первинної облікової документації № 003-7/о «Усвідомлена згода особи на проведення психіатричного огляду» та інструкцію щодо її заповнення. Форма № 003-7/о заповнюється особою, яка звернулась до закладу охорони здоров`я та дає згоду на проведення їй психіатричного огляду. Це відбувається у присутності лікаря цього закладу охорони здоров`я. Особа власноруч зазначає свої прізвище, ім`я, по батькові; лікар доводить інформацію щодо плану діагностики, надає в доступній формі інформацію про права пацієнта та обов`язки лікаря.
Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 15 вересня 2016 року № 970 набрав чинності 22 листопада 2016 року.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що на момент огляду позивачки лікарем-психіатром законодавством не була передбачена обов`язкова письмова згода на проведення психіатричного огляду, при цьому суд не надав належної оцінки критерію законності втручання у право особи на приватне життя й спростування презумпції психічного здоров`я та не врахував заперечення позивачки щодо надання усної згоди на проведення такого огляду, в результаті якого було встановлено відповідний діагноз, та відсутності в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження надання такої згоди позивачкою або наявності заяви родичів чи медичних представників ДУ «Інститут серця МОЗ України», які б містили відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду за обставин, передбачених статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», тобто дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що 12.01.2017 року позивачка подала скаргу генеральному директору ДУ «Інститут серця МОЗ України», проте її скарга залишилася без відповіді в порушення вимог чинного законодавства, а саме: ст. 40 Конституції України, ст. 285 ЦК України, ст. 15 ЗУ «Про звернення громадян», ст. 5 ЗУ «Про інформацію» колегія суддів відхиляє, так як судом першої інстанції вірно встановлено, що вказана скарга позивачки була отримана та зареєстрована відповідачем 17.01.2017 року за вхідним № 36. На вказану скаргу відповідачем ДУ «Інститут серця МОЗ України» підготовлена та відправлена відповідь від 20.01.2017 року за № 01-09/55.
Колегія суддів також оцінила доводи апеляційної скарги про те, що в порушення вимог цивільного процесуального права суд першої інстанції розглядав справу за наявності обґрунтованої заяви позивачки про відвід головуючого судді Панченко О.М., так як вказана суддя раніше розглядала справу за позовом ОСОБА_1 до ДУ «Інститут серця» МОЗ України про захист честі гідності та відшкодування моральної шкоди та ухвалила рішення про відмову в задоволені її позову. Крім того, вказаною суддею було постановлено ухвалу від 19.12.2019 року про закриття провадження у даній справі, яка була скасована постановою Київського апеляційного суду від 03.08.2020 року. Разом із тим колегія суддів вважає ці доводи необґрунтованими з огляду на те, що заява позивачки про відвід судді Панченко О.М. була розглянута та ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Зотько Т.А. відмовлено у її задоволенні. Отже справа була розглянута повноважним складом суду.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідачів вилучити запис лікаря-психіатра з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року (провадження № 6-2227цс16) зазначено, що «положеннями статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або до суду можуть бути оскаржені саме рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги.
Юридичним актом, який може бути оскарженим у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий у межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб`єктів. Медична документація таким критеріям не відповідає».
Отже, за системним аналізом положень статті 16 ЦК України та статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа або її представник може оскаржити лише рішення, дії та бездіяльність осіб, які порушили її права на психіатричну допомогу. Інших способів захисту права законодавством не передбачено.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідачів вилучити запис лікаря-психіатра з медичної картки не підлягають задоволенню, оскільки не є належним способом захисту.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів на її користь моральної шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Колегія суддів погоджується із доводами позивачки про те, що внаслідок вчинення відповідачами щодо неї протиправних дій їй була заподіяна моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях, які вона зазнала у зв`язку із протиправним психіатричним оглядом та втручанням у її приватне життя в аспекті моральної та психологічної недоторканості.
Разом із тим, виходячи із принципів розумності та справедливості розмір моральної шкоди колегія суддів оцінює у 5000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків, що відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині в частині відмови у задоволенні позову про визнання дій неправомірними і стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання дій неправомірними і стягнення моральної шкоди скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Державної Установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України», Київської міської психоневрологічної лікарні №2 про визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними, зобов`язаннями вчинити дії та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати незаконними дії медичних працівників державної установи «Інститут серця МОЗ України» та лікаря психіатра комунального некомерційного підприємства «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» щодо проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 і встановлення діагнозу «розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним).
Стягнути солідарно з державної установи «Інститут серця МОЗ України» та комунального некомерційного підприємства «Київська міська психоневрологічна лікарня №2» на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 грудня 2021 року.
Реквізити сторін:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідачі: Державна установа «Інститут серця МОЗ України», зареєстроване місце знаходження: вул. Братиславська, 5 А, м. Київ, 02660, код ЄДРПОУ 38831595;
Київська міська психоневрологічна лікарня №2, зареєстроване місце знаходження: вул. Миропільська, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 01993992.
Суддя-доповідач
Судді:
