Єдиний державний реєстр судових рішень
09.11.2021
ЄУН389/727/20
Провадження №2/389/172/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2021 року, Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді - Ябчик Н.М., за участю секретаря судового засідання Данильчук Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду міста Знам`янка Кіровоградської області в порядку загального позовного провадження позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,в інтересах якого діє ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору служба у справах дітей (сектор) виконавчого комітету Суботцівської сільської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та їх виселення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та їх виселення.
Свої вимоги обґрунтував тим, що згідно Положення, затвердженого наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України №28 від 17.12.2019 року, на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький (далі КЕВ м. Кропивницький) покладено обов`язок організації забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.
Спірна квартира за АДРЕСА_1 , закріпленого за військовою частиною НОМЕР_1 та віднесена до державного житлового фонду Міністерства оборони України, перебуває на балансі та картковому обліку КЕВ м. Кропивницький.
У зв`язку з проходженням ОСОБА_3 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , останньому рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2007 року, на склад сім`ї три особи було надано службову трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
29.12.2012 року наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача ЗС України за №1065, капітана ОСОБА_3 звільнено з займаної посади та призначено офіцером режимної служби Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку, але він залишися проживати в службовій квартирі.
В подальшому, наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України від 28.07.2015 року за №281, майора ОСОБА_3 було звільнено з займаної посади та призначено начальником відділення Військової служби правопорядку Запорізького зонального відділу ВСП.
24 жовтня 2015 року, у зв`язку з переводом до нового місця проходження військової служби, ОСОБА_3 знявся з реєстрації у службовій квартирі АДРЕСА_2 .
Заочним рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 грудня 2015 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано.
Проте, після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідачі не звільнили зазначену службову квартиру у встановлений строк, хоча на їх адресу надсилалися попередження про добровільну здачу службового жилого приміщення.
Так, посилаючись на п.3.16 Інструкції «Про організацію забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженою наказом Міністерства оборони України №737 від 30.11.2020 року, позивач вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 втратили право проживання житловим приміщенням, яке призначене для забезпечення житловою площею військовослужбовців та членів їх сімей та підлягають виселенню зі службового жилого приміщення без надання іншого житла як колишні члени сім`ї військовослужбовця у двохмісячний строк з дня розірвання шлюбу.
Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити. При цьому, наголосила на тому, що незаконне утримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 службової квартири не дозволяє забезпечити житловою площею військовослужбовців ЗСУ, які проходять службу у військових частинах та установах Кіровоградського гарнізону і потребують поліпшення житлових умов, що порушує їх законні права та інтереси.
Представник відповідача адвокат Березовська І.А. в судовому засіданні проти вимог заперечила, надала суду відзив, в якому наголошувала на незаконності заявлених вимог. Вказала, що відповідачі зареєстровані та постійно проживають у спірній квартирі, іншого житла не мають, на момент подання позову мають достатні та триваючі зв`язки з даним місцем проживання, а вказана квартира є їхнім житлом в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому зазначила, що відповідач ОСОБА_2 є неповнолітньою особою, яка разом із членами родини не підлягають виселенню згідно норм статті 125 ЖК УРСР, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_1 , яка одночасно є законним представником відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, підтримала думку свого представника.
Представник Служби в справах дітей Знам`янської РДА в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, вказала, що в разі їх задоволення буде порушене право неповнолітньої особи на недоторканість житла.
З`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та законності, суд відзначає наступне.
Відповідно дост. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. ст.4,5 ЦПК Україникожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 19 ЦПК Українивстановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного чи окремого провадження.
Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зістаттею 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Так, судом встановлено, що згідно Положення, затвердженого наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України №28 від 17.12.2019 року, на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький (далі КЕВ м. Кропивницький) покладено обов`язок організації забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (а.с.8-12).
Спірна квартира за АДРЕСА_1 , закріпленого за військовою частиною НОМЕР_1 та віднесена до державного житлового фонду Міністерства оборони України, перебуває на балансі та картковому обліку КЕВ м. Кропивницький, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.10.2017 року (а.с.13) та довідкою КЕВ м. Кропивницький №153 від 22.01.2020 року (а.с.14).
Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2007 року, ОСОБА_3 , який проходив військову службу у військові частині НОМЕР_1 на склад сім`ї три особи було надано службову трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується копією витягу з протоколу засідання житлової комісії №18 від 11.10.2007 року (а.с.15).
Наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України від 28.07.2015 року за №281, майора ОСОБА_3 було звільнено з займаної посади та призначено начальником відділення Військової служби правопорядку Запорізького зонального відділу ВСП, що підтверджується копією витягу з наказу (а.с.17).
24 жовтня 2015 року, у зв`язку з переводом до нового місця проходження військової служби, ОСОБА_3 знявся з реєстрації у службовій квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується відміткою про зняття з реєстрації в паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Коростишівським РВ УМВС України в Житомирській області 05.01.1996 року (а.с.18,19).
Заочним рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 грудня 2015 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано, що підтверджується копією такого рішення (а.с.20).
Посилаючись на п.4 Інструкції «Про організацію забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженою наказом Міністерства оборони України №380 від 31.07.2018 року, КЕВ м. Кропивницький було надіслано ОСОБА_1 попередження про добровільну здачу житлового приміщення (а.с.21).
При цьому, згідно довідки КЕВ м. Кропивницький №374 від 02.03.2020 року, гр. ОСОБА_1 на квартирному обліку, як потребуюча поліпшення житлових умов в Кіровоградському гарнізоні не значиться та не є військовослужбовцем Кіровоградського гарнізону, квартирна справа відсутня (а.с.24).
Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Березовська І.А. надали суду відзив, в якому посилаючись на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» та положення ЖК УРСР вказали, що в розумінні вказаних нормативних актів, спірна квартира є житлом відповідачів, в якому вони зареєстровані та постійно проживають, іншого житла не мають, на момент подання позову мають достатні та триваючі зв`язки з даним місцем проживання. При цьому зазначила, що відповідач ОСОБА_2 є неповнолітньою особою, яка разом із членами родини не підлягають виселенню згідно норм статті 125 ЖК УРСР, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову. Зауважила, що заявляючи позов про виселення осіб, в тому числі неповнолітньої особи, позивач відійшов від комплексного аналізу правових норм, вибірково зазначаючи лише ті норми, які стосуються припинення права, намагаючись тим самим допустити необ`єктивність судового розгляду.
Так, заслухавши доводи учасників процесу, з`ясувавши фактичні обставини справи та характер правовідносин між сторонами, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Право користування чужим майном передбачено устаттях 401-406 ЦК України.
Статтею 406 ЦК Україниунормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Встановивши, що КЕВ м. Кропивницький, як власник житлової квартири, категорично заперечує проти проживання у ньому відповідачів, які за його згоди на законних підставах вселилися у спірне житлове приміщення, тоді як обставини, які надавали їм право на проживання у зазначеному житловому приміщенні припинилися одночасно з припиненням несення служби у військовій частині НОМЕР_1 , але позивач не заперечує обставини того, що відповідачі на сьогоднішній день фактично продовжують користуватися вказаним житловим приміщенням, застосуванню підлягають положення статті 405 ЦК України.
Згідно ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як вбачається з довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію №86 від 07.11.2019 року (а.с.22), в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ці ж обставини викладені в довідці виконавчого комітету Богданівської сільської ради за №868/02-16 від 27.12.2019 року (а.с.23).
Згідно з частиною четвертоюстатті 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За змістом ч.1, 2ст.64 ЖК УРСРчлени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
На підставі ч.2ст.65 ЖК УРСРособи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно статті109ЖК УРСР,виселення іззайманого жилогоприміщення допускаєтьсяз підстав,установлених законом.Виселення проводитьсядобровільно абов судовомупорядку.Допускається виселенняв адміністративномупорядку зсанкції прокуроралише осіб,які самоправнозайняли жилеприміщення абопроживають убудинках,що загрожуютьобвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Відповідно достатті 124 ЖК Української РСРробітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до статті 72ЖКвизнання особитакою,що втратилаправо користуванняжитловим приміщеннямвнаслідок відсутностіцієї особипонад встановленістроки,провадиться всудовому порядку.
Статтею 125 ЖК УРСРпередбачено перелік осіб, які не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення. Ними, зокрема, є одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
При цьому, згідно Постанови Верховного Суду України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.12.2020 року у справі №182/7347/18, застосування до регулювання житлових відносин положеньЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. НатомістьЦК Україниє кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь нормЦК України. Проте суд вважає за можливе при ухваленні рішення керуватися як положеннями ЖР УРСР, так і положеннями ЦК України, оскільки в даному конкретному випадку положення цих нормативно-правових актів узгоджуються між собою та відповідають положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ.
Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно було займане або створене. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
В Постанові Верховного суду України від 26 червня 2018 року у справі №493/1942/15-ц зазначено, що ЖК УРСРне містить поняття одинокої особи.статтею 32 ЦК Українивстановлено, що неповнолітньою є особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Пленум Верховного Суду СРСР у пункті 19 постанови від 03 квітня 1987 року N 2 роз`яснив, що до одиноких осіб крім одиноким матерів, які не створили в подальшому сім`ю, можуть відноситися, зокрема, розлучене подружжя, який залишився проживати в службовому приміщенні після вибуття з нього іншого з подружжя, удовець, усиновитель, опікун (піклувальник). Крім того, враховуючи положенняЗакону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми»та пункт 16 постанови Пленуму Верховного суду СРСР від 09 грудня 82 року N 8 «Про практику застосування судами Основ житлового законодавства Союзу СРСР і Союзних Республік», до категорії одиноких осіб можуть бути віднесені і одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини (особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше).
Згідно Постанови Верховного суду України від 28.03.2018 року у справі №357/3258/16-ц, наявність у командування квартирно-експлуатаційного відділу права звернутися до суду з позовом про виселення зі службового приміщення колишніх членів сім`ї військовослужбовця, які проживають у ньому після розірвання шлюбу, не спростовує положень статті 125 ЖК, що визначає перелік осіб, яких не можна виселити із службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення.
Крім того, відповідно достатті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у справі «Садов`як проти України» (заява № 17365/14, від 17 травня 2018 року зазначив, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського Суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Посилання в позовній заяві на положення Інструкції № 737 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), є безпідставним, оскільки відповідачі можуть бути виселені з приміщення лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення невідповідатиместатті 47 Конституції Українитастатті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Така правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 25.02.2020 року у справі № 127/2709/17.
Відповідно до ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі викладеного, надаючи аналіз дослідженим доказам, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, адже реєстрація у спірній квартирі відбулася на законних підставах, а виселення відповідачів з квартири призведе до порушення конституційного права на житло та положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Окрім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просить стягнути з позивача на її користь понесені нею судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4300 гривень, що підтверджується договором про надання правової/правничої допомоги від 03.08.2020 року та квитанцією №ПН819 від 05.08.2020 року (а.с.79,80).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно ч. 6 цієї статті, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивстановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином з огляду на умови договору про надання правової допомоги (а.с.78), в якому визначений фіксований розмір винагороди адвоката, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (аналіз позовної заяви, складання та оформлення відзиву на позовну заяву, аналіз судової практики, участь в судових засіданнях поза межами міста, в якому адвокат здійснює адвокатську діяльність), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4300 гривень, оскільки такі витрати є реальними, співмірними зі складністю справи та підтверджені матеріалами справи.
Керуючись ст.ст. 47, 55, 129 Конституції України, ст. 401-406 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 65, 72, 108, 109, 124, 125, 126 ЖК УРСР, ст. 2, 4, 5, 10-13,19, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 354, ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору служба у справах дітей (сектор) виконавчого комітету Суботцівської сільської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та їх виселення відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.
Позивач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький, що знаходиться: 25002, пров. Училищний, будинок 8 м. Кропивницький, код ЄДРПОУ 08541051.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНКОПП невідомий, який зареєстрований: АДРЕСА_3 . в інтересах якого виступає ОСОБА_1 .
Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору: службау справахдітей (сектор)виконавчого комітетуСуботцівської сільськоїради,місцезнаходження: вул. Центральна, 24, с. Суботці, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27444.
Повний текст рішення складено 11.11.2021.
Суддя Знам`янського
міськрайонного суду
Кіровоградської області Ябчик Н.М.
