Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 320/5094/19
провадження № 61-7357св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки та піклування Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду,
у складі колегії суддів: Крилової О. В., Онищенко Е. А., Полякова О. З.,
від 16 березня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки та піклування Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 16 січня 2009 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 вересня 2018 року у справі № 320/3430/18 шлюб між сторонами було розірвано, а ОСОБА_3 залишилась проживати з позивачем.
Зазначав, що відповідач не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дочки. Не сплачує кошти на її утримання, не цікавиться за які кошти утримується дитина, не цікавиться станом здоров`я дитини, не піклується про неї, про її фізичний і духовний розвиток, навчання, життя, зокрема не забезпечує необхідного.
З моменту розірвання шлюбу по цей час мати не виявляє бажання спілкуватись з дочкою.
При цьому, ОСОБА_3 боїться власну матір, яка її ображала, залякувала, нецензурно лаялась при дитині. Крім того, відповідач регулярно вчиняє насильство в сім`ї, погрожуючи, шантажуючи позивача та дітей, а також кидаючись на дитину з кулаками. З цього приводу він звернувся до прокуратури та відділу поліції, у відповідь на його заяви Мелітопольським ВП ГУНП в Запорізькій області було зареєстроване кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за статтею 1261 Кримінального кодексу України
(далі - КК України).
Посилаючись на викладене, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно її малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, у складі судді Фоміна В. А., від 23 березня 2020 року позов задоволено, позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно
ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що відповідач систематично і навмисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків протягом тривалого часу: не виявляє інтересу до існування своєї дитини, не спілкується з дитиною у обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення, не цікавиться долею дитини, матеріальної допомоги не надає, про її фізичний, духовний та розумовий розвиток не піклується.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області
від 02 вересня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 березня 2020 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що проживання матері в іншому місті та наявність у неї малолітньої дитини, не може свідчити про злісне ухилення від участі у вихованні іншої дитини, оскільки це об`єктивно ускладнює спілкування та участь у вихованні ОСОБА_3 . При цьому, відповідач бажає спілкуватись з дочкою, піклуватися про неї, брати участь у вихованні та утриманні в міру своїх можливостей, які наразі обмежені неприязними відносинами з батьком дитини та наявністю малолітньої дитини.
Апеляційним судом також враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а у висновку органу опіки та піклування, не наведено переконливих мотивів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
28 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи, які надійшли у серпні
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, посилаючись на необхідність відступлення від застосованих апеляційним судом висновків у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 23 квітня 2020 року у справі
№ 420/1075/17, а крім того вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 2, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України далі - ЦПК України).
Вказує, що відповідач, не маючі перешкод у спілкуванні з дитиною, не спілкується та не бажає спілкуватись із дочкою, не приймає участі в її вихованні, утриманні, не цікавиться життям, здоров`ям, навчанням, що суперечить інтересам дитини. При цьому, жорстоко поводилась з дитиною. Наголошує на тому, що дитина негативно ставиться до матері,
в свою чергу мати не змінила свого відношення до виховання дочки та піклування про неї.
Стверджує, що відповідач не заперечувала щодо позову, покидала залу судового засідання, не надала доказів на підтвердження того, що зацікавлена у зміні своєї поведінки щодо виконання батьківських обов`язків. Наявність молодшої дитини не виправдовує винну поведінку матері щодо нехтування батьківськими обов`язками по відношенню до ОСОБА_3 .
Звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові
від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, відповідно до яких у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків, тоді як апеляційний суд належним чином не визначив найкращих інтересів дитини, не попередив відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини та не встановив у матері можливості змінити свою поведінку.
Крім того, вважає, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування та не вислухав дитину при вирішені спору.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, відповідач просила касаційну скаргу залишити без задоволення.
Вказує, що бажає брати участь у вихованні своєї дочки, проте у неї наявний конфлікт з позивачем, який забороняє ходити до дівчинки, повідомив учителів у школі про те, що її позбавлено батьківських прав та просив не допускати до дитини.
Стверджує, що має позитивні характеристики, у неї є житло, наявні умови для проживання та навчання дитини, що робить можливим брати її до себе.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 вказує, що відповідач не зверталась до суду з вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, тоді як звернулась із заявою про скасування судового наказу про стягнення аліментів на утримання дочки. Доводи відзиву вважає безпідставними та недоведеними.
Фактичні обставини справи встановлені судами
16 січня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який в подальшому був розірваний рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 вересня 2018 року у справі № 320/3430/18.
Від вказаного шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листа Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області № П-096 від 11 березня 2019 року, після розгляду звернення ОСОБА_1 із заявою про насильство в сім`ї, практичним психологом за місцем навчання дитини з нею було проведено індивідуальну психологічну консультацію, за наслідками якої було рекомендовано забезпечити дитині почуття безпеки зі сторони обох батьків, сприяти створенню позитивного образу матері дівчинки шляхом налагодження спілкування та дотримання психологічної безпеки в житті дочки. Рекомендовано огородити дитину від спостерігання з`ясування стосунків між батьками, не припускатися негативних висловлювань, як на адресу матері дитини, та і на адресу її батька.
Відповідно до листа Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області № 32 від 04 березня 2019 року в ході розгляду звернення ОСОБА_1 із заявою про насильство в сім`ї було встановлено, що мати ОСОБА_2 не мешкає однією родиною із заявником та їх дочкою ОСОБА_3 , 2009 року народження. На даний час ОСОБА_2 перебуває на шостому місяці вагітності від іншого чоловіка, на засідання комісії не з`явилась, про місце проведення комісії була повідомлена належним чином. На засіданні комісії було заслухано психолога школи, в якій навчається ОСОБА_3 , яка повідомила, що дівчинка має психоемоційну напругу коли мова йде про маму та її дії, в словах дівчинки спостерігається характерний негативний образ матері. У дівчинки є бажання бути з батьком про що свідчить показники тестування. Також психолог повідомила про обізнаність дівчинки про процес розлучення батьків та про вагітність її матері від іншого чоловіка, дану дитину вважає для себе чужою. Було рекомендовано забезпечити дитині почуття безпеки зі сторони обох батьків, сприяти позитивному образу матері дівчинки, шляхом налагодження спілкування та дотримання психологічної безпеки в житті доньки. Рішенням комісії було рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до правоохоронних органів із відповідною заявою для порушення кримінальної справи за ознаками статті 1261 КК України.
13 лютого 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне правопорушення за правовою кваліфікацією статті 1261 КК України, кримінальне провадження
№ 12019080140000446.
Зазначені відомості внесені на підставі заяви ОСОБА_1 про те, що протягом невизначеного часу ОСОБА_2 систематично вчиняла фізичне та психологічне насильство щодо ОСОБА_1 .
У межах вказаного кримінального провадження наразі проводяться слідчі дії з метою повного та неупередженого розслідування, для підтвердження або спростування причетності ОСОБА_2 до правопорушення.
Згідно акту обстеження умов проживання, складеного комісією виконавчого комітету Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області від 04 червня 2019 року, будинок розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , в якому проживає позивач разом із малолітньою дочкою, знаходиться у задовільному стані, є необхідна побутова техніка, меблі. Дитина має окреме ліжко, місце для уроків, створені належні умови для виховання та розвитку дитини.
Згідно характеристики, ОСОБА_3 є ученицею 3-Б класу Костянтинівської спеціалізованої різнопрофільної школи І-ІІІ ступенів «Прометей» з поглибленим вивченням предметів. За час навчання ОСОБА_3 зарекомендувала себе як старанна учениця. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Брала активну участь у житті класу. Скромна, товариська, стримана, самостійна. Правила поведінки завжди свідомо виконує. Має багато друзів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. Батько приділяє належну увагу у вихованні доньки.
Відповідно до характеристики ОСОБА_1 є постійним мешканцем
с. Костянтинівка, працює на сезонних роботах, проживає разом із дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До сільської ради скарги на ОСОБА_1 не надходили, на виконкомі сільської ради ОСОБА_1 не розглядався.
Згідно із довідкою від 11 червня 2019 року ОСОБА_3 , 2009 року народження, відвідує танцювальну студію «Х-місія» з вересня 2018 року три рази на тиждень. Батько приймає активну участь у відвідуванні дочкою студії.
Згідно висновку органу опіки та піклування Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області № 01-24/1256 від 27 грудня
2019 року, враховуючи, що громадянка ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини протягом тривалого часу, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини
(параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ
від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява
№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На відміну від справи «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11), яка була предметом розгляду ЄСПЛ та в якій фактично застосований захід у вигляді позбавлення батьківських прав, що дозволило оформити відносини дитини із особою, яка на протязі тривалого часу замість біологічного батька фактично здійснювала батьківські права та виконувала батьківські обов`язки, у розглядуваній справі № 320/5094/19 такі обставини судами не встановлені, а приводом до ініціювання позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , зокрема стала відсутність її участі у вихованні дитини, наявність конфліктів між батьками.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня
2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі
№ 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17,
від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові
від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, на яку посилається заявник.
Повно встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, а також врахувавши практику ЄСПЛ та висновки Верховного Суду у справах № 753/2025/19, 331/5427/17, 420/1075/17, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Колегію суддів не встановлено підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду.
Апеляційним судом також враховано конкретні обставини розглядуваної справи, а саме наявність у ОСОБА_2 іншої малолітньої дитини, проживання в іншому населеному пункті, конфлікти між сторонами.
Процесуальна поведінка ОСОБА_2 , а саме подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги та відзиву на касаційну скаргу свідчить про те, що вона не визнає позов, бажає зберегти зв`язок із дитиною, а справа має для неї важливе значення.
Сам по собі факт реєстрації та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019080140000446 не є підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
При цьому, Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Також Верховний Суд звертає увагу, що у листах органів місцевого самоврядування № 329 від 04 березня 2019 року, № П-096 від 11 березня
2019 року, які позивач долучив до позовної заяви, звернуто увагу на рекомендації психолога забезпечити дитині почуття безпеки зі сторони обох батьків, сприяти позитивному образу матері дівчинки, шляхом налагодження спілкування та дотримання психологічної безпеки в житті доньки.
У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У розглядуваній справі апеляційний суд обґрунтовано не погодився з висновком органу опіки та піклування № 01-24/1256 від 27 грудня 2019 року, звернувши увагу на те, що він не містить переконливих висновків щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав.
При цьому, орган опіки та піклування, пославшись на повідомлення
ОСОБА_1 про насильство в родині, не вказав чи підтверджено факт такого насильства; не врахував, що згідно рішення про розірвання шлюбу
від 18 вересня 2018 року, подружні відносини між сторонами припинені з січня 2018 року; не визначився з якого саме періоду ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дочки та з яких причин (свідоме нехтування батьківськими обов`язками, наявність перешкод з боку іншого з батьків, наявність дитини віком до 1 року, проживання в іншому населеному пункті тощо).
З приводу доводів касаційної скарги про необхідність врахування думки дитини, колегія суддів звертає увагу, що хоч думка дитина у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути визначальною, і така думка не є свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
Верховний суд також відхиляє доводи ОСОБА_1 , наведені у відповіді на відзив, про те, що відповідач не зверталась до суду з вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, адже за встановлених обставин вони не мають правового значення для правильного вирішення по суті питання про позбавлення батьківських прав.
Це ж стосується доводів щодо оскарження відповідачем судового наказу про стягнення аліментів на утримання дочки. При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 , оскаржуючи зазначений судовий наказ, вказувала на необхідність врахування її майнового стану при вирішенні питання щодо стягнення аліментів.
Інші доводи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими апеляційним судом, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Зважаючи на викладене, аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими у повному обсязі встановлені обставини справи, досліджені наявні докази, перевірені доводи сторін та дана їм належна оцінка.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович
