ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В., Кібенко О. Р., Уркевича В. Ю.
24 червня 2020 року
м. Київ
у справі № 9901/623/19
провадження № 11-22заі20
за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними та скасування рішення.
ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просив визнати протиправними та скасувати рішення ВККС від 6 березня 2019 року № 450/вс-19 про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Рибачука А. І.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
від 27 грудня 2019 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 грудня 2019 року і подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу - направити до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
За наслідками розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду постановою від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу позивача залишила без задоволення; ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судувід 27 грудня 2019 року залишила без змін.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Ми вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду, прийнявши за результатами розгляду апеляційної скарги позивача постанову в судовому засіданні 24 червня 2020 року, залишила поза увагою існування обставин, які перешкоджали справедливому судовому розгляду з огляду на об`єктивну неможливість забезпечення ВККС ефективним засобом юридичного захисту станом на цей час.
Правовий статус ВККС визначений Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), відповідно до статті 92 якого Комісія є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
ВККС є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
7 листопада 2019 року набрав чинності Закон України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».
Пунктами 2 та 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визначено, що з дня набрання ним чинності повноваження членів ВККС припиняються, а керівник секретаріату ВККС призначається за результатами конкурсу з урахуванням вимог закону.
ВККС протягом двох місяців з дня формування її нового складу завершує процедуру добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17. Інші процедури, які були розпочаті ВККС відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до набрання чинності цим Законом, продовжуються новим складом ВККС, утвореної відповідно до цього Закону.
Вища рада правосуддя протягом 90 днів з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, формує за результатами конкурсу склад ВККС відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, станом на час перегляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи та ухвалення у ній постанови від 24 червня 2020 року відповідач у справі - ВККС фактично перебував у стані перетворення, тобто повноваження попереднього складу членів цього колегіального органу вже були припинені на підставі зазначених норм Закону, водночас новий склад ВККС ще не був утворений у визначеному законодавством порядку.
Фактичне неіснування складу ВККС є обставиною, що об`єктивно унеможливлює реалізацію цим органом своїх прав та виконання обов`язків, обумовлених його правовим статусом як державного колегіального органу суддівського врядування, тобто свідчить про тимчасову неповноважність Комісії в цей період.
Дійсно, із набранням чинності згаданим вище Законом правовий статус ВККС як юридичної особи не змінився, однак предметом спору в цій справі є рішення Комісії, ухвалене на виконання повноважень цього органу, щодо здійснення кваліфікаційного оцінювання. Це рішення не стосується діяльності ВККС як юридичної особи.
Звертаємо увагу на те, що Законом № 1402-VIII визначено правовий статус ВККС як державного колегіального органу, тобто будь-які рішення приймаються лише колегіально, або в установленому Законом порядку відповідний колегіальний орган делегує голові ВККС повноваження, в тому числі на представництво цього колегіального органу, висловлення його колегіальної волі при розгляді справ у суді. У подальшому голова Комісії може передоручити частину делегованих йому членами Комісії повноважень іншій особі, зокрема працівнику апарату ВККС. Оскільки на час перегляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи відсутні члени колегіального органу та його голова, то такого органу фактично не існує, не існує його колегіальної волі та позиції у справі. Це означає, що такий неіснуючий орган державної влади не може делегувати свої процесуальні повноваження працівникам апарату Комісії. Формальне існування Комісії як юридичної особи (як суб`єкта цивільних правовідносин) жодним чином не свідчить про існування відповідного органу влади як суб`єкта адміністративних правовідносин.
Окрім цього, відповідно до статей 1311 та 1312 Конституції України представництво іншої особи в суді здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Абзацом другим підпункту 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Верховною Радою України 18 грудня 2019 року прийнято Закон України № 390-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді», яким внесено зміни в низку законодавчих актів і розширено можливості для самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення.
Зокрема, Законом № 390-IX визначено, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи незалежно від порядку їх створення беруть участь у справі не лише через керівника чи членів виконавчих органів, але й через інших осіб уповноважених діяти від їх імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво), або через представника.
Водночас у Верховній Раді України очікує розгляду проект Закону України від 29 серпня 2019 року № 1013 «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)», що передбачає викладення в іншій редакції статті 1312 та вилучення підпункту 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Станом на час прийняття Великою Палатою Верховного Суду рішення у цій справі питання представництва ВККС в судах на законодавчому рівні не врегульовано.
Водночас рішенням Вищої ради правосуддя від 12 грудня 2019 року № 3474/0/15-19 оголошено про початок конкурсу на зайняття посади члена ВККС, що відбувається з 26 грудня 2019 року згідно з пунктами 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».
Проте в подальшому рішенням від 17 березня 2020 року№ 793/0/15-20 Вища рада правосуддя визнала неможливим утворення конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККС та визнала конкурс таким, що не відбувся.
За таких обставин, під час апеляційного розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи та ухвалення за результатами такого перегляду постанови від 24 червня 2020 року, ВККС не мала можливості належним чином відстоювати свою позицію в суді та реалізовувати передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України права учасника справи, що свідчить про незабезпечення ефективного способу юридичного захисту учаснику судового процесу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі: смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, ліквідації суб`єкта владних повноважень, іншого органу, а також злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, до встановлення правонаступника.
Вважаємо, що наразі фактично відбувається перетворення відповідного суб`єкта владних повноважень, а тому, Велика Палата Верховного Суду мала б на підставі пункту 1 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України зупинити провадження у справі до моменту формування складу ВККС задля надання змоги цьому учаснику справи належно представляти свої інтереси в суді.
Судді Великої Палати Верховного Суду С. В. Бакуліна О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
