За позовом в.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (15400, Чернігівська область, місто Семенівка, вулиця Героїв України, будинок 6)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ" (ТОВ "ЕНЕРГУМ") (03186, місто Київ, ВУЛИЦЯ АВІАКОНСТРУКТОРА АНТОНОВА, будинок 5, ЛІТЕРА А, офіс 320)

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 72 355,78 грн.

Представники учасники справи:

Від прокуратури: Стретович М.О.

Від позивача: не з`явився.

Від відповідача: Симбірцев Є.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГУМ" (ТОВ "ЕНЕРГУМ") (далі-відповідач) про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 72 355,78 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 позовну заяву в.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури залишено без руху.

11.03.2024 засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта" до суду від представника Новгород-Сіверської окружної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.04.2024.

28.03.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти доводу прокурора про те, що експертні висновки Черкаської торгової-промислової палати не підтверджують коливання ціни на ринку в період укладення спірних додаткових угод та посилається на лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю» від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06, в якому роз`яснено, що перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, не є вичерпним, ТОВ «Енергум» зазначає, що жодна із оспор спірних додаткових угод не збільшує суму договору більше ніж на 10% та ціни визначені у таких додаткових угодах на електричну енергію відповідають ринковій ціні, що підтверджується висновками Черкаської торгової-промислової палати. При цьому, жодна із цих угод не укладалася з перевищенням ліміту в 10 % ціни за електричну енергію у порівнянні з ціною електричної енергії визначеної у попередній додатковій угоді, відповідні постанови НКРЕКП та дані ДП «Оператор ринку» щодо середньозваженої ціни на РДН. Відповідач вказує, що відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII, постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. З огляду на наведене, Відповідач вказує, що ринок електричної енергії є ринком, де ціна постійно змінюється та таким, який працює за принципом балансу між попитом та пропозицією електричної енергії. Крім того, представник відповідача зазначив про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

05.04.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій прокурор зазначив, що позивач був обізнаний про виявлені порушення вимог у сфері держаних закупівель, однак міська рада не зверталась до суду із позовом визнання додаткових угод недійсними та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів. Крім того, укладення спірних угод негативно вплинуло на видаткову частину бюджету, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів та порушено економічні інтереси держави. Прокурор акцентує у вагу на тому, що доводи відповідача, якими останній пояснює зміни договору експертними висновками торгово-промислової палати є необґрунтованими з огляду на те, що експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати, які стали підставою для укладення між сторонами додаткових угод, не можуть виступати в якості належного і беззаперечного підтвердження коливання ціни на електроенергію на ринку та не можуть бути розцінений, як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до договору в частині збільшення вартості ціни.

Представник позивача у підготовче засідання 08.04.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 08.04.2024 заявив усне клопотання про визнання явки позивача обов`язковою.

Суд у підготовчому засіданні 08.04.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника відповідача, явку позивача визнано обов`язковою, підготовче засідання відкладено на 13.05.2024.

11.04.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач зазначив, що метою збільшення ціни за одиницю товару до 10 % було наближення ціни договору до середнього рівня ціни на ринку. Представник відповідача вказав, що ціни на електричну енергію є вільними, то підвищення ціни є непрогнозованими, а тому їх неможливо передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції. Також, представник відповідача не погоджується з доводами прокурора про те, що експертні висновки мають виключно довідковий характер.

18.04.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без представника позивача, в якій представник позивача не заперечував щодо задоволення позовних вимог.

02.05.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

07.05.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 задоволено заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду.

Представник позивача у підготовче засідання 13.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 відкладено підготовче засідання на 03.06.2024.

03.06.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник позивача у підготовче засідання 03.06.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник прокуратури у підготовчому засіданні 03.06.2024 не заперечував щодо клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 03.06.2024 не заперечував щодо клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 відкладено підготовче засідання на 17.06.2024.

04.06.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.

10.06.2024 через електронну суду від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

13.06.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференці (повторно).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2024 задоволено клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про участь в судових засіданнях у режимі відео конференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 повернуто без розгляду заяву представника позивача про участь в судових засіданнях у режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.07.2024.

09.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив, що Північний офіс Держаудитслужби є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель; прокурор не звертався до Держаудитслужби із заявою про необхідність проведення моніторингу проведеної закупівлі та надання оцінки законності укладених замовником додаткових угод до договору про закупівлі, про застосування реституції, як наслідків недійсності правочину.

Представники прокуратури та позивача у судовому засіданні 15.07.2024 підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Представника відповідача у судовому засіданні 15.07.2024 заперечив проти задоволення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 14.08.2024.

17.07.2024 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» до суду від представника прокуратури надійшли заперечення на додаткові письмові пояснення у справі.

Представник позивача у судове засідання 14.08.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 14.08.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представникiв сторiн, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.12.2020 між Семенівською міською радою (далі-споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергум" (далі-постачальник) укладено договір №1 про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до п. 2.2 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Найменування товару: Електрична енергія код ДК 021:2015:09310000-5 - електрична енергія (п. 2.1 договору).

Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору Постачання здійснюється до 31.12 2021 р. включно (п. 3.1 Договору). Таким чином, початок постачання з 01 січня 2021 р.

Обсяг постачання електроенергії: 220 000 кВт*год (п. 3.5 Договору).

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору. Інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті Постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування (п. 5.2, 5.4 Договору).

Відповідно до комерційної пропозиції, ціна (тариф) на електричне енергію становить 1,64999545 грн/кВт*год.

Відповідно до п. 13.2 Договору, постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов Договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати Договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

У випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на будь-яку дату після укладення Договору та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на більш пізню дату та до моменту письмового звернення постачальника до споживача щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики, або іншими органами.

У випадку прийняття рішення споживачем щодо внесення змін до цього Договору у вказаній частині до розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна за одиницю товару, що визначена Сторонами у момент укладення цього Договору (з урахуванням внесених раніше змін до цього Договору, та якщо такі обставини мали місце). При цьому, максимальна сума, на яку сторонами може бути здійснено підвищення ціни за одиницю товару визначається як різниця між середньоринковою ціною (діапазоном цін тощо) за одиницю товару, що передує моменту письмового звернення постачальника щодо зміни ціни (згідно наданого учасником підтверджуючого документу) та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару станом на дату після укладення цього Договору (згідно наданого учасником підтверджуючого документу), або станом на момент внесення змін до цього Договору в частині ціни за одиницю товару, якщо такі зміни до цього Договору вже були раніше здійснені сторонами. В будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (до 10% ). Зміни до Договору набувають чинності з дня їх підписання Сторонами, діють з розрахункового періоду, наступного за періодом, у якому підписано відповідну Додаткову угоду, та не розповсюджуються на відносини, що виникли до її укладання. Споживач має право відмовитись від зміни ціни за одиницю товару у випадках, якщо постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни, передбачене цим пунктом (п. 13.7 Договору).

Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з дати, визначеної у заяві-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору (але не раніше 01.01.2021 р.), та в цілому до 31 грудня 2021 року, а в частині взятих на себе зобов`язань сторонами - до їх повного виконання (п.13.1 Договору).

20.01.2021 відповідач звернувся до споживача із листом-повідомленням №04/01-3, в якому постачальник повідомив позивача про вимушене збільшення ціни за 1 кВт*год за договором про постачання електричної енергії від 28.12.2020, враховуючи постанови НКРЕКП від 09.12.2020 №2353 та на підставі пункту 7 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

29.01.2021 між Семенівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергум" укладено додаткову угоду №1 до Договору від 28.12.2020 про наступне:

1. Сторони домовились викласти п. 1. Додатку № 2 до Договору у наступній редакції:

« 1. Ціна(тариф) на електричну енергію : 2,0027 грн./квт*год.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 09.12.2020 №2353, з 01.01.2021 року тариф на послуги з передачі електричної енергії встановлено на рівні 293,93 грн/МВт год (без урахування податку на додану вартість).

У разі зміни регульованих тарифів відповідними компетентними органами, нові тарифи є обов`язковими для Сторін цього договору з моменту вступу в дію нормативних актів.»

2. У зв`язку із підвищенням тарифу на постачання електричної енергії, сторони домовились зменшити очікуваний обсяг постачання електричної енергії та викласти п. 3.5. Договору в наступній редакції: « 3.5. Обсяг постачання електроенергії: 181254 кВт*год.»

08.02.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до Договору від 28.12.2020 про наступне:

1. В зв?язку з технічною помилкою в розрахунку ціни та запобіганням порушень в частині виконання фінансових зобов`язань за Договором шляхом їх застосування, Сторони домовились визнати Додаткову угоду №l нечинною.

2. У зв?язку із застосуванням п. 1 цієї Додаткової угоди та зміною тарифу на постачання електричної енергії на 2021 рік (Постанова НКРЕКП від 09.12.2021 №2353), Сторони домовились:

1) викласти п. 1 Додатку 2 до Договору в наступній редакції: « 1. Ціна (тариф) на електричку енергію : 1,72 грн/квт*год.»

2) викласти п.3.5 Договору в наступній редакції: « 3.5. Обсяг постачання електроенергії: 211046 грн/кВт*год.» У разі зміни регульованих тарифів, нові тарифи є обов`язковими для сторін Договору з моменту вступу в дію відповідних нормативних актів.

09.02.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №3 до Договору від 28.12.2020 про наступне:

У зв`язку із зміною джерела фінансування, Сторони домовились:

1) викласти п.5.1 Договору в наступній редакції: « 5.1. Загальна вартість цього Договору на момент його укладення становить 362999,00 грн., в тому числі ПДВ 60499,83 грн. В тому числі:

- за рахунок асигнувань, встановлених кошторисом Замовника 343199,00 грн.;

- за рахунок відшкодування орендарями Замовнику витрат на електричну енергію, на підставі договорів оренди службового приміщення, 19800,00 грн.».

10.02.2021 відповідач звернувся до позивача з листом №01058221, в якому повідомив останнього про коливання (збільшення) середньозваженої ціни електричної ціни, у зв`язку з цим наявні підстави для укладення додаткової угоди задля приведення у відповідність ціни постачання електроенергії.

Відповідачем надано експертний висновок № О-106/02 від 03.02.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за ІІІ декаду грудня (21-31 грудня) 2020 р, грн../МВт.год - 1425,71; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за ІІІ декаду січня (21-31 січня) 2021 р, грн../МВт.год - 1622,23; коливання середньозваженої ціни становить 13,78 %.

25.02.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №4 до Договору від 28.12.2020 про наступне:

1. Сторони домовились збільшити ціну за одиницю товару, у зв?язку із коливанням ціни такого товару на ринку не більше ніж на 10 відсотків без збільшення загальної вартості Договору та викласти п. 1 Додатку №є2 до Договору у наступній редакції :

« 1. Ціна (тариф) на електричку енергію: 1,89 гри за 1 квт *енергії та викласти п.3.5 Договору у такій редакції:

« 3.5. Обсяг постачання електроенергії: 169951 кВт.»

05.03.2021 відповідач звернувся до позивача з листом №0305614, в якому повідомив останнього про коливання (збільшення) середньозваженої ціни електричної ціни, у зв`язку з цим наявні підстави для укладення додаткової угоди задля приведення у відповідність ціни постачання електроенергії.

Відповідачем надано експертний висновок № О-237 від 03.03.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за січень 2021 (в цілому), грн../МВт.год - 1462,52; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за лютий (в цілому) 2021 р, грн../МВт.год - 1632,56; коливання середньозваженої ціни становить 11,63 %.

16.03.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №5 до Договору від 28.12.2020 про наступне:

1. Керуючись положеннями Закону У країни «Про ринок електричної енергії», пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та коливанням ціни на ринку електричної енергії, Сторони домовились, що ціна за одиницю товару змінюється і становитиме 2,07 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ. У зв`язку з цим:

1) внести зміни до пункту 1 Додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору та викласти його в наступній редакції:

« 1. Ціна (тариф) на електричну енергію: 2,07 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ.»

2) внести зміни до пункту 2 Договору та викласти підпункт 3.5 в такій редакції:

« 3.5. Загальний обсяг постачання електроенергії за Договором: 181204 кВт*год.»

31.08.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №6 до Договору від 28.12.2020 про наступне:

1. Керуючись положеннями Закону У країни «Про ринок електричної енергії», пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та коливанням ціни на ринку електричної енергії, Сторони домовились, що ціна за одиницю товару змінюється і становитиме 2,27 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ. У зв`язку з цим:

« 1. Ціна (тариф) на електричну енергію: 2,27 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ.»

2) внести зміни до пункту 2 Договору та викласти підпункт 3.5 в такій редакції:

« 3.5. Загальний обсяг постачання електроенергії за Договором: 173852 кВт*год.»

Відповідачем надано експертний висновок № О-741/02 від 09.08.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за березень 2021 (в цілому), грн../МВт.год - 1374,25; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за серпень (в цілому) 2021 р, грн../МВт.год - 2127,10; коливання середньозваженої ціни становить 54,78 %.

15.09.2021 відповідач звернувся до позивача з пропозицією №1509/2 про внесення змін до договору постачання електричної енергії, у зв`язку із суттєвим коливанням ціни на ринку електричної енергії на 8,99 %

Відповідачем надано експертний висновок № О-894/01 від 10.09.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за ІІІ декаду серпні 2021, грн../МВт.год - 2034,14; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за І декаду вересня (01-10) 2021 р, грн../МВт.год - 2217,07; коливання середньозваженої ціни становить 8,99 %.

30.09.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №7 до Договору від 28.12.2020 про наступне:

1. Керуючись положеннями Закону У країни «Про ринок електричної енергії», пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та коливанням ціни на ринку електричної енергії, Сторони домовились, що ціна за одиницю товару змінюється і становитиме 2,474 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ. У зв`язку з цим:

« 1. Ціна (тариф) на електричну енергію: 2,474 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ.»

2) внести зміни до пункту 2 Договору та викласти підпункт 3.5 в такій редакції:

« 3.5. Загальний обсяг постачання електроенергії за Договором: 167992 кВт*год.»

12.10.2021 відповідач звернувся до позивача з пропозицією №1210/5 про внесення змін до договору постачання електричної енергії, у зв`язку із суттєвим коливанням ціни на ринку електричної енергії на 15,83 %

Відповідачем надано експертний висновок № О-1016 від 12.10.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за І декаду вересня 2021, грн../МВт.год - 2217,07; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за І декаду жовтня 2021 р, грн../МВт.год - 2568,15; коливання середньозваженої ціни становить 15,83 %.

29.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №8 до Договору від 28.12.2020 про наступне:

1. Керуючись положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії», пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та коливанням ціни на ринку електричної енергії, Сторони домовились, що ціна за одиницю товару змінюється і становитиме 2,71 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ. У зв`язку з цим:

« 1. Ціна (тариф) на електричну енергію: 2,71грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ.»

2) внести зміни до пункту 2 Договору та викласти підпункт 3.5 в такій редакції:

« 3.5. Загальний обсяг постачання електроенергії за Договором: 163404кВт*год.»

На виконання умов договору відповідач поставив позивачу електроенергію кількості 129422 кВт/год на суму 294 961,62 грн, що підтверджується актами прийому-передачі електроенергії № 626 від 15.03.2021 на суму 37 701,72 грн, № 1078 від 21.04.2021 на суму 41 460,03 грн, №1417 від 25.05.2021 на суму 27 982,26 грн, № 1819 від 15.07.2021 на суму 19 443,51 грн, № 2272 від 20.07.2021 на суму 14 202,27 грн, № 2798 від 16.08.2021 на суму 7673,49 грн, № 3226 від 17.09.2021 на суму 11 438,53 грн, № 3665 від 18.10.2021 на суму 30 949,74 грн, № 4338 від 12.11.2021 на суму 43910,13 грн, № 4923 від 14.12.2021 на суму 60199,94 грн.

Позивач перерахував відповідачу кошти за поставлену електроенергію у розмірі 294 961,62 грн, на підтвердження чого надано відповідні копії платіжних доручень.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначає, що додаткові угоди № 4-8 до Договору №1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 укладені з порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме з порушенням максимально встановленого 10% ліміту підвищення ціни на товар та підлягають визнанню недійсними, а грошові кошти в сумі 72 355,78 грн, що перераховані за товар, який не отримано відповідно до умов договору, підлягають стягненню на користь позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Аналіз положень ч. 3 ст. 53 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

В постанові від 24.04.2019 по справі №911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява №61517/00, пункт 27).

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти російської федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор визначив позивачем Семенівську міську раду.

Разом з тим, відповідач заперечував щодо належності визначеного прокурором позивача, вказуючи, що належним позивачем у спорах щодо порушення інтересів держави у сфері публічних закупівель є Держаудитслужба.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до пунктів 8 та 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Оскільки в даному випадку Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, проте оскільки судом не встановлено, що вказаний орган здійснюючи фінансовий контроль виявив порушення законодавства у спірних правовідносинах, у нього не виникло право на звернення до суду із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду Касаційного господарського суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (аналогічні висновки, викладено у пунктах 6.21., 6.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19., 4.20. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (п. 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Слід зазначити, що у спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, залежно від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин.

При цьому закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Як зазначає прокурор, у даному випадку порушенням інтересів держави є те, що сторонами під час проведення закупівлі електроенергії порушено вимоги чинного законодавства, а також принципи здійснення публічних закупівель, що спричинило безпідставне витрачання бюджетних коштів, нераціональне та неефективне їх використання.

«Інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що Конституційний Суд України зробив міркування щодо цього визначення у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який втратив чинність. Однак, висловлене розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закону «Про прокуратуру».

Тому «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорпорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.

При цьому позивач, як орган місцевого самоврядування та замовник публічної закупівлі, що розпоряджається бюджетними коштами, є органом, уповноваженим у спірних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, отримані відповідачем кошти, які прокурором визначені як надмірно сплачені за Договором внаслідок укладення додаткових угод № 4-8 до Договору №1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, останній просить стягнути саме на користь Семенівської міської ради, як сторони Договору, а не в дохід Державного бюджету України.

Таким чином, прокурор правильно визначив Семенівську міську раду позивачем у даному спорі, в той час як відповідні заперечення відповідача щодо належності такого позивача судом відхиляються через їх необґрунтованість.

Так, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 10.05.2023 №53-75-1278ВИХ-23 Новгород-Сіверська окружна прокуратура зверталася до Семенівської міської ради із повідомленням про виявлені порушення при укладанні додаткових угод № угод № 4-8 до Договору №1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, у якому вказувала про необхідність вжиття заходів реагування.

Крім того, прокуратурою було скеровано на адресу Семенівської міської ради повідомлення від 16.02.2024 №53-77-511ВИХ-24 щодо намірів представництва.

У відповідь на вказане повідомлення Семенівська міська рада листом від 17.05.2023 № 01-44/1253 повідомила прокуратуру, що у відносинах прокуратури та органів місцевого самоврядування має дотримуватись принцип паритетності (рівності), а не контролю та підпорядкованості, а тому у міській раді відсутні правові підстави для задоволення запиту прокуратури.

Суд зазначає, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Судом встановлено, що прокурор у встановленому порядку повідомляв позивача про намір звернутись із вказаним позовом до суду.

Враховуючи, що Семенівська міська рада є стороною правочину, до якого були укладені оспорюванні додаткові угоди, втім, не звернулося до суду з позовом про визнання їх недійсними та повернення надмірно сплачених коштів після отримання інформації від Прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Семенівської міської ради.

Наведеними обставинами спростовуються доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про відсутність у прокурора повноважень для подання позовної заяви у даній справі.

З огляду на вище зазначене, суд вважає, що підстави для представництва інтересів держави прокурором у спірних правовідносинах наявні та при зверненні до суду із позовом у справі №910/2303/24 прокурором дотримано вимоги, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Укладаючи 28.12.2020 договір № 1 про закупівлю електричної енергії, сторони обумовили усі істотні умови.

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що станом на момент підписання Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №5/ВТ від 10.02.2021 сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, виходячи з умов договору та умов Відповідно до комерційної пропозиції, первинна ціна (тариф) на електричне енергію становить 1,64999545 грн/кВт*год., обсяг постачання електроенергії: 220 000 кВт*год

25.02.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №4 до Договору від 28.12.2020 про наступне: Сторони домовились збільшити ціну за одиницю товару, у зв?язку із коливанням ціни такого товару на ринку не більше ніж на 10 відсотків без збільшення загальної вартості Договору та викласти п. 1 Додатку №є2 до Договору у наступній редакції :

« 1. Ціна (тариф) на електричку енергію: 1,89 гри за 1 квт *енергії та викласти п. 3.5 Договору у такій редакції: « 3.5. Обсяг постачання електроенергії: 169951 кВт.»

16.03.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №5 до Договору від 28.12.2020 про наступне: Керуючись положеннями Закону У країни «Про ринок електричної енергії», пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та коливанням ціни на ринку електричної енергії, Сторони домовились, що ціна за одиницю товару змінюється і становитиме 2,07 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ. У зв`язку з цим: 1) внести зміни до пункту 1 Додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору та викласти його в наступній редакції: « 1. Ціна (тариф) на електричну енергію: 2,07 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ.» 2) внести зміни до пункту 2 Договору та викласти підпункт 3.5 в такій редакції: « 3.5. Загальний обсяг постачання електроенергії за Договором: 181204 кВт*год.»

31.08.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №6 до Договору від 28.12.2020 про наступне: Керуючись положеннями Закону У країни «Про ринок електричної енергії», пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та коливанням ціни на ринку електричної енергії, Сторони домовились, що ціна за одиницю товару змінюється і становитиме 2,27 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ. У зв`язку з цим: 1) внести зміни до пункту 1 Додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору та викласти його в наступній редакції: « 1. Ціна (тариф) на електричну енергію: 2,27 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ.» 2) внести зміни до пункту 2 Договору та викласти підпункт 3.5 в такій редакції: « 3.5. Загальний обсяг постачання електроенергії за Договором: 173852 кВт*год.»

30.09.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №7 до Договору від 28.12.2020 про наступне: Керуючись положеннями Закону У країни «Про ринок електричної енергії», пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та коливанням ціни на ринку електричної енергії, Сторони домовились, що ціна за одиницю товару змінюється і становитиме 2,474 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ. У зв`язку з цим: 1) внести зміни до пункту 1 Додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору та викласти його в наступній редакції: « 1. Ціна (тариф) на електричну енергію: 2,474 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ.» 2) внести зміни до пункту 2 Договору та викласти підпункт 3.5 в такій редакції: « 3.5. Загальний обсяг постачання електроенергії за Договором: 167992 кВт*год.»

29.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №8 до Договору від 28.12.2020 про наступне: Керуючись положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії», пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та коливанням ціни на ринку електричної енергії, Сторони домовились, що ціна за одиницю товару змінюється і становитиме 2,71 грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ. У зв`язку з цим: 1) внести зміни до пункту 1 Додатку №2 «Комерційна пропозиція» до Договору та викласти його в наступній редакції: « 1. Ціна (тариф) на електричну енергію: 2,71грн/кВт*год, в т.ч. ПДВ.» 2) внести зміни до пункту 2 Договору та викласти підпункт 3.5 в такій редакції: « 3.5. Загальний обсяг постачання електроенергії за Договором: 163404кВт*год.»

На підтвердження коливання середньозваженої ціни електричної енергії, наступні документи, а саме:

- експертний висновок № О-106/02 від 03.02.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за ІІІ декаду грудня (21-31 грудня) 2020 р, грн../МВт.год - 1425,71; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за ІІІ декаду січня (21-31 січня) 2021 р, грн../МВт.год - 1622,23; коливання середньозваженої ціни становить 13,78 %.

- експертний висновок № О-237 від 03.03.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за січень 2021 (в цілому), грн../МВт.год - 1462,52; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за лютий (в цілому) 2021 р, грн../МВт.год - 1632,56; коливання середньозваженої ціни становить 11,63 %.

- експертний висновок № О-741/02 від 09.08.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за березень 2021 (в цілому), грн../МВт.год - 1374,25; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за серпень (в цілому) 2021 р, грн../МВт.год - 2127,10; коливання середньозваженої ціни становить 54,78 %.

- експертний висновок № О-894/01 від 10.09.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за ІІІ декаду серпні 2021, грн../МВт.год - 2034,14; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за І декаду вересня (01-10) 2021 р, грн../МВт.год - 2217,07; коливання середньозваженої ціни становить 8,99 %.

- експертний висновок № О-1016 від 12.10.2021 Черкаської торгово-промислової плати на підтвердження інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії, а саме: середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за І декаду вересня 2021, грн../МВт.год - 2217,07; середньозважена ціна РДН, ОЕС України, за І декаду жовтня 2021 р, грн../МВт.год - 2568,15; коливання середньозваженої ціни становить 15,83 %.

Суд зазначає, що Сторони уклали Договір №1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 за результатами проведення процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Положеннями ч.1 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. (ч.1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч.4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" роз`яснено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому, норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов. Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Ураховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року по справі №922/2321/22, із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Отже, для підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18.

Таким чином, сторони у випадку коливання цін на ринку (як в бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Для внесення змін до умов договору щодо ціни товару визначальним є не просто коливання ціни, а й те, що таке коливання сторонами не було враховано попередніми змінами. Існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинно бути доведеним, документально підтвердженим. Тобто надані відповідні документи, що підтверджують коливання ціни.

При внесенні змін до договору, в частині вартості товару, постачальнику потрібно не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №913/166/19.

Суд зазначає, що необхідність укладення оспорюваних додаткових угод до Договору № 1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 обґрунтовано відповідачем коливанням ціни товару на ринку, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергум» експертні висновки Черкаської торгово-промисловою палатою, які містять інформацію щодо зміни вартості електричної енергії за попередній місяць до укладення додаткової угоди та перед укладенням відповідної додаткової угоди, проте відсутня інформація щодо середньозваженої ціни електричної енергії станом на попередні календарні дати.

Також Суд звертає увагу, що Черкаською ТПП попереджено, що інформація, зазначена у наведених довідках, має виключно довідково-інформаційний характер.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що експертні висновки, складені Черкаською торгово-промисловою палатою, не підтверджують коливання ціни на електричну енергію впродовж періоду з укладення оспорюваних додаткових угод, а тому суд не приймає їх до уваги в якості належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для внесення змін до Договору про № 1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 шляхом укладення додаткових угод №4 від 25.02.2021 р., №5 від 16.03.2021 р., №6 від 31.08.2021 р., №7 від 30.09.2021 р, № 8 від 29.10.2021 р.

Суд звертає увагу, що для прийняття рішення про збільшення ціни товару у замовника повинні бути обґрунтовані підстави, зокрема, надані постачальником підтвердження (довідка, експертний висновок) компетентних органів (установ, організацій) про підвищення цін на ринку відповідної продукції. Згідно з роз`ясненням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, не є вичерпним.

Суд зазначає, що незважаючи на те, що Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по справі №913/166/19.

При цьому, суд зазначає, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Таким чином, зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Суд вважає, що метою регулювання, передбаченого ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Так, ст. 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04.08.2021 у справі №912/994/20 навів правову позицію про те, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (п.57 постанови).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст.3 Закону України "Про публічні закупівлі".

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Суд зазначає, що унаслідок укладення оспорюваних додаткових угод первісна ціна в договорі про постачання електроенергії з урахуванням додаткової угоди № 2 зросла з 1,72 грн. до 2,71 грн. за 1 кВт/год, або на + 57,56 %, а первісний обсяг електроенергії з урахуванням додаткової угоди № 2 до договору зменшився з 211 046 кВт/год до 163 404 кВт/год або на - 22,6 %.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року по справі №922/2321/22 зазначено, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що подальше укладення Сторонами додаткових угод №4 від 25.02.2021 р., №5 від 16.03.2021 р., №6 від 31.08.2021 р., №7 від 30.09.2021 р, № 8 від 29.10.2021 р., якими було збільшено вартість товару на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, суперечить вимогам ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", оскільки були відсутні обґрунтовані та документально підтверджені обставини коливання ціни товару на ринку для можливості внесення змін до Договору відповідно до вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що укладення Сторонами Додаткових угод №4 від 25.02.2021 р., №5 від 16.03.2021 р., №6 від 31.08.2021 р., №7 від 30.09.2021 р, № 8 від 29.10.2021 р. до Договору № 1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 здійснено в порушення приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з відсутністю документального підтвердження підвищення ціни на природний газ станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод, що свідчить про недодержання при укладенні Додаткових угод до Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання їх недійсними в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд також зазначає, що укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 6 Закону України «Про публічні закупівлі».

Що стосується вимоги прокурора в частині застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергум» на користь бюджету безпідставно сплачених коштів в сумі 72 355,78, суд зазначає наступне.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, може бути заявлена як самостійно, так і бути об`єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається у позовній заяві, передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

При цьому, згідно із пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору №1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020 позивач здійснив оплату за вказаний товар у загальному розмірі 294 961,62 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, Комунальним некомерційним підприємством «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради» надмірно сплачено на користь відповідача-1 грошові кошти у загальному розмірі 72 355,78 грн. за Договором №1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про визнання недійсними Додаткових угод №4 від 25.02.2021 р., №5 від 16.03.2021 р., №6 від 31.08.2021 р., №7 від 30.09.2021 р, № 8 від 29.10.2021 р. до Договору № 1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, сплачені грошові кошти у загальному розмірі 72 355,78 грн. підлягають поверненню за недійсним правочином, а тому позовні вимоги прокурора в частині стягнення з ТОВ «Енергум» на користь бюджету надмірно сплачених коштів в сумі 72 355,78 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 86, 129, 231 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги В.о. керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 25.02.2021 до Договору №1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, укладену між Семенівською міською радою (код ЄДРПОУ 04062009) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» (код ЄДРПОУ 39568531).

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 16.03.2021 до Договору № 1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, укладену між Семенівською міською радою (код ЄДРПОУ 04062009) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» (код ЄДРПОУ 39568531).

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 31.08.2021 до Договору № 1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, укладену між Семенівською міською радою (код ЄДРПОУ 04062009) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» (код ЄДРПОУ 39568531).

5. Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 30.09.2021 до Договору № 1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, укладену між Семенівською міською радою (код ЄДРПОУ 04062009) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» (код ЄДРПОУ 39568531).

6. Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 29.10.2021 до Договору № 1 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2020, укладену між Семенівською міською радою (код ЄДРПОУ 04062009) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» (код ЄДРПОУ 39568531).

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» (03186, місто Київ, ВУЛИЦЯ АВІАКОНСТРУКТОРА АНТОНОВА, будинок 5, ЛІТЕРА А, офіс 320, код ЄДРПОУ 41823846) на користь Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (15400, Чернігівська область, місто Семенівка, вулиця Героїв України, будинок 6, код ЄДРПОУ 04062009) безпідставно отримані кошти, в сумі 72 355 (сімдесят дві тисячі триста п`ятдесят п`ять) 78 грн.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» (03186, місто Київ, ВУЛИЦЯ АВІАКОНСТРУКТОРА АНТОНОВА, будинок 5, ЛІТЕРА А, офіс 320; код ЄДРПОУ 41823846) до загального фонду Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, UA 248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114, банк ДКСУ м. Київ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 18 168 (вісімнадцять тисяч сто шістдесят вісім) грн. 00 коп.

9. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складно та підписано: 12.09.2024.

Суддя Літвінова М.Є.

Джерело:ЄДРСР 121687504

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 14.08.2024 по справі № 910/2303/24 Господарський суд м. Києва

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

118 821 942

24 437

2 578

529 232

22 686 273

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 14.08.2024 по справі № 910/2303/24 Господарський суд м. Києва

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!