ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 811/952/15
адміністративне провадження № К/9901/29436/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мацедонської В.Е., суддів: Радишевської О.Р., Шевцової Н.В.,
розглянув в попередньому судовому засіданні справу № 811/952/15
за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Служба безпеки України про визнання незаконними дій, скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку і моральної шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року (головуючий суддя - Гаврилюк В.О.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року
(головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді: Бужак Н.П., Парінов А.Б.)
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач 1), Прокуратури Черкаської області (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Служба безпеки України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати незаконними дії Прокуратури Черкаської області щодо: надання необ`єктивної оцінки роботи прокурора Черкаського району ОСОБА_1 за результатами перевірки (доповідна записка від 29.04.2014), що викладено в пунктах 1, 2 рішення колегії Прокуратури Черкаської області від 22.05.2014; направлення 13.08.2014 необ`єктивної інформації Генеральному прокурору щодо оцінки роботи підпорядкованого йому прокурора району ОСОБА_1 та висновків про необхідність застосування заходів дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення без урахування результатів попередньої роботи; направлення подання на звільнення від 13.08.2014 року з дискримінаційних підстав;
- визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 30.08.2014 № 7дк;
- поновити ОСОБА_1 на роботі та зобов`язати відповідачів призначити його на посаду, рівнозначну посаді прокурора Черкаського району, яку він займав до звільнення;
- стягнути з Прокуратури Черкаської області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30.08.2014 по 01.01.2017, виходячи із розміру відкоригованої заробітної плати ОСОБА_1 за розрахунковий період з вересня 2014 року до 01.01.2017; стягнути за час вимушеного прогулу з 01.01.2017 по день поновлення на роботі заробітну плату у розмірі середньо місячної заробітної плати прокурора місцевої прокуратури за посадою, аналогічною посаді ОСОБА_1 ;
- стягнути з відповідачів 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди в рівних частках: 5000,00 грн з Прокуратури Черкаської області та 5000,00 грн з Генеральної прокуратури України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 30.08.2014 року № 7дк "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності"; зобов`язано Генеральну прокуратуру України та Прокуратуру Черкаської області розглянути питання відповідно до норм чинного на час прийняття рішення законодавства про призначення ОСОБА_1 на посаду в органах прокуратури, рівнозначну посаді прокурора Черкаського району, яку він займав до звільнення; стягнуто з Прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 271 297, 95 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07 липня 2020 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року в частині мотивів часткового задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України № 7дк від 30.08.2014 року, поновлення ОСОБА_1 на роботі та зобов`язання Генерального прокурора України та Прокуратури Черкаської області призначити його на посаду, рівнозначну посаді прокурора Черкаського району, яку він займав до звільнення, змінено та викладено в новій редакції цієї постанови.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року, змінено: викладено абзац 3 резолютивної частини в такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Черкаського району Черкаської області з 01 вересня 2014 року".
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року залишено без змін.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Служба безпеки України, про визнання незаконними дій, скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку і моральної шкоди залишено без розгляду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При прийняті оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач повторно не прибув в судове засідання без поважних причин, хоч і повідомив про причини своєї неявки, однак на підтвердження доводів заяви про перенесення розгляду справи не надав жодного доказу, а також не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 240 КАС України є підставою для залишення позову без розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що, вирішуючи питання про залишення позовної заяви без розгляду, суд повинен, серед іншого, дослідити питання можливості розгляду справи по суті за відсутності позивача, а також з`ясувати, чи не наполягає відповідач на розгляді справи по суті на підставі наявних у ній доказів. Також скаржник зазначає, що судові повідомлення про призначення справи до розгляду на 20 серпня 2020 року та 02 вересня 2020 року були направлені на адресу офіційної реєстрації позивача в Україні, проте не отримані скаржником, оскільки останній перебуває за межами України. Окрім того, повідомлення або повістки на адресу представника Олійника Р.В. не направлялись.
Також скаржник зазначає, що він перебуває за межами України в Російській Федерації, де отримав статус біженця, а тому надати нову довіреність для свого представника він не встиг, оскільки мав обмежену кількість часу.
Від відповідача - 1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній, не погоджуючись з касаційною скаргою, зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь- які повідомлення від ОСОБА_1 про зміну місця проживання (перебування, знаходження) на виконання вимог ст. 131 КАС України. Про судові засідання призначені на 20 серпня 2020 року та 02 вересня 2020 року, позивач повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Оскільки судом були дотримані всі процесуальні дії для належного повідомлення позивача, на думку відповідача - 1, суд обґрунтовано залишив позовну заяву без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 240 КАС України.
Від відповідача - 2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній вказує на те, що учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження). У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному ст. 129 КАС України, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 1 ст. 131 КАС України). При поданні адміністративного позову позивачем зазначено свою поштову адресу ( АДРЕСА_1 ), на яку і направлено судові повістки судом. Ураховуючи наведене, відповідач - 2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення- без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року.
08 грудня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою від 30 березня 2021 зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 01 квітня 2021 року.
Нормативне регулювання
Завданням адміністративного судочинства, у силу частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За положеннями частин першої та другої статті 124 КАС України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.
Відповідно до частини п`ятої статті 205 КАС України у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів. До позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, положення цієї частини застосовуються лише у разі повторної неявки.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
Позиція Верховного Суду.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
Підставами касаційного оскарження судових рішень є порушення норм процесуального права: частини п`ятої статті 124, частини п`ятої статті 205, пункту 4 частини 1 статті 240 КАС України.
Приписи пункту 4 частини першої статті 240 КАС України є імперативними та зобов`язують суд у разі якщо позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, залишити своєю ухвалою позовну заяву без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року справу прийнято до провадження, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 20 серпня 2020 року о 10:00 годині.
Копія ухвали від 24 липня 2020 року та судова повістка з викликом у судове засідання, яке призначено на 20 серпня 2020 року, була направлена позивачеві рекомендованим листом із повідомленням на поштову адресу, що була зазначена у позовній заяві.
Проте конверт із ухвалою та судовою повісткою, адресований позивачу, повернувся на адресу Черкаського окружного адміністративного суду неврученим з незалежних від суду причин.
На конверті проставлена відмітка поштового відділення «Адресат відсутній за вказаною адресою» та відтиск поштового штемпелю з датою 01.08.2020.
При цьому матеріали справи не містять повідомлень про зміну фактичної адреси з боку ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 3 частини першої КАС України часом вручення повістки вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Частиною одинадцятою статті 126 КАС України передбачено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається що така повістка вручена належним чином.
Таким чином, з урахуванням вимог пункту 3 частини першої статті 127, частини одинадцятої статті 126 КАС України, уважається, що судова повістка вручена ОСОБА_1 належним чином 01.08.2020 року.
Відповідно до протоколу судового засідання від 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 у судове засідання не прибув. Підготовче засідання відкладено до 02 вересня 2020 року до 14:00 годин.
Направлена на адресу позивача судова повістка повернулась до суду без вручення з позначкою «Адресат відсутній за вказаною адресою» з відтиском поштового штемпелю 27.08.2020, а тому, з урахуванням вимог пункту 3 частини першої статті 127 КАС України, уважається, що судова повістка вручена ОСОБА_1 належним чином 27.08.2020.
Разом з тим, 31 серпня 2020 року електронною поштою та 01 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку до суду першої інстанції від позивача надійшла заява, в якій останній просить перенести розгляд справи, призначеної на 02 вересня 2020 року, у зв`язку з перебуванням за межами Черкаської області через стан здоров`я.
У підготовче засідання, призначене на 02 вересня 2020 року, позивач повторно не прибув.
Ураховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, повторно не прибув в підготовче засідання, не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, представник відповідача - Черкаської обласної прокуратури - не наполягав на розгляді справи по суті, судом позов залишений без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 240 КАС України.
Залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 205, пунктом 4 частини першої статті 240 КАС України, можливо за наявності сукупності таких умов: належне повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання; неявки позивача в судове засідання (підготовче засідання) без поважних причин або неповідомлення ним про причини такої неявки; відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності; неможливість розгляду справи по суті за відсутності позивача; відсутність вимоги відповідача щодо розгляду справи по суті на підставі наявних у ній доказів.
Загальнообов`язкові процесуальні правила статті 205 КАС України є своєрідною формою реалізації гарантій особи (кожного) на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них іманентно презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, відповідно до принципів верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності і відкритості судового процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права.
Правила цієї статті встановлюють умови та підстави, які спрямовані не те, щоб учасники судового процесу й, зокрема, суд не могли свавільно обмежити право особи на судовий розгляд справи по суті заявлених вимог через ухвалення будь-якого виду судового рішення, що припинить провадження у справі. Водночас правила цієї статті прописують наслідки та умови, які можуть настати для особи, яка не дотримується правил (процесу) судового провадження.
Частина п`ята цієї статті сконструйована таким чином, що дає суду можливість не розглядати позовну заяву особи і повернути її без розгляду позивачу, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов`язані з неявкою на засідання суду. Логіка цих норм така, що якщо позивач два і більше разів не з`явився в судове засідання на судові виклики, не повідомив причин неявки й не висловив свою позицію щодо можливості розгляду справи без його участі, не постав перед судом і не переконав його у тому, що відповідач щодо нього чинив протиправно чи незаконно, то тоді такими діями він фактично сигналізує про небажання розгляду спору.
Законодавче формулювання частини п`ятої статті 205 КАС України «… якщо неявка перешкоджає розгляду справи» означає, що суд може розглянути позов по суті, однак не зобов`язаний цього робити. Це законодавче формулювання змістовно викладено у вигляді умови, яка в кожному конкретному випадку (правовій ситуації, казусові) повинна оцінюватися окремо в межах відповідних спірних правовідносин, які диктують її застосування.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 9901/949/18.
З приводу тверджень скаржника про те, що в матеріалах справи наявні всі необхідні докази, які дозволяють суду першої інстанції розглянути справу без участі позивача, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З положень статті 76 КАС України убачається, що тільки суд, який розглядає справу по суті, відповідно до свого внутрішнього переконання, має право оцінювати достатність доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Водночас ні суд апеляційної інстанції, ні суд касаційної інстанції не уповноважені надавати оцінку процесуальним діям суду першої інстанції щодо достатності доказів для встановлення обставин та прийняття відповідного рішення по суті.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Тому, будучи ініціатором судового розгляду справи, позивач насамперед має активно, не зловживаючи, використовувати власні процесуальні права. При цьому визначальними процесуальними обов`язками позивача є забезпечення представництва власних інтересів при розгляді адміністративної справи.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд убачає, що законодавець безпосередньо пов`язує рух судового процесу з участю позивача (його представника) в судовому засіданні або поданням ним заяви про розгляд справи за його відсутності, що є проявом дії принципу диспозитивності та відповідає приписам частини п`ятої статті 205 КАС України.
Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскільки позивач повідомлявся про дату, час та місце проведення підготовчого засідання належним чином, відповідно до статті 124 КАС України, із заявою про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався, а також не завжди повідомляв суд про неможливість прибуття та причини такого неприбуття, тому, залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції правильно застосовував норми права, а саме: частину п`яту статті 205 та пункт 4 частини першої КАС України.
При цьому, вирішуючи питання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 205, пункту 4 частини першої статті 240 КАС України, суд на підставі аналізу матеріалів справи та думки інших учасників справи повинен, зокрема дослідити питання можливості розгляду справи по суті за відсутності позивача, а також, чи наполягає відповідач на розгляді справи по суті на підставі наявних у цій справі доказів.
Представники відповідача та третьої особи не наполягали на розгляді справи без позивача та просили суд залишити позов без розгляду.
Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неповажність причин неявки позивача у підготовче засідання через його перебування за межами Черкаської області через стан здоров`я, з огляду на те, що на підтвердження доводів заяви про перенесення розгляду справи не було надано жодного доказу.
Будучи ініціатором судового розгляду, позивач, у першу чергу, має активно, використовувати власні процесуальні права, тобто здійснювати їх з метою, з якою такі права були надані, при цьому визначальними процесуальними обов`язками позивача є забезпечення представництва власних інтересів при розгляд адміністративної справи та дотримання процесуальних строків. Оскільки позивач був належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, проте до суду не прибув, представника не направив, зазначене свідчить про неналежне виконання своїх обов`язків, встановлених статтею 44 КАС України.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.003041(адміністративне провадження №К/9901/12254/20).
Доводи скаржника про те, що судові повідомлення та повістки не надсилалися на адресу представника ОСОБА_1 - Павленко Л.О., є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 КАС України якщо фізична особа, яка бере участь у справі діє через представника і суд не вважає її особисту участь обов`язковою, він може направити повістку лише представнику.
Так, на час розгляду справи в суді першої інстанції, у Павленко Л.О. були відсутні повноваження на здійснення представництва Олійника Р.В., оскільки, наявна в матеріалах справи довіреність від 30 вересня 2014 року видана терміном на 5 років і дійсна до 30 вересня 2019 року.
Оскільки інших документів на підтвердження повноважень представника Олійника Р.В. на час розгляду справи в суді першої інстанції до матеріалів справи надано не було, судом обґрунтовано повідомлення щодо розгляду справи направлялись на адресу позивача, яка зазначена в позові, ураховуючи, що позивач, як ініціатор позову, має право як особисто представляти себе, так і доручити представлення своїх інтересів одному або декільком представникам.
Доводи скаржника щодо обмеженого часу надання довіреності представнику також є безпідставними, оскільки, як убачається з тексту довіреності, виданої Олійником Р.В. на Павленко Л.О. 30 вересня 2014 року, термін її дії сплинув 30 вересня 2019 року, а тому, ураховуючи, що рішення в цій справі переглядались Верховним Судом, в тому числі і за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, справа направлена на новий розгляд, а тому позивач сумлінно та добросовісно, користуючись своїми процесуальними правами, мав достатньо часу для оформлення довіреності на представника з моменту спливу терміну її дії (30.09.2019) до призначеного підготовчого засідання (20.08.2020).
Інші доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених ним обставин не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми процесуального права під час постановлення оскаржуваних судових рішень, зокрема частини п`ятої статті 124, частини п`ятої статті 205, пункту 4 частини першої статті 240 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 350 КАС України передбачено, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного перегляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3,341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська
Судді О.Р. Радишевська
Н.В. Шевцова
