Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 759/6929/20
провадження № 61-9681св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року, додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року в складі судді Шум Л. М., постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П. та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Пікуль А. А., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідачки на його користь 997 587, 50 грн, з яких: борг у сумі 765 000 грн після укладеного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , три проценти річних у сумі 68 850 грн, інфляційні втрати за період з 22 серпня 2017 року по 22 серпня 2020 року в сумі 150 552 грн.
На обґрунтування вимог зазначав про те, що з 1971 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якому народилося двоє дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Під час перебування у шлюбі він з дружиною придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Після того, як між ним та дружиною склалися конфліктні взаємовідносини він з 07 серпня 2017 року почав проживати окремо у вищевказаній квартирі, однак 25 серпня 2017 року помітив, що в ній змінені замки.
Відвідавши нотаріуса та відділ адміністративних послуг він дізнався про відчуження вказаної квартири ОСОБА_2 від його імені на підставі довіреності шляхом укладення договору купівлі-продажу від 21 серпня 2017 року з ОСОБА_3 .
Згідно умов вказаного договору ОСОБА_2 отримала від продажу квартири кошти в розмірі 765 000 грн, проте йому як повірена їх не повернула.
Оскільки відповідачка прострочила виконання зобов`язання щодо повернення йому коштів від продажу спірної квартири, на підставі частини другої статті 625 ЦК України вона повинна сплатити 3% річних у розмірі 68 850 грн та інфляційні втрати у розмірі 150 552 грн.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. Позивач підтвердив оформлення у встановленому законом порядку довіреності на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважив її управляти та розпоряджатися усім належним йому майном. На підставі вказаної довіреності ОСОБА_2 уклала від його імені договір купівлі-продажу спірної квартири в інтересах сім`ї. В подальшому позивач схвалив дії повіреної ним особи, оскільки не заперечував проти оплати нею лікування та повернення боргів сім`ї за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири, що підтверджується показаннями свідків.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на правничу допомогу в розмірі 29 976 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 в повному обсязі сплатила понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 29 976 грн та надала належні докази на підтвердження вказаної обставини, тому її заява про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач не заперечував проти оплати відповідачем витрат, понесених на його лікування та погашення спільних боргів, за рахунок отриманих від продажу спірної квартири коштів, тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року змінено додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року, зменшено розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 29 976 грн до 13 300 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що такі послуги, як вивчення обґрунтованості позову та діючої судової практики пов`язані між собою, випливають одна із одної, тобто включають єдиний комплекс послуг з досудової підготовки справи, а тому необґрунтованою є оплата кожної з цих послуг окремо. Також не підлягають відшкодуванню витрати на вивчення матеріалів іншої цивільної справи № 759/14137/17 з огляду на їх безпідставність. Не підлягають відшкодуванню понесені витрати на правничу допомогу, які складаються зі вступного слова представника відповідача та судових дебатів, оскільки такі дії охоплюються представництвом адвоката інтересів клієнта безпосередньо в судових засіданнях.
З огляду на складність справи невиправданим є розмір витрат у сумі 10 000 грн, понесених на складання відзиву, тому виходячи із засад розумності він підлягає зменшенню до 5 000 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судові рішення оскаржив з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначав, що суди не дослідили усі докази в справі та ухвалили оскаржувані рішення на підставі неналежних доказів, помилково вважали, що показання свідків про передачу йому коштів від продажу спірної квартири є належним доказом у справі.
Суди помилково ототожнили довіреність на розпорядження майном і письмову згоду на розпорядження таким майном в інтересах сім`ї.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року в справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року в справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року в справі № 910/16223/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Вказував на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року в справі № 6-1544цс17, який застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Документи на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу були подані вже після розгляду справи по суті. Розмір вказаних витрат не відповідає складності справи, є штучно збільшеним.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року та витребувано її матеріали зі Святошинського районного суду м. Києва.
11 листопада 2021 року справа № 759/6929/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року.
ОСОБА_2 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_5 , до якої приєдналася Львівська міська рада, підлягає частковому задоволенню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1971 року, у якому ОСОБА_1 набув у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 04 грудня 2009 року, виданим на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 28 липня 2008 року№ 1267-С/КІ.
10 березня 2006 року ОСОБА_1 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 , зокрема, управляти і розпоряджатися всім його майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, укладати всі дозволені законом угоди, а саме: приватизовувати, купувати, продавати, приймати в дар майно, обмінювати будови та інше майно.
21 серпня 2017 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_2 на підставі довіреності, та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т. П., за умовами якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін продаж квартири здійснено за ціною 765 000 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року шлюб між сторонами було розірвано.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року в справі № 759/14137/17, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, оскільки довіреність, на підставі якої діяла ОСОБА_2 під час укладення спірного договору, була видана позивачем добровільно, який на власний розсуд та за власною волею визначив обсяг повноважень свого представника, уповноважив ОСОБА_2 укладати всі дозволені законом угоди, а саме: приватизувати, купувати, продавати майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося. Довіреність видана з правом передоручення безстроково, була чинною на час укладання спірного договору купівлі-продажу від 21 серпня 2017 року й була скасована лише за заявою позивача 06 вересня 2017 року.
Верховний Суд, переглядаючи вказану справу, зазначив, що неповернення позивачу отриманих від продажу квартири коштів не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
На момент укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження припинення фактичних шлюбних відносин подружжя станом на 21 серпня 2017 року.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63 СК України, частиною першою статті 65 СК України. У випадку коли буде встановлено, що один із подружжя здійснив відчуження спільного сумісного майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Судами встановлено, що отримані від продажу квартири кошти були використані на повернення боргів сім`ї та лікування сина.
З огляду на вказані обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки спірне житло було набуте сторонами та в подальшому відчужене ОСОБА_2 у період перебування в шлюбі на підставі нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_1 , яка була чинною на момент укладення вказаного правочину.
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, який, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зменшив розміру витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 з 29 976 грн до 13 300 грн.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року, додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині, постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року, додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині, постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов
