Постанова
Іменем України
06 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 758/15064/20
провадження № 61-17973св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Рада адвокатів міста Києва,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Якимець О. І., від 17 травня 2021 року, та постанову Київського апеляційного суду, прийняту у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І., від 23 вересня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ради адвокатів міста Києва про визнання бездіяльності протиправною.
Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2020 року він звернувся до Ради адвокатів міста Києва з письмовою заявою з приводу розгляду його попередніх заяв та з інших питань. Коли встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк розгляду вказаної заяви минув, а відповіді він не отримав, йому в секретаріаті Ради адвокатів міста Києва повідомили, що заява ще перебуває на розгляді.
Вважав, що відповідачем допущено бездіяльність та порушено вимоги Законів України «Про звернення громадян» та «Про інформацію».
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його заяви від 05 листопада 2020 року; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання письмової відповіді на його звернення від 05 листопада
2020 року вх №3822.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 23 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Ради адвокатів міста Києва про визнання бездіяльності протиправною задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Ради адвокатів міста Києва щодо ненадання письмової відповіді про результати розгляду заяви
ОСОБА_1 від 05 листопада 2020 року (вх №3822).
У решті частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції,
з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження направлення відповіді на заяву позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду заяви позивача від 05 листопада 2020 року, суди виходили з того, що копія відповіді на запит за вх № 3822 свідчить про надання ОСОБА_1 відповіді по суті поставлених ним у зверненні питань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
02 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва
від 17 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 23 вересня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови
у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що позовні вимоги стосувалися надання відповіді Радою адвокатів міста Києва на три питання, а у листі-відповіді наявна часткова відповідь лише на одне питання.
Також заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 липня 2018 року у справі № 826/538/17 (провадження №К/9901/21600/18), від 31 липня 2019 року у справі № 320/3400/16-а (провадження №К/9901/23046/18), від 21 листопада 2019 року у справі № 518/1013/17 (провадження № К/9901/51948/18), від 24 грудня 2019 року у справі № 826/19893/16 (провадження №К/9901/17248/18), від 13 лютого 2020 року у справі № 520/3571/17 (провадження №К/9901/35605/18).
Відповідач оскаржив судові рішення в касаційному порядку, однак ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року касаційна скарга Ради адвокатів міста Києва була залишена без руху, а ухвалою Верховного суду від 23 лютого 2022 року касаційна скарга Ради адвокатів міста Києва визнана неподаною та повернута заявнику в зв`язку з неусуненням недоліків.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
11 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано справу із Подільського районного суду м. Києва.
19 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Ради адвокатів міста Києва із заявою, у якій просив:
- пояснити, чому саме Рада адвокатів міста Києва порушила встановлені строки розгляду заяви ОСОБА_1 від 17 вересня 2020 року про видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняття відповідного рішення;
- повідомити причини відмови Ради адвокатів міста Києва на засіданнях
19 жовтня 2020 року та 02 листопада 2020 року розглянути заяву
ОСОБА_1 від 17 вересня 2020 року про видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;
- повідомити, чи розглядались Радою адвокатів міста Києва на засіданнях 19 жовтня 2020 року та 02 листопада 2020 року заяви про видачу свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю, подані після 17 вересня 2020 року.
З відповіді Ради адвокатів міста Києва вбачається, що у зв`язку з великим навантаженням та розглядом значної кількості звернень та поточних питань, викликаних складною епідеміологічною ситуацією та обмеженнями, встановленими Кабінетом Міністрів України, розгляд заяви ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про прав на зайняття адвокатською діяльністю разом з іншими відбудеться на черговому засіданні Ради адвокатів міста Києва, яке призначено на 23 листопада 2020 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -
в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки
в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливість для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного
і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань)
в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 звертався до Ради адвокатів міста Києва за наданням йому інформації щодо розгляду його заяви про видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Суди попередніх інстанцій вірно вказали, що з копії відповіді Ради адвокатів міста Києва від 10 листопада 2020 року № 830 вбачається, що Радою адвокатів України звернення ОСОБА_1 від 05 листопада 2020 року розглянуто, і заявнику була надана відповідь по суті поставлених ним у зверненні питань.
А саме, з посиланням на норми Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», положення Регламенту Ради адвокатів регіону, Постанову Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Постанову Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», заявника повідомлено, що у зв`язку з великим навантаженням та розглядом значної кількості звернень та поточних питань, викликаних складною епідеміологічною ситуацією та обмеженнями, встановленими Кабінетом Міністрів України, розгляд заяви ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про прав на зайняття адвокатською діяльністю разом з іншими відбудеться на черговому засіданні Ради адвокатів міста Києва, яке призначено на 23 листопада 2020 року (а.с.85).
Отже, зі змісту відповіді вбачається, що Рада адвокатів міста Києва фактично надала ОСОБА_1 відповідь на всі питання його звернення, що стосувалися: причин порушення строків розгляду його заяви від 17 вересня 2020 року; причин відмови розгляду заяви на попередніх засіданнях; дати наступного чергового засідання щодо розгляду заяви позивача та інших заяв про видачу свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно вказав, що оскільки звернення ОСОБА_1 розглянуто, проте факт направлення йому письмової відповіді відповідачем не підтверджено, то Радою адвокатів міста Києва допущено протиправна бездіяльність у частині ненаправлення письмової відповіді на звернення заявника.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 19 липня 2018 року
у справі № 826/538/17 (провадження №К/9901/21600/18), від 31 липня
2019 у справі № 320/3400/16-а (провадження №К/9901/23046/18),
від 21 листопада 2019 року у справі № 518/1013/17 (провадження
№ К/9901/51948/18), від 24 грудня 2019 року у справі № 826/19893/16 (провадження №К/9901/17248/18), від 13 лютого 2020 року у справі
№ 520/3571/17 (провадження №К/9901/35605/18), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені
у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник
