Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 757/52890/16-ц
провадження № 61-30698св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року у складі судді Писанця В. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» (далі - ТОВ «ФК «Інновація»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою.
Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2007 року між ОСОБА_2 та АКБ «Факторіал-Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інновація», було укладено кредитний договір, відповідно до якого боржник отримав кошти у сумі 50 000 доларів США строком до 18 липня 2012 року зі сплатою 13 % річних.
Того ж дня, між ним та банком було укладено договір поруки щодо належного виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед банком.
26 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та банком було укладено додаткову угоду, відповідно до якої змінено порядок сплати боргу.
Вважав, що банк без його згоди збільшив обсяг відповідальності, як поручителя. Крім того, вважає, що банк пропустив шестимісячний строк звернення до нього з позовом, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати його поруку, визначену договором поруки від 18 липня 2007 року припиненою, на підставі положень частин першої та четвертої статті 559 ЦК України.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що внаслідок укладення додаткової угоди від 26 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та банком обсяг відповідальності поручителя (позивача) не збільшився, а тому відсутні підстави визнавати поруку припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України.
Крім того, суди вважали, що немає підстав визнавати поруку припиненою і на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року була солідарно стягнута заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2007 року з боржника та поручителя, а у пункті 11 договору поруки сторони погодили, що строком припинення поруки є повне виконання позичальником або поручителем своїх зобов`язань, передбачених основним зобов`язанням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку умовам договору поруки, оскільки ним не встановлено строку припинення поруки, тому порука вважається припиненою, якщо кредитор протягом шести місяців від дні настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимог до поручителя.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).
За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах: від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15, таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.
У справі, яка переглядається, судами було встановлено, що внаслідок укладення додаткової угоди між банком та боржником без згоди поручителя (позивача), обсяг його зобов`язань не збільшився. Крім того, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, суди встановили, що банк не пропустив строк звернення з вимогою до поручителя. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та правильно відмовили у задоволенні його позову.
Доводи касаційної скарги щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2013 року, була солідарно стягнута заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2007 року з боржника та поручителя. Тобто, той факт, що вимоги банку до поручителя є обґрунтованими, а, отже, і вчасно пред`явленими, був встановлений преюдиційним рішенням суду, яке набрало законної сили, тому така обставина не може ставитися під сумнів під час розгляду цієї справи.
Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить.
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк
