КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
апеляційне провадження №22-ц/824/3763/2024
справа №757/38407/21-ц
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Мережко М.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Новака Р.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною за час роботи без поширення Закону України «Про державну службу», -
встановив:
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною за час роботи без поширення Закону України «Про державну службу».
Позовні вимоги мотивує тим, що з 07 серпня 2015 року по 29 серпня 2019 року позивачка працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 без поширення дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 122 календарних дні щорічної основної відпустки.
Таким чином, за час роботи в апараті Верховної Ради України без поширення дії Закону України "Про державну службу" станом на день звернення до суду позивачці не виплачено компенсацію за 122 календарних дні щорічної основної відпустки.
Вказує, що Апарат Верховної Ради України відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку з посиланням на те, що народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
Вказує, що позивачка прийнята на посаду та звільнена із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, відтак можна дійти висновку про те, що позивач перебуває у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України.
З огляду на викладене, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
В обґрунтування позову посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові №826/8319/16 від 26 лютого 2020 року.
Посилаючись на положення статей 116 та 117 КЗпП України, просить суд зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 122 календарних дні щорічної основної відпустки за період роботи на посадах помічника-консультанта народного депутата України без поширення Закону України "Про державну службу".
Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, яка містить доводи, викладені в позовній заяві.
Просить суд апеляційної інстанції заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
22 листопада 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Апарату Верховної Ради України на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву вказує на помилковість відкриття апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу подано більш ніж через рік після ухвалення оскаржуваного рішення.
Звертає увагу, що позивачкою до суду першої інстанції подано заяву про розгляд справи за її відсутності, що дає підстави для висновку, що позивачка була обізнана про розгляд справи у суді першої інстанції.
Разом з цим, протягом року, не подала апеляційну скаргу, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
29 січня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 , яка діє в інтересах Апарату Верховної Ради України.
Вказує, що саме народний депутат України визначає, хто з його помічників-консультантів прикріплюється для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, а хто - до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.
Зазначає, що Апарат не є роботодавцем для помічників-консультантів народних депутатів України, відтак не може здійснювати виплату заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та інше. Вказує, що відповідач лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачкою та її роботодавцем - народним депутатом України VIII скликання ОСОБА_3 .
Звертає увагу, що при звільненні ОСОБА_1 відповідно до розрахункового листа нараховано 54 373,81 гривень, тобто проведено повний розрахунок в межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_3 . У зв`язку із використанням цього фонду ОСОБА_3 , виплатити компенсацію за 122 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки у сумі 129 650,62 гривень не убачалось за можливе.
Вказує, що позивачку звільнено 29 серпня 2019 року. Із заявою про надання інформації про кількість днів невикористаної відпустки позивачка звернулась лише 26 січня 2021 року. Уважає, що у цьому випадку відсутні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України.
Мотивуючи наведеним, просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
В судове засідання позивачка не з`явилась. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Причин неявки не повідомляла.
Від представника відповідача - ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності у зв`язку із зайнятістю в іншому процесі. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились.
Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що жодних належних та допустимих доказів факту невиплати компенсації за невикористані 122 календарних дні щорічної основної відпустки позивачем суду не надано.
Суд зазначив, що позивачкою до позовної заяви надано виключно довідку № 20-20/599 від 06 липня 2021 року, з якої убачається, що ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України 8 скликання ОСОБА_3 з 07 серпня 2015 року по 29 серпня 2019 року без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи позивач не використала 122 календарних дні щорічної основної відпустки, а також довідку по зарплаті від 05 лютого 2021 року, в якій вказано заробіток останньої за період з серпня 2018 по липень 2019 років.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.
З матеріалів справи установлено, згідно довідки №20-20/599 від 06 липня 2021 року ОСОБА_1 з 07 серпня 2015 року по 29 серпня 2019 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 без поширення дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 122 календарних дні щорічної основної відпустки (а.с. 10).
З 09 вересня 2019 року працює на посаді помічника-консультанта народного депутата України Шинкаренка І.А. (патронатна служба) (а.с.10).
Згідно даних довідки по заробітній платі убачається, що ОСОБА_1 , помічнику-консультанту народного депутата, за період з серпня 2018 року по липень 2019 року нараховано 376 200,00 гривень (а.с.16).
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до норм трудового законодавства саме на роботодавця покладається обов`язок доведення факту здійснення усіх належних працівникові виплат, зокрема при його звільненні.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та помилково вказав, що позивачкою не надано доказів на підтвердження позовних вимог.
В ході апеляційного перегляду відповідачем надано докази, які колегія суддів приймає, ураховуючи, що спір виник з трудових правовідносин та судом першої інстанції за наслідками розгляду справи ухвалено заочне рішення за відсутності представника відповідача без повного з`ясування всіх обставин справи.
Установлено, що розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №7693 від 03 серпня 2015 року ОСОБА_1 з 07 серпня 2015 року зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону Урарїни "Про державну службу" (а.с. 133).
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-к від 27 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Згідно витягу з додатку до вказаного розпорядження ОСОБА_1 має 122 дні невикористаної відпустки.
Відповідно до даних розрахунку компенсації за невикористану відпустку убачається, що позивачка має 122 дні невикористаної відпустки, що в перерахунку становить 129 650,62 гривень (а.с. 150).
З даних листа заступника Керівника апарату Верховної Ради України Ю.Ханіка убачається, що на момент звільнення економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_3 було недостатньо для виплати компенсації за 122 календарних дні невикористаної основної щорічної відпустки в повному обсязі, а саме 129 650,62 гривень.
Таким чином, установлено, що за час роботи у Апараті Верховної Ради України без поширення дії Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 не виплачено компенсацію за 122 дні невикористаної відпустки, та таке відповідачем підтверджено і не спростовано.
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Частиною 1 статті 23 Кодексу законів про працю трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини 7 статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України (далі - Положення) помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Відповідно до частини 2 Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно статей 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що саме на Апарат Верховної Ради України покладені повноваження як кадрового так і фінансового забезпечення прикріплених помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі. Тобто, саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (не виплату) їх місячного фонду заробітної плати, яка не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16.
Відповідно до пункту 1 статті 4.4 Положення про помічника-консультанта народного депутата України помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
Згідно з частиною 3 статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Положення частин 1, 4 статті 24 Закону України "Про відпустки" кореспондуються із положеннями частин 1,4 статті 83 Кодексу законів про працю України.
Статтею 3 Закону України "Про відпустки" передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
З системного аналізу викладеного убачається, що підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
При цьому, виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону України "Про відпустки" та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Вимоги статті 47 КЗпП України передбачають, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
З матеріалів справи установлено, що позивачкою не використано 122 дні щорічної основної відпустки за періоди роботи на посадах помічника-консультанта народного депутата України без поширення дії Закону України «Про державну службу».
За таких обставин, невикористані позивачкою дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого і перебувала позивачка.
Доводи відповідача в тій частині, що відповідач здійснив розрахунок з позивачкою у повному обсязі в межах фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Вітко А.Л. колегія суддів відхиляє та зазначає про таке.
Виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону №504/96-ВР та КЗпП України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Обмежене фінансування державних органів жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у особи права на отримання гарантованої законом виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, у тому числі з посади помічника-консультанта народного депутата України.
Чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України, чи отримання премій.
За установлених обставин, колегія суддів уважає, що позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 122 календарних дні щорічної основної відпустки за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України без поширення Закону України "Про державну службу" є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції на викладене уваги не звернув, відтак зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Разом з цим, щодо вимог позивачки про зобов`язання Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів вказує про таке.
Згідно положень статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як установлено судом у день звільнення позивача Апаратом Верховної Ради України не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, у зв`язку із чим у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має зокрема встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Приймаючи до уваги те, що станом на час звернення позивача до суду, так і на час ухвалення рішення суду першої інстанції, з позивачкою не проведено остаточного розрахунку, тобто відповідачем не виплачено позивачці грошову компенсацію за невикористані нею 122 календарні дні щорічної основної відпустки, суд позбавлений можливості встановити період затримки (прострочення) належної позивачці виплати, що є однією з умов проведення розрахунку суми компенсації втрати частини доходів.
Відтак, заявлена позивачкою вимога про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток без зазначення періоду та конкретної суми такого заробітку є передчасною та у цьому випадку не є ефективним способом захисту, оскільки не призведене до відновлення порушеного права у визначений законом спосіб.
Доводи відповідача про помилкове відкриття апеляційного провадження з посиланням на те, що апеляційну скаргу зі спливом одного року після ухвалення рішення, апеляційний суд відхиляє, оскільки ухвалою суду від 14 грудня 2023 року апеляційним судом вирішено питання про поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження заочного рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За результатами перегляду справи у суді апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено частково.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет" прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено 2 270,00 гривень.
Відтак, з Апарату Верховної Ради України на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За звернення до суду із апеляційною скаргою підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1362,00 гривень, який слід стягнути з відповідача.
Неправильне застосування норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи відповідно до статті 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення такого змісту.
Позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради Українизадовольнити частково.
Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 122 календарні дні щорічної основної відпустки за період роботи на посадах помічника-консультанта народного депутата України без поширення Закону України "Про державну службу".
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь держави на відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді першої інстанції 908,00 грн.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь держави на відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції 1362,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 28 лютого 2024 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді М.В. Мережко
В.В. Соколова
