Постанова
Іменем України
01 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 757/24445/21-ц
провадження № 61-9163св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., від 17 серпня 2022 року, і виходив із наступного.
Історія справи
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив суд визнати його батьком малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язати
ОСОБА_2 звернутися до компетентних органів і здійснити усі необхідні дії для внесення змін до усіх документів дитини, які видані на території Сполучених Штатів Америки та України, направлені на зміну прізвища дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » та внесення відомостей про батька ОСОБА_1 , громадянина Сполучених Штатів Америки, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 батьком малолітнього ОСОБА_5 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 у медичному центрі «Провіденс Тарзана» міста Тарзана округу Лос-Анжелес штат Каліфорнія Сполучених Штатів Америки.
Зобов`язано ОСОБА_2 звернутися до компетентних органів та здійснити всі необхідні дії для внесення змін до усіх документів дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які видані на території Сполучених Штатів Америки та України, зокрема але не виключно, свідоцтва про народження дитини, паспортних документів дитини, направлених на зміну прізвища дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » та внесення відомостей про батька ОСОБА_1 , громадянина Сполучених Штатів Америки, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України.
Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позов, а саме 454, 00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454, 00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог, з огляду на участь позивача у житті дитини, результатe тесту на батьківство, а також визнання відповідачкою позовних вимог.
Зазначене рішення оскаржив в апеляційному порядку ОСОБА_8 , який не брав участі у справі, однак посилався на те, що указане рішення суду порушує його права, свободи та законні інтереси та є таким, що ухвалене без належного дослідження обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказував, що оскаржуване рішення стосується його особистих немайнових прав, законних інтересів та батьківських обов`язків по відношенню до малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який насправді є саме його сином.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та про внесення змін до запису про батька дитини.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розгляд цієї справи помилково проведено без участі ОСОБА_9 , який вважає себе батьком дитини та який до розгляду цієї справи ініціював інший судовий спір щодо дитини, а незалучення ОСОБА_9 до участі у справі порушує його права та інтереси, ставить під загрозу реалізацію ним права на пред`явлення позову про визнання батьківства.
Короткий зміст заяви про розподіл судових витрат
01 серпня 2022 року представник ОСОБА_9 - ОСОБА_11 звернулася до Київського апеляційного суду із заявою про стягнення судових витрат, у якій просила стягнути з позивача на користь ОСОБА_9 понесені у цій справі судові витрати, які складаються із витрат по сплаті судового збору у розмірі
1 362,00 грн, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 808,00 євро, що еквівалентно 141 369,71 грн, а також інших судових витрат, понесених при розгляді справи, в розмірі 981,21 євро, що еквівалентно 31 105,56 грн.
На обґрунтування поданої заяви в частині розміру витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_9 - ОСОБА_11 надала копію договору про надання правової допомоги від 01 вересня 2020 року
№ 3532/01-2020, довідку щодо розміру погодинних ставок фахівців Адвокатського об`єднання «Юридична фірма «Астерс», звіт про надані юридичні послуги та понесені витрати від 28 липня 2022 року (клієнт ОСОБА_8 , справа № 757/24445/21-ц) на суму 3 808,00 євро, рахунок на сплату послуг юридичного супроводу у справі № 757/24445/21-ц.
В частині вимог про відшкодування інших судових витрат у справі представник ОСОБА_9 - ОСОБА_11 зазначила про витрати на придбання авіаквитків для прибуття ОСОБА_9 до України з метою участі у проведенні судової молекулярно-генетичної експертизи на загальну суму 298,50 євро, а також вартість проживання ОСОБА_9 в готелі у розмірі 682,71 євро.
Стислий виклад заперечень проти заяви про розподіл судових витрат
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_12 заперечував проти задоволення заяви представника ОСОБА_9 - ОСОБА_11 в частині стягнення з нього витрат на правничу допомогу у розмірі 3 808,00 євро та інших судових витрат у розмірі 981,21 євро. В частині розподілу судового збору, сплаченого ОСОБА_13 за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362,00 грн, позивач не заперечував.
Заперечуючи проти задоволення вимог ОСОБА_9 про стягнення витрат на правничу допомогу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилався на недоведеність належними доказами таких витрат, а також їх необґрунтований розмір. Вважав заявлений розмір витрат на правничу допомогу завищеним , не співмірним із складністю справи та виконаними адвокатами роботами. Зосереджував також увагу на тому, що частина суми стосується юридичного супроводу при проведенні експертизи у справі, яка фактично не була проведена та у проведенні якої не було необхідності, з огляду на те, що судове рішення апеляційного суду було ухвалене за відсутності цього доказу.
Короткий зміст судового рішення
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня
2022 року заяву представника ОСОБА_9 - ОСОБА_11 про стягнення судових витрат задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі
1 362,00 грн, професійної правничої допомоги у розмірі 2 808,00 євро, що еквівалентно 104 245,36 грн.
У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.
Ухвалюючи додаткове судове рішення про розподіл судових витрат у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на користь ОСОБА_9 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги, а також витрати на правничу допомогу у розмірі, еквівалентному 2 808,00 євро, які суд вважав співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, а також такими, що відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, пропорційними до предмета спору та доведеними.
Відмовивши у відшкодуванні інших судових витрат (на проїзд та проживання), апеляційний суд вважав їх необґрунтованими, оскільки заявником не доведено їх необхідності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
17 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду
від 17 серпня 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким заяву
ОСОБА_9 про стягнення судових витрат задовольнити частково, стягнути на користь ОСОБА_9 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 362,00 грн, а у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 рокуу справі № 922/445/19, та постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 01 червня 2018 року у справі № 904/8478/16, від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, від 19 лютого 2019 року у справі № 917/1071/18, від 12 березня 2020 року у справі № 904/1878/19, від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на те, що витрати ОСОБА_9 на правничу допомогу не є достатнім чином обґрунтованими та документально підтвердженими. Особа, яка подала касаційну скаргу, зосереджує увагу на тому, що наданий звіт про юридичні послуги не містить ні печатки, ні підпису уповноваженої особи, розмір витрат є втричі більшим від попереднього розрахунку, при цьому з наданих документів неможливо встановити чи були прийняті та оплачені ОСОБА_13 зазначені послуги.
Посилається заявник також на участь двох адвокатів у одному судовому засіданні, на невідповідність заявлених до відшкодування витрат принципам розумної необхідності, співмірності зі складністю справи, ринковими цінами та фінансовим станом обох сторін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/24445/21-ц за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року.
05 жовтня 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 757/24445/21-ц.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
07 жовтня 2022 року представник ОСОБА_9 - ОСОБА_10 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову Київського апеляційного суду
від 17 серпня 2022 року - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що оскаржене судове рішення апеляційного суду ухвалене з правильним застосуванням норм процесуального права, а касаційна скарга є необґрунтованою, зводиться до переоцінки доказів.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Встановивши, що судовим рішенням апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_9 , скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд за заявою особи, яка подала апеляційну скаргу, здійснив розподіл судових витрат у справі в порядку статей 141, 270 ЦПК України.
Касаційна скарга стосується лише вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не містить доводів про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в частині вирішення питання про стягнення сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги чи відмову у відшкодуванні витрат на переїзд та проживання, а тому в силу положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає справу лише в частині розподілу витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання позивача до утримання від подання необґрунтованого позову, а сторін - до досудового вирішення спору.
У частинах першій, другій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У відповідності до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_13 при розгляді цієї справи, суд апеляційної інстанції провів належну правову оцінку наданих на підтвердження понесених таких витрат доказів у їх сукупності, врахував визначений договором порядок визначення гонорару, оцінив обсяг наданих послуг та їх необхідність, а також співмірність вартості послуг із складністю справи і змістом цих послуг, та дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування на користь ОСОБА_9 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2 808,00 євро, що еквівалентно 104 245,36 грн.
Зменшуючи розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу (з 3 808,00 євро до 2 808,00 євро), суд апеляційної інстанції врахував зазначені вище принципи розумності й реальності судових витрат у справі та з огляду на не проведення у межах розгляду цієї справи судової експертизи та не застосування наслідків ухилення від її участі при вирішенні справи по суті, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу в частині, пов`язаній із проведенням експертизи.
При цьому судом апеляційної інстанції належним чином обґрунтовано висновок щодо співмірності суми стягнутих судових витрат на правничу допомогу зі складністю цієї справи та наданим адвокатами обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, а також надано відповідь на всі заперечення позивача щодо заявленого ОСОБА_13 до відшкодування розміру таких витрат.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом принципів розумності та співмірності, неврахування фінансового стану обох сторін, колегія суддів вважає необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції врахував умови договору про надання правової допомоги від 01 вересня 2020 року (зокрема щодо погодинної оплати послуг адвокатів), проаналізував обсяг виконаної адвокатами протягом року роботи та зменшив суму витрат на правничу допомогу з підстав її не співмірності з обсягом фактично виконаних робіт при розгляді справи.
Врахувавши незалучення до участі у справі ОСОБА_9 , який вважає себе батьком дитини, є громадянином Франції і на час розгляду цієї справи ініціював інший судовий спір щодо дитини у Верховному Суді Штату Каліфорнія Сполучених Штатів Америки, про що відповідачці було відомо, взявши до уваги значення цієї справи для особи, яка подала апеляційну скаргу, а також для позивача, який є громадянином Сполучених Штатів Америки, колегія суддів вважає висновок апеляційного суду щодо визначення розміру витрат на правничу допомогу обґрунтованим.
Відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Посилання касаційної скарги щодо невідповідності висновків апеляційного суду висновкам Верховного Суду України і Великої Палати Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є необґрунтованими. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович
