Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 757/230/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Бакуліна С.В., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А
та представників:
позивача - Король Д. В.
відповідача - Раєцький А. О.
третьої особи - Дацко Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (головуючий суддя - Сітайло Л. Г., судді - Буравльов С. І., Шапран В. В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 (суддя - Пукшин Л. Г.)
у справі № 757/230/20
за позовом ОСОБА_1
до Федерації велосипедного спорту України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2
про визнання неправомірними та скасування рішень позачергової Конференції ФВСУ від 20.08.2019
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Федерації велосипедного спорту України про визнання неправомірними та скасування рішень позачергової Конференції Федерації від 20.08.2019, оформлених протоколом від 20.08.2019 №3.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняття рішень позачергової Конференції Федерації від 20.08.2019, оформлених протоколом від 20.08.2019 №3, відбулися з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивач, який мав бути делегатом на позачерговій Конференції за посадою, не був обізнаний про місце, дату та час її проведення, порядком денним, а тому не зміг взяти у ній участі, чим було порушено його права та законні інтереси. Крім того, позивач зазначає, що зі змісту протоколу та реєстру до нього, на Конференції були присутні представники окремих юридичних осіб, які не є членами Федерації та статутні документи яких не передбачають право таких осіб висувати делегатів на позачергову Конференцію Федерації та брати у ній участь. Більшість делегатів, за твердженнями позивача, є фізичними особами та не були членами Федерації, а отже не мали права бути обраними делегатами. Позивач зауважує, що зі змісту протоколу від 20.08.2019 вбачається, що було прийнято рішення припинити повноваження президента ОСОБА_1 відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України, приписи якої не можуть бути підставою для припинення повноважень Президента Федерації, строк повноважень якого ще не сплинув (спливав у 2023 році), а отже рішення про припинення повноважень Президента належним чином не обґрунтовано та не вмотивовано.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у задоволенні позову відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що доводи ОСОБА_1 , покладені в основу позовних вимог не знайшли свого підтвердження та є такими, що спростовуються представленими суду документами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
5. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
6. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1, 8, 36, 55, 92 Конституції України, статей 1, 3, 11, 13, 19 Закону України "Про громадські об`єднання", статті 20 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", статей 15, 16, 99 Цивільного кодексу України, а також доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
7. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
Позиція інших учасників справи
8. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
9. Третя особа подала відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
10. 13.05.1998 створено та зареєстровано громадську організацію Федерація велосипедного спорту України.
11. 20.07.2018 на засіданні позачергової Конференції Федерації прийняте рішення про обрання на посаду президента Федерації ОСОБА_1 , терміном на 4 роки, оформлене протоколом № 7.
12. У подальшому, 10.07.2019 першим Віце-Президентом Федерації скликано засідання Президії Федерації на 12.07.2019, у зв`язку з отриманою скаргою від члена Федерації, ОСОБА_3 з приводу дій Президента Федерації ОСОБА_1 стосовно висловлювань останнього на адресу спортсменки ОСОБА_5.
13. 12.07.2019 на засіданні Президії Федерації прийнято рішення про визнання дій ОСОБА_1 такими, що порушують статут, та є несумісними з членством в Федерації і посадою Президента Федерації, а також вирішено скликати позачергову Конференцію членів Федерації, яку призначити на 20.08.2019. Вказане рішення оформлено відповідним протоколом, копія якого наявна в матеріалах справи.
14. 20.08.2019 на засіданні позачергової Конференції громадської організації "Федерації велосипедного спорту України" прийнято рішення про визнання роботи ОСОБА_1 , як Президента Федерації, незадовільною та про припинення повноважень Президента ОСОБА_1 з 20.08.2019, відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вказане рішення оформлено протоколом № 3, копія якого наявна у матеріалах справи.
Позиція Верховного Суду
15. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
16. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
17. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
18. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст.16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
19. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
20. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
21. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
22. Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
23. У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
24. Позивач у позові просить визнати неправомірним та скасувати рішення позачергової Конференції Федерації велосипедного спорту України від 20.08.2019, оформленого протоколом від 20.08.2019 № 3, за яким було припинено його повноваження, як Президента Федерації з 20.08.2019, відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України.
25. У статті 20 ГПК України визначений перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Відповідно до частини першої зазначеної статті Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
26. За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.
27. Згідно зі статтею 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
28. Відповідно до частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є зокрема господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
29. Згідно зі статтею 80 та частиною першою статті 83 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах - встановлених законом.
30. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 112 ГК України підприємством об`єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об`єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.
Підприємство об`єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.
31. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
32. Спірні у цій справі правовідносини виникли між фізичною особою - ОСОБА_1 та громадською організацією Федерації велосипедного спорту України щодо оскарження рішення керівного органу зазначеної громадської організації - позачергової конференції, оформленого протоколом від 20.08.2019 № 3.
33. Згідно з частинами першою та третьою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
34. Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначається Законом України "Про громадські об`єднання".
35. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання" громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
36. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п`ята статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання").
37. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про громадські об`єднання" чинність цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.
38. У статті 3 Закону України "Про громадські об`єднання" передбачені принципи утворення і діяльності громадського об`єднання.
39. Одним із таких принципів є відсутність майнового інтересу, який передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи) (частина шоста статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання»).
40. Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.
41. Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.
42. У статті 11 Закону України "Про громадські об`єднання" визначено, що статут громадського об`єднання має містити відомості про, зокрема, порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об`єднанні, права та обов`язки його членів (учасників); повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі - керівні органи) громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи); періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об`єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв`язку тощо.
43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 1.1 статуту громадської організації "Федерації велосипедного спорту України" у редакції, затвердженій черговим засіданням конференції Федерації від 20.11.2015 (далі - Статут), визначено, що Федерація є всеукраїнською громадською організацією спортивної спрямованості, яка об`єднує спортсменів, тренерів, суддів, інших фахівців в досягненні мети і завдань, передбачених цим Статутом.
44. Відповідно до пункту 1.2 Статуту, Федерація діє на засадах добровільності, спільності інтересів, рівноправності її членів (учасників), самоврядування, законності та гласності, обов`язковості виконання рішень, прийнятих згідно зі Статутом.
45. Згідно з пунктом 1.3 Статуту, Федерація є всеукраїнською громадською організацією зі статусом юридичної особи, діяльність якої поширюється на територію всієї України. Федерація створена та здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України "Про громадські об`єднання" та "Про фізичну культуру і спорт", інших законів та нормативно-правових актів України, а також цього Статуту.
46. Пунктом 4.3 Статуту встановлено, що Федерація будується на засадах індивідуального членства. Кожен член Федерації може брати участь в засіданнях Конференції.
47. Так стосовно доводів позивача про те, що його неналежним чином було повідомлено про позачергову Конференцію Федерації 20.08.2019 суди першої і апеляційної інстанцій встановили, що 12.07.2019 на засіданні Президії Федерації прийнято рішення про скликання позачергової Конференції членів Федерації, яку призначити на 20.08.2019.
48. Зі змісту рішення позачергової Конференції Федерації від 20.08.2019, оформленого відповідним протоколом, вбачається, що на засіданні був присутній представник ОСОБА_1 - адвокат Король Дмитро Володимирович, який на підтвердження своїх повноважень надав ордер та договір на надання правової допомоги. При цьому суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів розірвання договору на надання правової допомоги та відкликання ордеру ОСОБА_1 станом на 12.07.2019.
49. Враховуючи приписи статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 був повідомлений про позачергову Конференцію Федерації через свого адвоката на засіданні Президії 12.07.2019.
50. Крім цього суди встановили, що 19.07.2019 Президія Федерації направила до обласних федерацій велосипедного спорту електронні листи з повідомленням про проведення позачергової Конференції з зазначенням дати, місця та порядку денного Конференції 20.08.2019, що підтверджується матеріалами справи. Також, з метою інформування, повідомлення про проведення Конференції також було опубліковане в № НОМЕР_1 газети "Урядовий кур`єр" від ІНФОРМАЦІЯ_3 та на сторінці Першого віце-президента Федерації ОСОБА_2 у мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_1 та повторно ІНФОРМАЦІЯ_2.
51. Також суди встановили, що зі спірного рішення, оформленого протоколом № 3 від 20.08.2019, вбачається, що ОСОБА_1 був обізнаний про позачергову Конференцію, оскільки заявив клопотання про її перенесення, що підтверджується зафіксованими в протоколі репліками ОСОБА_2, а саме: "…заяви президента ОСОБА_1 про перенесення засідання Конференції не можна вважати законними, оскільки…".
52. З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач був обізнаний про дату, місце проведення та порядок денний позачергової Конференції Федерації велосипедного спорту України 20.08.2019. При цьому, доводи касаційної скарги наведеного висновку не спростовують.
53. Разом з цим, щодо повноважень делегатів, які взяли участь у позачерговій Конференції Федерації та наявності кворуму на ній, суди попередніх інстанції встановили наступне.
54. Відповідно до пункту 5.11.1 Статуту Федерація може мати відокремлені підрозділи, з якими Федерація взаємодіє (будує відносини, стосунки) на договірних засадах.
55. Згідно з пунктом 5.11.2 Статуту, відокремлені підрозділи створюються на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць (області України, АРК, міста Київ та Севастополь), за місцем навчання, роботи, інтересів громадян і об`єднувати тих членів Федерації, які вирішують реалізовувати свої права та обов`язки через відповідний відокремлений підрозділ у встановленому законодавством порядку.
56. За змістом пункту 5.11.3 Статуту, відокремлені підрозділи у своїй діяльності керуються вимогами чинного законодавства України, цим Статутом, своїм Статутом або Положенням, які приймаються їхніми вищими керівними органами у встановленому законодавством порядку. Статут (Положення) відокремленого підрозділу не можуть суперечити законодавству України та цьому Статуту.
57. Як зазначено в Статуті, члени Федерації реалізують своє членство у Федерації через діяльність таких територіальних підрозділів. Кожен підрозділ мав обрати свого делегата на Конференцію через засідання відповідних органів управління, згідно з положенням своїх статутів чи положень про відокремлений підрозділ. Таким чином забезпечується представництво членів Федерації з усієї України для участі в Конференціях Федерації.
58. Суди встановили, що Президія надіслала запрошення на Конференцію двадцяти двом територіальним підрозділам конференції. У Конференції взяли участь делегати від таких територіальних підрозділів: Рівненська обласна Федерація велоспорту - делегат ОСОБА_6; Громадська організація "Федерація велосипедистів Харківської області" - делегат ОСОБА_7; Федерація велосипедного спорту Хмельницької області - делегат ОСОБА_8; Чернівецька федерація велосипедного спорту - делегат ОСОБА_9; Федерація велосипедного спорту Миколаївської області - делегат ОСОБА_10; Федерація велосипедного спорту Вінницької області - делегат ОСОБА_11; Федерація велосипедного спорту Херсонської області - делегат ОСОБА_12; Федерація велосипедного спорту Чернігівської області - делегат ОСОБА_13; Федерація велосипедного спорту Запорізької області - делегат ОСОБА_14; Львівська обласна федерація велосипедного спорту - делегат ОСОБА_15; Тернопільський осередок громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" - делегат ОСОБА_16.
59. При цьому, суди відхилили доводи позивача про те, що більшість делегатів - фізичних осіб не були членами Федерації та не мали права бути обраними делегатами, а на Конференції були присутні представники окремих юридичних осіб, які не є членами Федерації та статутні документи яких не передбачають право таких осіб висувати делегатів на позачергову Конференцію Федерації та брати у ній участь, а отже Конференція була проведена з численними порушеннями без наявності кворуму.
60. Разом з цим, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 5.2.7 Статуту Федерації, за рішенням простої більшості голосів делегатів Конференції голосування може бути як таємним, так і відкритим.
61. Відповідно до пункту 5.2.8 Статуту рішення приймаються простою більшістю голосів присутніх делегатів, окрім окремих питань (щодо ліквідації, реорганізації Федерації тощо), визначених положеннями даного Статуту. У разі рівності голосів визначальним є голос Президента Федерації.
62. З огляду на викладене суди дійшли правильного висновку про те, що відповідно до положень Статуту Федерації кворум для участі та голосуванні на Конференції не передбачений.
63. Також, суди відхилили доводи позивача про відсутність повноважень у делегатів бути присутніми на позачерговій Конференції Федерації 20.08.2019 та приймати відповідні рішення шляхом голосування, зазначивши, що члени територіального підрозділу, як члени Федерації мають права для представництва у Федерації за змістом і метою діяльності такого територіального осередку.
64. Так, суди зазначили, що рішення про делегування на позачергову конференцію Федерації 20.08.2019 виконавчого директора Федерації велосипедного спорту Миколаївської області оформлене протоколом № 1 Ради Громадської організації "Федерація велосипедного спорту Миколаївської області" (далі - ГО "ФВСМО") 27.07.2019. Згідно з пунктом 4.2 Статуту ГО "ФВСМО" Рада Федерації є вищим керівним органом, в період між Загальними зборами Федерації. Відповідно до пункту 4.2.4.11 Статуту ГО "ФВСМО" Рада Федерації розглядає інші питання, що не суперечать меті та цілям діяльності ГО "ФВСМО" та ухвалює відповідні рішення. Згідно з пунктом 2.1 Статуту ГО "ФВСМО" метою Федерації є сприяння розвитку велосипедного спорту на території Миколаївської області, здійснення захисту інтересів своїх членів. Відтак, суди дійшли висновку, що участь делегата від Федерації Миколаївської області у всеукраїнській позачерговій Конференції Федерації велосипедного спорту України є саме таким випадком захисту інтересів членів Федерації.
65. Разом з цим, суди встановили, що відповідно до Протоколу № 1 позачергової Конференції Федерації велоспорту Волинської області "Велоспринт" від 17.08.2019 делегатом обрано ОСОБА_17, проте участь у Конференції брав ОСОБА_18. Суди зазначили, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 є керівником Федерації велоспорту Волинської області "Велоспринт" та уповноважений представляти Федерацію у правовідносинах з третіми особами, та має право вчиняти дії від імені Федерації без довіреності. Вказані обставини, за висновками судів попередніх інстанцій спростовують доводи позивача про відсутність повноважень зазначеного делегата.
66. Стосовно доводів нелегітимності обрання делегата Федерації велосипедного спорту Херсонської області (ФВСХО), яку згідно з протоколом виконавчого комітету від 21.07.2019 № 4 представляв голова Федерації ОСОБА_19. суди зазначили, що рішення про делегування на позачергову конференцію Федерації велосипедного спорту України 20.08.2019 виконавчого директора ОСОБА_19. оформлено Протоколом засідання виконавчого комітету ФВСХО від 21.07.2019. При цьому суди встановили, що згідно з пунктом 5.11 Статуту ГО "ФВСХО" постійно діючим органом Федерації, в період між Конференціями, є Виконком Федерації, очолюваний головою Федерації. Згідно з пунктом 5.17 Статуту Виконком Федерації розглядає та приймає рішення з інших питань, що не належать до виключної компетенції або інших керівних органів згідно зі Статутом. Разом з тим у пункті 5.8, який визначає виключну компетенцію Конференції, відсутні вказівки на те, що делегування представників на Конференцію Федерації відноситься до виключної компетенції Конференції. Те ж стосується компетенції інших керівних органів ФВСХО. Крім того, згідно з пунктом 5.23 Статуту Голова ФВСХО представляє федерацію в усіх підприємства, установах організаціях та перед фізичними особами. Відтак, суди дійшли висновку про те, що Голова ГО "Федерація велосипедного спорту Херсонської області" Андрій Кутасов, як член Федерації був легітимним делегатом ФВСХО на позачерговій Конференції 20.08.2019.
67. Щодо легітимності делегата від Федерації велосипедного спорту Хмельницької області - ОСОБА_20 суди зазначили, що пунктом 1.1 Статуту передбачено, що Федерація велосипедного спорту Хмельницької області є об`єднанням громадян та регулює взаємовідносини членів Федерації велосипедного спорту Хмельницької області. Захист інтересів членів Федерації велосипедного спорту Хмельницької області включає у себе представлення делегатів на Конференцію загальнонаціонального рівня, а тому наявність протоколу від 12.08.2019 № 3 засідання президії Федерації велосипедного спорту Хмельницької області є належним доказом засвідчення факту наявності повноважень у делегата.
68. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.
69. Як встановлено судами попередніх інстанцій 20.08.2019 на засіданні позачергової Конференції громадської організації "Федерації велосипедного спорту України" прийнято рішення про визнання роботи ОСОБА_1 , як Президента Федерації, незадовільною та про припинення повноважень Президента ОСОБА_1 з 20.08.2019, відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України.
За результатами обговорення по першому питанню порядку денного Конференції 20.08.2019 одноголосно вирішено визнати діяльність ОСОБА_1 , як Президента Федерації, незадовільною, причиною чого була поведінка останнього відносно інших членів Федерації, третіх осіб та відсутності розвитку велоспорту за його президентства. З цього питання були наведені мотиви та відповідні обґрунтування.
Другим питанням в порядку денному було обговорення рішення Президії Федерації від 12.07.2019, підставою скликання якої була неетична поведінка позивача стосовно спортсменки ОСОБА_5.
Третім питанням порядку денного було припинення повноважень ОСОБА_1 , як Президента Федерації.
70. Частиною першою статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
71. Суди попередніх інстанцій установили, що пунктом 5.1 Статуту Федерації визначено, що органами управління Федерації є: Конференція; Президія; Президент; Перший віце-президент; Дирекція; Ревізійна комісія.
72. За змістом пункту 3.1 Статуту Федерації, основною метою діяльності Федерації є сприяння розвитку видів велосипедного спорту в Україні, підвищенню ролі фізичної культури та спорту у всебічному та гармонійному розвитку особистості, зміцненню здоров`я громадян, формуванню та пропагуванню здорового способу життя, фізичного та духовного розвитку як своїх членів, так і всього населення України; сприяння розвитку велосипедного спорту в Україні в цілому і захист законних прав та інтересів кожного окремого члена Федерації, а також сприяння утвердженню міжнародного авторитету України, як велосипедної держави у світовому співтоваристві.
73. Президент Федерації забезпечує дотримання Статуту Федерації у її практичній діяльності, вирішує питання морального та матеріального заохочення, соціального захисту членів Федерації (пункт 5.4.6 Статуту).
74. Відповідно до пункту 5.2.6 Статуту Федерації, рішення Конференції приймаються шляхом голосування. Кожен з присутніх делегатів на Конференції має право одного голосу. Рішення приймаються простою більшістю голосів присутніх делегатів, крім окремих питань (щодо ліквідації, реорганізації Федерації тощо), визначених положенням даного Статуту. Рішення Конференції оформлюються протоколом, який підписується Головуючим та секретарем.
75. Місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що Із наданої копії протоколу Конференції № 3 від 20.08.2019 вбачається, що делегати одноголосно визнали діяльність позивача незадовільною, що і було підставою припинення його повноважень президента.
76. Відповідно до статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (ч.1). Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу (ч.2). Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (ч.3). Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо (ч.4).
77. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
78. У рішенні Конституційного Суду України від 12.01.2010 № 1-рп/2010 зазначено, що зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.
79. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, а також предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
80. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством (президією). Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
81. З огляду на викладене припинення повноважень Президента Федерації велосипедного спорту України ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
82. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством.
83. Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо порушення прав позивача, зокрема, права на зайняття посади президента федерації, має значення не наявність підстав для припинення повноважень посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.
84. З огляду на наведене Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення позачергової Конференції Федерації велосипедного спорту України від 20.08.2019, оформлені протоколом від 20.08.2019 № 3, прийняті уповноваженим органом товариства та відповідають вимогам чинного цивільного законодавства і статуту Федерації.
85. Разом з цим, у контексті доводів касаційної скарги стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
86. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
87. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
88. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
89. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України стосовно необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування статей 1, 8, 36, 55, 92 Конституції України, статей 1, 3, 11, 13, 19 Закону України "Про громадські об`єднання", статті 20 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", статей 15, 16, 99 Цивільного кодексу України, а також доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволенні позову.
90. Колегія суддів також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
91. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
92. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються суто декларативними, необґрунтованими та відхиляються.
93. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.
94. Щодо інших заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
95. Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
96. У свою чергу, у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України (на нього посилається скаржник у касаційній скарзі) вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
97. Таким чином, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
98. За таких обставин, оскільки Судом визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України вже визнана необґрунтованою, тому і підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України у Суду також відсутні.
99. Щодо іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.
100. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.
101. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
102. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.
103. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.
104. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи
105. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
106. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).
107. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
108. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
109. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
110. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
111. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
112. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
113. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
114. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.
Розподіл судових витрат
115. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 у справі № 757/230/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді С. В. Бакуліна
О. О. Мамалуй
