ПОСТАНОВА
Іменем України
19 вересня 2019 року
Київ
справа №756/8323/16-а
адміністративне провадження №К/9901/11523/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року (суддя - Белоконна І.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року (колегія суддів: Мєзєнцев Є.І., Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними; зобов`язання встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року , залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року, позов задоволено повністю.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними.
Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» немає. Документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 18.04.1994 року Державною адміністрацією м. Києва, вкладкою до посвідчення НОМЕР_2 підтверджується статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
ОСОБА_1 відповідно до довідки № 078827 є непрацездатним, 2 група інвалідності безстроково, причина інвалідності - профзахворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до запису у трудовій книжці, ОСОБА_1 03.06.1982 року був переведений старшим інженером управління реактором в реакторному цеху №2 (РЦ-2) Чорнобильської АЕС.
Довідкою, виданою Чорнобильською АЕС, підтверджується робота позивача за графіком - перебування ним 26.04.1986 року на робочому місці, роботи та оплати праці.
Відповідно до Акту №44 про нещасний випадок на виробництві встановлено, що нещасний випадок мав місце на Чорнобильській АЕС (255614 м. Прип`ять Київської області) з ОСОБА_1 таб. № 0601, працюючого старшим інженером управління реактором в реакторному цеху №2 (РЦ-2) при обслуговуванні обладнання 3 блоку, стався нещасний випадок о 1:23 год. 26.04.1986 року.
Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та їх професійного характеру від 06.09.1990 року встановлено діагноз - вегето-судинна дистонія змішаного типу, захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Довідкою від 06.07.1990 року №3548 Чорнобильської АЕС підтверджено, що ОСОБА_1 був зайнятий на роботах, передбачених Постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 29.12.1987 року № 1497-378 та постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 05.06.1986 року з 26.04.1986 року по 27.04.1986 року.
Позивач звернувся до УПСЗН Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою щодо встановлення йому статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни.
Листом від 21.06.2016 відповідач відмовив позивачу з посиланням на те, що відсутнє документальне підтвердження залучення його особисто до формування цивільної оборони згідно з наказом чи розпорядженням, а тому за таких обставин відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни.
Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідним посвідченням, працював в день аварії старшим інженером управління реактором на ЧАЕС, а відтак позивач автоматично був залучений до складу формувань цивільної оборони Чорнобильської АЕС на підставі наказу № 19.04.1985 року №2с «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони».
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Суди попередніх інстанцій встановлено, що наказом ЧАЕС № 19.04.1985 року №2с «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони» встановлено п.2: для організації виконання задач по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань цивільної оборони та керування ними при проведенні рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт утворити служби цивільної оборони ЧАЕС. П.7 - утворити формування цивільної оборони. П.7.1 - спеціальне формування - 600 осіб від підрозділів у відповідності з табелем. Означений наказ завірений державними печатками ЧАЕС, управління з питань НС та ЦЗН №1 Київської облдержадміністрації, а також режимно-секретним підрозділом Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильська АЕС.
Листом від 06.12.1982 року №672с Всесоюзного промислового об`єднання по атомній енергетиці СОЮЗАТОМЕНЕРГО (м. Москва) «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення у випадку аварії на АС» у п.5 роз`яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА, може проводитися персоналом або у складі звичайної цехової структури, або структури цивільної оборони, на розсуд директора АС. Переведення роботи персоналу в структуру цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на АС або введення періоду «Загальної готовності ЦО». Даний лист також завірений режимно-секретним підрозділом ЧАЕС.
Отже, співставляючи факт перебування 26.04.1986 позивача на роботі та наказ № 19.04.1985 року №2с «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони», суди дійшли висновку про автоматичне безальтернативне залучення позивача до ліквідації аварії на ЧАЕС у скалді формування цивільної оборони.
Проте зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, як правильно зазначив відповідач, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Колегія суддів зазначає, що формування Цивільної оборони чисельністю 600 осіб, створеної на ДСП «Чорнобильська АЕС» не свідчить про участь позивача у цьому складі, а висновки судів щодо відсутності однозначної вимоги про обов`язковість видання розпорядчого документу по підприємству про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь саме ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони.
З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає.
Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Отже, за наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 та від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а.
Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити.
Постанову Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук
