Апеляційне провадження № 22-ц/796/1756/2018
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 лютого 2018 року м. Київ
Унікальний номер справи 755/5580/17
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Шахової О.В.( суддя-доповідач), Головачова Я.В., Вербової І.М., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.
сторони:
позивач - ОСОБА_4
відповідач - Приватне підприємство «А.Т.Н.» (далі - ПП «А.Т.Н.»)
треті особи - ОСОБА_5 та ПрАТ "Київський страховий дім",
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «А.Т.Н.», подану його представником КотовоюЮлією Ігорівною
на рішення Дніпрвського районного суду м. Києва, ухвалене 14 грудня 2017 року суддею Чех Н.А. в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва о 17 год. 22 хв.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 8 травня 2015 року біля 17:30 год. ОСОБА_5, під час виконання трудових обов'язків водія ПП "А.Т.Н" керуючи автомобілем марки «Рута 22», д.н.з. НОМЕР_1, допустив зіткнення з автомобілем «Форд», д.н.з. НОМЕР_2, під його керуванням. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.01.2017 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Форд», д.н.з. НОМЕР_2, власником якого є позивач, отримав механічні пошкодження, а йому завдано матеріальну шкоду в розмірі 187 739,03 грн. Окрім цього, ним понесені витрати на проведеної експертизи в сумі - 1 000 грн.,на послуги евакуатора - 600 грн., за перебування автомобіля на штрафному майданчику - 720 грн., які позивач і просив стягнути з відповідача . Також просив стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 80 000 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ПП «А.Т.Н.» на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду - 187 739 грн. 03 коп., вартість Звіту - 1 000 грн., послуги евакуатора - 600 грн., послуги штраф майданчика 720 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представником ПП «А.Т.Н.» - Котовою Ю.І. подано апеляційну скаргу та, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду у частині стягнення з ПП «А.Т.Н.» матеріальної шкоди у розмірі 187 739,03 грн., вартості проведеної експертизи у розмірі 1 000 грн., послуг штраф майданчика у розмірі 720 грн. скасувати та ухвалити у цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення просить залишити без змін.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що судом першої інстанції не враховано, що цивільно-правова відповідальність ПП «А.Т.Н.» як власника транспортного засобу «Рута 22» з д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована згідно полісу АІ 4257474 страховою компанією ПрАТ «Київський страховий дім»,з лімітом відповідальності 50 000 грн.
За таких обставин вважає, що суд першої інстанції мав застосувати до спірних правовідносин норму 1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Таким чином, вважає, що у суду не було достатніх правових підстав для задоволення позову та стягнення саме з підприємства матеріальної шкоди в сумі 187 739,03 грн.
Також, як на підставу для скасування рішення суду в частині стягнення витрат на проведення експертизи та вартості послуг штраф майданчику на те, що суд мав застосувати до спірних правовідносин ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка дає правові підстави для відмови у задоволенні таких вимог, чим порушив вимоги передбачені ст. ст. 79, 86 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення), якими визначено, що витрати на проведення експертизи є судовими витратами і можуть стягуватися з відповідача у разі призначення експертизи судом.
В судовому засіданні представник ПП "А.Т.Н." доводи апеляційної скарги,з підстав в ній викладених підтримала та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечував,просив залишити рішення суду першої інстанції, ухваленого, на його думку, з дотриманням вимог закону.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи .
Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 8 травня 2015 року о 17 год. 00 хвилин у Київській області, м. Вишневе, не перехресті вулиць Святошинська і Жовтнева, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів автомобіля марки «Рута 22», д.н.з. НОМЕР_1, що належить ПП «А.Т.Н.» під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля марки «Форд», д.н.з. НОМЕР_2, що належить ОСОБА_4, під його ж керуванням.
Відповідно до постанови старшого слідчого Києво-Святошинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області про закриття кримінального провадження від 13.06.2016 року, кримінальне провадження ЄРДР № 12015110200001719 закрито, у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.01.2017 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України.
Відповідальність власника транспортного засобу марки «Рута 22», д.н.з. НОМЕР_1, що належить ПП «А.Т.Н.» згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, застраховано відповідно до полісу №АІ/4257471 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ПрАТ «Київський страховий дім» від 05.12.2014 року, строком дії з 00 год. 00 хв. 06.12.2014р. до 5.12.2015р.
12.11.2015р. позивач звернувся до ПрАТ «Київський страховий дім» з повідомленням про подію, що може бути визнана страховою.
Відповідно до Звіту № 334/1 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу: Ford Focus, держ. № НОМЕР_2, складеного 4.12.2015 року ТОВ «Сальватор», вартість матеріального збитку без врахування ВТВ склала 187 739,03 грн.
Як убачається із акту № 334 здачі-прийняття виконаних робіт від 11.01.2016 року, рахунку №334 від 11.01.2016 року, квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» від 14.01.2016 року, позивачем сплачено ТОВ «Сальватор» 1 000,00 грн. за визначення вартості матеріального збитку КТЗ Ford Focus, держ. № НОМЕР_2.
Згідно квитанції №767725 від 08.05.2015 року позивачем сплачено 600,00 грн. за Іоплату послуг евакуатора. Згідно квитанції №767680 від 14.05.2015 року позивачем сплачено 720,00 грн. за оплату послуг перебування автомобіля на штраф-майданчику.
Відповідно до п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної шкоди.
Згідно положень частини 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Згідно ст. 6 вказаного Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Так, 13.10.2016 року позивач звернувся до Страховика із заявою про виплату страхового відшкодування та 20.10.2016 року надав додаткові пояснення.
Відповідно до положень п. 35.1 ст. 35 зазначеного Закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Абзац другий п. 36.2 ст. 36 Закону передбачає, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 згаданого Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Як убачається із листа ПрАТ «Київський страховий дім» вих. № 1869 від 11.11.2016 року, страховиком відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі 37.4.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки з відповідною заявою він звернувся лише 13.10.2016 року, тобто після спливу 1 року з моменту настання ДТП.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, встановивши приведені обставини, вважав, що ПрАТ «Київський страховий дім» у строк, спосіб та в порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було прийнято обґрунтоване рішення про відмову у виплаті позивачу страхового відшкодування.
В той же час, згідно частини 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або тримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом із тим діючим законодавством допускається можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою - якщо законом передбачено такий обов'язок, зокрема страховиком.
Згідно ст.ст. 12, 14 ЦК України, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відповідно до ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції вважав, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди.
Таких висновків суд першої інстанції дійшов після повного, всебічного з'ясування обставин справи, перевірки доводів і заперечень сторін, надання належної правої оцінки зібраним у справі доказів та застосування правових норми, які регулюють дані правовідносини, з огляду на що рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для покладення відповідальності за шкоду заподіяну його працівником не ґрунтуються на матеріалах справи та вимог закону.
Згідно роз'яснень та правових висновків,які містяться в Постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-108 за загальним правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.
Законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".
Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженнямздоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме винний водій.
Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Таким чином, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
За змістом ч.2 ст.1188 ЦК, обов'язок по відшкодуванню шкоди, завданої іншим особам (які не є власниками або володільцями транспортного засобу) покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них (ч.2 ст.1187 ЦК України).
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права,які призвели або могли б призвести до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди та відшкодування витрат на правову допомогу не оскаржено, а відтак його законність, в цій частині, згідно ст.367 ЦПК і не перевіряється.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ :
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «А.Т.Н.», подану його представником КотовоюЮлією Ігорівною без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 09.02.2018 року.
Суддя-доповідач
Судді:
