П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2019 року
м. Київ
справа № 752/18406/16-к
провадження № 51-10309 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
засудженого ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_8 і засудженого на вирок Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року стосовно
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ,)
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року ОСОБА_9 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст.119 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Вироком Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року вирок суду першої інстанції скасовано, ухвалено новий, яким ОСОБА_9 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
За вироком апеляційного суду ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Так, ОСОБА_9 10 серпня 2016 року приблизно о 08.00 на Столичному Шосе, 21, у м.Києві на ґрунті виниклого конфлікту умисно наніс численні удари ОСОБА_10 в голову та по тулубу, заподіявши останньому тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_8 , не погоджуючись із ухваленим стосовно ОСОБА_9 рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_9 з ч. 1 ст.119 на ч. 2 ст. 121 КК України, дійшов помилкового висновку про наявність у останнього прямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою смерть останнього. При цьому вказує на те, що судом при формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, не був врахований висновок експерта, згідно з яким смерть потерпілого настала від падіння, а не від насильницьких дій ОСОБА_9 , а також не встановлено форму вини останнього. Зазначає про те, що поза увагою апеляційного суду залишився правовий висновок Верховного Суду України щодо розмежування складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.119 і ч. 2 ст. 121 КК України.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 , не погоджуючись із ухваленим стосовно нього рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги засуджений мотивував доводами, аналогічними до доводів захисника.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити.
Прокурор, потерпіла та її представник заперечили проти задоволення касаційних скарг та просили залишити без зміни ухвалений стосовно ОСОБА_9 вирок апеляційного суду.
Мотиви Суду
Частиною 2 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України неповнота досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушують питання захисник і засуджений, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Статтею 420 КПК Українивизначено, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначається зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухвалення рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 121 КК України, та кваліфікацію його дій за даною нормою кримінального закону апеляційним судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Той факт, що засуджений ОСОБА_9 умисно заподіяв тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , від яких останній помер, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , експерта ОСОБА_15 , наданими безпосередньо в суді апеляційної інстанції, даними, що містяться у висновку експерта. На думку колегії суддів, висновки суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 2 ст.121 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
З огляду на викладене твердження сторони захисту про те, що судом апеляційної інстанції не встановлено наявності в діях засудженого прямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 121 КК України, є безпідставними.
Такий висновок суду апеляційної інстанції підтверджується сталою судовою практикою, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду у провадженнях №51-6829км18, 51-649км18, 51-2941км18, постановах Верховного Суду України у справах № 5-8кс13, № 5-4кс15,№ 5-25кс15, відповідно до якої розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК України, здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, з об`єктивної сторони характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), необхідно виходити з того, що ознаками суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в прямій, і непрямій формі.
На думку колегії суддів, апеляційний суд з дотриманням вимог статті 404 КПК України ретельно перевірив наявні в матеріалах провадження докази та дійшов вірного висновку про доведеність умислу засудженого на спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, що спричинило смерть останнього, оскільки зазначеними у вироку доказами підтверджено, що ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та бажаючи спричинити потерпілому тілесних ушкоджень, наніс декілька ударів в життєво-важливий орган - голову ОСОБА_10 .
Зазначені у вироку апеляційного суду протиправні дії засудженого ОСОБА_9 знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого, а тому правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд апеляційної інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також дані про його особу, тобто дотримався вимог статей 50, 65-67 КК України.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції при постановленні свого вироку дотримався вимог кримінального закону та розглянув кримінальне провадження у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказували захисник і засуджений у своїх касаційних скаргах, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
постановив:
Касаційні скарги захисника ОСОБА_8 і засудженого залишити без задоволення, а вирок Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року стосовно ОСОБА_9 без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
