Постанова
Іменем України
30 березня 2023 року
місто Київ
справа № 751/7531/20
провадження № 61-10196св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 січня 2022 року, ухвалене суддею Ченцовою С. М., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення вимог просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 650 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 13 червня 2018 року на території Привокзального ринку м. Чернігова ОСОБА_2 , який займає посаду директора цього ринку, наніс ОСОБА_1 декілька ударів руками, завдавши тілесні ушкодження.
З цього приводу позивач звернувся до Чернігівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області
(далі - ЧВП ГУНП в Чернігівській області) із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , за якою відкрито кримінальне провадження, внесене 19 червня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018270010004417.
Постановою слідчого Слідчого відділу ЧВП ГУНП в Чернігівській області 31 липня 2019 року провадження у зазначеній справі було закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування на підставі статей 219 та 284 КПК України.
Позивач повторно звернувся до ЧВП ГУНП в Чернігівській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом заподіяння йому тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , за якою було відкрито кримінальне провадження № 12019270010004271, внесене до ЄРДР 19 липня 2019 року.
За постановою слідчого СВ ЧВП ГУНП в Чернігівській області від 23 липня 2020 року зазначене кримінальне провадження було закрито на підставі статті 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.
ОСОБА_1 вважає, що під час здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях допущена протиправна бездіяльність, яка завдала йому моральну шкоду.
Позивач посилається, що, закриваючи кримінальне провадження за сплином строку досудового розслідування, орган досудового розслідування не виконав покладені на нього завдання з розслідування обставин кримінального правопорушення.
За доводами позивача, незважаючи на те, що досудове розслідування у справі тривало більше двох років, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, відома; інших обставин, які перешкоджали проведенню належного досудового розслідування, немає; за результатами розслідування так і не встановлені обставини справи. У зв`язку з протиправною бездіяльністю слідчих ОСОБА_1 не отримав належного, гарантованого Конституцією України захисту від злочину, він позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди у кримінальному провадженні, безкарність ОСОБА_2 за вчинення ним кримінального правопорушення викликає у позивача психологічні страждання, розчарування та зневіру у справедливість, у можливість держави забезпечити належний правопорядок та захист громадян від протиправних посягань.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ГУНП в Чернігівській області зазначило, що немає жодної підстави, передбаченої статтями 1 та 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», для відшкодування моральної шкоди позивачу та підстав для виникнення права на таке відшкодування. Ухвали слідчого судді про задоволення скарг ОСОБА_1 не містять встановлених статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстав виникнення у позивача права для відшкодування моральної шкоди.
Державна казначейська служба України (далі - Казначейство) подала до суду відзив на позов, в якому просить у його задоволенні відмовити. Зазначила, що згідно зі своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Нормативними актами не передбачено, що Казначейство повинно нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб органів державної влади.
Звертала увагу суду, що дії Казначейства стосовно позивача незаконними не визнано та не ухвалювалося судове рішення щодо визнання незаконними дій органів поліції. Позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та тяжкими фізичними і моральними стражданнями, на які посилається позивач. У зв`язку з наведеним незрозуміло, з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи відшкодування моральної шкоди у розмірі 650 000, 00 грн, та не зазначено доказів, котрими це підтвердив, зазначений розмір відшкодування шкоди є завищеним і не відповідає дійсності.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 26 січня 2022 року Новозаводський районний суд м. Чернігова відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів йому завдана моральна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів та вини відповідачів у заподіянні моральної шкоди, не зазначив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір відшкодування шкоди, та якими доказами це підтверджується, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальних провадженнях, за висновками суду першої інстанції, не є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки самий лише факт надмірної тривалості кримінальних проваджень не є доказом негативних наслідків немайнового характеру, які б свідчили про душевні страждання позивача та завдану моральну шкоду.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 13 вересня 2022 року Чернігівський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 січня 2022 року скасував, ухвалив нове рішення.
Суд частково задовольнив позов ОСОБА_1 , стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000, 00 грн компенсації моральної шкоди.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виснував, що тривале здійснення досудового розслідування кримінальних проваджень від 19 червня 2018 року № 12018270010004417 та від 19 липня 2019 року № 12019270010004271, неодноразове ухвалення необґрунтованих рішень органів досудового розслідування про закриття кримінальних проваджень, які були скасовані судом, несвоєчасний розгляд клопотань або взагалі нездійснення їх розгляду, а також відсутність результатів розслідування поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан позивача ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди. Вчинення зазначених протиправних дій та бездіяльності посадовими особами органу досудового розслідування вимагало від позивача докладати додаткових зусиль та часу для усунення порушень його прав.
Апеляційний суд зазначив, що протиправність дій органів досудового розслідування встановлена ухвалами слідчих суддів, та саме факт необхідності неодноразового оскарження таких дій, доказування своєї правоти свідчить про наявність завдання ОСОБА_1 моральних та душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між цими протиправними діями органів державної влади та заподіяною шкодою.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, характер вимушених змін у його житті та стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 5 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди. Такий розмір відшкодування, за висновками суду, відповідатиме вимогам розумності і справедливості.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 12 жовтня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 січня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції суди ухвалили з неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), згідно з якими надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених невизначеністю у спірних правовідносинах, потребою у відвідуванні органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18), відповідно до яких розмір відшкодування моральної шкоди залежить від глибини фізичного болю та страждань, які були заподіяні особі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Державна казначейська служба України подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просила відмовити у її задоволенні. Зазначила, що погоджується з рішенням суду першої інстанції, яке, на переконання відповідача, ухвалене на підставі всебічно та повно досліджених матеріалів справи. Звертає увагу, що дії Казначейства чи органів поліції стосовно заявника незаконними не визнано, а посилання у касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, на переконання відповідача, є нерелевантним.
ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, зазначив, що правовою підставою позову є частина шоста статті 1176 ЦК України, а не положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 25 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд поновив Державній казначейській службі України строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , прийняв відзив.
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 19 червня 2018 року до ЄРДР ЧВП ГУНП в Чернігівській області внесло відомості за заявою ОСОБА_1 про те, що 13 червня 2018 року на ринку «Привокзальний» в м. Чернігові йому завдано тілесних ушкоджень. Номер кримінального провадження 12018270010004417.
24 жовтня 2018 року та 04 березня 2019 року адвокат ОСОБА_1 Лєсков Валентин Олександрович звертався до слідчого ЧВП ГУНП в Чернігівській області з клопотанням про допит свідків.
Постановою від 11 березня 2019 року слідчий СВ ЧВП ГУНП в Чернігівській області частково задовольнив клопотання представника потерпілого Лєскова В. О. від 04 березня 2019 року про допит свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у вимозі про проведення допиту цих свідків за участю потерпілого та представника потерпілого відмовив.
Не погодившись із зазначеною постановою слідчого, адвокат Лєсков В. О. оскаржив її до суду.
Постановою від 18 березня 2019 року слідчий суддя Деснянського районного суду м. Чернігова задовольнив скаргу, скасував постанову слідчого СВ ЧВП ГУНП в Чернігівській області від 11 березня 2019 року, зобов`язав названого слідчого розглянути клопотання представника потерпілого Лєскова В. О. від 04 березня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 19 червня 2018 року за № 12018270010004417, в порядку та строки, передбачені статтею 220 КПК України.
19 березня 2019 року адвокат Лєсков В. О. подав слідчому СВ ЧВП ГУНП в Чернігівській області клопотання про допит свідків на підставі згаданої ухвали суду, а 28 березня 2019 року подав до суду скаргу на бездіяльність слідчого щодо нерозгляду клопотання представника потерпілого, в задоволенні якої ухвалою від 01 квітня 2019 року слідчий суддя Деснянського районного суду м. Чернігова відмовив у зв`язку із задоволенням вимог заявника.
27 травня 2019 року адвокат Лєсков В. О. звернувся до Чернігівської місцевої прокуратури із скаргою на недотримання розумних строків досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018270010004417.
Згідно з повідомленням Чернігівської місцевої прокуратури від 29 травня 2019 року скаргу задоволено, прокурору у провадженні (процесуальному керівнику) надано письмові вказівки із зазначенням строків процесуальних дій.
19 липня 2019 року до ЄРДР ЧВП ГУНП в Чернігівській області внесені відомості за заявою ОСОБА_1 щодо завдання йому тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , що відбулося 13 червня 2018 року на території ринку «Привокзальний» у м. Чернігові, кримінальне провадження № 12019270010004271.
Постановою від 31 липня 2019 року ЧВП ГУНП в Чернігівській області закрив кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 19 червня 2018 року за № 12018270010004417, у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування.
22 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора Чернігівської області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій просив внести до ЄРДР відомості про вчинення посадовими особами ЧВП ГУНП в Чернігівській області та Чернігівської місцевої прокуратури кримінального правопорушення, передбаченого статтями 364 та 382 КК України, під час проведення досудового розслідування за фактом заподіяння йому тілесних ушкоджень 13 червня 2018 року ОСОБА_2 .
07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду скаргу, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб прокуратури Чернігівської області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його скаргою від 22 серпня 2019 року і зобов`язати уповноважену особу прокуратури Чернігівської області внести до ЄРДР такі відомості.
Ухвалою від 09 жовтня 2019 року слідчий суддя Новозаводського районного суду м. Чернігова частково задовольнив скаргу, зобов`язав уповноважених осіб прокуратури Чернігівської області внести за заявою ОСОБА_1 від 22 серпня 2019 року відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР та доручити проведення досудового розслідування згідно з вимогами частини сьомої статті 214 КПК України.
11 жовтня 2019 року Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві, внесло відомості до ЄРДР за частиною першою статті 367 КК України та розпочало досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019270000000204 на підставі ухвали слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2019 року.
У зв`язку з тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019270010004271 не проводилося, позивач та його адвокат Лєсков В. О. у грудні 2019 року знову звернулися зі скаргою до Чернігівської місцевої прокуратури щодо недотримання розумних строків розслідування.
18 грудня 2019 року Чернігівська місцева прокуратура на скаргу ОСОБА_1 щодо недотримання розумних строків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019270010004271, яка надійшла до Чернігівської місцевої прокуратури 16 грудня 2019 року, повідомила, що 16 грудня 2019 року розглянуто та задоволено з подібних підстав скаргу представника заявника, прокурору у провадженні (процесуальному керівнику) надано письмові вказівки із зазначенням строків процесуальних дій.
11 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Прокуратури Чернігівської області щодо невнесення до ЄРДР повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Ухвалою від 15 січня 2020 року Новозаводський районний суд м. Чернігова задовольнив скаргу, зобов`язав уповноважену особу Прокуратури Чернігівської області внести відомості за скаргою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 27 грудня 2019 року до ЄРДР.
На підставі зазначеної ухвали слідчого судді 29 січня 2020 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Києві, внесені відомості до ЄРДР за частиною першою статті 364 КК України (чинна з 04 червня 2014 року) та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020270000000016.
Постановою від 23 липня 2020 року ЧВП ГУНП в Чернігівській області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 19 липня 2019 року за №12019270010004271, закрито у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування.
29 липня 2021 року дізнавач ВД ЧРУП ГУНП в Чернігівській області за результатами проведеного досудового розслідування ухвалив постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
08 серпня 2021 року прокурор Чернігівської окружної прокуратури ухвалила постанову про скасування постанови дізнавача про закриття кримінального провадження від 19 липня 2019 року за № 12019270010004271 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
13 серпня 2021 року прокурор Чернігівської окружної прокуратури винесла постанову про скасування постанови дізнавача про закриття кримінального провадження від 19 липня 2019 року за №12019270010004271 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, та надала вказівки для проведення обов`язкових слідчих дій у кримінальному провадженні.
30 серпня 2021 року дізнавач ВД ЧРУП ГУНП в Чернігівській області за результатами проведеного досудового розслідування ухвалив постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
Відповідно до ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2021 року іншою ухвалою від 21 вересня 2021 року Деснянський районний суд м. Чернігова відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування.
Постановою від 18 листопада 2021 року старший дізнавач ВД ЧРУП ГУНП у Чернігівській області відмовив у задоволенні клопотання адвоката потерпілого ОСОБА_1 Лєскова В. О. від 17 листопада 2021 року про закриття кримінального провадження від 19 липня 2019 року № 12019270010004271.
30 листопада 2021 року адвокат позивача подав до суду скаргу на постанову дізнавача від 18 листопада 2021 року про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження № 12019270010004271.
Ухвалою від 23 грудня 2021 року слідчий суддя Деснянського районного суду м. Чернігова у задоволенні скарги відмовив.
На момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій досудове розслідування у кримінальному провадженні від 19 липня 2019 року № 12019270010004271 не було закінчено.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм Конституції України, ЦК України про відшкодування моральної шкоди.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Тож ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, пов`язував завдання йому моральних страждань неналежним здійсненням органами досудового слідства розслідування кримінального провадження, зокрема надмірною тривалістю досудового розслідування.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За невстановлення підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами підлягають застосуванню правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
За приписами частини першої 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України)
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Враховуючи те, що у цій справі немає підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини шостої статті 1176 ЦК України.
За приписами частини шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував його тим, що у зв`язку з протиправною бездіяльністю слідчих ОСОБА_1 не отримав належного, гарантованого Конституцією України захисту від злочину, він позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди у кримінальному провадженні, безкарність ОСОБА_2 за вчинення ним кримінального правопорушення викликає у позивача психологічні страждання, розчарування та зневіру у справедливість, у можливість держави забезпечити належний правопорядок та захист громадян від протиправних посягань.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK», заяви № 33985/96 і № 33986/96; від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey», заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ зазначив, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France»; $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Звертаючись до суду, позивач обґрунтовував свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів держави у межах кримінального провадження, а його неефективністю в цілому, оскільки за спливом двох років після початку кримінального провадження підозрювана у вчиненні кримінального порушення особа так і не була притягнута до кримінальної відповідальності. Внаслідок такої ситуації обґрунтовано підозрювану у вчиненні злочину особу буде звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки за правилами пункту 1 частини першої статті 45 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули два роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
У справі, що переглядається, суди встановили, що кримінальне провадження розпочато за частиною першою статті 125 КК України, яка передбачає, що умисне легке тілесне ушкодження карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
Тож на момент звернення до суду з цим позовом вже сплинули строки притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування у справі, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про підставність позовних вимог про відшкодування моральної шкоди за таких фактичних обставин справи.
Надмірна тривалість кримінального провадження та, як наслідок, уникнення винною особою покарання за нанесення тілесних ушкоджень позивачеві, призвела до його моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування виконати їх посадові обов`язки; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; перебуванні у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винна особа уникла відповідальності.
Оцінивши усі обставини цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на державу обов`язку відшкодувати позивачеві завдану йому моральну шкоду у зв`язку з неефективністю і надмірною тривалістю ведення досудового розслідування кримінальної справи, у якій позивач є потерпілим. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати. У ситуації, коли органи держави здійснюють із порушенням усіх розумних строків досудове розслідування, Верховний Суд зробив висновок про неефективність усього механізму державного управління стосовно позивача в цілому, так і про неефективність досудового розслідування, в якому позивач є потерпілим. Верховний Суд врахував, що на момент звернення позивача до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди вже сплинули строки притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 125 КК України.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, враховуючи практику ЄСПЛ, принципи розумності та справедливості, обґрунтовано присудив позивачеві 5 000, 00 грн.
В оцінці доводів касаційної скарги в цій частині, то Верховний Суд врахував, що висновки суду апеляційної інстанції щодо достатнього розміру компенсації моральної шкоди у спірних правовідносинах відповідають правовим висновкам Верховного Суду, на які заявник послався у касаційній скарзі.
Так, у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю у спірних правовідносинах, потребою у відвідуванні органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розмір відшкодування моральної шкоди залежить від глибини фізичного болю та страждань, які були заподіяні особі.
Стягуючи на користь позивача суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн, суд апеляційної інстанції врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, характер вимушених змін у його житті, а тому доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Підсумовуючи, Верховний Суд зробив висновки, що підстави касаційного оскарження не підтвердилися, оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній скарзі, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду без змін.
Доводи відзиву на касаційну скаргу Верховний Суд не враховує, оскільки вони стосуються законності рішення суду першої інстанції, проте із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції Державна казначейська служба України до Верховного Суду не зверталася.
Верховний Суд наголошує, що учасники справи мають реалізовувати свої процесуальні права не у будь-який спосіб, а у порядку, визначеному процесуальним законом. ЦПК України передбачає, що у разі непогодження із судовим рішенням учасники справи мають право оскаржити їх у апеляційному та касаційному порядку, тож у разі непогодження із постановою апеляційного суду Державна казначейська служба України повинна була звернутися до Верховного Суду із касаційною скаргою, проте таким правом не скористалася.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
