ПОСТАНОВА
Іменем України
27 листопада 2019 року
м. Київ
справа №750/6330/17
адміністративне провадження №К/9901/37372/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Желєзного І.В., Стародуба О.П.,
розглянув у письмовому провадженні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 серпня 2017 року (суддя Коверзнев В.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (колегія у складі суддів Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І.)
у справі №750/6330/17
за позовом ОСОБА_1
до Чернігівської міської ради
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. 04.07.2017 до Деснянського районного суду м. Чернігова надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради.
2. Позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Чернігівської міської ради щодо не розгляду на пленарних засіданнях міської ради його заяв про відведення земельних ділянок у власність від 23.03.2017 та від 05.05.2017;
- зобов`язати Чернігівську міську раду розглянути заяви від 23.03.2017 та від 05.05.2017 на наступному пленарному засіданні міської ради та прийняти рішення по суті порушених у заявах питань;
- стягнути з Чернігівської міської ради 10 000 грн. завданої моральної шкоди;
- зобов`язати Чернігівську міську раду надати звіт про виконання постанови суду протягом п`яти після проведення наступного пленарного засідання.
3. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.08.2017 позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Чернігівської міської ради щодо не розгляду на пленарних засіданнях міської ради заяв ОСОБА_1 від 23.03.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок площею: 0.12 га - для садівництва та городництва, 0.10 га - для будівництва житлового будинку, 0.01 га для будівництва індивідуального гаражу та 0.10 га для індивідуального дачного будівництва;
- визнано протиправною бездіяльність Чернігівської міської ради щодо не розгляду на пленарних засіданнях міської ради заяв ОСОБА_1 від 03.05.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок площею: 0.12 га - для садівництва та 0.12 га - для городництва;
- зобов`язано Чернігівську міську раду розглянути на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання постанови суду законної сили, заяв ОСОБА_1 від 23.03.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок площею: 0.12 га - для садівництва та городництва, 0.10 га - для будівництва житлового будинку, 0.01 га для будівництва індивідуального гаражу та 0.10 га для індивідуального дачного будівництва, а також від 03.05.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок площею: 0.12 га - для садівництва та 0.12 га - для городництва та ухвалити по цим заяви обґрунтоване та мотивоване рішення по суті порушених в них питань;
- стягнуто з Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 2 000 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди;
- зобов`язано Чернігівську міську раду надати Деснянському районному суду м. Чернігова звіт про виконання постанови суду протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.
4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.08.2017 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 2 000, 00 грн. моральної шкоди та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні такої вимоги відмовлено. В іншій частині постанову від 10.10.2017 залишено без змін.
5. 02.11.2017 Чернігівська міська рада надала суду першої інстанції звіт про виконання судового рішення.
6. 06.11.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення повністю позовних вимог.
7. Ухвалою від 07.11.2017 відкрито касаційне провадження.
8. 28.11.2017 від Чернігівської міської ради надійшли заперечення на касаційну скаргу. Просить розгляд касаційної скарги здійснювати за його участю.
9. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України передано на розгляд до Верховного Суду.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Позивач є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
11. 23.03.2017 позивач звернувся до відповідача з чотирма заявами, в яких, посилаючись на статті 118-122 Земельного кодексу України та статті 12-15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок площею: 0.12 га - для садівництва та городництва, 0.10 га - для будівництва житлового будинку, 0.01 га для будівництва індивідуального гаражу та 0.10 га для індивідуального дачного будівництва (а. с. 5-8).
12. Не отримавши рішення відповідача, ухваленого по суті порушених у заявах від 23.03.2017 питань, 03.05.2017 позивач повторно звернувся до відповідача з аналогічними заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок площею: 0.12 га - для садівництва та 0.12 га - для городництва (а. с. 10, 11).
13. Листом Управління земельних ресурсів від 19.04.2017 № 2729 повідомило ОСОБА_1 про те, що бажане цільове призначення земельної ділянки для садівництва та городництва для можливості отримання її у власність суперечить ст. 36, 121 ЗК України.
14. Листом Управління земельних ресурсів від 16.06.2017 №01-18/1228 та від 26.07.2017 № 01-18/1545 повідомило ОСОБА_1 , що надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража та індивідуального садівництва є неможливим, оскільки згідно з планом зонування Тимчасового порядку використання території м. Чернігова ця ділянка розташована в зоні ж-1-р «Житлова зона індивідуальної садибної та блокованої забудови з обмеженнями поверховості по умовах зон регулювання забудови», якою не передбачено використання земель за вказаним у клопотанні цільовим призначенням.
15. Рішеннями від 17.08.2017 № 22/VІІ-23, від 21.09.2017 № 23/VІІ-16, 17.08.2017 № 22/VІІ-23, 26.10.2017 № 24/VІІ-20, Чернігівська міська рада відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки: площею 01,1000 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 ) для індивідуального дачного будівництва; площею 0,0100 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_10, для будівництва індивідуального гаража; площею 0,1200 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_6. Для індивідуального садівництва; площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_7, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; площею 0,1200 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_8, для городництва. Зазначені рішення прийняті міською радою в порядку здійснення судового контролю судом шляхом зобов`язання міської ради подати до суду звіт про виконання судового рішення.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
16. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, відповідач був зобов`язаний в місячний термін ухвалити на пленарному засіданні міської ради рішення по суті питань, які порушено в його заявах. Відповідачем такі рішення не ухвалювалися чим, допущено протиправну бездіяльність.
17. Відповідач проти позову заперечував. Стверджував, що за результатами розгляду звернень Управління земельних ресурсів листами повідомляло ОСОБА_1 про відсутність підстави для розгляду питання надання дозволів на розробку проектів землеустрою.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що міська рада була зобов`язана в місячний термін розглянути на пленарному засіданні міської ради заяви позивача від 23.03.2017, від 03.05.2017 та прийняти рішення по суті питань, які порушено в цих заявах. Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність. Встановлюючи судовий контроль за виконанням рішення відповідачем, суд виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, підлягають задоволенню.
19. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції враховуючи характер правопорушення, глибину й тривалість завданих позивачеві душевних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав достатньою сатисфакцією є стягнення з відповідача на користь позивача 2000 грн.
20. В цій частині суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку. Позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо). При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправною бездіяльності відповідача стосується виключно меж застосування земельного законодавства, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.
21. Вимогу позивача щодо винесення окремої ухвали за фактом вчиненого адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212-3 КУпАП, суд також не задовольнив, зважаючи на те, що окрема ухвала не належить до можливих засобів захисту порушеного права позивача, а лише є реагуванням на виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню такого порушення.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
22. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції. Вважає, що позивач належно обґрунтовував факт заподіяння йому моральної шкоди протиправною бездіяльністю відповідача, причинно-наслідковий зв`язок та негативні наслідки такої шкоди, що створило психічне напруження очікуванням рішення відповідача, зазнав розчарування в діяльності депутатів ради, створило додаткове психічне напруження викликане дискримінацією під час розгляду заяв позивача порівняно з заявами інших громадян, які рада розглядає належно.
23. Решту доводів стосуються порушення судом норм процесуального права, а саме: суд надав незаконну перевагу відповідачеві у розгляді апеляційної скарги відповідача, оскільки відсутні докази сплати ним судового збору; суд не навів мотивів відхилення доводів позивача щодо наявності підстав відводу судді суду першої інстанції; суд необґрунтовано відмовив в постановленні окремої ухвали щодо відповідача, оскільки права позивача продовжують порушуватись.
24. Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу пояснив, що за результатами розгляду заяв позивача йому були надані відповідні роз`яснення листом. Відповідач виконав судове рішення, подавши звіт про його виконання. Позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди внаслідок дій чи бездіяльності відповідача. постановлення окремої ухвали вважає правом, а не обов`язком суду. Відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково.
26. Правовим питанням у справі була правомірність дій Чернігівської міської ради щодо не вирішення міською радою клопотань позивача від 23.03.2017 та від 03.05.2017 про надання дозволів на виготовлення проекту землеустрою на сесії міської ради у формі відповідного рішення.
27. Судами встановлено, що відповідач з метою вирішення клопотань позивача у передбаченій законом формі рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки позивачеві не приймав.
28. Листами Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради надавало лише відповідь ОСОБА_1 про причини з яких запропоновані ним до відведення земельні ділянки не можуть бути надані.
29. Суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивача, що має місце протиправна бездіяльність, оскільки вирішення клопотань повинно було відбуватись на пленарному засіданні міської ради із прийняттям відповідного рішення.
30. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів та вважає його правильним.
31. Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами. У постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
32. Проте доводи касаційної скарги та заперечень на неї не стосуються перевірки Верховним Судом правильності вирішення судами попередніх інстанцій спору в цій частині. Тим більше, що Чернігівська міська рада виконала судові рішення, надавши звіт про їх виконання, на підтвердження чого представлено рішення Чернігівської міської ради про вирішення клопотань ОСОБА_1 щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою.
33. Скаржник просив стягнути з відповідача завдану йому моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку, що не вирішення міською радою у встановленому законом порядку клопотань позивача завдало йому моральної шкоди у розмірі 2000 грн.
34. Скасовуючи рішення в частині відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо). Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
35. З таким висновком колегія суддів не погоджується та вважає, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи позивачеві у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, допустив неправильне застосування норм матеріального права.
36. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
37. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
38. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
39. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
40. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
41. У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
42. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
43. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
44. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
45. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
46. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
47. Суди встановили, що позивач двічі звертався з клопотання про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Про причини неможливості задоволення його клопотань вказувалось в листах-відповідях неналежного органу.
48. Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 гривень позивач пов`язує з не розглядом його клопотань від 23.03.2017 та від 03.05.2017, за якими рішення міська рада прийняла лише внаслідок звернення ОСОБА_1 до суду про визнання такої бездіяльності протиправною. Окрім того, позивач зазначав, що тривала боротьба на захист своїх прав виснажує його, викликає у нього психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, викликає розчарування в діяльності народних обранців громади, що створює додаткове психічне напруження викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались.
49. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
50. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
51. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
52. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
53. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
54. З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
55. У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались.
56. Відтак, у суду апеляційної інстанції не було підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.
57. Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
58. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
59. Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду першої інстанції, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду. Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., проте суд першої інстанції вважав, що справедливим розміром відшкодування є 2000 грн. Присуджена судом першої інстанції сума не є очевидно неспівмірною.
60. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої чи апеляційної інстанції встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір лише з мотивів незгоди скаржника з розміром відшкодування.
61. Враховуючи зазначене, Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутній факт заподіяння моральної шкоди, але не бачить підстав для визначення її у більшому розмірі, ніж визначив суд першої інстанції. Тому постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 в цій частині підлягає скасуванню, а постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.08.2017 - залишенню без змін.
62. Решта доводів касаційної скарги стосуються порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
63. Щодо не наведення судом апеляційної інстанції у своєму рішення мотивів відхилення доводів, які стосувались підстав відводу судді першої інстанції.
64. Згідно з пунктами 1-2 ч.3 ст.353 КАС України обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є розгляд неповноважним складом суду або якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими.
65. Відповідно до норм 27, 31, 160, 165 КАС України (в редакції до 14.12.2017) ухвала за наслідками розгляду питання про відвід окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.
66. Не наведення окремо в судовому рішенні судом апеляційної інстанції мотивів щодо оцінки підстав відводу судді першої інстанції, не є порушенням норм процесуального права, у разі, якщо цей суд не прийшов до протилежного висновку. Заперечення на ухвалу про відмову у відводі судді не є основою подання апеляційної скарги.
67. Щодо посилань скаржника на те, що суд апеляційної інстанції надав незаконну перевагу апелянту в доступі до суду, без сплати судового збору за подання апеляційної скарги, Суд такі відхиляє.
68. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2017 відстрочено Чернігівській міській раді сплату судового збору до ухвалення рішення. На виконання постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 апелянт сплатив судовий збір, що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями.
69. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
70. Враховуючи що, Суд встановив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції в цій частині - залишенню без змін. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.
71. Скаржник звільнений від сплати судового збору, тому у зв`язку з відсутністю судових витрат їх розподіл не проводиться.
Керуючись ст. 343, 349, 351, 355, 356 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. завданої моральної шкоди - скасувати.
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 серпня 2017 року залишити без змін.
В іншій частині постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя І.В. Желєзний
Суддя О.П. Стародуб
