ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21(провадження № 14-91цс22)
за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року.
Коротка історія справи
Позивачка була акціонером Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Хмельницький комбінат хлібопродуктів». Із 2002 року через накладений на все її майно арешт у кримінальній справі вона не могла розпоряджатися належними їй акціями цього товариства у кількості 1 342 086 штук, вартість яких станом на 01 травня 2004 року згідно з висновком експерта становила 1 175 530,33 грн.
У 2004 році позивачка надала згоду ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» на викуп її акцій під час перетворення акціонерного товариства у товариство з обмеженою відповідальністю, однак не змогла укласти відповідний договір.
Зазначений арешт у кримінальній справі слідчий скасував аж у 2012 році у зв`язку із закриттям кримінальної справи через відсутність у діях позивачки складу злочину. Проте до того часу товариство вже було припинене.
Позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення за рахунок Державного бюджету України вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» у кількості 1 342 086 штук у розмірі 1 175 530,33 грн. 27 листопада 2018 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 686/21941/15-ц ухвалив рішення про стягнення з Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) на користь позивачки за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку 1 175 530,33 грн вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» у кількості 1 342 086 штук. 18 березня 2019 року Хмельницький апеляційний суд, а 26 лютого 2021 року - Верховний Суд залишили рішення суду першої інстанції без змін.
24 жовтня 2019 року ДКС України виконала рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року у справі № 686/21941/15-ц і перерахувала на картковий рахунок позивачки 1 175 530,33 грн.
18 березня 2021 року позивачка звернулася до суду із цим позовом до держави в особі обласної прокуратури та ДКС України. Просила стягнути 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з 01 травня 2004 року (дати, станом на яку оцінена вартість акцій позивачки згідно з висновком експерта) до 23 жовтня 2019 року (останнього дня, включно до якого рішення суду у справі № 686/21941/15-ц залишалося невиконаним).
Перед судами постало питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Суд першої інстанції вирішив що так, але за період з 18 березня 2019 року (з дня прийняття постанови апеляційного суду у справі № 686/21941/15-ц, що є днем набрання чинності рішенням суду першої інстанції у тій справі) до 23 жовтня 2019 року.
Апеляційний суд вважав, що вказана правова норма не поширюється на спірні правовідносини, тому відмовив у задоволенні позову.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення.
Постанова та мотиви, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду
У постанові від 03 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду дала позитивну відповідь на вказане питання, однак зазначила, що норми статті 625 ЦК України поширюються на спірні правовідносини не з дня набрання чинності відповідним судовим рішенням, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Постанову від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, обґрунтувала такими висновками.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI)). ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів (пункти 38-40 постанови).
Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (пункт 42).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 43).
Те, що позивачка вказала відповідачами за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду, яким підтверджене грошове зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, конкретні органи державної влади - Хмельницьку обласну прокуратуру та ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду є не держава, а саме певні її органи (орган). Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції. Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника (пункт 50).
Спір про присудження позивачці відшкодування шкоди та щодо загального розміру такого відшкодування суд уже вирішив у справі № 686/21941/15-ц. У справі № 686/7081/21 спір виник щодо прострочення виконання зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням у справі № 686/21941/15-ц. Тому застосований у тому рішенні Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) не регулює спірні правовідносини у справі № 686/7081/21. Остання стосується гарантій виконання державою чинного судового рішення. Такі гарантії поширюються і на ті рішення суду, згідно з якими з держави стягнуті кошти, зокрема, для відшкодування завданої нею (незаконними діями її органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду) шкоди. Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (пункт 61).
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Отже, припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема неподання ним впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати) (пункти 62 - 63).
Таким чином, на переконання Великої Палати Верховного Суду, у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення (пункт 64).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у справі № 686/21941/15-ц суди підтвердили (визначили, конкретизували) загальний обсяг грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею позивачці майнової шкоди. Тому саме у тій справі, а не у справі № 686/7081/21 позивачка, обґрунтовуючи загальний грошовий розмір завданої їй шкоди, могла ставити питання про стягнення з держави 3 % річних й інфляційних втрат як частини відшкодування завданої шкоди за період із 1 травня 2004 року (дати, станом на яку оцінена вартість акцій позивачки згідно з висновком судової економічної експертизи № 05-03/105 від 19 червня 2014 року у справі № 686/11154/13-ц) до дня ухвалення рішення у справі № 686/21941/15-ц. У відзиві на позовну заяву ДКС України зазначила, що 5 квітня 2019 року позивачка звернулася до Головного управління ДКС України у Хмельницькій області із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 квітня 2019 року про стягнення з ДКС України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання із Єдиного казначейського рахунку 1 175 530,33 грн вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» у кількості 1 342 086 штук. 8 квітня 2019 року виконавчий документ отримала ДКС України. Отже, три місяці для виконання рішення суду у справі № 686/21941/15 сплинули 5 липня 2019 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування 3 % річних й індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 6 липня 2019 року, а днем завершення - 23 жовтня 2019 року (переддень повного виконання рішення суду у справі № 686/21941/15-ц). У цьому періоді було 110 днів прострочення. Тому 3 % річних за цей період склали 10 628,08 грн, а інфляційні втрати позивачки від прострочення виконання зазначеного судового рішення - 5 808,07 грн (пункти 82-86 постанови).
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
Щодо висновку про те, що норми частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI регулюють однопредметні цивільні відносини
Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Указана норма ЦК України встановлює відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання у цивільних правовідносинах, в тому числі з відшкодування спричиненої кредитору матеріальної шкоди.
Згідно зі статтею 1 Закону № 4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901-VIдержава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Указані норми Закону № 4901-VI передбачають, що держава бере на себе гарантії за виконання судових рішень державними органами, державними підприємствами або юридичними особами, примусова реалізація майна яких заборонена. У випадку, якщо зазначені суб`єкти не виконують судове рішення, воно виконується державою за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Якщо держава, як гарант, протягом трьох місяців не виконає таке рішення суду, вона сплачує стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.
З наведеного вбачається, що норми частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI регулюють не однопредметні цивільні, а зовсім різні відносини. Єдине, що у них є спільного, -це розмір ставки, яка застосовується для нарахування суми коштів, яка підлягає сплаті. Можливо, саме це співпадіння привело Велику Палату Верховного Суду до помилкових висновків.
При цьому, всі інші складові наведених складів правопорушень, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України та частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, а саме об`єкт, суб`єкт, об`єктивна та суб`єктивна сторона, різні.
Так, об`єктом складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, є цивільні відносини власності, а саме неотримання власником належного йому виконання цивільного грошового зобов`язання. В той же час, об`єктом складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, є адміністративні відносини з примусового виконання судових рішень, а саме невиконання державою наданих нею гарантій вчасного виконання судових рішень державними органами, державними підприємствами або юридичними особами, примусова реалізація майна яких заборонена.
Суб`єктами складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, є учасники цивільних відносин, які прострочують виконання цивільного грошового зобов`язання. Суб`єктом складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, є держава, яка протягом 3 місяців не виконала судове рішення.
Об`єктивною стороною складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, є бездіяльність учасника цивільних відносин з вчасного виконання цивільного грошового зобов`язання. Об`єктивною стороною складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, є бездіяльність держави з виконання нею гарантійного зобов`язання з належного виконання судового рішення.
Суб`єктивна сторона складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, характеризується наявністю або відсутністю вини учасника цивільних відносин у невиконанні цивільного грошового зобов`язання. При цьому, суб`єктивна сторона складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, полягає у винній бездіяльності держави з гарантійного виконання судового рішення.
Отже, ніякої конкуренції між нормами частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI не існує, оскільки вони регулюють зовсім різні правовідносини. Якщо державний орган, державне підприємство або юридична особа, примусова реалізація майна яких заборонена, прострочили виконання цивільного грошового зобов`язання, то кредитор має право стягнути з них згідно з частиною другою статті 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
У випадку невиконання цими державним органом, державним підприємством або юридичною особою, примусова реалізація майна яких заборонена, судового рішення про стягнення з них суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, таке судове рішення має виконати держава відповідно до норм статей 2, 3, 4 Закону № 4901-VI. Якщо держава протягом трьох місяців не виконає зазначене судове рішення, вона повинна сплатити стягувачу ще компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стосовно цієї справи склад правопорушення, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, полягав у невиконанні державою як учасником цивільних відносин грошового зобов`язання з відшкодування позивачці матеріальної шкоди, спричиненої державним органом. У той же час, склад правопорушення, передбачений частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, у цій справі був відсутній, оскільки боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, була сама держава, а не її орган, державне підприємство чи юридична особа, виконання якими судового рішення гарантувала держава згідно зі статтями 2, 3, 5 Закону № 4901-VI.
Тому, норми Закону № 4901-VI, у тому числі ті, які регулюють строки гарантованого виконання державою судового рішення про стягнення коштів з державного органу, державного підприємства або юридичної особи, примусова реалізація майна якої заборонена, взагалі не підлягали застосуванню до спірних правовідносин сторін у цій справі.
Щодо строків виконання грошового зобов`язання з відшкодування шкоди та прострочення його виконання
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом пункту 1 частини першої, частини другої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідокнезаконного накладення арешту на майно. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках відшкодовується (повертається), зокрема, майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), на яке накладено арешт.
Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 4 Закону № 266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету. Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.
Саме ці норми були застосовані судами при вирішенні справи № 686/21941/15-ц про стягнення з держави на користь позивачки матеріальної шкоди. При цьому, розмір шкоди був визначений судами в межах заявлених позивачкою позовних вимог в сумі 1 175 530,33 грн, відповідно до висновку судової економічної експертизи від 19 червня 2014 року, яким була оцінена вартість акцій позивачкистаном на 01 травня 2004 року.
З наведених норм права вбачається, що право позивачки на відшкодування шкоди та, відповідно, зобов`язання держави її відшкодувати виникли з моменту закриття 17 липня 2012 року та 23 серпня 2012 року кримінальних проваджень за відсутністю у діях позивачки складу кримінального правопорушеннята за недоведеністю її участі у вчиненні злочину.
Таке зобов`язання держава мала виконати добровільно, визначивши вартість втраченого майна позивачки за цінами, що діяли на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. Проте, держава добровільно таке рішення про відшкодування шкоди не прийняла та спричинену шкоду не відшкодувала, внаслідок чого позивачка вимушена була звернутись до суду за примусовим стягненням з держави спричиненої шкоди, яку вона визначила в розмірі 1 175 530,33 грн.
Отже, прострочення виконання державою грошового зобов`язання з відшкодування позивачці шкоди, визначеної нею в розмірі 1 175 530,33 грн, почалось з 24 серпня 2012 року (наступний день за днем закриття останнього кримінального провадження). Саме з цього моменту позивачка має право на нарахування на суму боргу встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Проте, помилковий висновок Великої Палати Верховного Суду про ототожнення відповідальності, передбаченої нормою частини другої статті 625 ЦК України, з відповідальністю, визначеною частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, потягнув наступний помилковий висновок про те, що прострочення виконання державою грошового зобов`язання з відшкодування шкоди та, відповідно, нарахування на суму боргу встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних можливо лише з наступного дня після спливу трьох місяців від дня пред`явлення позивачкою до виконання органу казначейської служби виконавчого документа.
Суддя Ю. Л. Власов
