ОКРЕМА ДУМКА
судді Ткача І. В.
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)
Велика Палата Верховного Суду постановою від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Скасувала постанову Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2021 та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.09.2021 та додаткове рішення від 17.11.2021 й ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила частково. Стягнула з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 628,08 грн, що становлять 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 6 липня до 23 жовтня 2019 року включно, та 5 808,07 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за той самий період.
Частково не погоджуючись із зазначеною постановою Великої Палати Верховного Суду та керуючись частиною третьою статті 35 Цивільного процесуального кодексу України викладаю окрему думку, суть якої полягає у такому.
Позивачка просила стягнути з ДКС України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку 546 186,82 грн, що становлять 3 % річних від 1 175 530,33 грн простроченої суми грошового зобов`язання, і 6 337 116,43 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму цього зобов`язання, а всього - 6 883 303,25 грн за період з 01.05.2004 до 23.10.2019 включно за прострочення виконання державою грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона вважає правильним застосування судом першої інстанції припису частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Однак стягнути на користь позивачки 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід не з дати набрання чинності рішенням суду першої інстанції у справі № 686/21941/15-ц, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
З цього приводу вважаю за необхідне зауважити таке.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (пункти 17, 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, який полягає у тому, що правила частини другої статті 625 ЦК України мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних втрат і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.
Цей висновок Велика Палата Верховного Суду підтримала, зокрема, у постановах від 04.05.2022 у справі № 761/28949/17, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.
Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового (тобто вираженого у грошових одиницях) зобов`язання. При цьому вказаною статтею передбачено акцесорну (додаткову) відповідальність боржника за прострочення виконання основного грошового зобов`язання.
Зобов`язання зі сплати позивачці майнової шкоди було виражено у грошових одиницях та складало 1 175 530,33 грн. При цьому обов`язок зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України є акцесорним (додатковим) по відношенню до обов`язку зі сплати майнової шкоди.
Обов`язок зі сплати грошових коштів на користь позивачки виник з факту завдання їй майнової шкоди. Такий обов`язок не припиняється у зв`язку з прийняттям судом рішення про стягнення майнової шкоди.
Як наслідок, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання (відшкодування шкоди) триває і після прийняття відповідного судового рішення, обов`язок зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних продовжує існувати.
Отже, за наведених обставин і правового регулювання Велика Палата Верховного Суду мала скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2021 у справі № 686/7081/21 та залишити без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.09.2021.
Суддя І. В. Ткач
