УХВАЛА
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 640/31997/20
адміністративне провадження № К/9901/37248/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.
перевірив касаційну представника ОСОБА_1 - адвоката Калашник Олени Миколаївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року у справі №640/31997/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області №229 від 16.06.2020 про відмову позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №111-20 від 09.07.2020 про відхилення скарги територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує на рішення додаткового захисту.
- зобов`язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
09 червня 2021 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду представником позивача подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 13 жовтня 2021 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, пунктом 2 частини п`ятої цієї ж статті обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У свою чергу, за змістом пункту 11 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи у спорах щодо перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Предметом розгляду даної справи є визнання протиправним рішень відповідачів про відмову в прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суди попередніх інстанцій установили, що громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у місті Могадішо, за національністю сомалієць, сповідує іслам, закінчив початкову школу (3 класи), без жодних документів, ніде не працював, оскільки не мав можливості, жив з матір`ю та братом, неодружений, володіє сомалійською та англійською мовами. Позивач залишив країну постійного проживання 20.09.2012, виїхавши із Сомалі на машині до Джібуті, де перебував до 14.03.2014, після чого прибув в Російську Федерацію та перебував там до 27.05.2014. 01.06.2014 позивач таємно перетнув кордон України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено наявність небезпеки її життю в Федеративній Республіці Сомалі та побоювання за своє життя через переслідування, зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у суду відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до країни громадянської належності будуть мати місце існування загрози її життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а тому суди попередніх інстанцій погодилися з доводами відповідача про відсутність у позивача об`єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на батьківщині, а звернення до органів Державної міграційної служби мало на меті лише легалізацію перебування Громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 на території України.
Отже, виходячи з предмету спору та статусу позивача, який є іноземцем і перебуває на території України, спір, що виник між сторонами віднесено до справ незначної складності, рішення у яких не підлягають касаційному оскарженню.
В касаційній скарзі представник позивача наголошує, що справа не є справою незначної складності, оскільки має виняткове значення для позивача, оскільки відмова у розгляді справи тягне за собою обв`язок позивача покинути країну та повернутися до країни походження, де на нього чекатиме смерть.
Твердження заявника касаційної скарги, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про те, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
Таким чином, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, представник позивач не довів наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають перегляду в касаційному порядку, що є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви, а також посилання на підстави касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Суд ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Зважаючи на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини п`ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Калашник Олени Миколаївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року у справі №640/31997/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
Судді Н.А. Данилевич
В.Е. Мацедонська
