Постанова
Іменем України
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 640/21524/18
провадження № 61-1977св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Харківська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 13 вересня 2019 року у складі судді Чередник В. Є., та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 21 січня 2000 року по 09 серпня 2011 року. Однак, після дворічного періоду окремого проживання, вони знову знаходилися у подружніх відносинах без реєстрації шлюбу, спільно проживали на АДРЕСА_1 та вели спільне господарство. Належну ОСОБА_3 кімнату у квартирі АДРЕСА_2 , він надавав в оренду ОСОБА_2 та її цивільному чоловіку, проте через численні погрози від них, позивач з чоловіком втратили можливість користування вказаним житлом, де за час проживання наймачів виникла заборгованість за комунальні платежі та після смерті власника орендарями неправомірно змінено замки на вхідних дверях і обмежено доступ до квартири позивачу і родичам покійного ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 13 вересня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Харківська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 13 вересня 2019 року без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивачем не доведено факту ведення спільного господарства з ОСОБА_3 наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, що в цілому свідчить про необгрунтованість позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Харкова від 13 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 лютого 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 рішення Київського районного суду міста Харкова від 13 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд не з`ясував всіх фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не перевірив усіх доводів позивача й не надав їм належної правової оцінки, не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, а суд апеляційної інстанції на вказані заявником помилки уваги не звернув. ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій неналежно оцінили докази у цій справі, дали їм неповну та неправильну оцінку. Разом із цим, судами необгрунтовано відмовлено у допиті всіх заявлених нею свідків, що мало наслідком неповне встановлення всіх обставин у справі, а тому це є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних рішень.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 січня 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із паспортних даних ОСОБА_3 , серія НОМЕР_1 , виданого Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 11 березня 2001 року, до часу смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформації з паспорта ОСОБА_1 , серія НОМЕР_2 , виданого Пісочинським ВМ Харківського РВ УМВС України в Харківській області від 02 жовтня 1998 року, позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 в період з 27 березня 2017 року і по день розгляду справи в суді першої інстанції.
ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 з 01 квітня 2009 року по 21 липня 2011 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ, від 15 січня 2020 року (далі - Закон).
У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Таким чином, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 13 вересня 2019 року та постанову Хакрівського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, слід здійснювати, враховуючи вимоги ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із їх необгрунтованості, оскільки позивачем не доведено належними та достовірними доказами факт спільного проживання позивача та ОСОБА_3 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленими судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільно нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки. Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц.
У статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Суди попередніх інстанцій, врахувавши докази, надані сторонами на підтвердження та спростування вимог ОСОБА_1 , а також вимоги СК України, якими врегульовано відносини між особами, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, обґрунтовано встановили відсутність факту постійного проживання позивача з ОСОБА_3 та відсутність факту ведення спільного господарства, наявності в них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.
Разом із тим, суди в оскаржуваних рішеннях правильно зазначили що надані ОСОБА_1 фотографії не можуть свідчити про факт спільного проживання відповідних осіб однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу у певний період часу та не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання.
Верховний Суд вважає необгрунтованими доводи касаційної скарги про те, що судами неналежно оцінено наявні у справі докази, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій та не належить до компетенції касаційного суду.
Аргументи касаційної скарги про те, що судами не допитано усіх свідків, Верховним Судом також відхиляються, оскільки у касаційній скарзі позивач не обґрунтував, яким чином їх покази впливатимуть на предмет доказування, зважаючи на те, що для належного доведення заявлених позовних вимог у спірних правовідносинах показань свідків не достатньо.
Крім того колегія судів зазначає, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Ухвалюючи рішення суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Харкова від 13 вересня 2019 року та постанову Хакрівського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук
