ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2021 року
м. Київ
справа №640/16884/19
адміністративне провадження № К/9901/22182/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В.,
Мартинюк Н. М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 (головуючий суддя - О. Є. Пилипенко, судді - Я. М. Собків, Л. Т. Черпіцька)
у справі № 640/16884/19
за позовом ОСОБА_1
до Члена Вищої ради правосуддя Маловацького Олексія Володимировича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вища рада правосуддя,
про визнання протиправними дій і бездіяльності,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Члена Вищої ради правосуддя Маловацького О. В., в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність члена Вищої ради правосуддя Маловацького О. В., яка виразилась у не постановлені ухвали про залишення звернення голови Ради суддів України (за дорученням у формі рішення Ради суддів України від 15.06.2018 № 35), що надійшло до Вищої ради правосуддя 09.07.2018, без розгляду та повернення його заявнику;
- визнати протиправними дії члена Вищої ради правосуддя Маловацького О. В. зі: складання висновку за результатом попередньої перевірки звернення голови Ради суддів України (за дорученням у формі рішення Ради суддів України від 15.06.2018 № 35), що надійшло до Вищої ради правосуддя 09.07.2018; передання на розгляд Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя висновку за результатом попередньої перевірки залишення звернення голови Ради суддів України (за дорученням у формі рішення Ради суддів України від 15.06.2018 № 35), що надійшло до Вищої ради правосуддя 09.07.2018.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що звернення голови Ради суддів України (за дорученням у формі рішення Ради суддів України від 15.06.2018 № 35) не є дисциплінарною скаргою, зразок якої затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 14.02.2017 № 269/0/15-17, а також подано особою без достатніх на те повноважень, тому відповідач повинен був згідно з частиною першою статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» залишити вказане звернення без розгляду і повернути його. Водночас, відповідач склав висновок за результатом попередньої перевірки звернення голови Ради судців України і передав його на розгляд Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, внаслідок чого ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 09.08.2019 відкрито дисциплінарну справу стосовно позивача. Вказаними діями і бездіяльністю відповідач порушив гарантії незалежності позивача, який є суддею Брянківського міського суду Луганської області.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2020 клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі залишено без задоволення. Клопотання позивача про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
4. Суд першої інстанції задовольнив заяву позивача про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України. Разом з тим, суд першої інстанції не погодився з доводами Вищої ради правосуддя щодо наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, як зазначив суд першої інстанції, розгляд клопотання про закриття провадження у справі передбачає встановлення певних обставин, які зумовлюють наслідок - вирішення справи по суті, проте без розгляду справи та дослідження доказів неможливо вирішення по суті клопотання про закриття провадження у справі, передумовою вирішення якого є врахування думок сторін, а саме, заслуховування думки позивача, відповідача, встановлення обставин справи, оскільки як наслідок вирішення такого клопотання є закінчення розгляду справи та неможливість повторного звернення з даним позовом.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2020 скасовано. Провадження у справі закрито.
6. Суд апеляційної інстанції, з урахуванням змісту заявлених позовних вимог, дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим спором в розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не може бути розглянутий як за правилами адміністративного судочинства, так і в судовому порядку взагалі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неправильне застосуванням норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судового рішення позивач зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем оскаржувалося саме відкриття дисциплінарного провадження відносно нього, оскільки позивачем до суду першої інстанції було подано позовну заяву, де предметом оскарження було саме порушення обов`язків, покладених саме на члена Вищої ради правосуддя, які виразилися у неправомірних діях та бездіяльності, тобто в діях та бездіяльності посадової особи Вищої ради правосуддя супереч вимогам законодавства.
8. У відзиві на касаційну скаргу Вища рада правосуддя з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вказує, що ухвалюючи рішення, за результатами розгляду апеляційної скарги Вищої ради правосуддя, суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, враховуючи висновки Верховного Суду, дійшов вірного висновку, що даний спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути розглянутий як за правилами адміністративного судочинства, так і в судовому порядку взагалі.
9. У відповіді на відзив позивач вказує, що в порушення вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищою радою правосуддя подано до суду відзив по справі, який не відповідає загальним вимогам до форми та змісту письмової заяви та підлягає поверненню без розгляду Вищій раді правосуддя, оскільки відзив на касаційну скаргу підписаний представником третьої особи за відсутності підтвердження повноважень такої особи на здійснення представництва. Також у відповіді на відзив позивач вважає доводи третьої особи юридично неспроможними, заснованими на формальному цитуванні положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя», норм адміністративного законодавства та рішень Конституційного Суду України без зв`язку з фактичними обставинами справи, вільно інтерпретуючи фактичні обставини справи не підтверджуючи власні твердження належними та достатніми доказами.
Рух касаційної скарги
10. Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
11. Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2021 адміністративну справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
12. Указом Президента України від 31.01.2006 № 79/2006 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Брянківського міського суду Луганської області строком на п`ять років.
13. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 03.02.2011 № 2990-VI «Про обрання суддів» позивач обраний безстроково суддею того ж суду.
14. У вересні 2019 року, як зазначено позивачем у позові, з повідомлення на офіційному веб-порталі Вищої ради правосуддя останньому стало відомо, що відповідно до ухвали Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 09.08.2019 року дисциплінарній справі № 2063/1дп/15-19, стосовно ОСОБА_1 відкрито дисциплінарну справу за зверненням Ради суддів України, що надійшло до Вищої ради правосуддя 09.07.2018 за підписом голови Ради суддів України Ткачука О.С.
15. Позивач, вважаючи, що відкриття дисциплінарної справи відносно нього за зверненням голови Ради суддів України Ткачука О. С. стало можливим внаслідок протиправної бездіяльності та протиправних дій члена Вищої ради правосуддя Маловацького О. В. , звернувся до суду із цим позовом.
Оцінка Верховного Суду
16. Згідно частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
17. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
18. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
19. Частиною першою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.
20. Згідно статті 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
21. Відповідно до статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
22. Пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.
23. Висновок доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати (частина друга статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
24. Отже, статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів».
25. З матеріалів справи слідує та на цьому наголошує і сам позивач, що предметом позову у цій справі є протиправна бездіяльність та протиправні дії члена Вищої ради правосуддя Маловацького О. В. , яка стала наслідком відкриття дисциплінарної справи відносно ОСОБА_1 за зверненням голови Ради суддів України Ткачука О. С. Тобто фактично позивач не погоджується з діями відповідача щодо проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, складення відповідного висновку доповідачем та передача такого висновку на розгляд Дисциплінарної палати, за результатами розгляду якого Першою дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя прийнято ухвалу від 09.08.2019 про відкриття дисциплінарної справи.
26. Частиною першою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
27. Згідно статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» до суду може бути оскаржене рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.
28. Відповідно до частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.
29. Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
30. Пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України містить визначення поняття публічно-правового спору - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
31. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
32. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
33. Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.
34. Дії члена Вищої ради правосуддя під час здійснення ним повноважень щодо складання висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді не породжують жодних відносин управлінського характеру чи підпорядкування між членом Вищої ради правосуддя і суддею щодо якого проводиться перевірка та складається висновок. Відносини виникають між членом Вищої ради правосуддя та Дисциплінарною палатою, яка заслухавши висновок члена Вищої ради правосуддя (доповідача) ухвалює рішення, яке може мати наслідки, у тому числі і відкриття дисциплінарного провадження.
35. Аналіз наведених вище норм, у сукупності із обставинами цієї справи, дає суду підстави для висновку, що ухвала про відкриття дисциплінарної справи, як і дії члена Дисциплінарної палати щодо попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги, які слугували підставою для відкриття дисциплінарної справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду.
36. Крім того, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
37. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
38. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.
39. При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. При цьому відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
40. Виходячи із процедурної послідовності етапів дисциплінарного провадження щодо суддів - попереднє вивчення та перевірка дисциплінарної скарги (вивчення дисциплінарної скарги членом Дисциплінарної палати, перевірка її відповідності вимогам закону); відкриття дисциплінарної справи; розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності - можна зробити висновок, що правові наслідки для особи, які реально впливають на її статус як судді, виникають після ухвалення рішення Вищою радою правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
41. При цьому процедурні етапи дисциплінарного провадження не мають самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури дисциплінарного провадження.
42. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, складення відповідного висновку та передача такого висновку на розгляд Дисциплінарної палати не може бути самостійним предметом судового оскарження, доки Вища рада правосуддя не прийме відповідне рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.
43. Відповідно до частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
44. Частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
45. Водночас, згідно правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 (провадження № 11-70сап18), поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
46. Суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
47. За такого правового регулювання, предмета і підстав позову в даному спорі, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого та законного висновку про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також суд апеляційної правильно не зазначив суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.
48. Щодо доводів касаційної скарги про зловживання Вищою радою правосуддя своїми процесуальними правами суд касаційної інстанції зазначає наступне.
49. За змістом статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
50. Так, на думку позивача третьою собою порушено вимоги статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки під виглядом оскарження ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2020 по факту оскаржується ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2019 про відкриття провадження у справі.
51. Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що Вища рада правосуддя оскаржує ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2020, якою, зокрема, клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі залишено без задоволення. Апеляційна скарга Вищої ради правосуддя містить обґрунтування вимог, із зазначенням того, у чому полягає неправильність встановлення обставин у справі та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали від 10.03.2020.
52. А тому посилання позивача щодо зловживань своїми процесуальними правами третьою особою є помилковим.
53. Доводи скаржника, що Вищою радою правосуддя подано до суду відзив по справі, який не відповідає загальним вимогам до форми та змісту письмової заяви та підлягає поверненню без розгляду Вищій раді правосуддя на підставі статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки з врахуванням правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20), надані представником третьої особи належним чином завірені копії: наказу Вищої ради правосуддя від 12.10.2020 № 523-к «Про покладення виконання обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця та встановлення виплати Цуцкірідзе І.Л. », яким покладено виконання обов`язків завідувача відділу представництва інтересів Вищої ради правосуддя в судах правового управління секретаріату Вищої ради правосуддя з 12.10.2020 по 30.10.2020 на Цуцкірідзе І.Л. ; рішення Вищої ради правосуддя від 03.03.2020 № 651/0/15-20 «Про затвердження змін до Положення про секретаріат Вищої ради правосуддя»; рішення Вищої ради правосуддя від 23.03.2017 № 579/0/15/17 «Про затвердження Положення про секретаріат Вищої ради правосуддя»; Положення про правове управління секретаріату Вищої ради правосуддя; Положення про відділ представництва інтересів Вищої ради правосуддя в судах правового управління секретаріату Вищої ради правосуддя; Положення про відділ нормативно-правової роботи та підготовки проектів консультативних висновків правового управління секретаріату Вищої ради правосуддя; посадової інструкції головного спеціаліста відділу нормативно-правової роботи та підготовки проектів консультативних висновків правового управління секретаріату Вищої ради правосуддя; посадової інструкції головного спеціаліста відділу представництва інтересів Вищої ради правосуддя в судах правового управління Вищої ради правосуддя є достатніми для підтвердження повноважень в.о. завідувача відділу представництва інтересів Вищої ради правосуддя в судах правового управління секретаріату Вищої ради правосуддя Цуцкірідзе І.Л. на здійснення самопредставництва Вищої ради правосуддя у суді під час розгляду цієї справи, у тому числі для подання відзиву на касаційну скаргу.
54. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
55. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки щодо розподілу судових витрат
56. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
57. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 327, 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 у справі № 640/16884/19 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
