Ухвала
27 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 610/1976/19
провадження № 61-3951ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у справі за позовом першого заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Донецької селищної ради Балаклійського району Харківської області до ОСОБА_1 про відшкодування витрат внаслідок безпідставного перерахування грошових коштів у зв`язку з вчиненням кримінального правопорушення (злочину),
ВСТАНОВИВ :
У липні 2019 року перший заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Донецької селищної ради Балаклійського району Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат внаслідок безпідставного перерахування грошових коштів у зв`язку з вчиненням кримінального правопорушення (злочину) у розмірі 97 080,13 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 14 червня 2019 року, що набрала законної сили, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України), було закрито на підставі статті 49 КК України у зв'язку із спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Однак це не є реабілітуючою обставиною, тому збитки державі мають бути відшкодовані відповідачем, яка, будучи Червонодонецьким селищним головою Балаклійського району Харківської області, 19 грудня 2014 року та 15 квітня 2015 року безпідставно погодила обсяги робіт за договорами щодо розроблення проекту землеустрою стосовно встановлення меж населеного пункту смт Червоний Донець, що не виконувались виконавцем Державним підприємством «Харківський науково-дослідний інститут землеустрою», та які було оплачено за рахунок коштів місцевого бюджету селищної ради.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх службових обов'язків державі в особі Донецької селищної ради Балаклійського району Харківської області завдано майнову шкоду в розмірі 97 080,13 грн, яку відповідач як посадова особа місцевого самоврядування повинна відшкодувати за рахунок її власних коштів у порядку, встановленому законом. У добровільному порядку ОСОБА_1 відмовляється це робити.
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Донецької селищної ради Балаклійського району Харківської області шкоду, завдану злочином, в сумі 97 080,13 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 січня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
28 лютого 2020 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Верхового Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та залишити позов без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишено без руху та надано строк для усунення наявного у ній недоліку щодо уточнення вимог до суду касаційної інстанції.
Вимоги ухвали заявником виконані - недолік, зазначений в ухвалі, усунуто.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У відповідності до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Предметом позову у даній справі є відшкодування витрат внаслідок безпідставного перерахування грошових коштів у зв`язку з вчиненням кримінального правопорушення (злочину).
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 97 080,13 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню,однак такі є необґрунтованими й не спростовують визначення цієї справи як малозначної.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує, що дана справа має для неї виняткове значення, однакці доводи не містять правових підстав для розгляду малозначної справи в касаційному порядку. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями у цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Доводи касаційної скарги щодо значного суспільного інтересу цієї справи зводяться до незгоди ОСОБА_1 з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
У відповідності до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ :
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у справі за позовом першого заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Донецької селищної ради Балаклійського району Харківської області до ОСОБА_1 про відшкодування витрат внаслідок безпідставного перерахування грошових коштів у зв`язку з вчиненням кримінального правопорушення (злочину).
Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді В. О. Кузнєцов
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов
