П ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Сімоненко В.М.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
Сеніна Ю.Л.,
Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2006 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини з усіх видів заробітку щомісячно. Проте ОСОБА_9 ухиляється від сплати аліментів, у зв'язку із чим позивачка просила стягнути пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 181 тис. 321 грн 77 коп.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 181 тис. 321 грн 77 коп.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 березня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом зменшення розміру пені до 9 тис. 226 грн 89 коп. У решті рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року відмовлено ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Київської області від 18 березня 2015 року.
У поданій заяві ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року та передачу справи на новий касаційний розгляд з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_8 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2013 року (6-3858св13), 17 липня 2013 року (6-18451св13), 20 листопада 2013 року (6-37599св13), 16 липня 2014 року (6-46914св14) та постанови Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (6-81цс13), 1 жовтня 2014 року (6-149цс14).
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2006 року з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини з усіх видів заробітку щомісячно.
На підставі вказаного рішення 24 листопада 2006 року видано виконавчий лист, а 28 листопада 2006 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього рішення суду.
Згідно з довідкою № 14316 від 18 серпня 2014 року з вини відповідача, який ухиляється від сплати аліментів, виникла заборгованість у розмірі 30 тис. 349 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_8 через несплату відповідачем аліментів на утримання доньки має право на стягнення неустойки (пені) в розмірі, передбаченому статтею 196 СК України.
Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір пені, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до вимог статті 196 СК України позивач має право на стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, яка обчислюється в межах одного місяця.
Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2013 року (6-3858св13), 17 липня 2013 року (6-18451св13), 20 листопада 2013 року (6-37599св13), 16 липня 2014 року (6-46914св14), на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_8, касаційний суд виходив з того, що оскільки аліменти призначаються та виплачуються щомісяця, то неустойка (пеня) від суми несплачених аліментів нараховується не на загальну суму заборгованості, а на суму чергового несплаченого місячного платежу. При цьому її нарахування не обмежується тим місяцем, коли мали бути сплачені аліменти, а здійснюється за кожен день прострочення за кожним місячним платежем окремо до повного погашення заборгованості.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (6-81цс13), 1 жовтня 2014 року (6-149цс14), наданих заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права та відступаючи від правової позиції щодо застосування частини першої статті 196 СК України, викладеної у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (6-81цс13) та 1 жовтня 2014 року (6-149цс14), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це вид забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Отже, з урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, у якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різнитись.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).
Саме з таких міркувань виходив суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вирахувавши пеню від суми несплачених кожного місяця аліментів за кожен день прострочення та обчисливши її в межах одного місяця.
Отже, аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували частину першу статті 196 СК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому у справі, що переглядається, зазначені норми матеріального права судом касаційної інстанції застосовано правильно.
За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_8 та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року відсутні.
Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий В.М. Сімоненко
Судді : В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
А.Г. Ярема
