Постанова
Іменем України
30 березня 2023 року
м. Київ
справа № 571/1561/21
провадження № 61-10567ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року у складі колегії суддів Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимків С. С.у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила встановити факт проживання з квітня 1989 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Рокитне.
Вказувала, що встановлення такого факту їй необхідне для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку як особі, потерпілій внаслідок аварії на ЧАЕС третьої категорії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є особою, яка має статус потерпілої від наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, внаслідок чого має право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач вказала, що у призначенні пенсії їй було відмовлено через відсутність документів, що підтверджують факт постійного проживання або постійної роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, а саме станом на 01 січня 1993 року період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення становив 4 місяці 2 дні (з 26 квітня 1986 року до 27 серпня 1986 року), що є менше 3 років.
ОСОБА_1 зазначала, що з 28 серпня 1986 року переїхала в м. Вишневе Київської області та працювала комірником в Київській обласній базі МТЗ «Облсільгосптехніка». ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина та з квітня 1989 року переїхала проживати в с. Рокитне Рокитнівського району Рівненської області. Місце реєстрації не змінила. Перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 07 квітня 1989 року до 10 лютого 1990 року та з 12 лютого 1990 року до 10 лютого 1992 року. З 10 лютого 1992 року до 14 лютого 1992 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати та звільнилась з роботи за власним бажанням 02 липня 1992 року. Стверджує, що перебуваючи в декретній відпустці з квітня 1989 року до 28 липня 1993 року разом з дитиною проживали в с. Рокитному, що підтверджується довідкою про щеплення дитині та можуть підтвердити свідки, про виклик яких позивач заявляла суду клопотання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рокитнівський районний суд Рівненської області рішенням від 15 березня 2022 року під головуванням судді Верзун О. П. позов задовольнив. Встановив факт проживання ОСОБА_1 в період з квітня 1989 року до 10 лютого 1992 року без реєстрації в с. Рокитне Рокитнівського (на час ухвалення рішення - Сарнівського) району Рівненської області.
Рівненський апеляційний суд постановою від 04 серпня 2022 року задовольнив апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області скасував, а провадження у справі закрив з тих підстав, що спір є публічно-правовим, а отже підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Посилаючись як на підставу касаційного оскарження судового рішення на абзац другий частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заявниця вказує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки встановлення фактів, що мають юридичне значення, перебуває в межах компетенції судів цивільної юрисдикції. Крім того, правовідносини є похідними від немайнових прав стосовно оформлення пенсії, а отже спір не є публічно-правовим, оскільки не пов`язаний з захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічних відносин, що на переконання заявниці виключає можливість розгляду такого спору в порядку адміністративного судочинства.
Доводи інших учасників справи
Інший учасник справи правом на подання відзиву не скористався.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Рокитнівського районного суду Рівненської області.
05 січня 2023 року справа № 571/1561/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач в період з 10 лютого 1984 року до 15 серпня 1985 року працювала санітаркою молочної кухні в Рокитнівській районній лікарні.
З 28 серпня 1986 року до 11 травня 1987 року прийнята робочою складу Київської обласної бази МТС «Облсільгосптехніка» та з 12 травня 1987 року переведена комірником. З 02 липня 1992 року звільнена за власним бажанням.
З довідки ТОВ «Облагротехсервіс» (до перейменування була Київська обласна база МТЗ «Облсільгосптехніка», розташована за адресою: м. Вишневе, Бучанський район, Київська область) № 11 від 22 січня 2021 року суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 працювала в Київській обласний базі МТЗ «Облсільгосптехніка» з 28 серпня 1986 року до 02 липня 1992 року на посадах працівника складу та комірника.
З 07 квітня 1989 року до 10 лютого 1990 року знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; з 12 лютого 1990 року до 10 лютого 1992 року позивачу надавалися відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Окрім того, позивачу надавалась відпустка без збереження заробітної плати з 10 лютого 1992 року до 14 лютого 1992 року. 02 лютого 1992 року була звільнена з роботи.
У 1986 році позивач вибула з с. Рокитного у Київську область, де вийшла заміж та народила дитину. Проте, через складні сімейні стосунки з чоловіком була змушена залишити його та повернулася мешкати в с. Рокитне, де проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Місце реєстрації за старим місцем проживання не змінювала та не реєструвалась у с. Рокитному.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народився син ОСОБА_3 , місцем народження якого зазначено населений пункт Києво-Святошинського району Київської області.
Позивач стверджувала, що дитина росла разом з нею та виховувалась у с. Рокитному, де отримувала перші свої щеплення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: проживання особи за відповідною адресою (на території зони посиленого радіоекологічного контролю).
Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 14 вказаного Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Як на підставу звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: проживання особи за відповідною адресою (на території зони посиленого радіоекологічного контролю), ОСОБА_1 посилалась на те, що встановлення вказаного факту є необхідним заявнику для призначення пенсії.
Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 256 ЦПК України у редакції, що діяла на момент звернення до суду із заявою. Встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.
Разом із тим, згідно із частиною другою статті 256 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17 (провадження №14-550цс18) зроблено висновок про те, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Отже, законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник.
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Водночас із заявлених вимог вбачається, що між позивачем та відповідачем виник спір з приводу призначення пенсії на пільгових умовах, що передбачено статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, підсудні адміністративним судам.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Виходячи з аналізу вказаних вище норм права колегія суддів доходить висновку про те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов ОСОБА_1 щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний правовий висновок щодо юрисдикційності спору викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18).
Доводи касаційної скарги таких висновків суду не спростовують та зводяться до незгоди з оскаржуваною постановою, що не є безумовною підставою для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров
