Ухвала
28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 559/1206/20
провадження № 61-16993ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «VUSO» (ВУСО) на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року, додаткове рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 травня
2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 вересня
2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного страхового товариства «Страхова компанія «VUSO» про стягнення страхового відшкодування,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до приватного страхового товариства «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ПрАТ «СК «ВУСО»), в якому просив стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» на його користь суму страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника
у розмірі 115 200,00 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області
від 13 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ВУСО» про стягнення страхового відшкодування задоволено.
Стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника у розмірі 115 200,00 грн.
Додатковим рішенням Дубенського міськрайонного суду від 25 травня
2021 року заяву адвокатського об`єднання «Автопоміч» про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ВУСО» про стягнення страхового відшкодування задоволено.
Стягнуто з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 10 000,00 грн.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «ВУСО» залишено без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 травня
2021 року та додаткове рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 травня 2021 року, без змін.
18 жовтня 2021 року ПрАТ «СК «ВУСО» засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 травня
2021 року, додаткове рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 травня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року (надійшла до суду 20 жовтня 2021 року),
у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило частково скасувати оскаржувані судові рішення.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах
та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених
у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову
не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;
2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду;
4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на
01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270, 00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору у цій справі є вимоги майнового характеру,а саме: стягнення страхового відшкодування у розмірі 115 200,00 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 227 000,00 грн.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону і окремого визнання її такою не потребує.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
У касаційній скарзі представник заявника не зазначає випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, при наявності яких рішення у даній справі підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги
до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ,
які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки ПрАТ «СК «ВУСО» подало касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «VUSO» (ВУСО) на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 травня
2021 року, додаткове рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 травня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного страхового товариства «Страхова компанія «VUSO» про стягнення страхового відшкодування, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
