Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 552/3929/20
провадження № 61-1383св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2020 року у складі судді Миронець О. К. та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави України в особі Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної та майнової шкоди.
Позов обґрунтований тим, що протягом 2013 - 2015 років ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шахрайським способом заволодів її грошовими коштами у розмірі 10 500,00 дол. США та 2 500,00 грн, чим завдав їй майнової шкоди.
08 серпня 2015 року Полтавський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - Полтавський районний відділ поліції) відкрив кримінальне провадження № 12015170300001109 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою, четвертою статті 190 КК України.
Вона неодноразово направляла звернення до різних установ з метою забезпечення повного, швидкого на неупередженого досудового розслідування кримінального провадження № 12015170300001109, але станом на день звернення до суду винна особа не притягнута до кримінальної відповідальності.
Вона не отримує обґрунтованих відповідей від органів влади, внаслідок чого незаконно затягуються розумні строки досудового розслідування, що порушує її права.
Просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України майнову шкоду у розмірі 273 380,00 грн та відшкодувати моральну шкоду - 30 000 000,00 грн, завдану неправомірними діями та бездіяльністю Полтавського районного відділу поліції.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2020 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, в позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що визнання процесуальних рішень слідчого протиправними, не є підставою для задоволення позову, оскільки оскарження дій слідчого в порядку КПК України є механізмом реалізації держави права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.
Позивачка не довела факт заподіяння їй майнової та моральної шкоди діями, бездіяльністю слідчих органів.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що майнову шкоду ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 , який шахрайським способом заволодів її грошовими коштами. Причинного зв`язку між завданням майнової шкоди та діями відповідача у справі не встановлено.
Порушення, які були допущені при проведенні слідчих дій, зокрема, тривале розслідування кримінального провадження, не є підставою для відшкодування державою майнової шкоди, завданої злочином.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження перенесених нею душевних страждань, негативних переживань та погіршення стану здоров`я, а лише факт ухвалення постанов слідчими суддями та тривале розслідування кримінального провадження не є достатніми доказами завдання їй моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди застосували норми права без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18; постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 328/591/17, провадження № 61-5457св18, від 17 червня 2020 року у справі № 404/4110/17, провадження № 61-48987св18, від 15 липня 2020 року у справі № 554/2224/18, провадження № 61-43928св18.
ОСОБА_1 зазначає, що суди не встановили обставини справи, не врахували практику Європейського суду з прав людини.
Аргументи інших учасників справи
Відзив Полтавського районного відділу поліції на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального права і процесуального права.
Суди попердніх інстанцій дійшли правильного висновку, що прийняття процесуальних рішень, на які посилалася позивачка, про бездіяльність органу досудового розслідування є предметом оскарження відповідно до вимог КПК України. Прийняття процесуальних рішень органом досудового розслідування, які скасовані рішеннями суду, не порушує прав позивачки, а тому не має підстав для задоволення позову та відшкодування моральної шкоди.
Позивачка не надала доказів, що підтверджують протиправність дій посадових осіб Полтавського районного відділу поліції.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 завершено, справу направлено до суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд першої інстанції встановив, що орган досудового розслідування проводить розслідування за фактом шахрайського заволодіння ОСОБА_2 протягом 2013 - 2015 років грошовими коштами у розмір 10 500,00 дол. США та 2 500,00 грн, що завдало ОСОБА_1 майнової шкоди на вказану суму.
08 серпня 2015 року за фактом шахрайського заволодіння коштами Полтавський районний відділ поліції порушив кримінальне провадження № 12015170300001109 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою, четвертою статті 190 КК України, згідно з довідкою від 23 травня 2016 року № 7224/118/104-2016.
ОСОБА_1 має процесуальний статус потерпілої у кримінальному провадженні.
На час розгляду справи в суді першої інстанції у кримінальному провадженні № 12015170300001109 триває досудове розслідування, остаточне рішення у справі не ухвалене.
Суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 17 серпня 2020 року провадження у кримінальній справі № 12015170300001109 не закінчене.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 23 серпня 2018 року скаргу ОСОБА_3 , який також є потерпілим у справі, було задоволено та визнано протиправною бездіяльність слідчого (а. с. 33).
Ухвалами слідчих суддів Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2019 року скаргу ОСОБА_3 , який також є потерпілим у справі, було задоволено та відведено слідчих у справі (а. с. 35 - 38).
Також до матеріалів справи долучено ухвали слідчих суддів за період 2019 - 2020 років, згідно з якими слідчий суддя задовольнив низку клопотання слідчих про вчинення окремих процесуальних дій в кримінальному провадженні (а. с. 39 - 57).
Відповідно до матеріалів справи 19 червня 2020 року у відповідь на електронні звернення ОСОБА_1 заступник начальника управління Головного слідчого управління Національної поліції України повідомив, що керівництво здійснює контроль щодо розслідування цієї справи та виявлення його недоліків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтями 1173, 1174 ЦК України.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.
Статті 1173, 1174 ЦК України визначають спеціальні умови притягнення суб`єктів публічного права до цивільно-правової відповідальності.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то Верховний Суд зазначає таке.
Підставою відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди є протиправна бездіяльність Полтавського районного відділу поліції, тому до спірних правовідносин застосовується стаття 1174 ЦК України.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom), рішення від 28 травня 1985 року, з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення.
Відповідно до частин першої, другої, третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суди відмовивши у позові, виходили з двох підстав, а саме: позивачка не надала достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про завдання їй Полтавським районним відділом поліції моральної шкоди, а також оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора є реалізацією позивачкою її процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень, тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не порушує її прав.
Верховний Суд зауважує, що у рішенні від 30 травня № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) Конституційний Суд України зазначив таке: «Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків».
Згідно з матеріалами справи з 2015 року до 2020 року тривало кримінальне провадження № 12015170300001109, де ОСОБА_1 визнана потрепілою.
Відповідно до частин першої - третьої статті 28 Кримінального процесуального кодексу України (тут і далі - в редакції на час відкриття кримінального провадження) (далі - КПК України) під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Системний аналіз частини другої статті 219, частини другої статті 294 КПК України дає підстави для висновку, що максимальний загальний строк досудового розслідування не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а у разі неможливості закінчити у вказаний строк, він може бути максимально продовжений Генеральним прокурором України чи його заступниками до дванадцяти місяців внаслідок виняткової складності провадження, тобто - до двадцяти чотирьох місяців.
З огляду на вказане вище, Верховний Суд дійшов висновку, що тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 значно перевищує максимальні загальні строки, встановлені для досудового розслідування, та не відповідає критерію розумності.
Відповідно до матеріалів справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт неправомірної бездіяльності посадових осіб Полтавського районного відділу поліції.
Суди встановили, що ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 23 серпня 2018 року, ухвалами слідчих суддів Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2019 року визнано протиправним бездіяльність слідчого Полтавського районного відділу поліції та відведено слідчих Полтавського районного відділу поліції у кримінальному провадженні № 12015170300001109.
Згідно з листом Головного слідчого управління Національної поліції України від 19 червня 2020 № 24/Ф-3014, Ф- 2945 та листом від 04 червня 2020 року у відповідь на неодноразові звернення позивачки керівництву Полтавського районного відділу поліції було доручено усунути недоліки, виявлені в процесі вивчення матеріалів кримінального провадження № 12015170300001109, за фактами їх допущення провести службове розслідування.
Верховний Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора є реалізацією позивачкою свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень, тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки підставою позову є не факт оскарження ОСОБА_1 процесуальних рішень слідчого, прокурора, а тривалий час досудового рослідування понад розумні строки (п`ять років) та бездіяльність слідчих у кримінальному провадженні № 12015170300001109, встановлена ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 23 серпня 2018 року та підтверджена листом Головного слідчого управління Національної поліції України від 19 червня 2020 року № 24/Ф-3014, Ф- 2945.
Верховний Суд, враховуючи вказані вище обставини, дійшов висновку, що позивачка довела, що бездіялість Полтавського районного відділу поліціїта, як наслідок, тривалий час досудового розслідування, необхідність вживати додаткові заходи шляхом неодноразового направлення звернень до органів державної влади, призвела до моральних страждань позивачки і є підставою для відшкодування завданої моральної шкоди.
Суди попередніх інстанцій посилались на те, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 30 000 000,00 грн.
Верховний Суд з урахуванням доводів касаційної скарги, тривалого порушення прав позивачки, важливості для неї питань, з якими вона зверталася до відповідача для вирішення, виходячи з принципів розумності та справедливості, загальнолюдських принципів та суспільної моралі, вважає, що обгрунтований розмір моральної шкоди становить 5 000,00 грн.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18; постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 328/591/17, провадження № 61-5457св18, від 17 червня 2020 року у справі № 404/4110/17, провадження № 61-48987св18, від 15 липня 2020 року у справі № 554/2224/18, провадження № 61-43928св18.
Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Верховний Суд врахував при перегляді цієї справи висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 404/4110/17, провадження № 61-48987св18, викладено висновок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ув`язнення та притягнення до кримінальної відповідальності, за час перебування у слідчому ізоляторі, що передбачено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Підстави позову, правове регулювання та фактичні обставини у цій справі інші, ніж у справі, що переглядається, тому не є застосовними.
Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18, постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 328/591/17, провадження № 61-5457св18, від 15 липня 2020 року у справі № 554/2224/18, провадження № 61-43928св18 не релевантні у справі, що переглядається.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського облуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Отже, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.
З огляду на викладене, з урахуванням доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанції, відмовивши у позові в частині відшкодування моральної шкоди, неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 56 Конституції України, частину шосту статті 1176 ЦК України, тому підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн з держави на користь позивачки.
Щодо відшкодування майнової шкоди, Верховний Суд зазначає таке.
Відмовивши в позові про відшкодування майнової шкоди, суди виходили з того, що позивачка її не довела, а також порушення, які були допущені при проведенні слідчих дій, зокрема, тривале розслідування кримінального провадження, не є підставою для відшкодування державою майнової шкоди, завданої злочином.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що під час вирішення спрору про відшкодування майнової шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Згідно з матеріалами справи майнову шкоду позивачці заподіяв ОСОБА_2 , який шахрайським шляхом заволодів її грошовими коштами.
У матеріалах справи відсутні докази причинного зв`язку між завданною позивачці майновою шкодою та діями Полтавського районного відділу поліції і Державної казначейської служби України.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушення, допущені при проведенні слідчих дій, зокрема, тривале розслідування кримінального провадження, не є підставою для відшкодування державою майнової шкоди на користь ОСОБА_1 , завданої злочином, скоєним ОСОБА_2 .
Верховний Суд зауважує, що підстави відмови у позові, які зазначено в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій щодо відшкодування майнової шкоди, є взаємовиключними, оскільки неможливо відмовити одночасно у позові за безпідставністю і недоведеністю.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в позові в частині відшкодування майнової шкоди, проте, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з посиланням односчасно на безпідставність і недоведеність позову, що є порушенням частини другої статті 263 ЦПК України, Верховний Суд їх скасовує та ухвалює нове рішення про відмову в позові за недоведеністю.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішень судів та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, провадження № 14-57цс18, дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді.
Верховний Суд виходить з того, що позивачка, яка згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору, підлягає такому звільненню також і у разі подання нею апеляційної та касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 2 102,00 грн з 1 січня 2020 року.
Розмір заявлених вимог - 30 273 380,00 грн (100 % - 10 510,00 грн - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 5 000,00 грн (0,016 % - 01,67 грн - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог), проте з урахуванням мінімальної ставки - 840,80 грн (2 102,00 грн * 0,4).
Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, то судові витрати за подання позовної заяви ,а саме судовий збір підлягають віднесенню за рахунок держави пропорційно до задоволеної частини вимог з урахуванням мінімальної ставки судового збору на час звернення з позовом, у розмірі 840,80 грн.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
З урахуванням того, що розмір вимог, що підлягають задоволенню - 5 000,00 грн, а ОСОБА_1 також звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги, то судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 10 000,00 грн (5 000,00 грн*200%) підлягають віднесенню за рахунок держави.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до держави України в особі Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 10 840 (десять тисяч вісімсот сорок) грн 80 коп віднести за рахунок держави.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко
