Постанова
Іменем України
01 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 545/2358/19
провадження № 61-2287св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі6 ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «Банк Київська Русь», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Карпушина Г. Л. від 12 січня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь»), Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Горизонт» (далі - ТОВ «ФК «Горизонт» про визнання договору поруки недійсним.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що восени 2009 року позивачу повідомлено про те, що її чоловік - ОСОБА_2 , виступив поручителем по кредитному договору від 20 листопада 2007 року, укладеного між ТОВ «Експерт-сервіс плюс» та ПАТ «Банк Київська Русь», шляхом укладення договору поруки від 18 листопада 2009 року. 07 листопада 2011 року укладено додатковий договір до договору поруки від 18 листопада 2009 року, про існування якого ОСОБА_1 дізналась у липні 2019 року. Згоду на укладення додаткового договору не надавала, тому вважає його незаконним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним додатковий договір від 07 листопада до договору поруки від 18 листопада 2009 року. Визнано договір поруки від 18 листопада 2009 року припиненим 18 листопада 2011 року по закінченню строків звернення. Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутня згода дружини поручителя на укладення 07 листопада 2011 року додаткового договору до договору поруки від 18 листопада 2009 року, який повністю змінив редакцію попереднього договору поруки та збільшив умови відповідальності поручителя, та тим, що строк звернення ПАТ «Банк «Київська Русь2 до суду з вимогою про стягнення коштів з позичальника та поручителя минув.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Горизонт» задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ні при укладенні договору поруки від 18 листопада 2009 року, ні при укладенні додаткового договору від 07 листопада 2011 року до договору поруки від 18 листопада 2009 року права другого з подружжя, тобто позивача, не порушуються.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
11 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року, у якій просить скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року в справі № 915/1145/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18, від 19 вересня 2019 року в справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року в справі № 910/8357/18, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/21001/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 545/2358/19 з Полтавського районного суду Полтавської області.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
20 листопада 2007 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «Експерт-сервіс плюс» укладено кредитний договір, згідно якого банк надав товариству грошові кошти - відновлювальну відкличну кредитну лінію - 300 000 грн з платою за користування кредитом в розмірі 18% річних на строк до 20 листопада 2009 року.
Додатковою угодою № 7 від 18 листопада 2009 року до кредитного договору визначено, що предметом кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів - відновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 2 800 000 грн зі сплатою 25% річних на строк до 18 листопада 2011 року.
18 листопада 2009 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
07 листопада 2011 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір до договору поруки від 18 листопада 2009 року, яким сторони вирішили внести зміни до договору та викласти його в іншій редакції.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 546 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанням ним свого обов`язку (стаття 553 ЦК України).
Стосовно відповідальності поручителя, частиною другою статті 554 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладний другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути письмово подана.
Разом із тим частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Системний аналіз зазначених норм надає підстави для висновку, що для укладення договору поруки (за яким стороною договору виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. Укладаючи договір поруки, поручитель не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачка не надавала згоду на укладення додаткового договору до договору поруки, що не було враховано апеляційним судом, не заслуговують на увагу з огляду на те, що згода одного ж подружжя при укладенні договору поруки не потрібна, оскільки оспорюваний договір не є договором щодо розпорядження спільним майном подружжя.
Отже, правильними є висновки апеляційного суду про те, що ні при укладенні договору поруки від 18 листопада 2009 року, ні при укладенні додаткового договору від 07 листопада 2011 року до договору поруки, права другого з подружжя, тобто позивача, не порушуються.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов
