Постанова
Іменем України
11 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 522/3410/15-ц
провадження № 61-43676св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Одеська обласна організація товариства сприяння обороні України, третя особа - Одеська автомобільна школа № 2 Одеської обласної організації товариства сприяння обороні України,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року у складі колегії судів: Калараша А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної організації товариства сприяння обороні України (далі - ООО ТСОУ), третя особа - Одеська автомобільна школа № 2 Одеської обласної організації товариства сприяння обороні України (далі - ОАШ № 2 ООО ТСОУ), про визнання недійсним трудового контракту в частині визначення його строку, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що починаючи з 09 лютого 2011 року він працював на посаді директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ за контрактами, які щорічно переукладалися, й останній контракт № 3 було укладено між ним і ООО ТСОУ 07 лютого 2014 року на строк з 09 лютого 2014 року по 09 лютого 2015 року.
Наказом ООО ТСОУ від 09 лютого 2015 року № 9-ос йогозвільнено із займаної посади за пунктом 2 статті 36 КЗпП України (у зв`язку із закінченням строку контракту), хоча починаючи з 23 січня 2015 року він знаходився на стаціонарному лікуванні в Тарутинській центральній районній лікарні Одеської області.
Також він посилався на те, що оскільки ОАШ № 2 ООО ТСОУ є приватним закладом, який не відноситься до державних навчальних закладів, а у статті 20 Закону України «Про освіту» визначено, що за контрактом призначаються лише керівники навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані іншим центральним органам виконавчої влади, тому роботодавець може вимагати від працівника, який влаштовується на роботу чи працює за безстроковим трудовим договором, укладання контракту тільки в тому разі, якщо він належить до категорії працівників, з якими, згідно із законами, може бути укладено контракт, отже, укладений з ним строковий контракт погіршує його становище порівняно з законодавством України, у зв`язку з чим такі умови є недійсними, як це передбачено статтею 9 КЗпП України, та те, що контракт між ним і відповідачем неодноразово переукладався, тому вважається що такий контракт є безстроковим, у зв`язку з чим його звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України є незаконним.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним трудовий контракт від 07 лютого 2014 року № 3 в частині визначення його строку, визнати незаконним звільнення з посади директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ та поновити його на цій посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 лютого 2015 року по 02 вересня 2015 року у розмірі 31 158 грн 24 коп., стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн. Крім того, просив суд допустити негайне виконання судового рішення у частині поновлення його на попередній посаді директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2016 року у складі судді Ільченко Н. А. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним, укладений між головою ООО ТСОУ і ОСОБА_1 , контракт від 07 лютого 2014 року № 3 про призначення ОСОБА_1 на посаду директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ в частині визначення строку цього контракту.
Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ за пунктом 2 статті 36 КЗпП України на підставі наказу ООО ТСОУ від 09 лютого 2015 року № 9-ос.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що контракт від 07 лютого 2014 року № 3, укладений з ОСОБА_1 , в частині визначення строку, погіршує становище позивача порівняно з законодавством України, суперечить статті 9 КЗпП України. Крім того, ОСОБА_1 було звільнено з роботи у період непрацездатності, знаходженні позивача на лікарняному з 23 січня 2015 року по 04 березня 2015 року. Суд також посилався на те, що ОАШ № 2 ТСОУ є приватним закладом, який не відноситься до державних навчальних закладів, а тому на автошколу не розповсюджуються вимоги статті 20 Закону України «Про освіту». Таким чином, позовні вимоги позивача щодо поновлення на роботі на посаді директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ задоволено.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 лютого 2015 року по 02 вересня 2015 року у розмірі 31 158 грн 24 коп., то вони задоволенню не підлягають, оскільки відповідач лише наділений правом прийняття на роботу та звільнення з роботи керівника ОАШ № 2 ООО ТСОУ і не є особою, яка здійснює фінансування ОАШ № 2 ООО ТСОУ, яка у свою чергу є юридичною особою та фінансується за рахунок власних коштів. Таким чином, оскільки позивач не заявляв у вказаній справі вимоги до ОАШ № 2 ООО ТСОУ про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а відповідач не є особою, яка здійснює фінансування ОАШ № 2 ООО ТСОУ , у тому числі не здійснює виплату заробітної плати працівникам ОАШ № 2 ООО ТСОУ.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ООО ТСОУ , третя особа - ОАШ № 2 ООО ТСОУ, про визнання недійсним трудового контракту в частині визначення його строку, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції помилково посилався на те, що дія статті 20 Закону України «Про освіту» не розповсюджується на діяльність ОАШ № 2 ООО ТСОУ. Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , не звернув уваги на те, що на контрактну форму трудового договору не поширюється положення статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними. Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.
Суд першої інстанції помилково визнав недійсним, укладений між головою ООО ТСОУ і ОСОБА_1 , контракт від 07 лютого 2014 року № 3 про призначення ОСОБА_1 на посаду директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ - в частині визначення строку цього контракту. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним указаного контракту в частині визначення строку дії контракту не підлягають задоволенню. Стосовно посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 було протиправно звільнено з роботи у період його непрацездатності, то відповідно до листка непрацездатності серія АТГ № 730013 від 04 березня 2015 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 23 січня 2015 року по 04 березня 2015 року. Проте, згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору передбачено підстави, зазначені у контракті. Ураховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом, а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються. Тому суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин указані норми, внаслідок чого дійшов неправильних висновків про неможливість звільнення позивача в період його непрацездатності.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від основних позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, тому такі позовні вимоги також не підлягають задоволенню, проте з інших підстав, ніж були зазначені судом першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року за апеляційної скаргою ООО ТСОУ на рішення суду першої інстанції не скасована та є обов`язковою для виконання, тому існує правова невизначеність - наявна указана ухвала суду апеляційної інстанції, яка вказує на те, що звільнення було незаконним та порушувало вимоги КЗпП України. Суд апеляційної інстанції при прийняті оскаржуваної постанови у порушення вимог статті 4 ЦПК України не з`ясував, в чому полягає порушення прав колишнього директора ООО ТСОУ. Також посилався на те, що Законом України «Про освіту» не було передбачено сфери застосування контракту, оскільки за статтею 20 Закону України «Про освіту» укладення контракту передбачено виключно для керівників навчальних закладів державної форми власності, а ОСОБА_1 працював у приватному закладі. Виходячи з наведеного, роботодавець може вимагати від працівника, який влаштовується на роботу чи працює за безстроковим трудовим договором, укладання контракту тільки у тому разі, якщо він належить до категорії працівників, з якими, згідно із законом, може бути укладено контракт. При цьому строковий контракт погіршує його становище порівняно із законодавством України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2018 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано з Приморського районного суду м. Одеси зазначену цивільну справу. Клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення суду задоволено. Зупинено дію постанови Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року указану справу призначено до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом від 08 лютого 2011 року № 16-ОС ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ за контрактом від 09 лютого 2011 року № 2, строк дії контракту з 09 лютого 2011 року по 08 лютого 2012 року.
Згідно наказу ООО ТСОУ від 09 лютого 2012 року № 8 термін роботи ОСОБА_1 на посаді директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ за контрактом було продовжено на один рік з 09 лютого 2012 року по 08 лютого 2013 року, контракт від 09 лютого 2012 року № 3.
Відповідно до наказу ООО ТСОУ від 07 лютого 2013 року № 590с термін роботи ОСОБА_1 на посаді директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ за контрактом було продовжено на один рік з 08 лютого 2013 року по 08 лютого 2014 року на підставі контракту від 08 лютого 2013 року № 2.
Згідно з наказом ООО ТСОУ від 07 лютого 2014 року № 90с термін роботи ОСОБА_1 на посаді директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ продовжено на один рік з 10 лютого 2014 року по 03 лютого 2015 року на підставі контракту від 07 лютого 2014 року № 3.
Наказом ООО ТСОУ від 09 лютого 2015 року № 9-ос ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, тобто за закінченням строку контракту (а. с. 6 т. 1).
Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 09 вересня 1985 року, позивач на посаді директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ працював за сумісництвом, основна робота позивача з 25 червня 2003 року - директор Тарутинської автомобільної школи ТСОУ.
Відповідно до пункту 1.1. статуту ОАШ № 2 ООО ТСОУ автошкола є професійно-технічним навчальним закладом першого атестаційного рівня, який володіє користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником - товариством сприяння обороні України і входить до системи освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян України.
Згідно з пунктом 5.3. зазначеного статуту діяльністю навчального закладу керує директор. Призначенні на посаду здійснюється головою ООО ТСОУ шляхом укладення з ним контракту відповідно до законодавства України та нормативних документів ТСОУ.
Наказом ООО ТСОУ від 24 листопада 2003 року № 159 затверджений зразок контракту з керівником та педагогічним працівником навчального закладу ТСОУ.
Відповідно до листка непрацездатності серія АТГ № 730013 від 04 березня 2015 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 23 січня 2015 року по 04 березня 2015 року (а. с. 58 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.
Згідно з частиною третьою статті 20 Закону України «Про освіту» керівники навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані іншим центральним органам виконавчої влади, обираються за конкурсом і призначаються на посаду (за попереднім погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти) відповідними центральними органами виконавчої влади шляхом укладання з ними контракту.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно зі змістом наказу про звільнення ОСОБА_1 від 09 лютого 2015 року № 9-ос позивача звільнено з роботи з посади директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, тобто за закінченням строку дії контракту.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції помилково посилався на те, що дія статті 20 Закону України «Про освіту» не розповсюджується на діяльність ОАШ № 2 ООО ТСОУ. Виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору. Суд першої інстанції помилково визнав недійсним, укладений між головою ООО ТСОУ і ОСОБА_1 , контракт від 07 лютого 2014 року № 3 про призначення ОСОБА_1 на посаду директора ОАШ № 2 ООО ТСОУ - в частині визначення строку цього контракту, оскільки згідно з пунктом 5.3. зазначеного статуту діяльністю навчального закладу керує директор, а призначення його на посаду здійснюється головою ООО ТСОУ шляхом укладення з ним контракту відповідно до законодавства України та нормативних документів ТСОУ.
Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
Вказаний висновок висловлений також у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19).
Наявність підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту доведена відповідачем під час розгляду справи, не спростована позивачем та підтверджується зібраними у справи доказами.
Отже, наказ ООО ТСОУ від 09 лютого 2015 року № 9-ос про звільнення ОСОБА_1 є правомірним та обґрунтованим, відсутні підстави для його скасування судом.
Таким чином, Верховним Судом встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посаді.
Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 09 лютого 2015 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний.
Порушення прав позивача, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачами порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача.
В іншій частині позов задоволенню не підлягає.
За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову, а саме зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 09 лютого 2015 року на 05 березня 2017 року.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора Одеська автомобільна школа № 2 Одеської обласної організації товариства сприяння обороні України відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 09 лютого 2015 року на 05 березня 2015 року.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович
