Постанова
Іменем України
10 травня 2023 року
м. Київ
справа № 522/1884/18
провадження № 61-604 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ОСОБА_1 ),
представник позивача - ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
представник ОСОБА_4 - ОСОБА_21,
представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 (ОСОБА_1 ) на постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за заповітом, скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , при народженні мала прізвище ОСОБА_1 , її батьком є ОСОБА_4 , громадянин Сполучених Штатів Америки (далі - США). Вона змінила ім`я на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені від 16 січня 2016 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її баба, мати батька, у США, з якою вона спілкувалася постійно від дня її народження і до смерті та мали близькі стосунки. За життя її баба мала різні імена, а саме: ОСОБА_8 , з 1987 року ОСОБА_9 , з 1994 року ОСОБА_10 , оскільки вдруге одружилась у США з ОСОБА_11 , ОСОБА_10 . 16 квітня 2010 року її бабі відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області було видано посвідку на постійне проживання, у 2002 році їй було надано ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
У 1995 році її баба прибула з США до України, проживала періодично в Україні та у США. У США її баба працювала лікарем і використовувала своє дошлюбне прізвище ОСОБА_10 для здійснення медичної практики. З квітня по липень 2011 року баба в останнє приїздила в Україну та перебувала в м. Одесі.
Вона зі своєю матір`ю - ОСОБА_3 регулярно спілкувались з бабою по скайпу по кілька разів на тиждень під час її перебування на лікуванні, до самої її смерті. Про зміну прізвища та імені з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_10 » шляхом отримання судового рішення їй відомо не було. Свідоцтво про смерть отримано сестрою баби - ОСОБА_15 на ім`я « ОСОБА_10 », яке при перекладі українською мовою було перекладено, як ОСОБА_10 , а не як ОСОБА_10 . Саме ОСОБА_10 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .
Після смерті баби вона згадала, що 01 вересня 2009 року, коли їй було 12 років, бабуся зателефонувала їй та матері і повідомила про складання заповіту на її користь щодо вищевказаної квартири й сказала, що заповіт буде зберігатись із правовстановлюючими документами у цій квартирі, проте зазначений заповіт ні вона, ні її мати ніколи не бачили. На час смерті баби їй було лише 15 років і як неповнолітня особа вона прийняла спадщину відповідно до положень частини четвертої статті 1268 ЦК України та набула речове право на спадкове майно з моменту відкриття спадщини.
28 грудня 2017 року їй стало відомо, що 01 вересня 2009 року був посвідчений заповіт на її ім`я, ОСОБА_1 на вищевказану квартиру, що вбачається з відповіді приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б.
Проте 16 жовтня 2013 року державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М. В. її батькові - ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено державним реєстратором Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М. В. запис про право власності № 559316, підстава виникнення права власності: договір, виданий 06 травня 2014 року № 1-663, за ОСОБА_5 щодо спірної квартири.
Таким чином, її батько мав право успадковувати за законом після смерті матері лише майно, яке спадкодавець не заповіла їй, тому вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом є недійсним.
Вона здійснювала дії, пов`язані з видачою дубліката зазначеного заповіту. На її прохання знайти заповіт батько повідомив що не знайшов його та відсутні документи про їх родинні зв`язки. 03 грудня 2012 року її мати отримала витяг зі спадкового реєстру, в якому інформація про наявність заповіту ОСОБА_10 відсутня.
У серпні 2014 року вона поїхала у м. Одесу з метою пошуку у квартирі баби вказаного заповіту, але з`ясувала, що доступу до квартири не має. У 2015 році їй стало відомо що за заявою батька заведена спадкова справа. 25 січня 2016 року вона звернулась до Другої одеської державної нотаріальної контори із заявою про витребування нотаріусом інформації про заповіт та про видачу дубліката заповіту.
09 лютого 2016 року вона отримала відповідь нотаріуса про закінчення спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_10 , оскільки на усе майно спадкодавця видані свідоцтва про право власності на спадщину за законом, у тому числі на ім`я ОСОБА_4 , заповіт відсутній, її було роз`яснено право на звернення до суду.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 жовтня 2013 року, видане державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріально контори Масловою М. В. на ім`я ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , як сину померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 ;
- визнати за нею право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_10 , посвідченого 01 вересня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б. на вищевказану квартиру;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 559316, внесений державним реєстратором Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М. В., підстава виникнення права власності: договір, виданий 06 травня 2014 року № 1-663, за ОСОБА_5 щодо об`єкта нерухомого майна реєстровий номер 182922551101, за адресою АДРЕСА_2 ;
- витребувати вказану квартиру із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на її користь.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року у складі судді Домусчі Л. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати за надану правову допомогу у розмірі 71 000 грн. В іншій частині заяви ОСОБА_5 про стягнення витрат відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у встановлений законом строк позивачка та її мати - ОСОБА_3 , як законний представник, яка також є її представником у справі, не звернулися з відповідною заявою до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_10 . З пояснень позивачки та її представника вбачається, що їм було відомо про те, що баба перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_17 .
Судом першої інстанції враховано, що на час відкриття спадщини позивачка була неповнолітня, проте із заявою про прийняття спадщини не була позбавлена можливості звернутись її мати, яка також знала про заповіт та мала можливість подати заяву про отримання його дубліката. При цьому судом першої інстанції встановлено, що після смерті баби між батьками та дитиною велися перемовини щодо отримання спадщини.
Отже, позивачка, знаючи про наявність складеного заповіту спадкодавцем та про дату смерті баби, у встановлений законом строк не звернулась з відповідною заявою про прийняття спадщини за заповітом, також не зверталась з позовною вимогою про надання їй додаткового строку на прийняття спадщини. Посилання позивачки на те, що вона не бачила заповіт не має суттєвого значення, оскільки вказані обставини могли бути встановлені нотаріусом у випадку подачі нею вказаної заяви про прийняття спадщини за заповітом.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачка пропустила встановлений законом строк звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, а також трирічний строк звернення до суду з позовом, а ОСОБА_5 подав заяву про застосування строку позовної давності.
Отже, з позивачки на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню витрати на професійну правову допомогу у розмірі 71 000 грн, так як суду першої інстанції надані договір про правову допомогу, детальний опис робіт, враховуючи заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про їх зменшення на 4 000 грн.
Посилання представника позивачки на те, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності, не є співмірними із складністю справи і виконаною адвокатом роботою, не підтверджені доказами, а по своїй суті є загальними фразами.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 15листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М. В. 16 жовтня 2013 року, за реєстром № 1-2783, на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 , недійсним. У задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності у порядку спадкування, скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності, витребування майна відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що станом на час відкриття спадщини ОСОБА_1 була неповнолітньою, від прийняття спадщини не відмовилася, а отже, вважається такою, що прийняла спадщину, незалежно від неподання заяви про це, тому висновок суду першої інстанції про неприйняття нею вчасно спадщини є помилковим.
Спадкодавець заповіла спірну квартиру ОСОБА_1 , яка вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину, тому видача свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 є незаконною, оскільки відповідно до положень статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відбитком штампу пошти підтверджено, що позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , подано 29 січня 2018 року, тобто у межах трирічного строку з часу набуття нею повноліття.
З огляду на викладене, вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_4 на спірну квартиру, є обґрунтованими.
Вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно є неефективним способом захисту, оскільки вона заявила саме віндикаційний позов, тому в його задоволенні у цій частині відмовлено.
Добросовісний набувач квартири ОСОБА_5 є особою похилого віку, перебуває на пенсії та не має іншого доходу, відтак позбавлення його майна в обмежених умовах отримання справедливої компенсації є непропорційним втручанням в право власності.
ОСОБА_1 не позбавлена права отримати справедливу компенсацію втраченого майна за ринковими цінами шляхом стягнення її з батька - ОСОБА_4 , який безпідставно отримав квартиру у власність.
Оцінюючи пропорційність втручання, апеляційний суд врахував те, що на час відкриття спадщини у ОСОБА_10 залишився другий з подружжя - ОСОБА_17 , який є потенційним співвласником частки спірної квартири, а також спадкоємцем частки майна у силу віку та права на обов`язкову частку.
Відповідно до пояснень ОСОБА_4 , ОСОБА_17 отримав усе майно, що залишилося після смерті дружини - ОСОБА_18 за кордоном, тому не претендує на спірну квартиру, проте ніхто з учасників справи про залучення його до участі у справі клопотання не заявляв. Таким чином, неможливо достовірно вважати встановленим, що спадщина відкрилася на квартиру у цілому, що з огляду на такі обставини унеможливлює задоволення вимог про витребування майна.
Отже, з урахуванням всіх наведених обставин задоволення позовних вимог про витребування квартири із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки у такому випадку на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Щодо вимог про скасування державної реєстрації, то вони не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від інших вимог, у задоволенні яких відмовлено.
Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року заяву ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн та судові витрати на користь держави в розмірі 12 761,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 762 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що при подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 1 510,59 грн судового збору, у решті судом було відстрочено його сплату до ухвалення рішення у справі, тому судові витрати у розмірі 12 761,61 грн підлягають стягненню на користь держави. ОСОБА_5 подана заява про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 75 000 грн, щодо розміру якої ОСОБА_1 заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість. Виходячи з критерію реальності витрат, складності справи, часу, витраченого адвокатом, вимог розумності та справедливості витрати на правову допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 9 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння скасувати й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші учасники справи та в іншій частині судові рішення не оскаржуюся, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 522/1884/18 з Приморського районного суду м. Одеси.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у позивачки, як спадкоємця після смерті баби, право володіння спадковим майном виникло з часу відкриття спадщини, тому вона може захищати свої порушені права шляхом витребування із чужого незаконного володіння спірного спадкового майна.
Спірне нерухоме майно вибуло з власності позивачки поза її волею, оскільки батько останньої - ОСОБА_4 без згоди ОСОБА_1 відчужив спірну квартиру на користь ОСОБА_5 , тому обґрунтованими є її вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння останнього, як добросовісного набувача. Посилалася на постанови Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.
Апеляційний суд, вказуючи про те, що витребування майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , як добросовісного набувача, є непропорційним втручанням у право власності, вийшов за межі позовних вимог. Крім того, є сумніви щодо добросовісності дій ОСОБА_5 , у тому числі з тих підстав, що до укладення оспорюваного правочину він розпитував мешканців будинку щодо спірної квартири, тобто йому було відомо про те, що позивачка також є спадкоємцем спірного майна. У тимчасовій посвідці на постійне проживання ОСОБА_4 на час укладення оспорюваного правочину відсутня фотографія, яка має вклеюватися при досягненні іноземцем 45 років, що мало завадити нотаріусу посвідчити договір купівлі-продажу спірної квартири. Після отримання під час розгляду справи доказів того, що ОСОБА_4 не мав права відчужувати спірну квартиру, оскільки вона належить позивачці, ОСОБА_5 не вимагав від нього належну компенсацію у зв`язку із витребування квартири.
ОСОБА_5 належними та допустимими доказами не доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, тому апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про їх стягнення з позивачки.
Доводи осіб, які подали відзиви
У лютому 2023 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що між ОСОБА_4 та матір`ю ОСОБА_1 - ОСОБА_3 існувала усна домовленість, про те, що ОСОБА_4 приймає спадщину після смерті матері на спірну квартиру та зобов`язується надати дочці - ОСОБА_1 матеріальну допомогу. Тобто позивачка сприяла прийняттю ОСОБА_4 спадщини після смерті матері.
Отже, ОСОБА_4 мав право на власний розсуд розпоряджатися належним йому на праві власності майном, у тому числі на відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_5 . Позивачка у встановлений законом строк не подала заяву про прийняття спадщини за заповітом, а ЦК України не містить положень, які б звільняли неповнолітніх спадкоємців від обов`язку подавати заяву про прийняття спадщини.
У березні 2023 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що відсутні докази на підтвердження того, що на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, ОСОБА_5 міг мати сумніви щодо правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру та її відчуження. Отже, апеляційний суд обґрунтовано не прийняв до уваги доводи щодо недобросовісності ОСОБА_5 , як набувача спірного майна.
Позивачці та її матері - ОСОБА_3 , яка була законним представником останньої на час відкриття спадщини, було повідомлено спадкодавцем про складання заповіту. Проте спадкоємцем, її законним представником, у строк визначений законодавством не було подано заяву про прийняття спадщини за заповітом. Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у витребуванні квартири із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , який є добросовісним набувачем, оскільки це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 (до змін прізвища та імені ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її баба, мати її батька ОСОБА_4 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть, яке видано 24 серпня 2012 року у штаті Каліфорнія, США, Департаментом охорони здоров`я округу Лос-Анджелес, з якого вбачається, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, проживала у м. Лос-Анджелесі США, чоловік - ОСОБА_17 , має сестру ОСОБА_19 , померла у лікарні, дата поховання - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Померла ОСОБА_10 за життя змінювала ім`я, маючи документи на ім`я ОСОБА_10 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 , що установлено судом та не заперечується сторонами у справі.
Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації» 31 січня 1996 року, ОСОБА_10 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_10 , громадянка США, яка на той час проживала у квартирі АДРЕСА_1 , склала заповіт, посвідчений 01 вересня 2009 року приватним нотаріусом Брандіс А. Б., за реєстром № 3093, яким квартиру АДРЕСА_1 заповідала ОСОБА_1 . Відповідний запис про реєстрацію внесений в Спадковий реєстр (а.с. 7, т. 3).
ОСОБА_10 мала посвідку на постійне проживання в Україні та одержала ідентифікаційний номер в Державній податковій службі в Одеській області.
18 вересня 2013 року ОСОБА_4 подав до нотаріуса заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у тому числі, на спірну квартиру, додав копію свідоцтва про смерть ОСОБА_10 .
16 жовтня 2013 року державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М. В. видано на ім`я ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
06 травня 2014 року ОСОБА_4 , від імені якого діяла за дорученням ОСОБА_20 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 за 883 758 грн.
18 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Другої одеської державної нотаріальної контори із заявою про те, що вона як неповнолітня особа прийняла спадщину на момент смерті баби - ОСОБА_10 / ОСОБА_10 та видача свідоцтва про право на спадщину строком не обмежена. При цьому, зазначила, що 01 вересня 2009 року її баба - ОСОБА_10 склала заповіт, яким заповіла їй квартиру АДРЕСА_1 .
09 лютого 2016 року Другою одеською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1. надана відповідь, що спадкова справа № 258/2013 закінчена та свідоцтво про право на спадщину за законом на усе майно, що належало ОСОБА_10 , вже видано, тому вона має право на звернення до суду.
ОСОБА_5 у суді першої інстанції подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 177-178, т. 1).
10 березня 2021 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_21 у судовому засіданні у суді першої інстанції було заявлено про застосування строку позовної давності, що підтверджується протоколом судового засідання (а.с. 1-6, т. 4).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частинах першій та другій статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122 гс 18).
Оцінці в справі, яка переглядається, підлягали не тільки обставини вибуття майна із володіння позивачки, а й обставини набуття цього майна ОСОБА_5 у контексті добросовісності останнього набувача.
Можливість витребування майна із володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35 гс 21).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128 гс 19).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127 гс 19)».
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190 цс 20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
Під час придбання спірної квартири ОСОБА_5 , який є особою похилого віку, перебуває на пенсії та не має іншого доходу, правомірно очікував, що ОСОБА_4 мав право нею розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. В Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна позивачці, яке ОСОБА_5 набув у власність.
Тобто, ОСОБА_5 , набуваючи 06 травня 2014 року у володіння спірне нерухоме майно та укладаючи письмовий договір про придбання такого майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не міг знати про те, що це майно вибуло з власності позивачки поза її волею і щодо такого майна існує спір. Вказане спростовує посилання касаційної скарги на недобросовісності дій ОСОБА_5 .
Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що у цьому випадку втручання у право ОСОБА_5 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення квартири для захисту інтересів позивачки не переважають дотримання прав власника ОСОБА_5 , який законним шляхом за плату набув у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця, і який унаслідок віндикації може втратити не лише свою власність, а й місце проживання, та буде вимушений самостійно шукати способи компенсації понесених ним у зв`язку із придбанням такого майна витрат.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про неможливість витребування квартири у ОСОБА_5 , оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не позбавлена права отримати відповідну компенсацію втраченого майна шляхом стягнення її з батька - ОСОБА_4 , який безпідставно отримав квартиру у власність та відчужив її, на загальних підставах.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 (ОСОБА_1 ) залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 (ОСОБА_1 ) про витребування майна із чужого незаконного володіння залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
