Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 480/6857/22
адміністративне провадження № К/990/27392/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 20223 року у справі №480/6857/22 за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України (далі - відповідач 1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - відповідач 2), в якому просив:
- скасувати наказ Фонду державного майна України від 04 жовтня 2022 року №233-р «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям надати ОСОБА_1 щорічні відпустки (основні та додаткові) відповідно до поданої ним заяви від 13 травня 2022 року;
- зобов`язати Фонд державного майна України звільнити з займаної посади ОСОБА_1 відповідно до поданої ним заяви від 16 вересня 2022 року після надання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям всіх невикористаних ним щорічних відпусток;
- стягнути з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2022 року по день прийняття судового рішення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що справа має виняткове значення для скаржника.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо виняткового значення для скаржника не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Так, скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували статтю 3 Закону України «Про відпустку» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 480/1114/19.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №480/1114/19 встановлено, що Суд направив справу на новий розгляд в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області за період роботи: 07.06.2007 по 06.06.2008; 07.06.2008 по 06.06.2009; 07.06.2009 по 06.06.2010; 07.06.2010 по 06.06.2011; 07.06.2011 по 06.06.2012; 07.06.2012 по 06.06.2013; 07.06.2013 по 06.06.2014; 07.06.2018 по 06.06.2019, який вказаний у заяві позивача від 06 березня 2019 року заробітної плати в сумі 358 396, 80 грн до суду першої інстанції через не дослідження судами попередніх інстанцій доказів наявних у матеріалах справи, оскільки позивачу виплачена лише за 95 днів невикористаної відпустки замість 325 календарних дні.
Натомість у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що на час прийняття Регіональним відділенням наказу від 30 травня 2022 року №31 про надання відпусток, було відсутнє рішення (наказ) суб`єкта призначення про розірвання трудового договору (припинення державної служби) з ОСОБА_1 . Тому, за відсутності документально підтвердженого факту про звільнення суб`єктом призначення ОСОБА_1 у Регіонального відділення, на думку судів попередніх інстанцій, не існувало жодних правових підстав для застосування частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки», у зв`язку з чим позивачу надано щорічні відпустки загальною тривалістю 132 календарних дня з 04 червня 2022 року по 13 жовтня 2022 року, тобто, до дня досягнення позивачем 65-річного віку.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №480/1114/19 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків суду апеляційної інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 20223 року у справі №480/6857/22 за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько
